Рішення № 84038648, 28.08.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2019 Cправа № 914/7/19

За позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Львівський каштан”, м. Львів

до відповідача-1: Виконавчого комітету Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача-2: Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради, м. Львів

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

про визнання протиправним та скасування рішення та про зобов`язання вчинити дії

Суддя Манюк П.Т.

За участю секретаря Чорної І.Б.

Представники:

від позивача: Кецко В. Я. – представник;

від відповідача-1: Павлова З. П. - представник;

від відповідача-2: Паращич В. П. – представник;

від третьої особи: Яворська О. І. - представник.

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшов позов Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Львівський каштан” до Виконавчого комітету Львівської міської ради та до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення та про зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою суду від 08.01.2019 було відкрито провадження у справі № 914/7/19 за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 04.02.2019.

В підготовчому засіданні 04.02.2019 було оголошено перерву до 21.02.2019.

Представник позивача у судове засідання 21.02.2019 з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів, відповідь на відзив, заперечення на клопотання про залучення третьої особи та клопотання про продовження строку підготовчого провадження. Представник відповідача-1 у судове засідання 21.02.2019 не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів – Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради. Представник відповідача-2 у судове засідання 21.02.2019 з`явився, щодо клопотань про залучення до участі у справі третьої особи та продовження строку підготовчого провадження не заперечив. Ухвалою від 21.02.2019 суд постановив продовжити строк підготовчого провадження, відкласти підготовче засідання на 20.03.2019 та залучити до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів – Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

В підготовчому засіданні 20.03.2019 було оголошено перерву до 03.04.2019.

Представник позивача у судове засідання 03.04.2019 з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів. Представники відповідачів у судове засідання 03.04.2019 не з`явилися, однак, представник відповідача-1 через канцелярію суду подав клопотання про відкладення підготовчого засідання. Представник третьої особи у судове засідання 03.04.2019 з`явився. Ухвалою суду від 03.04.2019 підготовче засідання відкладено на 17.04.2019. В підготовчому засіданні 17.04.2019 оголошено перерву до 06.05.2019.

У підготовче засідання 06.05.2019 представник позивача не з`явився. Представник відповідача-1 з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про продовження строку підготовчого провадження та відкладення підготовчого засідання для надання можливості подати письмові пояснення від ЛМКП "Львівтеплоенерго", що отримані на запит представника відповідача-1. Представники відповідача-2 та третьої особи у судове засідання 06.05.2019 з`явилися. Для надання можливості відповідачу-1 подати докази, на які він посилається у своєму клопотанні та зважаючи на неявку представника позивача, ухвалою суду від 06.05.2019 відкладено підготовче засідання на 03.06.2019.

Представники сторін та третьої особи у судове засідання 03.06.2019 з`явилися. Представник відповідача-1 через канцелярію суду подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи та письмові пояснення по справі. Також, представник третьої особи подав клопотання про долучення доказів до матеріалів справи. Ухвалою від 03.06.2019 суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 18.06.2019.

У зв`язку з першою неявкою представників відповідачів та третьої особи у розгляд справи по суті, ухвалою суду від 18.06.2019 було відкладено розгляд справи по суті на 29.07.2019. В судовому засіданні 29.07.2019 оголошено перерву до 28.08.2019.

Представник позивача у судове засідання 28.08.2019 з`явився, позовні вимоги підтримав.

Представники відповідачів та третьої особи у судове засідання 28.08.2019 з`явилися, проти позову заперечили.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 28.08.2019 розглянуто справу по суті та оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

Позиція позивача.

Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку “Львівський каштан” звернулось в Господарський суд Львівської області з позовом до Виконавчого комітету Львівської міської ради та до Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 » та про зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлове приміщення під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У позовній заяві позивач зазначив, що внаслідок звернення Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку ЛМР у жовтні 2018 року до господарського суду з позовом до ОСББ «Львівський каштан» про звільнення самовільно зайнятого приміщення (справа № 914/1909/18), позивачу стало відомо, що на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 » та на підставі листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016, Управлінням державної реєстрації Львівської міської ради 05.05.2016 було внесено запис № 14621249 про державну реєстрацію права комунальної власності за Львівською міською радою на нежитлове приміщення – гараж під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивач не погоджується та вважає протиправними рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 та дії реєстраційного органу щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 , вважає їх такими що порушують права та інтереси співвласників будинку АДРЕСА_1 .

