Ухвала суду № 84052074, 27.08.2019, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/10750/19

У Х В А Л А

про залишення позову без руху

27 серпня 2019 року місто Київ

Суддя Подільського районного суду м. Києва Ларіонова Н.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 , інтереси якої представлені адвокатом Стеценко Т.М., звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача АТ «СК «АРКС» (попередня назва Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Страхування») страхове відшкодування в розмірі 86 918,65 грн., пеню в розмірі 884,77 грн., 3% річних в розмірі 265,2 грн., моральну шкоду в розмірі 20 000,0 грн., а всього - 108 068,94 грн., на підставі Договору добровільного страхування наземного транспортну від 27.07.2018 р., укладеного з відповідачем.

Посилаючись на захист прав споживача, позивачем не сплачений судовий збір.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, вважаю, що вищевказаний позов слід залишити без руху за таких підстав.

Відповідно до ст.177 ч.4 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку та розмірі, або документи що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Перевіряючи твердження позивача про звернення його з даним позовом в порядку захисту прав споживача страхових послуг і зв`язку з цим несплату судового збору (при цьому в позові зазначено як на підставу звільнення від сплати - п.7 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір»), суд виходить з такого.

Вищевказаною правовою нормою, на яку позивач посилається, не сплачуючи судовий збір, визначено, що від сплати судового збору звільняються громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб.

Як вбачається з позовної заяви, позивачем за позовом є ОСОБА_1 , позов підписаний адвокатом Стеценком Т.М. як представником позивача, а тому посилання на ст.5 ч.1 п.7 Закону України «Про судовий збір» є безпідставним.

Відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками та продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності регулюються Законом від 12 травня 1991 р. № 1023-XII "Про захист прав споживачів". Цим Законом установлено права споживачів, а також визначено механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Згідно з п.22 ч.1 ст.1 Закону № 1023-ХІІ споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Згідно із ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів»,крім інших випадків порушень прав споживачів, які можуть бути встановлені та доведені виходячи з відповідних положень законодавства у сфері захисту прав споживачів, вважається, що для цілей застосування цього Закону та пов`язаного з ним законодавства про захист прав споживачів права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо:1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції; 2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення; 3) при наданні послуги, від якої споживач не може відмовитись, а одержати може лише в одного виконавця, виконавець нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами та/або виконавцями, не надають споживачеві однакових гарантій відшкодування шкоди, завданої невиконанням (неналежним виконанням) сторонами умов договору; 4) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач; 5) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію; 6) споживачу реалізовано продукцію, яка є небезпечною, неналежної якості, фальсифікованою; 7) ціну продукції визначено неналежним чином; 8) документи, які підтверджують виконання договору, учасником якого є споживач, своєчасно не передано (надано) споживачу.

Із пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вбачається, що позовна заява про захист прав споживача повинна містити відомості, зокрема, про те, яке право споживача, передбачено Законом України «Про захист прав споживача», порушено; коли і в чому це виявилося; про способи захисту, які належить вжити суду.

Пунктом 2 вищевказаної Постанови передбачено, що до відносин, які ним регулюються Законом України «Про захист прав споживача», належать, зокрема, ті, що виникають із договорів страхування.

Але, як вбачається з вищевказаного позову, підставою звернення позивача з вищевказаним позову не є порушення відповідачем Закону України «Про захист прав споживача» (позов не містить жодного посилання на порушення прав та способи їх захисту, передбачених цим Законом), а є стягнення суми страхового відшкодування внаслідок страхового випадку (ДТП, яка мала місце 29.04.2019 р.), який не визнає відповідач. Тобто, предметом спору між сторонами є виконання зобов`язань за договором страхування від 27.07.2018 р.

А відтак, на правовідносини, що виникли між сторонами за вищевказаним позовом, не є захистом прав споживача, а тому на них не поширюються вимоги Закону України «Про удовий збір». В зв`язку з чим вищевказаний позов підлягає оплаті судовим збором.

Верховний Суд у постанові від 28.11.2018 р. у справі № 761/11472/15-ц) зазначив, що вимога про відшкодування моральної шкоди, визначена у грошовому вимірі, є майновою вимогою, а отже, судовий збір підлягає стягненню із загальної суми, яка заявлена позивачем до стягнення.

Відповідно до ст.4 ч.2 п.1 п.п.2 Закону України «Про судовий збір» позовні вимоги майнового характеру, до яких відносяться вимоги позивача, заявлені фізичною особою, оплачуються судовим збором в розмірі 1% ціни позову, але не менше 0,4 розмірі прожиткового мінімум фізичних осіб, що дорівнюється 768,4 грн., та не більше 5 розмірів прожиткового мінімум фізичних осіб, що дорівнюється 9 605,0 грн.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача суму в розмірі 108 068,94 грн., отже сума судового збору за вищевказаним позовом становить 1 080,69 грн.

