Рішення № 84069702, 05.09.2019, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

05 вересня 2019 рокум. Ужгород№ 308/10654/18 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Луцович М.М.

при секретарі судових засідань – Симканич Ю.В.

та осіб, що беруть участь у справі:

представник позивача - Сілкіна-Яцко ОСОБА_1 .;

представника відповідача - Міськова Н.В.;

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

На розгляді у Закарпатському окружному адміністративному суді перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_2 до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

У судовому засіданні 07.08.2019 року було замінено відповідача - Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області на правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб та отримувала пенсію в Ужгородському об`єднаному управлінні Пенсійного фонду України Закарпатської області. 08 травня 2018 року позивач дізналася, що їй припинено нарахування та виплату пенсії. В подальшому, згідно рішення відповідача від 25 травня 2018 року позивачу поновлено виплату пенсії та нараховано доплату за травень-червень 2018. Однак, пенсія за травень та червень 2018 року позивачеві так і не була виплачена. Позивач вважає, що підстав для припинення виплати пенсії, передбачених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не було.

В судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги з підстав, що наведені у позовній заяві та просила суд їх задовольнити.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з тим, що інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон були надані дані щодо перетину позивачем державного кордону. Згідно наданої інформації виплата пенсії позивачу була призупинена. Відповідно до рішення від 25 травня 2018 року засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам було прийнято рішення відновити виплату пенсії позивачеві з 01.05.2018 року. Також, відповідачем було нараховано доплату позивачеві за травень і червень у сумі 3055,58 грн. Відповідач вважає, що ним не було порушено ч.1 ст. 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки припиняючи виплату пенсії позивачеві, управління керувалося положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". Також, у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач не підтвердила заподіяння їй моральної шкоди органом Пенсійного фонду України.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення позову в повному обсязі з мотивів, зазначених у відзиві на позовну заяву.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить висновку про часткове задоволення адміністративного позову, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є пенсіонером, що підтверджується пенсійним посвідченням №1108007580 (а.с. 13).

Позивач перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб в Управлінні праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради, що підтверджується Довідкою від 22.12.2016 р. №2106001349 (а.с. 13).

Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звертався на урядову "гарячу лінію" Кабінету Міністрів України, у зв`язку з припиненням виплати пенсії позивачеві.

Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області листом від 19.07.2018 року було надано відповідь на телефонне звернення на урядову "гарячу лінію" Кабінету Міністрів України та повідомлено позивача, що їй з 01.05.2018 року було припинено виплату пенсії відповідно до отриманих списків від 08.05.2018 року про перетин нею державного кордону та з 01.07.2018 року виплату пенсії було відновлено в попередньому розмірі 1527,79 грн., а борг за травень і червень 2018 року в сумі 3055,58 грн. буде виплачено після затвердження Порядку виплати боргів внутрішньо переміщеним особам (а.с. 16).

12 липня 2018 року позивач звернулася до Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області із заявою, в якій зазначила, що 08 травня 2018 року вона дізналася, що їй припинено нарахування та виплату пенсії, у зв`язку з чим, просила поновити їй виплату пенсії з урахуванням виплат за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів (а.с. 18).

Листом від 25 липня 2018 року № 02/К-132 Ужгородське ОУПФУ Закарпатської області повідомило позивача, що інтегрованою міжвідомчою інформаційно-телекомунікаційною системою щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон були надані дані щодо перетину нею державного кордону. Згідно наданої інформації виплата пенсії була призупинена. Також, відповідач у вказаному листі зазначив, що відповідно до рішення засідання міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 25 травня 2018 року поновлено виплату пенсії позивачеві з 01 травня 2018 року та, що за основними виплатними відомостями вона отримала пенсію за липень у сумі 1527,79 грн. Крім того, вказано, що позивачу нараховано доплату за травень і червень 2018 року у сумі 3055,58 грн., однак окремого порядку щодо виплати доплат за минулий період не має. Після надходження окремого порядку, визначеного Кабінету Міністрів України дана доплата буде виплачена у строки, передбачені ст. 47 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Факт поновлення позивачу виплати пенсії підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення міської комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (протокол № 11) від 25 травня 2019 року та не заперечувався сторонами під час судового розгляду справи.

Судом встановлено, що пенсія позивачу за травень - червень 2018 року не виплачена, що підтверджено представником відповідача в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі – Закон № 1706) внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону № 1706 факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 4 Закону № 1706).

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 2 ст. 7 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до ч. 1 ст. Закону України "Про пенсійне забезпечення " від 05 листопада 2011 року № 1788-ХІІ громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі – Закон № 1058).

Відповідно до ст. 5 Закону № 1058 цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

Згідно з ч. 1 ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, припинення виплати пенсії здійснюється або на підставі рішення органу Пенсійного фонду або на підставі рішення суду.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах її повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові в зразковій справі №Пз/9901/402/18 (805/402/18-а).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Проте, відповідач не вказав, яка з обставин, визначених наведеною нормою Закону №1058 слугувала підставою для припинення виплати пенсії позивачеві.

