Ухвала суду № 84053782, 22.07.2019, Солом'янський районний суд міста Києва

Провадження № 2/760/6493/19

Справа №760/20148/19

У Х В А Л А

22 липня 2019 року суддя Солом`янського районного суду міста Києва Кушнір С.І., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування та зняття обтяження з будинку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 11.07.2019 р. звернулася до суду із зазначеною позовною заявою до Територіальної громади в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, в якій просить:

постановити ухвалу, якою зняти обтяження з будинку АДРЕСА_1 ;

ухвалити рішення, яким визнати за нею, ОСОБА_1 , житловий будинок АДРЕСА_1 .

Позовна заява підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 175 ЦПК України, позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява (заява) за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Так, згідно п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Така ж позиція зазначена в п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у позовній заяві повинні не лише міститися позовні вимоги, а й бути викладені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і зазначені докази, що підтверджують кожну обставину.

Так, позовна заява є процесуальним документом, який, відповідно до ч. 3 ст. 175 ЦПК України, повинен містити в собі: найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Тобто в позовній заяві має міститись посилання на те, до кого пред`явлений позов; що саме вимагає позивач (предмет позову); обставини, на яких ґрунтується вимога (матеріально-правова підстава позову); докази, що підтверджують ці обставини.

Таким чином, на цій стадії цивільного процесу позивач зобов`язаний виконувати вимоги щодо доведення певного кола фактів, що мають процесуальне значення, для підтвердження наявності права на пред`явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред`явлення.

Вивченням матеріалів позовної заяви, встановлено, що даний позов не відповідає вимогам ст.ст. 175-177 ЦПК України, оскільки позивач не зазначив обставини, тобто ті юридично значимі факти, на основі яких він звертається до суду та обґрунтовує заявлені вимоги, відповідно до норм матеріального права, що поширюються на спірні правовідносини, із посиланням на докази в підтвердження обґрунтування заявлених вимог.

Так, матеріально-правова вимога позивача до відповідача повинна мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також підпадати під цивільну юрисдикцію.

У разі порушення цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного засобу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності чи відсутності між сторонами зобовязальних правовідносин. Тобто, потерпіла особа обирає саме той засіб захисту, який відповідає характеру порушення його права чи інтересу та грунтується на законі.

В порушення вимог ст. 175 ЦПК України, позовна заява не містить:

- зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

- виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, ОСОБА_1 просить визнати за нею право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Так, як вбачається з копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1

23.06.2008 р. нею було складено заповіт, посвідчений державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Бочковою Н.Г., зареєстрований в реєстрі за № 3-844, яким ОСОБА_2 заповіла все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і, взагалі, все те, що буде їй належати на день її смерті та на що вона за законом матиме право, заповіла ОСОБА_1 .

Разом з тим, як вбачається з наданих суду матеріалів, 24.11.2000 р. між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено догвір довічного утримання, згідно якого ОСОБА_2 передала у власність ОСОБА_3 належний їй на праві власності жилий будинок під АДРЕСА_1.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, у позовній заяві взагалі не обґрунтовано з посиланням на відповідні докази вимоги щодо про визнання права власності за позивачем на житловий будинок АДРЕСА_1 . Зокрема, у позовній заяві не вказано, кому належить на даний час вказаний будинок, на підставі яких правовстановлюючих документів, чому позивач просить визнати право власності на весь будинок.

При цьому, позовна вимога про визнання за позивачем ОСОБА_1 , житлового будинку АДРЕСА_1 , у прохальній частині позовної заяви, викладена некоректно, так як не містить логічного завершення.

Суддя звертає увагу позивача, що Книгою 6, а саме: Главами 84-90, Цивільного кодексу України регулюється спадкове право.

Виходячи з позовних вимог, заявлених позивачем, вбачається, що позивач просить визнати за нею право власності на житловий будинок в порядку спадкування після смерті гр. ОСОБА_2 .

При цьому, позивач не додала до позовної заяви докази обставин, на які вона посилається у позовній заяві, зокрема про те, що вона є єдиним спадкоємцем після смерті гр. ОСОБА_2 .

Таким чином, позивачу слід правильно визначити коло осіб, які беруть участь у справі, вказати обставини про наявність/або відсутність кола інших спадкоємців.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи, а відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Як вбачається із матеріалів справи, предметом даного позову є визнання права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , в порядку спадкування та зняття обтяження з будинку.

Позивачем визначено наступний склад учасників справи: позивач - ОСОБА_1 ; відповідач - Територіальна громада в особі Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа - Дванадцята Київська державна нотаріальна контора.

У позовній заяві не викладено обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги до Територіальної громади в особі Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації, тобто відсутні обставини, які б свідчили про порушення її прав у правовідносинах саме з вказаним відповідачем та не зазначено доказів на їх підтвердження.

Відповідно до ч. 1 ст. 1277 ЦК України, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття орган місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням, зобов`язаний подати до суду заяву про визнання спадщини відумерлою.

