Рішення № 84041087, 05.09.2019, Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 182/3598/19

Провадження № 2/0182/2199/2019

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

05.09.2019 року м. Нікополь

Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Багрової А.Г.

розглянув у м. Нікополя за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи „Покровський виправний центр (79) про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Представник позивача – Бережний Анатолій Володимирович за довіреністю Нікопольського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги від 22.07.2019 рокуґ(а.с.75)

Представник від подача – в.о. начальника державної установи „Покровський виправний центр (№79) – Лінкевич В.В.

Заяви по суті справи:

Позивач звернувся з позовною заявою до відповідача та просить суд поновити його на посаді інженера групи з охорони праці Державної установи „Покровський виправний центр (№79) з квітня 2017 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 03.04.2017 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначив, що 30.01.2017 року його було прийнято на роботу до Державної установи „Покровський виправний центр (№79) з випробувальним терміном 1 місяць, інженером групи з охорони праці установи, установивши 7й тарифний розряд, з посадовим окладом 2464 грн., з 01.02.2017 року, підстава наказ №14/ОС-17.

З 14.02.2017 року по 21.02.2017 року він перебував на лікуванні у стаціонарному відділенні КЗ „Центральна районна лікарня ДОР”, що підтверджується листком непрацездатності серії АДБ №105891 від 21.02.2017 року.

З 22.02.2017 року по 28.03.2017 року включно, він перебував на амбулаторному лікуванні, що підтверджується листком непрацездатності серії АДБ №650495.

28.03.2017 року ним у Нікопольському окружному міському військовому комісаріаті Дніпропетровської області було отримано довідку в тому, що він дійсно є кандидатом для проходження служби за контрактом у збройних силах України. Відправитись до навчального центру збройних сил він повинен був 29.03.2017 року, що підтверджується довідкою №2/946 від 28.03.2017 року.

28.03.2017 року він прибув до відповідача та надав йому лікарняні листи та довідку, однак відповідаче взявши лікарняні листи, в прийнятті довідки відмовив. Тому він змушений був відправити довідку №2/946 поштою, що підтверджується квитанцією про поштове відправлення від 28.03.2017 року. 29.03.2017 року його було зараховано до військової частини В4264. 31.03.2017 року ним було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України на посадах осіб рядового складу з військової частини В4264, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 та контрактом від 31.03.2017 року, який укладено терміном на три роки, тобто до 30.03.2020 року. На даний час він проходить службу відповідно до умов контракту у військовій частині А3283. У зв`язку з тим, що відповідачем не здійснювалась виплата йому заробітної плати він змушений був звернутись із позовною заявою до суду про стягнення заборгованості із заробітної плати. Однак Нікопольським міськрайонним судом, а також Дніпровським апеляційним судом було йому відмовлено у задоволенні позову, оскільки його було звільнено на підставі наказу відповідача №55/ОС-17 від 29.03.2017 року.

Вважає, що його звільнення є незаконним у зв`язку з тим, що підстав для його звільнення у зв`язку з виявленою невідповідністю роботі на посаді інженера групи з охорони праці установи не було, так як строк випробування закінчився на час прийняття наказу про звільнення, його не попередили про звільнення за три дні. Окрім того будь-яких доказів, що він мав незадовільні результати випробування у відповідача немає.

Оскільки його звільнення відбулось незаконно, то просить поновити його на посаді та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу (а.с.1-2).

Також позивач подав заяву та просить суд поновити йому пропущений строк для звернення із цією позовною заявою до суду, оскільки про звільнення йому стало відомо лише під час розгляду справи про стягнення заборгованості із заробітної плати, а у зв`язку із проходженням військової служби він був позбавлений можливості раніше звернутись до суду із цим позовом.(а.с.22)

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву, просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви в повному обсязі.(а.с. 38-41)

