Рішення № 84070195, 06.09.2019, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/4690/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Завальнюка І.В. розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 8-а; код ЄДРПОУ 40386094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 22.02.2019 № 27/Ш-01 щодо відмови позивачці у виплаті пенсії за період з 01.01.2018 по 31.07.2018 в сумі 29386,89 грн; зобов`язати відповідача виплатити позивачці пенсію за період з 01.01.2018 по 31.07.2018 в сумі 29386,89 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона є внутрішньо переміщеною особою, яка через проведення АТО була вимушена переїхати з с. Донецький, м. Кіровськ Луганської області до м. Чорноморськ Одеської області. В серпні 2018 р. позивач отримала пенсію в розмірі 4198,27 грн (за серпень місяць), а в періоді з 01.01.2018 по 31.07.2018 пенсійні виплати позивачем не отримувалися. Після неодноразових звернень до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області щодо отримання заборгованості, позивачці листом від 22.02.2019 № 27/Ш-01 було відмовлено у виплаті заборгованості та роз`яснено, що поточна доплата за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 в сумі 8396,54 грн та відкладена доплата за період з 01.01.2018 по 31.05.2018 в сумі 20991,35 грн буде проведена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначає, що порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат, як підзаконний нормативно-правовий акт, не може підміняти собою закони, якими врегульовані відповідні правовідносини, або суперечити їм. Невиплата позивачці пенсії за період 01.01.2018-31.07.2018 порушує її конституційні права та суперечить Закону № 1058-IV, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки є втручанням у право власності позивачки.

Ухвалою судді від 12.08.2019 відкрито провадження у справі та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Також частково задоволено клопотання позивача та відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору до вирішення справи.

02.08.2019 до суду від Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області надійшов відзив, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що 20.06.2018 від ОСОБА_1 до Управління надійшла заява про поновлення виплати пенсії, яка була розглянута в установленому порядку. Згідно з протоколом № 12 від 06.07.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, позивачці поновлено пенсію з 01.08.2018. Суми призначеної пенсії з 01.01.2018 по 31.07.2018 залишається невиплаченою, оскільки відповідно до п.15 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особами орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України. На даний момент такий порядок Кабінетом Міністрів України не визначено, у зв`язку із чим підстави для виплату боргу позивачці відсутні. Крім того, надана відповідачем відповідь є листом-роз`ясненням, а не рішенням суб`єкта владних повноважень, у зв`язку із чим спір з приводу рішення суб`єкта владних повноважень в даному випадку відсутній.

Згідно ст. 263 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 19.11.2014 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, про що видана довідка ВПО № 5136000394.

У позовній заяві ОСОБА_1 зазначає, що вона є внутрішньо переміщеною особою, яка через проведення АТО була вимушена переїхати з с. Донецький, м. Кіровськ Луганської області до м. Чорноморськ Одеської області. За весь час перебування в м. Чорноморськ вона виїжджала до м. Алчевськ провідати своє майно та родичів. У періоді з 25.10.2017 по 07.11.2017 перебувала на стаціонарному лікуванні у терапевтичному відділенні ГУ «Ківровський ЦГМБ», яке перебуває на непідконтрольній Україні території Луганської області, що в подальшому слугувало підставою для зупинення виплати їй пенсії.

З огляду на матеріали справи, відповідно до рішення (розпорядження) Управління соціальної політики Чорноморської міської ради № 07/01-18 від 02.01.2018 «Про скасування дії довідки ОСОБА_1 », 30.11.2017 Управління соціальної політики Чорноморської міської ради отримало інформацію від Держприкордонслужби про те, що ОСОБА_1 більше ніж 60 днів поспіль перебуває на тимчасово непідконтрольній Україні території. Заява від ОСОБА_1 про повернення до покинутого місця проживання і про продовження строку відсутності ВПО за місцем проживання до 90 днів не надходило. У зв`язку із цим, вважаючи, що ОСОБА_1 повернулася до покинутого місця постійного проживання, дія довідки ОСОБА_1 ВПО № НОМЕР_2 скасована.

Згідно з витягом з протоколу № 19 від 06.15.12.2017 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 у зв`язку із скасуванням довідки ВПО № 5136000394 зупинено соціальні виплати на підставі п.12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.

20.06.2018 ОСОБА_1 звернулася до начальника Управління соціальної політики Чорноморської міської ради із заявою про відновлення їй соціальних виплат як внутрішньо переміщеній особі, зважаючи на своє постійне місце проживання у м. Чорноморськ Одеської області.

Відповідно до витягу з протоколу № 12 від 06.07.2018 засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам ОСОБА_1 з серпня 2018 р. поновлено пенсійні виплати на підставі пп. 10-16 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою КМУ від 08.06.2016 № 365.

29.01.2019 ОСОБА_1 звернулася до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області із заявою щодо виплати утвореної внаслідок зупинення виплат заборгованості за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.

Листом від 22.02.2019 № 27/Ш-01 Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області повідомило позивачці, що згідно постановки КМУ № 335 від 25.04.2018 на серпень 2018 р. нарахована пенсія за серпень - 4198,27 грн. Поточна доплата за період з 01.06.2018 по 31.07.2018 в сумі 8396,54 грн та відкладена доплата за період з 01.01.2018 по 31.05.2018 в сумі 20991,35 грн буде проведена за окремим порядком після його затвердження Кабінетом Міністрів України.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає, що відповідачем допущено неправомірну бездіяльність, у зв`язку із чим позов підлягає задоволенню, у зв`язку з наступним.

