Рішення № 84069303, 06.09.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2019 року ЛуцькСправа № 140/2122/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу .

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з моменту реєстрації і до моменту її припинення - 15.05.2019, підприємницьку діяльність не здійснював, звітів не подавав та доходів від цієї діяльності не отримував, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для нарахування єдиного соціального внеску за 2017-2018 роки. Крім того, позивач зазначає, що в зазначений період він був найманим працівником та страхові внески було сплачено в повному обсязі. Водночас відповідач здійснив нарахування позивачу ЄСВ як фізичній особі-підприємцю за аналогічний період, протягом якого його роботодавець вже сплатив єдиний внесок. Відтак оскаржувана вимога є незаконною, порушує права позивача як застрахованої особи та призводить до стягнення з позивача ЄСВ у подвійному розмірі. Додатково зазначає, що

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 12.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

23.07.2019 від представника Головного управління ДФС у Волинській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивач з 25.04.2006 зареєстрований як фізична особа-підприємець, а тому зобов`язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок незалежно від суми отриманого доходу (прибутку), в розмірі не менше мінімального страхового внеску. Однак, позивач свого обов`язку зі сплати ЄСВ не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість (недоїмка) в сумі 18 276, 72 грн.

Оскільки, позивачем підприємницьку діяльність припинено лише 15.05.2019, а тому вимога про сплату боргу від 2/15/2019 року №Ф-4987-55 винесена у відповідності до вимог чинного законодавства, є правомірною, а відтак підстави для її скасування відсутні.

Крім того, представником відповідача було подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін та про залишення позовної заяви без розгляду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25.07.2019 у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовлено.

29.07.2019 від представника позивача надійшла відповідь на відзив у якій зазначив, що як підтверджується інформацією з ЄДР позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 25.04.2006 по 15.05.2019. Проте, починаючи з 01.12.2008 по 15.05.2019 господарської діяльності, як підприємець, він не проводив, найманих трудових ресурсів не мав, доходів від підприємницької діяльності не здійснював. При цьому, останніх 10 років позивач перебував у трудових відносинах з ПрАТ “Волиньхолдінг”, яке, як роботодавець сплачувало єдиний соціальний внесок, розмір якого перевищує мінімальний страховий платіж.

Таким чином, позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена спірна вимога, нараховував та сплачував роботодавець, як страхувальник, в розмірі не менше мінімального внеску, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску ще й як особою, що зареєстрована, як фізична особа-підприємець.

Крім того, просить суд стягнути на його користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 3 500 грн.

У запереченні на клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, вважає не пропущений строк звернення до суду, оскільки позивачем рішення контролюючого органу оскаржувалося в адміністративному порядку, а тому, останній мав право звернутися до суду в межах тримісячного строку, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення суб`єкта владних повноважень, що і було зроблено позивачем.

У запереченнях від 30.07.2019 на відповідь на відзив від 25.07.2019 представник відповідача зазначила, що з 01.01.2017 фізичні особи-підприємці та само зайняті особи, які не одержують доходи, зобов`язані сплачувати єдиний соціальний внесок, мінімальний розмір якого з 01.01.2017 становить 704 грн., а з 01.01.2018 становить 819, 06 грн., а тому відповідачем правомірно винесено вимогу про сплату боргу від 2/15/2019 року №Ф-4987-55.

Також, звертає увагу суду на те, що в наданому позивачем описі виконаних робіт і наданих послуг, ряд послуг, які надавалися позивачу є недоцільними, дублюють одна одну, не потребують спеціальних знань, навиків. Крім того, підготовка скарги до ДФС в процедурі адміністративного оскарження та консультація з приводу отриманого рішення ДФС не є судовими витратами.

Розгляд справи по суті відповідно до ч.3 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) проведено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю, з таких мотивів та підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 25.04.2006 ОСОБА_1 зареєстрований Луцькою районною державною адміністрацією Волинської області як фізична особа-підприємець, а з 03.05.2006 взятий на облік у податковому органі як платник податків.

В період з 01.12.2008 по сьогоднішній день позивач працює столярем 5-го розряду у ПрАТ “Волиньхолдінг”, що підтверджується копією трудової книжки позивача, наказом про прийом на роботу та довідками про доходи ОСОБА_1 , виданими ПрАТ “Волиньхолдінг”. (а.с. 16-21)

15.02.2019 Головним управлінням державної фіскальної служби у Волинській області сформовано та надіслано позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4987-55 з єдиного соціального внеску в сумі 18 276, 72 грн.