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що при прийнятті позивача на роботу його було ознайомлено з Положенням про управління охороною праці установи та наголошено на дотримання вимог статті 18 Закону України „Про охорону праці”, щодо обов`язкового проходження навчання з питань хорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Відпрацювавши 13 днів позивач не вийшов до роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, повідомивши 14.02.2017 року у телефонному режимі сектор по роботі з персоналом. Позивач перебував на лікарняному з 14.02.2017 року по 28.03.2017 року на підставі листів непрацездатності. За період роботи на посаді позивачем посадові обов`язки інженера групи з охорони праці не виконувались належним чином. 02.02.2017 року заступником начальника установи з нагляду і безпеки та оперативної роботи майором внутрішньої служби ОСОБА_2 . відповідальним за напрямок роботи групи з охорони праці, пожежної охорони та медицини, позивачу було надано розпорядження щодо подання заявки до КП „Навчально-курсовий комбінат” ДОР м. Нікополь на проходження навчання співробітниками установи, у тому разі самим позивачем як прийнятим на роботу, та іншими працівниками, прийнятими до установи, за курсом „Закони та нормативні акти з охорони праці”, оскільки організація навчання з охорони праці для працівників, прийнятих до установи, безпосередньо входить в коло обов`язків позивача. Дане розпорядження позивачем протягом двох тижнів виконано не було, не зважаючи на постійні зауваження до нього з приводу цього майора ОСОБА_2 Навчання позивача та інших прибувши на роботу працівників організовано не було. Зазначені обставини стали підставою подання рапорту ОСОБА_2 на ім`я начальника установи від 14.02.2017 року, про те, що ним неодноразово 06.02.2017 року та 09.02.2017 року робились зауваження позивачу з приводу невиконання зазначеного розпорядження, на які позивач не відреагував. Окрім того, позивачем не виконувались і інші обов`язки, передбачені посадою інженера групи з охорони праці, зокрема, в частині своєчасного подання обов`язкової звітності – декларації екологічного податку, який він мав подати до 10.02.2017 року. Про зазначене невиконання обов`язків начальник сектору по роботі з персоналом ОСОБА_3 вимушена була подати вищезазначену доповідну на ім`я начальника установи. Зазначені доповідні та рапорти були подані 14.02.2017 року, коли позивач перебував на лікарняному. З огляду на вимоги трудового законодавства про недопустимість звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності , рішення про результати його випробування відповідачем не приймалось. Згідно ч.3 статті 27 КЗпП України до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причин, а тому доводи позивача, що його було звільнено після закінчення місячного терміну випробування є безпідставними. Зазначає. що на момент прийняття наказу про звільнення позивача відповідач діяв у відповідності до норм трудового законодавства. Оскільки 29.03.2017 року позивач не з`явився на роботі, його було за три дні повідомлено про звільнення, шляхом направлення 29.03.2017 року повідомлення про звільнення та наказу про звільнення. Поштове повідомлення повернулось без вручення позивачу за закінченням терміну зберігання. Таким чином, відповідачем були виконані всі передбачені трудовим законодавством вимоги щодо звільнення працівника в разі незадовільних результатів випробування. Окрім того, звільнення позивача відбулось незалежно від укладення ним контракту про проходження військової служби у Збройних силах України. Посилання позивача, що він повинен діяти лише за посадовою інструкцією є безпідставними, оскільки трудові обов`язки працівника з охорони праці регулюються не тільки посадовими інструкціями, а і нормами законодавства щодо охорони праці. При звільненні позивача з роботи йому було виплачено всю нараховану заробітну плату з урахуванням податків, а тому прав позивача відповідачем не було порушено. Зазначені обставини звільнення позивача були встановлені постановою Дніпровського апеляційного суду від 03.04.2019 року. Враховуючи зазначене, вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що його звільнення було неправомірним та порушило його права, а тому просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви.

Інших заяв та клопотань по суті справи учасники суду не подавали.

Процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 04.06.2019 року по справі відкрито провадження та постановлено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 27)

Ухвалою суду від 04.06.2019 року судом постановлено витребувати у відповідача довідку про середньомісячний та середньоденний заробіток ОСОБА_1 , копії наказів № 14/ОС-17 від 30.01.2017 року, №55/ос-17 від 29.03.2017 року(а.с.28)

Ухвалою суду від 12.08.2019 року представнику відповідача відмовлено в задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін(а.с.76-77).

Судом встановлено.

Згідно наказу №14/ОС-17 від 30.01.2017 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду з випробувальним терміном 1 місяць, інженером групи з охорони праці установи, установивши розряд, з посадовим окладом 2464 грн. з 01.02.2017 року(а.с.42,43)

З 14.02.2017 року по 21.02.2017 року, включно, та з 22.02.2017 року по 28.03.2017 року, включно, позивач знаходився на лікарняному, що підтверджується листами непрацездатності Серія АДБ №105891, АДБ № 650495 (а.с.50-53).

З протоколу №7 засідання кадрової (атестаційної) комісії державної установи «Покровський виправний центр (№79)» від 29.03.2017 року вбачається, що керуючись ст.28 КЗпП України, враховуючи доповідну записку ОСОБА_3 , рапорт майора внутрішньої служби Лінкевич В.В., (а.с.54-55) було вирішено звільнити ОСОБА_1 , інженера групи з охорони праці, із займаної посади за незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді(а.с.56).