Як на правову підставу для невиплати позивачці утвореної в періоді 01.01.2018-31.07.2018 заборгованості за сплати пенсійних виплат, відповідач послався на приписи п.15 Порядку № 365, відповідно до якого орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.

Зокрема, зважаючи на те, що наразі Кабінетом Міністрів України відповідний порядок не визначений, на переконання Управління ПФУ, суми утвореної заборгованості пенсіонерові не повинні виплачуватися.

Вирішуючи спір, суд враховує, що статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), відповідно до статті 7 якого для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).

Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону № 1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено підстави припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення), є Закон № 1058-IV. Підзаконні нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом № 1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Згідно із частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України (положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність як такі, що є неконституційними, на підставі Рішення Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009);

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Наведений перелік підстав для припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, прямо передбачених законом.

Аналогічним чином підлягає застосуванню положення статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV (далі - Закон № 1105-XIV), яке передбачає припинення страхової виплати у інший випадках передбачених законодавством.

Закріплене у Конституції України поняття «закон України» не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Конституційний Суд України у Рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) дійшов висновку про те, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю в поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому Суд зауважив, що у цій справі право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця поживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункти 51-54).

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

Отже, у вказаних рішеннях Конституційного Суду України та ЄСПЛ застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може пов`язуватися з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб.

У контексті справи, що розглядається, правовий зв`язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов`язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 10 Закону № 1706-VII Кабінет Міністрів України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади щодо вжиття ними необхідних заходів із забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб відповідно до цього Закону.

Частиною другою статті 20 Закону № 1706-VII визначено, що закони та інші нормативно-правові акти України діють в частині, що не суперечить цьому Закону.

Проте наведені положення Закону № 1706-VII не надають Кабінету Міністрів України повноважень на визначення випадків припинення виплати пенсій чи страхових виплат.

За змістом конституційних норм Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Преамбулою Закону № 1058-IV визначено, що зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

При цьому згідно з преамбулою Закону № 1706-VII цей Закон відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, встановлює гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, щодо захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні (частина перша статті 2 Закону № 1706-VII).

Отже, ураховуючи наведені положення Закону № 1706-VII, суд вважає, що прийняття законодавцем цього Закону спрямоване на встановлення додаткових гарантій дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб, до яких належить і позивач, а не на звуження обсягу їх прав, закріплених в інших законодавчих актах України.

Така правова позиція узгоджується з практикою Верховного Суду, викладеною в постановах від 12 грудня 2018 року у справі № 243/4547/17, від 07 лютого 2019 року у справі № 408/2686/17-а, від 12 лютого 2019 року у справі № 243/5451/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 243/3113/17 та від 21 лютого 2019 року у справі № 243/6746/17.

Згідно положень статті 1 Конвенції, статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Положеннями статті 14 Конвенції регламентовано, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов`язань.

До такого висновку суд дійшов і з урахуванням правової позиції Європейського Суду з прав людини, викладеній у справі «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» (заява № 48787/99), в якій встановив обов`язок держави, навіть за відсутності належного ефективного контролю над частиною власної території, вжити заходів у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.

На підставі викладеного суд визнає неспроможними посилання Управління ПФУ на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Рішення про зобов`язання відповідача вчинити певні суд приймає у справах, де відповідач допустив неправомірну бездіяльність за умови обов`язку вчинити певну дію. В цьому випадку суд повинен зазначити, яку саме дію повинен вчинити відповідач, але не може втручатися в його компетенцію.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Крім того, суд зазначає, що у Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень і важливим аспектом права на справедливий суд. Судове рішення високої якості - це рішення, яке досягає правильного результату, наскільки це дозволяють надані судді матеріали, у справедливий, швидкий, зрозумілий та недвозначний спосіб.

Разом з тим, в даному випадку позивачка звернулася до відповідача не із зверненням, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб`єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законодавством України, без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.

При цьому, відповідачем допущено неправомірну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачеві утвореної заборгованості зі сплати пенсійних виплат, у зв`язку із чим суд вважає за необхідне відновити порушене право позивачки шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, у зв`язку із чим позовна заява підлягає до задоволення.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 263 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) до Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області (68001, Одеська область, м. Чорноморськ, вул. Хантадзе, 8-а; код ЄДРПОУ 40386094) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною відмову Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області від 22.02.2019 № 27/Ш-01 у виплаті ОСОБА_1 пенсії за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.

Зобов`язати Чорноморське об`єднане управління Пенсійного фонду України Одеської області виплатити ОСОБА_1 заборгованість по виплаті пенсії за період з 01.01.2018 по 31.07.2018.

Стягнути з бюджетних асигнувань Чорноморського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Одеської області на користь Державного бюджету України (отримувач коштів УК у м. Одесі/Київський р-н/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 38016923; банк отримувача Казначейство України (ЕАП); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача 34310206084032; код класифікації доходів бюджету 22030101; призначення платежу *;101; судовий збір) судовий збір в розмірі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк