Рішення № 84069751, 22.08.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

22 серпня 2019 року (15 год. 05 хв.)Справа № 280/1292/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Калашник Ю.В., секретар судового засідання Стовбур А.Ю.,

за участю представників: позивача – Гладкого В.К., відповідача – Лисого А.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, вимоги та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 31.01.2019 №№0001561305, 0001571305; вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2019 № Ф-0001551305; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2019 № 0001541305.

Ухвалою суду від 01.04.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче засідання на 22.04.2019.

В підготовчому засіданні 22.04.2019 підготовче засідання відкладено на 20.05.2019.

Підготовче засідання призначене на 20.05.2019 перенесено на 20.06.2019, у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді.

В підготовчому засіданні 20.06.2019 судом закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 02.07.2019.

Ухвалою суду від 02.07.2019 провадження у справі зупинено до 05.08.2019, для надання сторонам додаткового часу для примирення.

Ухвалою суду від 05.08.2019 провадження у справі поновлено. Крім того, 05.08.2019 розгляд адміністративної справи відкладено до 22.08.2019.

В судовому засіданні 22.08.2019 судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за результатами проведеної планової виїзної перевірки контролюючий орган дійшов хибних висновків про заниження позивачем протягом 2016-2017 років оподатковуваного доходу, що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в розмірі 2 011 886,99 грн.

Так, позивач зазначає, що висновок контролюючого органу про заниження доходу на загальну суму 114814,71 грн. зроблено у зв`язку з тим, що позивачем, на думку відповідача, при здачі в оренду кіосків з торгівлі хлібобулочними виробами, що належать на праві власності ФОП ОСОБА_1 , недотримано положень Методики визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб на території міста Запоріжжя, затвердженої рішенням Запорізької міської ради №16 від 29.05.2015 (далі – Методика), згідно якої мінімальна вартість місячної орендної плати одного квадратного метра загальної площі об`єктів нерухомості, що перебувають у власності ОСОБА_1 , складає 45,21 грн. Разом з тим, позивач зазначає, що під час формування згаданих висновків про заниження доходу, контролюючим органом не було враховано те, що зазначеною Методикою визначено мінімальну суму орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, в той час як кіоски здаються в оренду позивачем як суб`єктом господарювання іншим фізичним особам – підприємцям. Також, позивач зазначав про те, що мінімальна сума орендного платежу визначена для орендарів, які є податковими агентами платників податку – орендодавців, проте, орендарі кіосків, що належать позивачу, не є податковими агентами орендодавця – ФОП ОСОБА_1 , який самостійно сплачує податки від власної господарської діяльності. Крім того, позивач вказував і на те, що вищевказаним рішенням Запорізької міської ради встановлена мінімальна сума орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб, в той час як кіоски для реалізації хлібобулочних виробів не є нерухомим майном, а є тимчасовою спорудою – рухомим майном.

Також, позивач вказував і на безпідставність висновків контролюючого органу про завищення витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, яке відбулося у зв`язку з неправильним віднесенням у 2016-2017 роках до витрат підприємця вартості послуг на охорону приміщень на загальну суму 20237,97 грн. та вартості придбання газу автомобільного на загальну суму 1 304 098,28 грн. Позивач вказував на те, що витрати на охорону приміщень та з витрати з придбання газу автомобільного безпосередньо пов`язані із господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 , підтверджені належним чином оформленими документами первинної податкової та бухгалтерської звітності, а відтак правомірно, у відповідності до положень пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України, віднесені до складу валових витрат підприємця.