29.03.2017 року наказом №55/ОС-17 ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади з 03.04.2017 року за п.11 ч.3 статті 40 КЗпП (за незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді) з виплатою компенсації за невикористану щорічну відпустку – 4 календарних дні(а.с.57)

29.03.2017 року, згідно поштового штампу на конверті, повідомлення про звільнення за вих. №79/16-1696 від 29.03.2017 року було направлено на адресу позивача, яке 28.04.2017 року за закінченням термінів зберігання повернулось на адресу державної установи «Покровський виправний центр (№79)» без вручення ОСОБА_1 (а.с.58,59).

П.11 ч.1 статті 40 КЗпП передбачено , що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках: 11) встановлення невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі протягом строку випробування.

Статтею 27 КЗпП передбачено, що строк випробування при прийнятті на роботу, якщо інше не встановлено законодавством України, не може перевищувати трьох місяців, а в окремих випадках, за погодженням з відповідним виборним органом первинної профспілкової організації, - шести місяців.

Строк випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати одного місяця.

До строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини.

Статтею 28 КЗпП передбачено, що коли строк випробування закінчився, а працівник продовжує працювати, то він вважається таким, що витримав випробування, і наступне розірвання трудового договору допускається лише на загальних підставах.

У разі встановлення власником або уповноваженим ним органом невідповідності працівника займаній посаді, на яку його прийнято, або виконуваній роботі він має право протягом строку випробування звільнити такого працівника, письмово попередивши його про це за три дні. Розірвання трудового договору з цих підстав може бути оскаржене працівником в порядку, встановленому для розгляду трудових спорів у питаннях звільнення.

Як вбачається з наданих суду письмових доказів відповідач при звільненні позивача з роботи дотримувався передбаченого законом порядку його звільнення, оскільки позивач пропрацював лише з 01.02.107 року по 13.02.2017 року, інший час перебував на лікарняних до 28.03.2017 року, а до строку випробування не зараховуються дні, коли працівник фактично не працював, незалежно від причини. Також матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 в день вирішення питання про його звільнення та прийняття наказу 29.03.2017 року на роботу не з`явився , а тому письмово попереджався про звільнення за три дні, про що було направлено повідомлення поштою та не було вручено ОСОБА_1 не з вини роботодавця. Також як вбачається з матеріалів справи звільнення позивача відбулось незалежно від укладення ним 31.03.2017 року контракту про проходження військової служби у Збройних силах України.

Щодо доводів позивача про необґрунтованість висновків роботодавця про незадовільні результати випробування та невідповідність займаній посаді, суд зазначає, що згідно письмових матеріалів під час роботи позивача у період випробувального терміну роботодавцем встановлено, що посадові обов`язки інженера групи з охорони праці ОСОБА_1 не виконувались належним чином: не було організовано та проведено навчання з охорони праці самим ОСОБА_1 та іншими прийнятими співробітниками установи. Зазначені обставини стали підставою подання рапорту ОСОБА_2 на ім`я начальника установи від 14.02.2017 року, про те, що неодноразово 06.02.2017 року та 09.02.2017 року робились зауваження позивачу з приводу невиконання зазначеного розпорядження, на які позивач не відреагував.(а.с.54)

Окрім того, позивачем не виконувались і інші обов`язки, передбачені посадою інженера групи з охорони праці, зокрема, в частині своєчасного подання обов`язкової звітності – декларації екологічного податку, який він мав подати до 10.02.2017 року. Про зазначене невиконання обов`язків начальник сектору по роботі з персоналом ОСОБА_3 вимушена була подати вищезазначену доповідну на ім`я начальника установи (а.с.55).

Тобто , зазначеними рапортами та доповідними керівників підрозділів роботодавцем був встановлений факт незадовільних результатів випробування та невідповідність займаній посаді ОСОБА_1 , була надана оцінка роботі ОСОБА_1 у період випробувального терміну.

При цьому, вирішення питання відповідності працівника займаній посаді є правом роботодавця, який приймає таке рішення за наслідками роботи працівника в період строку випробування.

Усі зазначені факти свідчать про те, що зауваження до роботи ОСОБА_1 виникали регулярно, і безпосереднє керівництво позивача неодноразово вказувало на недоліки, виявлені протягом строку випробування у роботі позивача.

Згідно з позицією Верховного Суду, викладеною в Постанові від 29 березня 2018 року по справі № 381/4968/16-ц, питання про відповідність чи невідповідність працівника обумовленій роботі, оцінку його професійних та ділових якостей дає власник або уповноважений ним орган та не може вирішуватись судом.