15.05.2019 ОСОБА_1 припинив підприємницьку діяльність, що підтверджується матеріалами справи.

17.05.2019 позивачем на вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4987-55 від 15.02.2019 подано скаргу до Державної фіскальної служби України .

Рішенням ДФС про залишення скарги без розгляду №27835/6/99-99-11-05-08-65 від 18.06.2019 скаргу позивача залишено без розгляду, у зв`язку із пропуском 10-ти денного строку для подання скарги на рішення контролюючого органу.

Позивач, вважаючи безпідставним нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування, а вимогу про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (далі - Закон №2464-VI), що набрав чинності з 01.01.2011.

Відповідно до статті 1 Закону №2464-VI, єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

В силу положень статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску, зокрема, є:

1) роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (абзац другий пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI);

4) фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування (пункт чотири частини першої статті 4 Закону №2464-VI).

Водночас згідно з частиною 4 статті 4 Закону №2464-VI звільняються від сплати за себе єдиного внеску особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті, якщо вони отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 6 Закону №2464-VI, платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Частиною 8 статті 9 Закону №2464-VI визначено, що платники єдиного внеску зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за відповідний базовий звітний період, не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом. Базовим звітним періодом є календарний місяць, а для платників, зазначених в абзацах третьому та четвертому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - календарний рік.

Згідно з приписами пункту 2 частини 1 статті 7 Закону України №2464-VI, для платників, зазначених у п.4 ч.1 ст.4 цього Закону (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім`ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Для платників, зазначених у пункті 4 частини 1 статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе та членів сім`ї, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом, та не менше за розмір мінімального страхового внеску (п.3 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI).

Як передбачено нормою частини 12 статті 9 Закону №2464-VI, єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.

Відповідно до вимог Закону України №2464-VI, фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску, окрім випадків, визначених в ч.4 ст.4 цього Закону, коли вони можуть бути платниками внеску лише за умови їх добровільної участі у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Водночас суд зауважує, що за змістом вищевказаних положень Закону №2464-VI фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є окремими платниками єдиного внеску, незалежно від того, чи є вони одночасно найманими працівниками, за яких внесок сплачує також роботодавець.

Вказаний висновок суду ґрунтується на тому, що Закон чітко розмежовує платників єдиного внеску, у цьому випадку роботодавців та фізичних осіб-підприємців, та не встановлює для останніх будь-яких інших пільг, окрім тих, що передбачені ч.4 ст.4 Закону №2464-VI.

Інакше кажучи, якби законодавець дійсно мав на меті звільнити від сплати єдиного внеску тих фізичних осіб-підприємців, які також виконують працю на умовах трудового договору і за яких роботодавець вже сплачує єдиний внесок, то, вочевидь, така мета знайшла б відображення у відповідних нормах Закону №2464-VI. Наприклад, шляхом виключення таких фізичних осіб-підприємців з числа платників єдиного внеску або шляхом звільнення таких осіб від сплати єдиного внеску, як це передбачено у ч.4 ст.4 Закону №2464-VI.

Відтак, суд вважає, той факт, що у спірний період (2017-2018 роки) позивач, будучи зареєстрованим як фізична особа-підприємець, одночасно також працював за трудовим договором на підприємстві, не звільняв його від обов`язку зі сплати єдиного внеску в порядку та розмірах, встановлених Законом.

Доказів на підтвердження факту звернення із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, внесення відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до винесення ГУ ДФС у Волинській області вимоги про сплату боргу №Ф-4987-55 від 15.02.2019, позивач суду не надав.

В той час, як з матеріалів справи вбачається, що позивач припинив свою підприємницьку діяльність лише 15.05.2019.

Відповідно до ч.2 ст.6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний, серед іншого, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи положення частини третьої статті 6 Закону №2464-VI, вказані обов`язки поширюються також на платників єдиного внеску фізичних осіб-підприємців, тобто і на позивача у справі.

Водночас порядок обчислення і сплати внеску регулюється статтею 9 Закону № 2464-VI. Зокрема, абзацом три частини восьмої цієї статті (у чинній редакції) передбачено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

При цьому до 01.01.2018 відповідні платники єдиного внеску були зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

База нарахування єдиного внеску визначається статтею 7 Закону №2464-VI.