Щодо висновку контролюючого органу про те, що фізичною особою ОСОБА_1 протягом 2016 та 2017 років не задекларовано «інші доходи» на загальну суму 9 738 000,00 грн., що в свою чергу призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб у сумі 1 752 840,00 грн., позивач вказав на те, що контролюючим органом протиправно проведена перевірка з зазначено питання, оскільки перевірка стосувалась ФОП ОСОБА_1 , а не фізичної особи – резидента ОСОБА_1 , тобто ревізор-інспектор, на думку позивача, вийшов за межі предмету перевірки. Також, позивач вказував на те, що поповнення розрахункового рахунку ФОП ОСОБА_1 внесенням власних заощаджень не є доходом ФОП від здійснення підприємницької діяльності, а тому висновок про заниження ПДФО є безпідставним.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначає, що відповідно до положень пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 ПК України, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Вказує, що рішенням Запорізької міської ради №16 від 29.05.2015 затверджено методику визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб на території міста Запоріжжя, згідно якої мінімальна вартість місячної оренди одного квадратного метра загальної площі об`єктів нерухомості, що перебувають у власності ОСОБА_1 складає 45,21 грн./кв.м. В свою чергу, у зв`язку із недотриманням вимог рішення Запорізької міської ради №16 від 29.05.2015, позивачем було занижено дохід від надання в оренду нерухомого майна на загальну суму 114814,71 грн.

Також, відповідач вказував на те, що перевіркою правильності визначення витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи за 2016-2017 роки, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу та підтверджених відповідно до первинних документів, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки, виявлено розбіжності, а саме встановлено віднесення до суми витрат вартості послуг на охорону приміщень на загальну суму 20237,97 грн. та віднесення до суми витрат на придбання газу автомобільного на загальну суму 1 304 097,28 грн. Проте, до перевірки не надано документів підтверджуючих факт використання придбаного палива, а саме, до перевірки не надано подорожні листи, маршрути по яких здійснювалась доставка виготовленої продукції та акти списання пального з зазначенням марки, державного номера, маршруту та пробігу автомобіля за відповідний день, що зумовило прийняття спірних рішень з зазначеного порушення.

Крім того, представник відповідача вказував і на те, що в ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 . при провадженні підприємницької діяльності за період, що перевірявся, здійснив залучення «інших доходів» (визначених пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України – інші доходи, крім зазначених у статі 165 цього Кодексу) шляхом поповнення розрахункового рахунку за перевіряємий період на суму 9 738 000,00 грн., у т.ч. за 2016 рік на загальну суму 4 010 000,00 грн., за 2017 рік на загальну суму 5 728 000,00 грн. з призначенням платежу «внесення власних заощаджень», що підтверджується банківськими виписками. Проте, в супереч вимог податкового законодавства України, позивачем податок на доходи фізичних осіб із суми 9 738 000,00 грн. сплачено не було.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав позицію викладену в письмових запереченнях та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.

Сторони під час розгляду справи у судовому засіданні повідомили, що ними надано всі необхідні документи для вирішення спору по суті.

Враховуючи норми ч.3 ст.243 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС України), у судовому засіданні 30.07.2019 проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, повно та всебічно встановивши обставини справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 06.11.2018 заступником начальника ГУ ДФС у Запорізькій області видано наказ №3734 «Про проведення документальної планової виїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 », яким наказано провести документальну планову виїзну перевірку позивача з 30.11.2018 тривалістю 10 робочих днів. Перевірку наказано провести за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2017 з метою своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства, дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками та правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (а.с.8, т.1).

У період з 30.11.2018 по 13.12.2018 співробітниками ГУ ДФС у Запорізькій області проведено виїзну планову документальну перевірку ФОП ОСОБА_1 за період діяльності з 01.01.2016 по 31.12.2017, за результатами якої складено Акт перевірки від 28.12.2018 №1112/08-01-13-05/2582200433 (далі – Акт перевірки).