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271, будинок АДРЕСА_1 був включений в реєстр житлових будинків, які знаходились на балансі місцевих рад по Франківському району м. Львова. У період з 1993 по 2000 роки усі квартири будинку АДРЕСА_1 були приватизовані його мешканцями, що підтверджується довідкою начальника ЛОДБТІ та ЕО від 31.10.2000 про реєстраційні свідоцтва про право власності на квартири та нежитлові приміщення, які були видані Львівським обласним бюро інвентаризації та експертної оцінки для власників приміщень багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

У АДРЕСА_3 році власниками квартир у будинку АДРЕСА_1 було створено ОСББ «Львівський каштан», про що 07.11.2000 було внесено відомості до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України. Згідно статуту ОСББ «Львівський каштан», останнє наділене правом захищати права та інтереси власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку, зокрема, у суді.

Як зазначає позивач, внаслідок приватизації житлових приміщень у багатоквартирному будинку змінився правовий статус та режим використання інших приміщень загального користування, та приміщень, які використовуються для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку. Так, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію держаного житлового фонду», власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень у будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Позивач стверджує, що з моменту приватизації квартир у будинку АДРЕСА_1 , їхні власники стали співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою, в тому числі гаражу під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м. Твердження позивача базуються на тому, що після здійснення приватизації квартир у будинку АДРЕСА_1 , в приміщенні під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м. знаходився вхід та вихід трубопроводів мережі теплопостачання будинку з вентелями для загальної експлуатації співвласниками будинку. Також, у 2015 році в даному приміщенні було встановлено прилад обліку теплової енергії будинку, що свідчить про те, що приміщення під індексом ІІ загальною площею 26,1 кв. м. використовується для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку, відноситься до допоміжного та являється спільною сумісною власністю співвласників будинку.

Додатково, позивач звертає увагу на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2012 № 07/12е, яка була проведена експертом ПП «Юридично-експертна компанія «Юрекс» у цивільній справі № 2-88/11 за скаргою ОСББ «Львівський каштан» на рішення Франківського районного суду м. Львова від 07.09.2011. У вказаному висновку експерт зазначив, зокрема, що приміщення під літерою ІІ у житловому будинку АДРЕСА_1 , за умови що інше не обумовлено в проектній документації з будівництва, за своїми ознаками підпадає під визначення допоміжного приміщення будинку і є передбаченим для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Таким чином, позивач вважає протиправним рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 та, відповідно, просить його скасувати, а також, як наслідок, просить зобов`язати Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлове приміщення під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Позиція відповідача-1.

Заперечуючи проти позову, відповідач-1 зазначив, що будинок по АДРЕСА_1 , в цілому, до створення ОСББ «Львівський каштан» належав на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Радянського райвиконкому м. Львова від 26.05.1987 № 271.

Як вбачається з інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 05.05.2016 державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР було внесено запис про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на гараж площею 26,1 кв. м. на АДРЕСА_1 . АДРЕСА_4 . Підставою внесення запису вказано рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 » та лист Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016 № 03-08-01706.

Відповідач-1 стверджує, що приміщення гаражу площею 26,1 кв. м. на АДРЕСА_4 відноситься до нежитлового і не виконує функцій допоміжних приміщень, не відповідає за забезпечення належного функціонування житлового комплексу та є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, належить до основної групи приміщення і має чітко визначене призначення – для гаражу. Відтак, немає правових підстав для віднесення спірної нежилої площі гаражу до допоміжних приміщень та, відповідно, немає підстав для скасування рішення Виконавчого комітету ЛМР від 18.03.2016 № 198.

Крім того, відповідач-1 вказує на те, що в матеріалах справи відсутні відомості про належне оформлення позивачем дозволу на встановлення приладу обліку теплової енергії у спірному приміщенні, зокрема, відсутнє рішення міжвідомчої комісії по розгляду питання відключення споживачів по АДРЕСА_4 від мереж центрального опалення, як це передбачено Порядком відключення окремих приміщень житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 № 4.

Таким чином, відповідач-1 вважає позовні вимоги необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Позиція відповідача-2.

Відповідач-2 щодо позову заперечив зазначивши, що державним реєстратором було прийнято рішення про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення (гараж) під індексом II, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою АДРЕСА_4 б на підставі наданих Львівською міською радою документів, а саме: технічного паспорта від 06.09.2001 на гараж площею 26,1 м. кв., індекс II, що розташований за адресою: АДРЕСА_4 ; рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198; листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016 № 03-08-01706 у якому повідомляється, що вказане приміщення не перебуває у державній власності; реєстраційного посвідчення Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про те, що будинок за адресою АДРЕСА_4 в цілому належить на праві комунальної власності місцевим радам на підставі рішення Радянського райвиконкому м. Львова від 26.05.1987 року № 271. Вказаний перелік документів, відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 25.12.2015 № 1127, є достатнім для прийняття державним виконавцем рішення щодо реєстрації права власності.

Водночас, відповідач-2 зазначив, що відповідно до умов ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування судом правовстановлюючих документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію права власності, позивач має право звернутися до відповідного органу реєстрації з вимогою про скасування запису про державну реєстрацію, внесеного на підставі скасованого судом документа.

Таким чином, відповідач вважає вимогу позивача про зобов`язання відповідача-2 вчинити дії щодо скасування запису про державну реєстрацію права комунальної власності на спірне майно неправомірною та передчасною, оскільки позивач не надав доказів того, що він у встановленому законом порядку звертався до відповідача-2 із документами передбаченими законом для вчинення відповідних реєстраційних дій, а відповідачем у вчиненні таких було відмовлено. Крім того, відповідач-2 вважає, що Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради є неналежним відповідачем у справі.

Позиція третьої особи.

Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради щодо позову заперечило зазначивши, що будинок на АДРЕСА_4 , до створення ОСББ «Львівський каштан» в цілому належав на праві комунальної власності територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на підставі рішення Радянського райвиконкому м. Львова від 26.05.1987 № 271. В подальшому відбулася приватизація квартир мешканцями вказаного будинку, в результаті чого у комунальній власності громади м. Львова залишились лише нежитлові приміщення будинку на АДРЕСА_1 , які не були приватизовані та відчужені у приватну чи державну власність, в тому числі приміщення гаражу під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м.

Третя особа зазначає, що спірне приміщення гаражу відноситься до нежитлового і не виконує функцій допоміжних приміщень та не відповідає за забезпечення належного функціонування житлового комплексу, а тому таке приміщення є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, порядок надання в оренду та відчуження якого проводиться на підставі загальних правових норм, що регулюють порядок надання нежитлових приміщень в оренду та відчуження майна територіальної громади. На підтвердження зазначеного, представником Управління було надано суду копію договору оренди нерухомого майна від 28.09.2007 № Ф-5600-7, за яким Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР передавало в оренду Регіональному доброчинному фонду Святого Володимира на три роки нежитлове приміщення – гараж загальною площею 26,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_4 .

Обставини справи встановлені судом.

Рішенням Виконавчого комітету Радянської районної ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 № 271 «Про затвердження реєстру житлових будинків», будинок АДРЕСА_4 в цілому був включений в реєстр житлових будинків, які знаходились на балансі місцевих рад по Радянському Франківському району м. Львова.

На підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», квартири АДРЕСА_5 в період з 1993 по 2000 роки були приватизовані його мешканцями, про що свідчить довідка від 31.10.2000 начальника Львівського обласного державного комунального бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки про реєстраційні свідоцтва про право власності на квартири та нежитлові приміщення, які були видані Львівським обласним бюро інвентаризації та експертної оцінки для власників приміщень багатоквартирного будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (копія якої міститься в матеріалах справи).

Власниками квартир у будинку АДРЕСА_4 у 2000 році було створено ОСББ «Львівський каштан», яке 07.11.2000 було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України. Відповідно до п. 7.1. статуту ОСББ «Львівський каштан», останнє наділене правом захищати права та інтереси власників квартир, жилих та нежилих приміщень будинку у державних органах влади і управління, органах місцевого самоврядування, в судах.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення від 15.07.2002, виданого на підставі розпорядження Франківської районної адміністрації Львівської міської ради від 15.07.2002 № 992, нежитлові приміщення будинку АДРЕСА_4 , під літерою А, площею 85, 8 кв. м., належать на праві власності територіальній громаді міста Львова (копія свідоцтва міститься у матеріалах справи). Варто зазначити, що вказане свідоцтво та розпорядження були предметом оскарження у справі Франківського районного суду міста Львова № 2-88/11. Однак, за результатом розгляду справи № 2-88/11 у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, позивачам було відмовлено у визнанні недійсними вказаних документів.

Як вбачається із матеріалів, доданих до справи, у 2007 році Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР, як орендодавець, уклало з Регіональним доброчинним фондом Святого Володимира, як орендарем, договір оренди нерухомого майна від 28.09.2007 № Ф-5600-7, за яким в оренду передавалося приміщення – гараж загальною площею 26,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_4 . Як зазначено у п. 1 вказаного договору, приміщення передавалося на підставі наказу Управління комунальної власності департаменту економічної політики ЛМР від 01.03.2007 та договору оренди нерухомого майна від 29.03.2002 року. У зв`язку з фактичним використанням орендарем об`єкта оренди за попереднім договором, об`єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання даного договору (п. 3.3. договору). Відповідно до умов п. 4.1. вказаного договору, термін договору оренди було визначено на два роки 364 дні з 28.09.2007 до 27.09.2010. Також, у п. 4.3. договору зазначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах. Представник Управління комунальної власності ДЕП ЛМР у судових засіданнях зазначив, що вищевказаний договір оренди, на умовах п. 4.3. договору, було продовжено, про що свідчать акти Управління комунальної власності ДЕП ЛМР про проведення перевірок спірного приміщення від 16.01.2014 № 07-НП/14 та від 16.04.2015 № 522/НО/15, у яких вказано про наявність договору оренди від 28.09.2007 № Ф-5600-7 (копія договору та актів міститься в матеріалах справи).

