Рішення № 84069899, 05.09.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2019 року м. Київ № 320/2176/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н. Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області у вирішенні питання про призначення їй пенсії за вислугу років згідно статей 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;

- зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення їй пенсії за вислугу років згідно статей 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що більше 28 років відпрацювала на посадах диспетчера державної пожежної охорони. З урахуванням наявного трудового стажу звернулась до відповідача з проханням вирішити питання щодо призначення пенсії згідно із статтями 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Проте, листом Головного управління ДСНС України у Київській області № 66/3/3761-Р-23 від 11.03.2019, відповідач відмовив ОСОБА_1 обґрунтувавши свою відмову тим, що на момент звільнення у позивача не було спеціального звання, тому права на пенсію за вислугу років позивач немає. Вважаючи, що у такий спосіб відповідач обмежив право позивача на пільгову пенсію, ОСОБА_1 просить суд визнати протиправною відмову та зобов`язати відповідача вирішити питання щодо призначення їй пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Ухвалою суду від 18.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання, запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву та попереджено, що згідно з частиною четвертою статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України, неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Відповідач надіслав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого позов не визнав та, з посиланням на статті 12, 17 та 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», вказав, що право на отримання пенсії з підстав, визначених статтями 12, 13 цього Закону ОСОБА_1 мала б за умови, якщо б в період трудової діяльності та на момент виходу на пенсію, вступила б на службу.

Проте, на думку відповідача, позивач перебував на посаді та виконував функції диспетчера державної пожежної охорони як вільнонаймана особа, а не як службовець з присвоєним спеціальним званням. Оскільки ОСОБА_1 своїм правом на зарахування до служби цивільного захисту в органах ДСНС не скористалась, отже втратила право на отримання пільгової пенсії.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Згідно відомостей з трудової книжки серії НОМЕР_1 , від запису № 9 до запису № 22, період трудової діяльності ОСОБА_1 складає: з 07.08.1989 по 14.02.2003 - диспетчер 15-ППЧ по охороні смт. Ржищів (в підрозділах МВС); з 14.02.2003 по 01.08.2011 - диспетчер 15-ППЧ по охороні м. Ржищів (в підрозділах МНС); з 01.08.2011 по 31.03.2012 - диспетчера 42 ДПЧ Кагарлицького РВ (м. Ржищів); з 01.04.2012 по 01.10.2012 - диспетчер 42 ДПЧ м. Ржищів; з 01.10.2012 по 11.06.2013 - диспетчер 20 ДПРЧ м. Ржищів Кагарлицького району 4 ДПРЗ; з 12.06.2013 по 17.08.2017 - диспетчер 20 ДПРЧ м. Ржищів Кагарлицького району 4 ДПРЗ.

Відповідно до витягу з наказу від 17.08.2017 № 122 о/с , ОСОБА_1 , диспетчер 20 державної пожежно-рятувальної частини (м. Ржищів Кагарлицького району) 4 державного пожежно-рятувального загону Головного управління ДСНС України у Київські області (м. Обухів), з 17.08.2017 звільнена з роботи на підставі пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України з виплатою вихідної допомоги.

За вхідним номером Р-23 від 22.02.2019 ГУ ДСНС України у Київській області отримало письмову заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років. У зверненні позивач вказав, що з підстав статей 1, 11, 12, 13 та 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» отримав право на пільгову пенсію як працівник диспетчерської служби у складі державної пожежної охорони. Зазначив , що на момент звернення має вік понад 45 років, страховий стаж не менше 25 років, з яких не менше 12 календарних років і 6 місяців становить служба в державній пожежній охороні. Стверджував, що з урахуванням пункту 31 Переліку посад службовців у підрозділах професійної (невоєнізованої) пожежної охорони, які надалі були переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом служби цивільного захисту, час перебування на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії, затвердженого наказом МВС від 10.09.2014 № 928, посада диспетчера державної пожежної охорони, яку вона обіймала, відноситься до посад, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Листом від 11.03.2019 № 66/3/3761-Р-23 відповідач повідомив ОСОБА_1 , що згідно положень статей 1, 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» право на пенсію за вислугу років на підставі цього Закону мають особи, зокрема, які перебували на службі в державній пожежній охороні, в органах і підрозділах цивільного захисту та з неї звільнені. З урахуванням того, що на момент звільнення у позивача не було спеціального звання, відповідно і права на пенсію на умовах цього Закону вона не має.

Не погодившись з рішенням ГУ ДСНС України у Київській області щодо відмови у вирішенні питання призначення їй пенсії на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та вважаючи такі дії протиправними, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом з метою захисту порушеного права на належне пенсійне забезпечення.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Спеціальними нормативно-правовими актами, які врегульовують питання спірних правовідносин, є Кодекс цивільного захисту України, Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (далі – Закон № 2262-ХІІ) та постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі – Порядок № 393).