Відповідно до висновків Акту перевірки встановлено порушення позивачем:

п.177.2 ст.177, пп.177.4.1, пп.177.4.4 п.177.4 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті чого визначено суму податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за період з 01.01.2016 по 31.12.2017, що підлягає сплаті до бюджету ФОП ОСОБА_1 та як наслідок його заниження на загальну суму 259046,99 грн., в тому числі по періодах: за 2016 рік на суму 133256,09 грн., за 2017 рік на суму 125790,91 грн.;

пп.164.1.1, 164.1.3 п.164.1, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України – занижено суму загального оподатковуваного доходу (не включено «інші» доходи), що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб за перевіряємий період у загальній сумі 1 752 840,00 грн.;

пп.163.1.1 п.163.1 ст.163, пп.164.1.3 п.164.1 ст.164, п.171.1 п.171.2 ст.171 Податкового кодексу України, фізичною особою-підприємцем ФОП ОСОБА_1 занижено суму військового збору у розмірі 21587,25 грн. в т.ч. по періодах: 2016 у сумі 11104,67 грн.; 2017 у сумі 10482,58 грн.;

пп.164.1.1, 164.1.3 п.164.1, пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 Податкового кодексу України – занижено суму загального оподатковуваного доходу (не включено «інші» доходи), що призвело до заниження військового збору за перевіряємий період у загальній сумі 146070,00 грн.;

п.1 ч.2 ст.6, п.2 ч.1 ст.7, ч.11 ст.8, ч.7, ч.8 ст.9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ФОП ОСОБА_1 було занижено суму чистого доходу від підприємницької діяльності за 2016-2017 роки, в результаті чого занижено зобов`язання зі сплати єдиного внеску на суму 78181,31 грн.;

п.9 ст.3 Закону України «Про застосування реєстратора розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» - використання ФОП ОСОБА_1 праці 3-х найманих працівників без оформлення трудових відносин.

Позивач не погодившись з висновками Акту перевірки подав заперечення, проте, листом ГУ ДФС у Запорізькій області від 28.01.2019 №1205/14/08-01-13-05-05 висновки Акту перевірки визнано обґрунтованими та такими, що відповідають вимогам чинного законодавства України.

На підставі висновків Акту перевірки контролюючим органом прийнято:

податкове повідомлення – рішення від 31.01.2019 №0001561305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб суб`єктів підприємницької діяльності на загальну суму 3 017 830,49 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням 2 011 886,99 грн. та 1 005 913,50 грн. за штрафними санкціями;

податкове повідомлення – рішення від 31.01.2019 №0001571305, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання зі сплати військового збору на загальну суму 251485,88 грн., у т.ч. за податковим зобов`язанням – 167657,25 грн. та 83828,63 грн. за штрафними санкціями;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2019 №Ф-0001551305, якою зобов`язано сплати недоїмку з єдиного внеску на загальну суму 78181,31 грн.;

рішення від 31.01.2019 №0001541305 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в сумі 19004,90 грн.

Не погодившись з прийнятими рішеннями, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що відносини, які виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, у тому числі податку на прибуток та податку на додану вартість, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, врегульовані Податковим кодексом України (далі – ПК України).

Щодо висновків контролюючого органу про заниження позивачем доходу, у зв`язку із порушенням платником пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 та п.177.1 ст.177 ПК України, суд зазначає наступне.

З матеріалів адміністративної справи встановлено, що 01.01.2016 між ФОП ОСОБА_1 – Орендодавець та ФОП ОСОБА_2 /ФОП ОСОБА_3 - Орендар, укладено ряд договорів оренди нежитлового приміщення, які є тотожними за своїм змістом (а.с.80-113, т.1).

Так, відповідно до зазначених договорів ФОП ОСОБА_1 – Орендодавець взяв на себе зобов`язання передати, а орендар - ФОП ОСОБА_2 або ФОП ОСОБА_3 прийняти в строкове платне користування нежитлові приміщення, які не є нерухомим майном:

ТС-00015-Х, розташовану по АДРЕСА_1 , загальною площею 9,2 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-Х-176/1419, розташовану по АДРЕСА_2 , загальною площею 9,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00424-Х, розташовану по АДРЕСА_2 , загальною площею 7,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00996-Х, розташовану по АДРЕСА_3 , загальною площею 14,1 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00464-Х, розташовану по АДРЕСА_4 , загальною площею 10,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00420-Х, розташовану по АДРЕСА_5 , загальною площею 7,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00421-Х, розташовану по АДРЕСА_6 , загальною площею 7,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00399-Х, розташовану по АДРЕСА_7 , загальною площею 10,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00489-Х, розташовану по АДРЕСА_8 , загальною площею 7,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00465-Х, розташовану по АДРЕСА_9 , загальною площею 7,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00011-Х, розташовану по АДРЕСА_10 , загальною площею 6 м АДРЕСА_11 кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00012-Х, розташовану по АДРЕСА_12 , загальною площею 8,75 м.кв., орендна плата – 600,00 грн. за рік;

ТС-00168-Х, розташовану по АДРЕСА_13 , загальною площею 6 м.кв. орендна плата – 900,00 грн. за рік;

ТС-00017-Х, розташовану по АДРЕСА_8 , загальною площею 15 м АДРЕСА_11 кв., орендна плата – 2500,00 грн. за рік;

ТС-00016-Х, розташовану по АДРЕСА_9 , загальною площею 6,0 м.кв., орендна плата – 500,00 грн. за рік;

ТС-00044-Х, розташовану по АДРЕСА_14 , загальною площею 7,5 м.кв., орендна плата – 700,00 грн. за рік;

ТС-00008-Л, розташовану по АДРЕСА_15 , загальною площею 11,6 м.кв., орендна плата – 4057,00 грн. за рік.

Відповідно до приписів пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 ПК України, податковим агентом платника податку - орендодавця під час нарахування доходу від надання в оренду об`єктів нерухомості, інших, ніж зазначені в підпункті 170.1.1 цього пункту (включаючи земельну ділянку, що знаходиться під такою нерухомістю, чи присадибну ділянку), є орендар.

При цьому об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеної в договорі оренди, але не менше ніж мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць оренди. Мінімальна сума орендного платежу визначається за методикою, що затверджується Кабінетом Міністрів України, виходячи з мінімальної вартості місячної оренди одного квадратного метра загальної площі нерухомості з урахуванням місця її розташування, інших функціональних та якісних показників, що встановлюються органом місцевого самоврядування села, селища, міста, об`єднаної територіальної громади, що створена згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, на території яких вона розташована, та оприлюднюється у спосіб, найбільш доступний для жителів такої територіальної громади. Якщо мінімальну вартість не встановлено чи не оприлюднено до початку звітного (податкового) року, об`єкт оподаткування визначається виходячи з розміру орендної плати, зазначеного в договорі оренди.

Так, рішенням Запорізької міської ради від 29.05.2013 №16 затверджено Методику визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб на території міста Запоріжжя.

Відповідно до пункту 1 Методики, орендарі (крім орендарів - фізичних осіб, що не є суб`єктами господарювання), які згідно з підпунктом 170.1.2 пункту 170.1 статті 170 Податкового кодексу України є податковими агентами платників податку - орендодавців, визначають під час нарахування доходу від надання в оренду (суборенду), житлового найму (піднайму) нерухомого майна (включаючи земельну ділянку, на якій розміщується нерухоме майно, присадибну ділянку), крім земельної ділянки сільськогосподарського призначення, земельної частки (паю), майнового паю (далі-оренда нерухомого майна), мінімальну суму орендного платежу за повний чи неповний місяць такої оренди.

Відповідач в обґрунтування власної позиції стверджував про те, що відповідно до затвердженої Методики мінімальна сума орендного платежу за повний чи неповний місяць такої оренди за 1 м.кв становив 45,21 грн., проте, оскільки позивачем у договорах сума визначена у меншому розмірі, то відповідно занижено дохід від орендної плати на суму 114814,71 грн.

Разом з тим, суд звертає увагу на ту обставину, що за своїм змістом пп.170.1.2 п.170.1 ст.170 ПК України врегульовує питання визначення податковим агентом об`єкта оподаткування під час нарахування податку на доходи фізичних осіб від імені та за рахунок фізичної особи.

