Рішення № 84050078, 29.08.2019, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/305/19

Провадження №2/ 313/274/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.08.2019 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» про стягнення заборгованості та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати,

ВCТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача у якому просить суд стягнути

заборгованість по заробітній платі в сумі 24 846,42 грн., допустивши негайне виконання на суму 20 688,41 грн., а також середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 38 602 41 грн.

Під час судового розгляду справи позивач на відзив відповідача на позов надав відповідь на відзив з проханням позовні вимоги про стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» заборгованості по заробітній платі в сумі 24 846, 42грн., залишити без розгляду. Позовні вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у сумі 38 602,41 грн., задовольнити.

Представник позивача адвокат Нестеренко В.В. звернувся в суд із заявою, у якій просить суд справу без його участі у зв`язку з відрядженням до іншого. Позовні вимоги підтримує у повному обсязі, всі необхідні докази були надані разом із позовною заявою.

Представник ПАТ «Запоріжжяобленерго» за довіреністю № 32 від 01.01.2019 р. ОСОБА_2 у відзиві на позовну заяву по справі просив суд позовну заяву залишити без руху.

У задоволенні позовних вимог, в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, відмовити. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення судових витрат щодо заявленої вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, відмовити.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання сторін фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч.ч. 1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Позивач у період з 03.10.2013 р. по 08.06.2018 р. перебував у трудових відносинах з ПАТ «Запоріжжяобленерго», що підтверджується записами у трудовій книжці від 30.05.1979 р. серії НОМЕР_1 .

08.06.2018 р. відповідач звільнив позивача звільнив із займаної посади за власним бажанням у зв`язку із не виконання власником або уповноважений ним орган законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, ч. 3 ст. 38 КЗпП України (наказ від 07.06.2018 р. № 2497-к).

На день звільнення ОСОБА_1 відповідач нарахував позивачеві, але не виплатив оплату праці в сумі 44 167, 15 грн. Факт наявності заборгованості у вказаній сумі визнано та підтверджено відповідачем у повідомленні від 08.06.2018 р. № б/н, яке було надано ОСОБА_1 при звільненні.

28.05.2019 р. відповідач за № 994-юр надав суду відзив на позов, в якому послався на проведення оплати заборгованості по заробітній платі і відповідно відсутність підстав для покладення судових витрат на нього, а також зауважив на несплату судових витрат щодо стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати.

З даними запереченнями суд частково не погоджується, вважає його безпідставними з наступних підстав.

У період з вересня 2018 року по лютий 2019 року відповідачем було проведено часткове погашення заборгованості, а саме: 26.09.2018 р. в сумі 4 849, 65 грн.; 30.01.2019 р. в сумі 4 142, 54 грн.; 15.02.2019 р. в сумі 2 108, 45 грн.; 15.02.2019 р. в сумі 4 639, 96 грн. та 19.02.2019 р. в сумі 3 580, 13 грн.

Пунктом 38 Постанови Пленуму ВССУ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17.10.2014 р. визначено, що відповідно до статті 89 ЦПК у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення всіх понесених ним у справі витрат з відповідача. Визнання відповідачем позову не є підставою для звільнення його від сплати судових витрат.

Згідно із ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Позовна заява була зареєстрована у Веселівському районному суді Запорізької області 07.03.2019 р., погашення заборгованості відбулося 13.03.2019 року (підтверджується довідкою про виплачену зарплату від б/д № б/н). Тобто, погашення відбулося після звернення ОСОБА_1 до суду.

Після відкриття провадження у справі відповідач позовні вимоги не визнав в повному обсязі (підтверджується відзивом). Тому, враховуючи положення ст. 141, ч. 1 ст. 142 ЦПК України та роз`яснення Постанови Пленуму ВССУ від 17.10.2014 року № 10, суд вважає, що підстави для звільнення відповідача від сплати судових витрат за позовними вимогами про стягнення заборгованості по заробітній платі відсутні.

Зауваження відповідача з приводу не сплати судового збору за вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, позивачем є обґрунтованим. Даний недолік позовної заяви позивач у добровільному порядку на момент підготовки відповіді на відзив вже усунув , що виключає необхідність залишення позовної заяви без руху.

Крім того, як вбачається з відзиву на позовну заяву, відповідач не погоджується із вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати та просить суд відмовити в її задоволенні. При цьому жодної підстави для цього не зазначає.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу, звільненому ним працівникові усіх сум, які повинні бути йому виплачені на день його звільнення, роботодавець повинен виплатити цьому працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У роз`ясненнях Пленуму Верховного Суду України, які містяться у п. 20 постанови «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» № 13 від 24.12.1999 р. визначено, що встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, які працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, а коли він у цей день не був на роботі, — наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні останнього до розгляду справи — по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України. До такого правового висновку прийшов Верховний суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 03.07.2013 р. та ухвалив постанову у справі № 6-64цс13, предметом якої був спір про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

На день звільнення відповідач нарахував ОСОБА_1 , але виплату оплати праці в сумі 44 167, 15 грн. не провів. Факт наявності заборгованості у вказаній сумі визнано та підтверджено відповідачем у повідомленні від 08.06.2018 р. № б/н, яке було надано позивачеві при звільненні.

У період з вересня 2018 року по лютий 2019 року відповідачем було проведено часткове погашення заборгованості, а саме 26.09.2018 р. в сумі 4 849, 65 грн., 30.01.2019 р. в сумі 4 142, 54 грн., 15.02.2019 р. в сумі 2 108, 45 грн., 15.02.2019 р. в сумі 4 639, 96 грн. та 19.02.2019 р. в сумі 3 580, 13 грн.

Загальна сума погашення дорівнює 19 320, 73 грн., при цьому залишок заборгованості на момент звернення складає 24 846, 42 грн.

Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено Постановою КМУ від 08.02.1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за останні повні 2 календарних місяці роботи.

Сума компенсації заборгованості середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати становить 38 602,41 грн. (8 257, 34 грн. (сума заробітної плати за останні 2 місяці)/40 роб. днів (сума кількості робочих днів у останніх двох місяцях) = 206,43 грн. (середня вартість одного робочого дня); 187 днів (кількість днів затримки розрахунку) х 206,43 грн. (вартість одного робочого дня )= 38 602, 41 грн.).

Відповідач заборгував оплату праці позивачеві та провів її погашення лише 13.03.2019 р.

У зв`язку із цим, позивач має право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнені в сумі 38 602,41 грн.

Питання із судовими витратами вирішити у ь відповідності з вимогами ст. 141 ЦПК України.

На підставі ст.ст. 47, 116, 117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 1-13, 81, 89,141, 247, 276, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 – задовольнити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 38 602 грн. 41 коп.

Позовні вимоги у частині стягнення з ПАТ «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній платі в сумі 24 846 грн. 42 коп. - залишити без розгляду.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 768, 40 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасована, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 05.09.2019 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

29.08.19