Рішення № 84041741, 30.08.2019, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/706/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2019 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого - судді Лівочки Л.І.,

при секретарі - Дубчак Н.В.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Штундюка О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Брусилів Житомирської області цивільну справу № 275/706/19 за позовом Житомирського обласного центру зайнятості до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

ВСТАНОВИВ:

Житомирський обласний центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю.

Позовні вимоги позивач обгрунтував тим, що з 30 травня 2002 року по теперішній час ОСОБА_2 зареєсстрована як приватний підприємець. 23.03.2017 року вона стала на облік в Брусилівський районний центр зайнятості як безробітна, при цьому зазначила в заяві, що не зареєстрована як суб`єкт підприємницької діяльності, та перебувала на обліку в центрі зайнятості до 03.01.2019 року. За цей перід ОСОБА_2 отримала державну допомогу по безробіттю у сумі 6437,33 гривень.

ОСОБА_2 , будучи зареєстрованою як фізична особа-підприємець, не мала права на отримання державної допомоги по безробіттю відповідно до ст. 22 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття".

31.01.2019 року відповідачка добровільно повернула 1000 гривень, але іншу частину незаконно отриманої допомоги по безробіттю в сумі 5437,33 гривні повертати відмовляється. На претензію від 13.02.2019 року ОСОБА_2 відповіді не дала.

Позивач просив стягнути з ОСОБА_2 5437,33 грн. незаконно отриманої допомоги по безробіттю та сплачений судовий збір.

ОСОБА_2 подала до суду відзив на позов, в якому позов не визнала з тих підстав, що вона була застрахованою особою, мала відповідний стаж, являлась особою працездатного віку до призначення пенсії та не мала роботи, заробітку та доходів, тому звернулась з заявою до районного центру зайнятості та просила призначити їй допомогу по безробіттю на яку вона має право. Вважала , що позивач не вірно трактує вимоги ч.1 ст.4 Закону України "Про зайнятість населення", оскільки в даній нормі права нічого не зазначено про підприємців, про що наголошує позивач. Також вважає, що при вирішенні даного позову не може застосовуватися ст.36 Закону України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", оскільки вона стосується неподання відомостей особою, яка зареєстрована в установленому порядку як безробітна, а не особи, яка вже знята з обліку як безробітна та втратила даний статус. В задоволенні позову просила відмовити.

Представником позивача до суду подано відповідь на відзив,з якої слідує, що позивач не погоджується з відзивом,так як ОСОБА_2 посилається на ст.46 Конституції України, яка

носить декларативний характер, а підстави, умови та порядок надання тих чи інших соціальних пільг встановлюються відповідними законами та підзаконними нормативними актами. Так в ст. 7 «Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» проводиться градацію на осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, в тому числі і громадяни - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на державну допомогу по безробіттю мають застраховані особи, які у встановленому порядку визнані безробітними. В свою чергу відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» не можуть бути визнані безробітними громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців. На вказану норму своєму відзиві посилається і відповідач, однак при цьому відмежовує себе від осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Відповідачка, будучи зареєстрованою як приватний підприємець, мала право і можливість в любий час зайнятися підприємницькою діяльністю, тобто була зайнятою особою і не мала права на отримання допомоги по безробіттю.

Стаття 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачає, що застраховані особи, зареєстровані у встановленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг, а відповідно до вимог ст. 44 вказаного закону, відповідальність за достовірність даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, падання соціальних послуг покладається на зареєстрованого безробітного, про що відповідачка була письмово попереджена.

Позивач просив позов задовольнити.

В запереченні на відповідь на відзив відповідачка вказала, що позивач посилається на законодавчі документи, які діяли в минулому. Так, в період з 07 квітня 2017 року по 01 квітня 2018 року вона відповідно до вимог Закону України набула статусу безробітного так, як являлася особою працездатного віку до призначення пенсії, не мала роботи, не мала заробітку або інших передбачених законодавством доходів і була готова та здатна приступити до роботи. При підписанні заяви про набуття статуса безробітної на запис про те,що вона не є зареєстрованою як суб`єкт підприємницької діяльності, вона не звернула уваги, так як починаючи з 2005 року будь-якою підприємницькою діяльності не займається, доходів від підприємницької діяльності не має та податків не сплачує. Відповідно до частини 1 ст. 4 ЗУ "Про зайнятість населення" до зайятого населення на той час вона не відносилась, а закон, на який посилається позивач, як на підставу позову, втратив чинність. Просила в відмовити в задоволенні позову.