Підпунктом 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковим агентом щодо податку на доходи фізичних осіб є юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу.

Разом з тим, суд зазначає, що ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 та/або ФОП ОСОБА_3 є самозайнятими фізичними особами-підприємцями, які не перебувають між собою у трудових відносинах, а тому позивач по відношенню до ФОП ОСОБА_2 та/або ФОП ОСОБА_3 не є податковим агентом, не зобов`язаний нараховувати, утримувати та сплачувати податок до бюджету від імені та за рахунок свого контрагента.

Враховуючи викладене та те, що позивач за визначенням вищенаведених норм Податкового кодексу України не виступає податковим агентом по відношенню до свого контрагента, то є необґрунтованими висновки податкового органу про заниження позивачем оподаткованого доходу за 2016-2017 рік, від укладання вищезазначених договорів оренди.

Зазначена позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду, яка зокрема викладена в постанові суду від 21.08.2018 у справі №818/2559/14.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу і на ту обставину, що в даному випадку зазначеною Методикою визначено розміри мінімального орендного платежу за нерухоме майно, проте, під час розгляду справи судом встановлено, що позивачем в оренду здавалися торгівельні кіоски.

Відповідно до частини першої статті 181 ЦК України, до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.

Згідно з частиною другою статті 181 ЦК України, рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Відповідно до частини другої статті 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі - Закон №3038-VI) тимчасова споруда торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності - одноповерхова споруда, що виготовляється з полегшених конструкцій з урахуванням основних вимог до споруд, визначених технічним регламентом будівельних виробів, будівель і споруд, і встановлюється тимчасово, без улаштування фундаменту. Тимчасова споруда для здійснення підприємницької діяльності може мати закрите приміщення для тимчасового перебування людей (павільйон площею не більше 30 квадратних метрів по зовнішньому контуру) або не мати такого приміщення.

Частиною четвертою статті 28 Закону №3038-VI передбачено, що розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування.

Суд звертає увагу на те, що у Державному класифікаторі будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженому наказом Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 17 серпня 2000 року №507, міститься визначення терміну «будівля», їх перелік та класифікація – тимчасова споруда до будівель не належить, а відтак не є нерухомістю.

За таких обставин, посилання контролюючого органу на Методику визначення мінімальної суми орендного платежу за нерухоме майно фізичних осіб на території міста Запоріжжя є безпідставними, оскільки позивачем в оренду передавались тимчасові споруди – кіоски, а відтак твердження про заниження валового доходу від вищевказаних операцій таким, що не ґрунтується на приписах чинного законодавства України.

Стосовно твердження контролюючого органу про завищення позивачем витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, у зв`язку з безпідставним віднесенням у 2016-2017 роках до витрат підприємця вартості послуг на охорону приміщень на загальну суму 20237,97 грн. та вартості придбання газу автомобільного на загальну суму 1 304 098,28 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до положень п.177.2 ст.177 ПК України, об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Згідно п.177.4 ст.177 ПК України, до переліку витрат, безпосередньо пов`язаних з отриманням доходів, належать:

177.4.1. витрати, до складу яких включається вартість сировини, матеріалів, товарів, що утворюють основу для виготовлення (продажу) продукції або товарів (надання робіт, послуг), купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, палива й енергії, будівельних матеріалів, запасних частин, тари й тарних матеріалів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об`єкта витрат;

177.4.2. витрати на оплату праці фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з таким платником податку (далі - працівники), які включають витрати на оплату основної і додаткової заробітної плати та інших видів заохочень і виплат виходячи з тарифних ставок, у вигляді премій, заохочень, відшкодувань вартості товарів (робіт, послуг), витрати на оплату за виконання робіт, послуг згідно з договорами цивільно-правового характеру, будь-яка інша оплата у грошовій або натуральній формі, встановлена за домовленістю сторін (крім сум матеріальної допомоги, які звільняються від оподаткування згідно з нормами цього розділу);