Отже, позивач отримав негативну оцінку за результатами випробування, що є підставою для розірвання трудового договору у розумінні ч. 2 ст. 28 КЗпП України.

Однак суд звертає увагу на те, що при прийнятті на роботу з випробуванням особливо важливим є факт ознайомлення працівника, що не витримав випробування, із трудовими обов`язками, для підтвердження невідповідності його роботі, що доручається або займаній посаді.

Однак, як вбачається з матеріалів справи факт ознайомлення ОСОБА_1 з посадовою інструкцією, з його трудовими обов`язками під підпис не підтверджено відповідачем будь-якими належними та допустимими доказами, а відповідно працівник не міг знати конкретно свої посадові обов`язки та їх виконувати.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що наявність обставин неналежного виконання позивачем своїх службових обов`язків під час випробувального терміну недоведена належними доказами, що, в свою чергу, свідчить про незаконність прийняття наказу від 29.03.2017 року № 55/ОС-17 про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади з 03.04.2017 року у зв`язку з встановленням невідповідності займаній посаді протягом строку випробування згідно з п. 11 ст. 40 КЗпП України.

Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовної заяви ОСОБА_1 дізнався про наявність наказу про його звільнення за посади на підставі п.11 статті 40 КЗпП під час розгляду справи № 182/2521/18 за його позовом до Державної установи „Покровський виправний центр (№79) про стягнення заробітної плати.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20.07.2018 року ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позовної заяви.

За апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Дніпровський апеляційний суд ухвалив постанову від 03.04.2019 року, якою у задоволенні позову відмовлено(а.с. 62-66) В апеляційному розгляді справи ОСОБА_1 приймав участь особисто.

З позовними вимогами до відповідача щодо поновлення на роботі позивач звернувся лише 29.05.2019 року.

Відповідно до статті 233 КЗпП передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Статтею 234 КЗпП передбачено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.

ОСОБА_1 подав клопотання та просить суд визнати поважними причини пропуску ним місячного строку для звернення до суду з цим позовом, оскільки дізнався про звільнення лише при розгляді справи №182/2581/18 та у зв`язку з проходженням військової служби у Збройних силах України за контрактом, а тому був позбавлений можливості раніше звернутись до суду(а.с.22)

Поважність причин означає, що працівник не ставився зневажливо до питання про захист своїх прав, але його зверненню за захистом перешкоджали такі причини, які зобов`язують оточуючих, органи державної влади та інших суб`єктів, з урахуванням норм моралі, виявити повагу та поблажливість до працівника.

Оцінивши доводи позивача, суд вважає, що поважність причин пропуску місячного строку для звернення з цим позовом до суду позивачем не доведено, оскільки щонайменше з дати прийняття рішення Нікопольським міськрайонним судом по справі №182/2581/18, а саме з 20.07.2018 року позивачу стало відомо про його звільнення з посади та про підстави звільнення. При цьому перебуваючи на військовій службі за контрактом ОСОБА_1 звертався до відповідача з позовними вимогами про стягнення заробітної плати, 03.04.2019 року був присутній в судовому засіданні під час розгляду його апеляційної скарги по справі №182/2581/18 (а.с. 62), а з позовною заявою до суду про поновлення на роботі звернувся лише 29.05.2019 року.

З урахуванням встановлених обставин, суд вважає, що звернення ОСОБА_1 з позовною заявою до відповідача по іншій справі та перебування на військові службі за контрактом не перешкоджали зверненню до суду у встановлені законом строки з часу коли він дізнався про порушення свої прав.

Таким чином суд вважає, що підстав для поновлення пропущеного строку немає.

Враховуючи, що позивачем пропущено строк звернення з позовом до суду і підстав для його поновлення немає, суд вважає, що в позові слід відмовити у зв`язку з пропуском встановленого строку.

У зв`язку із відмовою позивачу у задоволенні позовних вимог, в силу 141 ЦПК України судовий збір в розмірі 1536,80 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст.ст. 233-234 КЗпП, ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Судовий збір у розмірі 1536,80 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

На рішення може бути подана апеляція до Дніпровського апеляційного суду (м. Кривий Ріг) протягом тридцяти днів з дня його повного складення через Нікопольський міськрайонний суд.

Повне рішення складено 05.09.2019 року.

Дані про учасників справи:

Позивач – ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання : АДРЕСА_1 )

Відповідач – Державна установа „Покровський виправний центр (№79)” (ЄДРПОУ 14319076, місцезнаходження 53300, Дніпропетровська область, м. Покров, вул. Зонова, буд. 15)

Суддя: А. Г. Багрова