Громадяни України, які вперше приймаються на службу цивільного захисту, особисто складають та скріплюють власноручним підписом присягу, що слідує з частини 1 статті 108 Кодексу цивільного захисту України, що кореспондується з положеннями Закону України «Про державну службу» щодо присяги державних службовців.

Згідно з частиною 1 статті 102 Кодексу цивільного захисту України, на службу цивільного захисту приймаються на конкурсній та контрактній основі громадяни України з повною загальною середньою освітою, які відповідають кваліфікаційним вимогам і здатні за своїми особистими, діловими та моральними якостями, освітнім і професійним рівнем, станом здоров`я виконувати свій службовий обов`язок.

Відповідно до частини 1 статті 104 Кодексу цивільного захисту України, особам, які проходять службу цивільного захисту, присвоюються такі спеціальні звання:

1) рядовий склад - рядовий служби цивільного захисту;

2) молодший начальницький склад - молодший сержант служби цивільного захисту, сержант служби цивільного захисту, старший сержант служби цивільного захисту, старшина служби цивільного захисту, прапорщик служби цивільного захисту, старший прапорщик служби цивільного захисту;

3) середній начальницький склад - молодший лейтенант служби цивільного захисту, лейтенант служби цивільного захисту, старший лейтенант служби цивільного захисту, капітан служби цивільного захисту;

4) старший начальницький склад - майор служби цивільного захисту, підполковник служби цивільного захисту, полковник служби цивільного захисту;

5) вищий начальницький склад - генерал-майор служби цивільного захисту, генерал-лейтенант служби цивільного захисту, генерал-полковник служби цивільного захисту, генерал служби цивільного захисту.

Як зазначено в частині 4 статті 101 Кодексу цивільного захисту України, час проходження особами рядового і начальницького складу служби цивільного захисту зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби відповідно до закону.

Звільнення осіб рядового і начальницького складу із служби цивільного захисту проводиться у відповідності до положень статті 106 Кодексу цивільного захисту України.

Таким чином, особа набуває статусу службовця служби цивільного захисту якщо вона прийнята на службу на конкурсній чи контрактній основі, прийняла присягу та їй присвоєно спеціальне звання.

Відповідно до статті 127 Кодексу цивільного захисту України, пенсійне забезпечення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту здійснюється у порядку та розмірах, встановлених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з преамбулою Закону № 2262-ХІІ, цей закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

За частиною 1 статті 1 Закону № 2262-ХІІ, особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Як зазначено в частині 1 статі 2 цього Закону, військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.

Відповідно до абзацу 1 пункту «б» частини 1 статті 12 Закону № 2262-ХІІ, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону, в разі досягнення ними на день звільнення зі служби 45-річного віку, крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону, за наявності у них страхового стажу 25 років і більше, з яких не менше ніж 12 календарних років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, призначається пенсія за вислугу років.

За змістом статті 171 Закону № 2262-ХІІ, порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Таким є Порядок № 393.

За приписами пункту 1 Порядку № 393, для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 12 Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема:

служба в органах внутрішніх справ України, органах і підрозділах цивільного захисту на посадах начальницького і рядового складу, Службі судової охорони на посадах молодшого, середнього і вищого складу з дня призначення на відповідну посаду;

час виконання депутатських повноважень із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі.

Поширення дії Порядку № 393 на осіб начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 6 серпня 2008 року №695.

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону № 2262-ХІІ, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Додатками № 6 та № 14 до цієї постанови затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу, відповідно.

Також, цією постановою Кабінету міністрів України визначені схеми тарифних розрядів та схеми тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту.

З наведених норм права слідує, що порядок призначення та обрахунку пільгової пенсії, обумовленої статтею 12 Закону № 2262-ХІІ, застосовується, в даному випадку, лише щодо осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, які мають спеціальні звання, та обчислюється з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством.

Відповідно до пункту «в» частини 1 статті 17 Закону № 2262-ХІІ, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в органах державної влади, органах місцевого самоврядування або сформованих ними органах, на підприємствах, в установах, організаціях і у вищих навчальних закладах із залишенням на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України.

За переконанням суду, помилковим є судження позивача про те, що зазначене в пункті «в» частини 1 статті 17 Закону № 2262-ХІІ словосполучення «час роботи в органах» є критерієм права на зарахування певного часу роботи (трудового, страхового стажу) до періоду, який надає право для призначення пенсії за вислугу років згідно з цим Законом.