обов`язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов`язкове страхування життя або здоров`я працівників у випадках, передбачених законодавством;

177.4.3. суми податків, зборів, які пов`язані з проведенням господарської діяльності такої фізичної особи - підприємця (крім податку на додану вартість для фізичної особи - підприємця, зареєстрованого як платник податку на додану вартість, та акцизного податку, податку на доходи фізичних осіб з доходу від господарської діяльності, податку на майно); суми єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах і порядку, встановлених законом; платежі, сплачені за одержання ліцензій на провадження певних видів господарської діяльності фізичною особою - підприємцем, одержання дозволу, іншого документа дозвільного характеру, які пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи - підприємця;

177.4.4. інші витрати, до складу яких включаються витрати, що пов`язані з веденням господарської діяльності, які не зазначені в підпунктах 177.4.1-177.4.3 цього пункту, до яких відносяться витрати на відрядження найманих працівників, на послуги зв`язку, реклами, плати за розрахунково-касове обслуговування, на оплату оренди, ремонт та експлуатацію майна, що використовується в господарській діяльності, на транспортування готової продукції (товарів), транспортно-експедиційні та інші послуги, пов`язані з транспортуванням продукції (товарів), вартість придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг.

В свою чергу, відповідно до пп.177.4.5 п.177.4 ст.177 ПК України, не включаються до складу витрат підприємця: витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності такою фізичною особою – підприємцем; витрати на придбання, самостійне виготовлення основних засобів та витрати на придбання нематеріальних активів, які підлягають амортизації; витрати на придбання та утримання основних засобів подвійного призначення, визначених цією статтею; документально не підтверджені витрати.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 з ДЗАТ «Охорона-Комплекс» було укладено договір на централізоване спостереження за стоном засобів тривожної сигналізації встановлених на об`єктів з виїздом наряду міліції, а саме на забезпечення охоронних заходів на об`єкті КТС кафе «Фонтан» (а.с.116-117, т.1).

Крім того, ФОП ОСОБА_1 було укладено договір надання охоронних послуг з ТОВ «Кордон» (а.с.122-123, т.1).

При цьому, позивачем до матеріалів адміністративної справи надано належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують оплату наданих охоронних послуг (а.с.124-155, т.1).

Суд зазначає, що безумовно позивач, як суб`єкт господарювання має право на забезпечення об`єктів, які використовуються в господарській діяльності, засобами охорони, а витрати на забезпечення такої охорони є такими, що пов`язані з господарською діяльністю фізичної особи – підприємця, а тому відносяться до складу валових витрат за умови їх документального підтвердження.

В даному випадку, витрати за отримання охоронних послуг підтверджені документально, а тому правомірно віднесені до складу валових витрат господарської діяльності, що свідчить про необґрунтованість висновків контролюючого органу про завищення витрат на суму 20237,97 грн.

Більш того, суд звертає увагу на ту обставину, що Акт перевірки, як і відзив контролюючого органу не містить жодних ґрунтовних доводів, які могли б свідчити про протиправність віднесення послуг з охорони приміщень до складу валових витрат.

Також, судом встановлено, що 31.12.2013 між ТОВ «Єврогазтрейд-Експо» - Постачальник та ФОП ОСОБА_1 – Покупець укладено договір поставки №ДП 2014/28, відповідно до умов якого, Постачальник протягом строку дії цього Договору зобов`язується поставляти через мережу автомобільних газонаповнюючих компресорних станцій (далі - АГНКС) у власність Покупця скраплений газ (далі іменований «Товар») належної якості (підтвердженої відповідним сертифікатом) та такий, що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід`ємними частинами Договору, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується приймати Товар на АГНКС та оплачувати його на умовах даного Договору (а.с.156-158, т.1).