Так, відповідно до пункту 2 частини першої статті 7 цього Закону єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Згідно п.5 ч.1ст.1 Закону №2464-VI мінімальний страховий внесок це сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.

Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-III «Про Державний бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 1 січня 2017 року встановлено на рівні 3 200, 00 грн. Оскільки для фізичних осіб-підприємців сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, то щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для таких осіб у 2017 році складала 704 грн. (3 200, 00 грн. х 22%).

Крім того, відповідно до Закону України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 встановлено на рівні 3 723, 00 грн. Отже, щомісячна мінімальна сума єдиного внеску для фізичних осіб-підприємців у 2018 році становила 819, 06 грн. (3 723, 00 грн. х 22%).

З матеріалів справи вбачається, що станом на 31.01.2019 за позивачем рахувалася заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску на загальну суму 18 276, 72 грн.

В силу положень частин 2-5 статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов`язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Згідно з ч.4 ст.8 Закону №2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства доходів і зборів України від 20.04.2015 №449 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 7 травня 2015 року за № 508/26953) (далі Інструкція № 449).

Так, відповідно до пунктів 2-4 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення фіскальним органом своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції у порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї інструкції.

Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:

дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;

платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;

платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів платника на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату боргу (недоїмки), окрім загальних реквізитів, повинна містити відомості про розмір боргу, у тому числі суми недоїмки, штрафів та пені, обов`язок погасити борг та можливі наслідки його непогашення в установлений строк.

Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції(для платника юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника фізичної особи). При формуванні вимоги про сплату боргу (недоїмки) їй присвоюється порядковий номер, який складається з трьох частин: 1 частина літера "Ю" (вимога до юридичної особи) або "Ф" (вимога до фізичної особи), 2 частина порядковий номер, 3 частина літера "У" (узгоджена вимога). Вимога про сплату боргу (недоїмки) формується під одним порядковим номером до повного погашення сум боргу.

Судом встановлено, що оскаржувану вимогу за №Ф-4987-55 від 15.02.2019 було сформовано та надіслано позивачу на підставі облікових даних інформаційної системи органу доходів і зборів, як платнику внеску (фізичній особі-підприємцю), який на кінець календарного місяця має недоїмку зі сплати єдиного внеску.

Водночас у вимозі зазначено всю суму заборгованості позивача в розмірі 18 276, 72 грн. Наведене відповідає положенням абзацу вісім пункту 3 розділу VI Інструкції №449, за змістом якого вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається платникам єдиного внеску фізичним особам-підприємцям протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувана вимога була сформована (надіслана) відповідачем правомірно та з дотриманням вимог чинного законодавства, а наведені позивачем доводи не дають підстав для її скасування.

При цьому, суд зазначає, що фізичні особи-підприємці, в тому числі ті з них, які одночасно працюють за трудовим договором і є найманими працівниками, не звільняються від обов`язків платника єдиного внеску, в тому числі обов`язку своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок за себе, як фізичну особу-підприємця.

Водночас сплата єдиного внеску у цьому разі не здійснюється повторно, адже за фізичну особу-підприємця, яка працює найманим працівником, внесок сплачує страхувальник (роботодавець) за рахунок власних коштів.

До того ж, єдиний внесок в такому випадку сплачується різними платниками, в різних розмірах та з інших правових підстав, що додатково свідчить про відсутність факту подвійного стягнення до бюджету єдиного внеску.

Крім того, як вже зазначалося, застрахованою особою у розумінні положень Закону №2464-VI є фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому Законом порядку єдиний внесок. Отже, закон допускає одночасну сплату єдиного внеску як самим застрахованим, так і страхувальником.

Відтак та обставина, що позивач був зареєстрований як фізична особа-підприємець та паралельно працював з 01.12.2008 по теперішній час у ПрАТ “Волиньхолдінг”, не впливає на правомірність нарахування йому єдиного внеску як фізичній особі-підприємцю та не звільняє від обов`язку зі сплати такого внеску у встановлених Законом порядку та розмірі.

При цьому, суд наголошує на тому, що у спірний період позивач мав статус платника єдиного внеску як фізична особа-підприємець та офіційно не припинив підприємницьку діяльність.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про правомірність вимоги про сплату боргу (недоїмки) №Ф-4987-55 від 15.02.2019, а відтак у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги, відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Головне управління Державної фіскальної служби у Волинській області, адреса: 43010, Волинська область, м. Луцьк, Київський майдан, 4.

Суддя Ю.Ю. Сорока