Таким, чином, для розгляду вищевказаного позову в поданому вигляді стороні позивача необхідно сплатити судовий збір в розмірі 1 080,69 грн. до державного бюджету за такими платіжними реквізитами: (отримувач коштів - ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство У країни (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача - 31211256026001, код класифікації доходів бюджету - 22030106), подавши до суду оригінал квитанції про сплату судового збору.

Крім того, як вбачається з позову, він підписаний адвокатом Стеценком Т.М. як представником позивача, в зв`язку з чим суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до ст.4 ч.1 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом свої порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином, право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі, вимог стосовно оформлення позовних заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.

На підставі ст.58 ч. ЦПК України позивач може брати участь в судовому процесі як особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду реалізація права на звернення до суду є процесуальною дією, яка має здійснюватися самою особою у порядку самопредставництва або її процесуальним представником (постанови від 13 березня 2018 року у справі № 914/2772/16; від 21 березня 2018 року у справі № 914/2771/16).

У рішенні Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок, що за правовою природою представництво в суді є правовідносинами, в яких одна особа (представник) на підставі певних повноважень виступає від імені іншої особи (довірителя) і виконує процесуальні дії в суді в її інтересах, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для неї права та обов`язки.

Таким чином, обов`язок суду перевірити належність доказів наявності у представника права вчиняти конкретну процесуальну дію зумовлений, головним чином тим, що такий представник виступає самостійно в суді від імені довірителя (особи, яка відмовилася захищати в суді свої права в порядку самопредставництва) і виконує процесуальні дії виключно в інтересах довірителя, набуваючи (змінюючи, припиняючи) для нього права та обов`язки.

Взаємовідносини між довірителем та представником, як правило, мають договірний характер.

Згідно з частинами першою та третьою статті 237 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Таким чином, суд зобов`язаний перевірити щонайменше дві складові представництва, а саме, факт наявності повноважень на представництво інтересів певної особи та, окремо, обсяг таких повноважень, а саме: право на звернення з відповідним процесуальним документом до відповідного суду (інстанції) у конкретний момент часу.

Таке право представника на звернення від імені довірителя може бути підтверджено лише документом, який демонструє дійсне волевиявлення учасника справи на надання повноважень конкретному адвокату, та є належним доказом, що дозволяє суду перевірити весь обсяг наданих повноважень.

Згідно з позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 18 жовтня 2018 року у справі № 811/1507/18, повноваження представника, яким є адвокат, повинні бути підтверджені оригіналом ордеру, виданого на ведення справи в суді або довіреністю; по-друге, ордер, на відміну від довіреності, не вказує обсяг повноважень, наданих адвокату; повноваження адвоката, зокрема, в даному випадку щодо підписання апеляційної скарги, повинно підтверджуватись домовленістю сторін у договорі про надання правової допомоги, який засвідчує існування між клієнтом та адвокатом домовленості стосовно об`єму наданих йому повноважень, шляхом окремого визначення такої дії у договорі.

Таким чином, суд може виконати імперативну вимогу процесуального закону та перевірити наявність права в довірителя на підписання конкретного документу лише за умови, якщо разом з ордером додано завірену належним чином копію договору про надання правової допомоги (витягу з договору), про який зазначено у такому ордері.

Згідно матеріалів позову, представником позивача не додано копію договору про надання правової допомоги, в якому передбачено право адвоката на підписання позову від імені позивача.

В зв`язку з чим, представнику позивача необхідно подати копію договору (виписку з договору) від 07.06.2019 р., на підставі якого виданий ордер від 07.06.2019 р., копія якого долучена до матеріалів.

В зв`язку з наведеним, подана без додержання вимог ст.177 ЦПК України вищевказана позовна заява на підставі ст.185 ч.1 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням позивачеві строку для усунення вказаних вище недоліків з роз`ясненням того, що в разі їх не усунення у встановлений судом термін вищевказана позовна заява буде визнана неподаною та повернута позивачеві.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.185 ч.1, 258-260, 261, 353 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» про стягнення страхового відшкодування та відшкодування моральної шкоди, надавши позивачу строк для усунення недоліків в 10 (десять) днів з дня отримання копії ухвали, в інакшому випадку позов вважати неподаним та повернути позивачам.

Ухвала в частині визначення судових витрат може бути оскаржена позивачем в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду з подачею апеляційної скарги через Подільський районний суд м.Києва протягом 15 днів з дня складання ухвали.

Учасник справи, якому копія ухвали не була вручена в день її складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 15 днів з дня вручення йому копії ухвали.

СуддяН. М. Ларіонова