Крім того, 31.12.2013 між ТОВ «Єврогазтрейд-Експо» - Постачальник та ФОП ОСОБА_1 – Покупець укладено договір поставки №ДП 2014/29, відповідно до умов якого, Постачальник протягом строку дії цього Договору зобов`язується поставляти через мережу автомобільних газонаповнюючих компресорних станцій (далі - АГНКС) у власність Покупця скраплений газ (далі іменований «Товар») належної якості (підтвердженої відповідним сертифікатом) та такий, що відповідає державним стандартам, в кількості, визначеній відповідно до накладних, які є невід`ємними частинами Договору, а Покупець, в свою чергу, зобов`язується приймати Товар на АГНКС та оплачувати його на умовах даного Договору (а.с.159-161, т.1).

Також, судом встановлено, що 16.05.2016 між ТОВ «Єврогазтрейд-Експо» - Продавець та ФОП ОСОБА_1 – Покупець укладено Договір №СК 2016/09 купівлі-продажу пального та надання послуг через мережу АГНКС за смарт-картами, відповідно до п.2.1 якого, Продавець зобов`язується передати пальне, а Покупець зобов`язується прийняти та сплатити його вартість. Передача пального Продавцем здійснюється шляхом їх відпуску через мережу АГНКС Покупцям по пред`явленню останніми смарт-карт (а.с.162-166, т.1).

Суд зазначає, що згідно п.44.1 ст.44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Суд зазначає, що Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Згідно ч.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 3 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Суд зазначає, що первинні документи бухгалтерської звітності можуть складатися платником податків у довільній формі, крім обов`язкових реквізитів таких документів, що закріплені в нормативно-правових актах, проте, в будь-якому випадку зазначені документи бухгалтерської звітності, повинні належним чином відображати зміст господарської операції, підтверджувати факт та розмір витрат у зв`язку із господарською операцією, а також підтверджувати, що така операція пов`язана з господарською діяльністю платника податків.

Так, позивачем на підтвердження придбання газу для заправки транспортних засобів надана видаткові накладні (а.с.167-191, т.1), а оплата придбаного газу підтверджується наданими до матеріалів справи виписками з банку (а.с.175-249, т.2, а.с.1-132, т.3).

Також на підтвердження використання пального у власній господарській діяльності до матеріалів адміністративної справи надано помісячні облікові данні про пробіг автомобіля з метою контролю витрат пального, з яких можливо встановити щоденний пробіг автомобіля, середню витрату палива таким транспортним засобом, а також зазначена місячна витрата палива кожним транспортним засобом (а.с.142-250, т.1, а.с.1-38, 62-150 т.2).

Крім того, до матеріалів адміністративної справи надано помісячні Акти списання ГСМ, з яким можливо встановити державний номер транспортного засобу, а також витрату пального кожним транспортним засобом (а.с.38-61, 151-174, т.2).

Отже, матеріалами справи підтверджується те, що позивачем належним чином вівся облік витрати пального – газу, а з наданих документів контролюючий орган мав змогу пересвідчитись та перевірити правильність віднесення до складу валових витрат, витрат на придбання газу для заправки транспортних засобів.

Судом встановлено, що доводи контролюючого органу про те, що позивачем не обґрунтовано віднесено до складу витрат витрати на придбання газу на загальну суму 1 304 098,28 грн. зводяться до того, що позивачем до проведення перевірки не надано подорожніх листів та листів маршрутів за якими здійснювались перевезення вантажу.

Проте, суд погоджується з твердження позивача про те, що обов`язкове ведення подорожніх листів чинним законодавством України не передбачене, як і не передбачено форму такого документа, а відтак вимога надати саме подорожні листи є безпідставною та необґрунтованою.

В свою чергу, суд зазначає, що витрати палива повинні бути підтверджені документами, в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», які б давали змогу упевнитись в тому, що до складу втрат платником податків не включаються понаднормові витрати пального.

Для списання паливно-мастильних матеріалів важливо саме щоб документально була підтверджена господарська операція – робота автомобіля та витрата ним паливно-мастильних матеріалів.