У разі якщо на об`єкті нерухомого майна на момент відкриття спадщини знаходиться рухоме майно, що входить до складу спадщини, таке рухоме майно переходить у власність територіальної громади, якій передано нерухоме майно.

Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив, що «суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину (частина другастатті 1272 ЦК) ( 435-15), а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (абзац 2 пункт 24)».

Відповідно до ст. 392 ЦК України право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно.

Районні у містах ради ( у разі їх створення) та їх виконавчі органи відповідно до Конституції та законів України здійснюють, зокрема, управління рухомим та нерухомим майном, та іншими об`єктами, що належать до комунальної власності територіальних громад районів у містах.

Обсяг і межі повноважень районних у містах рад та їх виконавчих органів визначаються відповідними міськими радами за узгодженням з районними у містах радами з урахуванням загальноміських інтересів та колективних потреб територіальних громад районів у містах.

Згідно ч. 1 ст. 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 р. № 371/1805 та зареєстровано наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2005 р. № 14/5, відповідно до Конституції України та чинного законодавства України територіальній громаді міста Києва належить право власності на рухоме і нерухоме майно, що знаходиться в комунальній власності, доходи міського та районних у місті Києві бюджетів, а також майнові права, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності.

Згідно ч. 2 ст. 28 Статуту територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 р. № 371/1805 та зареєстровано наказом Міністерства юстиції України від 2 лютого 2005 р. №14/5, Київська міська рада від імені та в інтересах територіальної громади міста Києва відповідно до чинного законодавства України, володіє, користується та розпоряджається об`єктами права комунальної власності. Київська міська рада є повноважним представником територіальної громади міста Києва.

Таким чином, позивачу необхідно правильно визначити відповідача у справі, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.

Що стосується вимоги позивача про постановлення ухвалу, якою зняти обтяження з будинку АДРЕСА_1 , суд звертає увагу на наступне.

Як роз`яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у Постанові №5 від 3 червня 2016 року «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» позов про зняття арешту з майна може бути пред`явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.

З наведеного вбачається, що правом звернення до суду із відповідним позовом щодо зняття арешту з майна наділений власник, особа якого є відмінною від особи боржника, а також особа, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач не є власником та боржником по виконавчому провадженню, в межах якого було накладено арешт на нерухоме майно, що належить таким учасникам справи.

Відтак, позивач має вирішувати спірне питання шляхом пред`явлення нею відповідно до правил підвідомчості позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту.

Однак, в даному випадку, позивач звертається із відповідним позовом не до боржника за виконавчим провадженням та особи, в інтересах якої накладено арешт, а до Територіальної громади в особі Соломянської районної в м. Києві державної адміністрації.

З огляду на наведене, суд вважає, що в даному випадку позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, у звязку із чим позивачем слід визначитись із належним суб`єктним складом по справі та остаточним предметом позовної заяви.

Так, статтею 15 ЦК України, передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно положень статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову, а за вказаних обставин для судового розгляду позивачем не визначені ні суть позовних вимог, ні їх правові підстави, що позбавляє можливості з`ясувати предмет спору та межі доказування.

Оскільки суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають саме з правових відносин: цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових, а не з будь-яких суспільних зв`язків, то лише за умови зазначення вказаних вище обставин за нормами ст. 175 ЦПК України є підстави для відкриття провадження у справі.

Також згідно з чинним законодавством зазначення доказів, на підтвердження кожної обставини позову щодо порушення прав позивача є обов`язковими для особи, яка пред`являє позов, оскільки без зазначення доказів, що підтверджують вимоги, суд не може здійснити підготовку справи до розгляду та належним чином провести судове засідання.

Таким чином, з метою правильного та належного обґрунтовання позову, з посиланням на нормативно-правові акти та відповідні закони України, позивачу необхідно уточнити зміст позовних вимог, встановити предмет та підстави позову, конкретизувати спосіб захисту свого порушеного права у відповідності до вимог ЦК України, передбачений законом чи договором, або інший спосіб захисту прав, який не суперечить закону і який просить визначити у рішенні, сформулювати вірно, відповідно до ст. 16 ЦК України, позовні вимоги, позивачу слід визначитися із колом осіб, що мають приймати участь у справі, та їх процесуальним статусом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу, в якій зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

У разі виправлення недоліків зазначених в ухвалі суду, нову позовну заяву з додатками необхідно подати разом із копіями відповідно до кількості учасників процесу.

У разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачу.

Враховуючи викладене вище, вимоги діючого законодавства, норми СК та ЦПК України, суддя приходить до висновку, що позовна заява повинна бути залишена без руху із наданням строку на усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали судді.

Керуючись ст.ст. 175-177, 185 ЦПК України, суддя, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Солом`янської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності в порядку спадкування та зняття обтяження з будинку - залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків на протязі десяти днів з дня отримання ним копії ухвали, шляхом подання нової позовної заяви з урахуванням вимог, викладених в ухвалі.

Роз`яснити, що в разі невиконання вимог, зазначених в ухвалі, позовна заява буде вважатися неподаною і повернута позивачу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Кушнір С.І.