Ключовим елементом, відповідно до зазначеної статті, є певна категорія осіб на яку поширюється дія Закону № 2262-ХІІ, а саме «… особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом…». Першочергово значення має визначення категорій осіб, на яких поширюється Закон № 2262-ХІІ, а лише потім періоди, які можуть бути враховані щодо таких осіб у вислузі років при призначенні пенсії.

Вказаний у цій статті перелік, який зараховується до вислуги років, містить лише критерії (періоди) трудової, службової діяльності, які можуть бути в підсумку зараховані при призначені пенсії до спеціального стажу, який формується лише щодо осіб, які припинили службу (звільненні зі служби) в розумінні статті 2 Закону № 2262-ХІІ та після цього звернулись за призначенням пенсії за вислугу років.

Тобто, за умови вступу позивача на службу (у даному випадку цивільного захисту), незалежно від тривалості такої служби, та її припинення у статусі службовця зі спеціальним званням (на рівні рядового чи начальницького складу), на момент звернення до органів державного пенсійного забезпечення щодо призначення пенсії, період роботи на посадах диспетчера державної пожежної охорони, за попередні роки, був би врахований до спеціального стажу, який надає право на пенсію за вислугу років згідно із статтею 12 Закону № 2262-ХІІ.

Також помилковим є твердження позивача про те, що на неї поширюється дія наказу МВС від 10.09.2014 № 928 «Про затвердження Переліку посад службовців у підрозділах професійної (невоєнізованої) пожежної охорони, які надалі були переведені в категорію посад, що заміщуються рядовим і начальницьким складом служби цивільного захисту, час перебування на яких зараховується до вислуги років для призначення пенсії», адже вказаний наказ розроблено з урахуванням статі 17 Закону № 2262-ХІІ і головним визначенням у ньому є перелік посад «службовців».

По аналогії з попереднім висновком суду, зазначений наказ поширювався б на позивача за умови перебування на службі та припинення служби зі спеціальним званням.

Докази присвоєння спеціального звання позивачеві, прийняття ним присяги та прийняття на службу в матеріалах справи відсутні.

Оскільки ОСОБА_1 , на момент припинення трудових відносин зі службою цивільного захисту (звільнення з роботи як вільнонайманої особи) 17.08.2017, установленим Законом № 2262-ХІІ критеріям не відповідала, у тому числі на момент звернення до суду з цим позовом, права на призначення пенсії за цим Законом, позивач не має.

Проте, позов не підлягає до задоволення також і з інших підстав.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 101 Кодексу цивільного захисту України, служба цивільного захисту - це державна служба особливого характеру, покликана забезпечувати пожежну охорону, захист населення і територій від негативного впливу надзвичайних ситуацій, запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, ліквідацію їх наслідків у мирний час та в особливий період.

Відповідно до частини першої статті 17 Кодексу цивільного захисту України, до системи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, входять сили цивільного захисту, навчальні заклади та наукові установи, заклади охорони здоров`я (медичні підрозділи) (далі - органи та підрозділи цивільного захисту), які входять до сфери його управління.

Пунктом 1 положення про Державну службу України з надзвичайних ситуацій затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 № 1052 передбачено, що Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій та запобігання їх виникненню, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, рятувальної справи, гасіння пожеж, пожежної та техногенної безпеки, діяльності аварійно-рятувальних служб, а також гідрометеорологічної діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 затверджено положення про Пенсійний фонд України. За пунктом 1 цього Положення Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Згідно із статтею 10 Закону № 2262-ХІІ, призначення і виплата пенсій особам, зазначеним у статті 12 цього Закону, здійснюються органами Пенсійного фонду України.

Пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України за № 135/13402) установлено, що заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства надзвичайних ситуацій України, Міністерства інфраструктури України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної прикордонної служби України, Державної податкової служби України, Державної пенітенціарної служби України, Державної інспекції техногенної безпеки України (далі - міністерства та інші органи).

Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).

Водночас, визначальною умовою для встановлення повноважень міністерств та інших органів щодо підготовки та подання до органів, які призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів, є саме право суб`єкта звернення на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Як встановлено судом, позивач не є особою, яка має право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Отже, з наведеного суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та не можуть бути виконані відповідачем позаяк останній не наділений повноваженнями вирішувати питання щодо призначення або підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення позивачеві пенсії документів, тому, позов не підлягає задоволенню.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Доводи позивача, якими він обґрунтовував свої позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження та спростовуються наведеними матеріалами справи.

При вказаних обставинах, суд дійшов висновку, що відповідачем доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи із системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, позов не підлягає задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у Київській області (04971, Київська обл., м. Київ, вул. Межигірська, буд. 8, код ЄДРПОУ 38537963) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 05.09.2019

Суддя Панченко Н.Д.