Платник податку має право враховувати витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів на підставі первинних документів у межах установлених чи самостійно розрахованих норм витрачання палива.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позивачем наданими документами підтверджено використання придбаного палива в господарській діяльності, що свідчить про правомірність віднесення його вартості до складу валових витрат, а відтак твердження контролюючого органу про завищення валових витрат є безпідставним.

Стосовно висновків контролюючого органу про заниження позивачем суми загального оподатковуваного доходу (не включення «інших доходів») на суму 9 738 000,00 грн., що призвело до заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 752 840,00 грн., у т.ч. за 2016 рік у сумі 721 800,00 грн. та за 2017 рік – 1 031 040,00 грн., суд зазначає наступне.

Так, під час розгляду адміністративної справи судом встановлено, що підставою для висновків про заниження ПДФО в сумі 1 752 840,00 грн. стало те, що в ході перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 . при впровадженні підприємницької діяльності за період, що перевірявся, здійснено залучення «інші доходи» (визначені пп.164.2.20 п.164.2 ст.164 ПК України – інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу) шляхом поповнення розрахункового рахунку за перевіряємий період на суму 9 738 000,00 грн., у т.ч. за 2016 рік на загальну суму 4 010 000,00 грн., за 2017 рік на загальну суму 5 728 000,00 грн. з призначенням платежу «внесення власних заощаджень», що підтверджується банківськими виписками.

Відповідно до п.164.1 ст.164 ПК України, базою оподаткування для доходів, отриманих від провадження господарської або незалежної професійної діяльності, є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається відповідно до пункту 177.2 статті 177 та пункту 178.3 статті 178 цього Кодексу.

Згідно пп.164.1.1 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними цим Кодексом.

Відповідно до пп.164.1.3 п.164.1 ст.164 ПК України, загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 цього Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 цього Кодексу.

Підпунктом 164.2.20 пункту 164.2 статті 164 ПК України передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються: інші доходи, крім зазначених у статті 165 цього Кодексу.

Отже, враховуючи положення статті 164 ПК України, суд дійшов висновку, що оподатковуваним доходом для фізичної особи – підприємця є дохід отриманий саме від провадження господарської діяльності.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Разом з тим, як встановлено в ході судового розгляду справи відповідачем зазначених вище принципів при оформленні висновків про заниження податку на доходи фізичних осіб в сумі 1 752 840,00 грн. дотримано не було.

Так, контролюючим органом до матеріалів справи не надано жодних доказів на підтвердження того, що грошові кошти в розмірі 9 738 000,00 грн. є доходом від провадження господарської діяльності, як і не надано доказів на підтвердження того, що сума коштів в розмірі 9 738 000,00 грн. є неоподаткованими раніше доходами від здійснення підприємницької діяльності, а відтак висновок в акті перевірки про врахування таких коштів як доходу, отриманого від підприємницької діяльності, ґрунтується лише на припущеннях податкового органу.

Враховуючи висновки суду про безпідставність твердження контролюючого органу про несплату ПДФО, завищення валових витрат та заниження оподатковуваного доходу, рішення про визначення зобов`язань зі сплати військового збору та єдиного внеску є також протиправними, оскільки є похідними від вищезазначених рішень.

Відповідно до ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що під час прийняття оскаржуваних рішень відповідач діяв необґрунтовано та без урахуванням всіх обставин, які мають значення для прийняття рішень, що зумовлює висновок суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 .

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241, 243-246, 250 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_16 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДФС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 166, код ЄДРПОУ 39396146) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень – рішень, вимоги та рішення, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення – рішення від 31.01.2019 №№0001561305, 0001571305; вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 31.01.2019 №Ф-0001551305; рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску від 31.01.2019 №0001541305, які винесені Головним управління ДФС у Запорізькій області.

Стягнути на користь Фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9605,00 грн. (дев`ять тисяч шістсот п`ять грн. 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Запорізькій області.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 02.09.2019.

Суддя Ю.В. Калашник