У листі від 25 липня 2018 року відповідач зазначає, що позивачу припинено виплату пенсії на підставі інформації з Інтегрованої міжвідомчою інформаційно - телекомінукаційної системи щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон.

Також, згідно листа Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області від 31.07.2018 року №414-К-99-72 позивача було повідомлено, що вона потрапила до списків пенсіонерів з числа внутрішньо переміщених осіб у травні 2018 року, до яких за даними інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи "Аркан" щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон були наявні дані про перетин державного кордону - напрямок перетину - виїзд, у зв`язку з чим позивачеві було тимчасово призупинено виплату пенсії на травень 2018 року (а.с. 15).

Однак, вказані листи не містять посилань на рішення Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області про припинення пенсії, а також в таких не вказано, яка саме з обставин, визначених ст. 49 Закону № 1058 була підставою для припинення виплати пенсії позивачеві.

Разом з тим, суд зазначає, що положеннями Закону №1058-IV не передбачено такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії, як отримання даних інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи "Аркан" щодо контролю осіб, які перетинають державний кордон.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку про порушення відповідачем вимог статті 19 Конституції України та ч. 1 ст. 49 Закону № 1058, оскільки з 01 травня 2018 року позивачу припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення та за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі №243/6391/17.

Суд зазначає, що пріоритетними до застосування у спірних правовідносинах є вимоги ст.49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а тому доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Постанов Кабінету Міністрів є безпідставними.

Наведена правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у справах: №227/2524/17 від 02.10.2018 року, № 235/48/17 від 03.10.2018 року, № 243/7303/17 від 02.10.2018 року, № 243/7027/17 від 02.10.2018 року.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить висновку, що відповідач безпідставно припинив виплату пенсії позивачу з 01 травня 2018 року, а тому, наявні підстави для визнання такої діяльності протиправною.

Також, як встановлено судом в ході розгляду справи по суті, підтверджується листом Ужгородського ОУПФУ Закарпатської області, листами Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області та не заперечувалося представником відповідача під час судового розгляду справи, позивачу нараховано пенсію за травень та червень 2018 року у загальному розмірі 3055,58 грн., однак така не була виплачена відповідачем, у зв`язку з відсутністю окремого порядку щодо виплати доплат за минулий період.

Відповідно до статті 46 Закону України № 1058 нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Суд вважає безпідставним посилання відповідача на відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій, оскільки порядок та умови отримання пенсійних виплат регулюються виключно Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України механізму виплати нарахованих сум пенсій не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов`язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсій.

Таким чином, не здійснюючи виплату пенсії позивачеві, яка йому була нарахована, за відсутності передбачених на те законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії, відтак, суд приходить висновку про необхідність зобов`язати відповідача виплатити позивачеві заборгованість по нарахованій за травень-червень 2018 року пенсії в розмірі 3055,58 грн.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди в сумі 20000,00 грн., суд приходить висновку, що така не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Пунктом 2 даної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Однак, позивачем не було надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту завдання моральних страждань, душевних переживань та психологічного розладу, наявність втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з протиправними діями відповідача, а також не зазначено, яким чином було визначено розмір такої шкоди та якими доказами це підтверджується.

Таким чином, в задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди слід відмовити.

За правилами встановленими ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем не було доведено правомірності припинення нарахування та виплати пенсії позивачу та, в подальшому, не виплати заборгованості по нарахованій за травень-червень 2018 року пенсії.

Вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо припинення виплати пенсії та зобов`язання виплатити заборгованість по нарахованій пенсії, відповідають вимогам законодавства та встановленим судом обставинам справи, що підтверджені належними та допустимими доказами, в зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно ухвали Закарпатського окружного адміністративного суду від 07 грудня 2018 року позивача було звільнено від сплати судового збору за подання даного адміністративного позову.

Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, відтак підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України - відсутні.

Керуючись ст. 241, ч. 3 ст. 243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській (м. Ужгород, пл. Народна, 4, код ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Ужгородського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Закарпатської області щодо припинення виплати ОСОБА_2 пенсії з 01 травня 2018 року.

3. Зобов`язати Ужгородське об`єднане управління Пенсійного фонду України Закарпатської області виплатити ОСОБА_2 заборгованість по нарахованій за травень-червень 2018 року пенсії в розмірі 3055,58 (три тисячі п`ятдесят п`ять гривень 58 коп.) грн.

4. В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

5. Рішення суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду в строки визначені ст. 295 КАС України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається у відповідності до вимог п. 15.5 ч. 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України.

СуддяМ.М. Луцович

Відповідно до ч. 3 ст. 243 КАС України рішення суду у повному обсязі складено та підписано 06.09.2019 року.