В суді представник позивача ОСОБА_1 , діючий за дорученням, позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові та відповіді на відзив до позовоної заяви, просив позовні вимоги задовольнити.

В суді представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнав, надав суду пояснення, аналогічні викладеним у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив, просив у задоволенні позову відмовити, так як ОСОБА_2 хоч і була зареєстрована як фізмична особа -підприємець, але підприємницькою діяльністю не займалась і ніякого заробітку, доходу не мала.

Суд, вислухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази, приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що не заперечували в суді і сторони, що ОСОБА_4 з 30.05.2002 року зареєстрована як фізична особа- підприємець.

27.03.2017 року ОСОБА_4 стала на облік у Брусилівському районному центрі зайнятості Житомирської області, вказавши в заяві, що вона не зареєстрована як суб"єкт підприємницької діяльності і перебувала на обліку до 03.01.2019 року, де за вказаний період отримала державну допомогу по безробіттю у сумі 6437,33грн.

Відповідно до акту розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 03 січня 2019 року, складеного фахівцем з питань зайнятості відділу надання соціальних послуг Брусилівської районної філії Житомирського обласного центру зайнятості ОСОБА_1 , встановлено, що ОСОБА_2 з 2002 року зареєстрована як приватний підприємець. З 23.03.2017 року по час складання акту вона перебувала на обліку в Брусилівському районному центрі зайнятості як безробітна та отримала допомогу по безробіттю у розмірі 6437,33 грн.

Встановлено, що на вимогу позивача ОСОБА_4 добровільно повернула 1000грн., що підтверджується копією платіжного дорученням від 31.01.2019 року (а.с.12).

На вимогу- претензію позивача від 13.02.2019 року про повернення безпідставно нарахованої та виплаченої суми державної допомоги по безробіттю у сумі 5437,33грн., відповіді відповідачка не надала, грошові кошти не сплатила.

Статтею 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що право на державну допомогу по безробіттю мають застраховані особи, які у встановленому порядку визнані безробітними.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 Закону України «Про зайнятість населення» не можуть бути визнані безробітними громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов`язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг. Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов`язків та зловживання ними, стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати забезпечення.

Відповідно до вимог ст. 44 Закону України «Про загальнообов"язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із змінами та доповненнями, відповідальність за достовірність даних та документів, на підставі яких приймається рішення щодо реєстрації безробітного та призначення матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, покладається на зареєстрованого безробітного.

Статтею 324 ЦК УКраїни передбачено, що у державній власності є майно , у тому числі грошоваі кошти, що належать державі України. Від імені та в інтересах держави України право власності здійснюють відповідно органи державної влади.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, так як ОСОБА_4 , як зареєстрована фізична особа -підприємець не мала права на отримання державної соціальної допомоги по безробіттю і нею при зверненні з заявою про виплату такої допомоги було вказано неправдиві відомості, що вона не зареєстрована як суб"єкт підприємницької діяльності; та при подачі заяви вона ознайомлена з відповідальністю за подання недостовірних даних та документів.

Таким чином з ОСОБА_4 на користь позивача підлягає стягненню незаконно отримана державна допомога по безробіттю у розмірі 5437,33 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір у сумі 1921 грн.

На підставі ст. ст. 324,1166 ЦК України, ст.ст.22, 36, 44 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02.03.2000року зі змінами та доповненнями, та керуючись ст.ст.10-13, 76, 81, 141,263-265 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , на користь Житомирського обласного центру зайнятості (р/р 37171302704025, код 03491398, МФО 820172 ДКСУ м. Київ) 5437 (п`ять тисяч чотириста тридцять сім) гривень 33 копійки незаконно отриманної державної допомоги по безробіттю.

Стягнути з ОСОБА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Житомирського обласного центру зайнятості (р/р 37171302704025, код 03491398, МФО 820172 ДКСУ м. Київ) судовий збір у розмірі 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одну)гривню.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду безпосередньо або через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.І. Лівочка