Варто зазначити, що згідно вищезгаданих актів проведення перевірок приміщення гаражу площею 26,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 , було зафіксовано обмеження доступу до вказаного приміщення, зокрема, у акті від 16.04.2015 № 522/НО/15 вказано, що за інформацією орендаря, приміщення самовільно зайняте та використовується мешканцями будинку АДРЕСА_4 .

З матеріалів справи вбачається та підтверджується позивачем, що 18.02.2016 в приміщенні гаражу у будинку АДРЕСА_4 , на підставі технічних умов на реконструкцію інженерних мереж та згідно з проектною документацією, було встановлено прилад обліку теплової енергії на опалення будинку АДРЕСА_4 , що також підтверджується листом ЛМКП «Львівтеплоенерго» від 30.05.2019 № 18-7779 вих.

18.03.2016 Виконавчий комітет Львівської міської ради прийняв рішення № 198 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 , відповідно до якого виконавчий комітет вирішив звернутися до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції для проведення державної реєстрації права комунальної власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на нежитлове приміщення гаража під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м. на АДРЕСА_1 , яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Львова.

Листом від 25.03.2016 № 03-08-01706 Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області на запит Управління комунальної власності ДЕП ЛМР підтвердило, що приміщення під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 не перебуває у державній власності.

В подальшому, на підставі рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 та листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 25.03.2016 № 03-08-01706, Управлінням державної реєстрації 05.05.2016 було внесено запис № 14621249 про державну реєстрацію за Львівською міською радою права комунальної власності на нежитлове приміщення гаражу під індексом ІІ, загальною площею 26,1 кв. м., за адресою: АДРЕСА_4 .

Позивач вважаючи, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198 порушує законні права та інтереси співвласників будинку АДРЕСА_4 , звернувся з цим позовом до суду з метою захисту порушених прав.

Норми права та мотиви з яких виходить суд при ухваленні рішення.

Згідно ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 ст. 143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Частиною 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю» було затверджено перелік державного майна України яке передавалося до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), до якого, зокрема, було включено житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов`язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду.

На виконання вказаної постанови Виконавчим комітетом Львівської обласної ради народних депутатів було прийнято рішення від 24.12.1991 № 728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць підприємств та організацій житлово-комунального господарства області», яким затверджено перелік підприємств та організацій які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включеного також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі – Закон).

Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ (ч. 2 ст. 1 Закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону, до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму.

Власники квартир багатоквартирних будинків, житлових приміщень у гуртожитках можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку відповідно до закону (ч. 3 ст. 10 Закону).

Згідно ч. 2 ст. 10 Закону, власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Положеннями статті 382 ЦК України встановлено, що власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У статті 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» визначено, що допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - це приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).

Також, згідно ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення).

Як визначено у ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», нежиле приміщення - приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що у багатоквартирних житлових будинках можуть розміщуватись як допоміжні приміщення, так і інші приміщення, які не є допоміжними, а є нежитловими приміщеннями, призначеними для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин не віднесених до житлового фонду (частина третя статті 4 ЖК УРСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності у останніх на ці приміщення не виникає (Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.10.2018 у справі № 761/28879/16-ц).

Суд звертає увагу, що згідно технічного паспорта, виданого Львівським обласним державним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 06.09.2001 року, приміщення за адресою: АДРЕСА_4 , АДРЕСА_1 , під індексом ІІ, загальною площею 26, 1 кв. м., визначено за призначенням як гараж. У технічному паспорті зазначено, що вказане приміщення гаражу станом на 06.09.2001 рік обладнано лише електроосвітленням. Про наявність каналізаційних виходів, системи опалення чи водопостачання не вказано. Крім того, з фотофіксації фасаду спірного приміщення (яка міститься в матеріалах справи) та технічного плану вбачається, що гараж обладнано окремим входом.

Водночас, як зазначає позивач та підтверджується матеріалами справи, у 2016 році в приміщенні гаражу під індексом ІІ, за адресою: АДРЕСА_4 , було встановлено прилад обліку теплової енергії на опалення будинку, також, позивач зазначає, що у приміщенні знаходяться вентелі від мережі теплопостачання, що на думку позивача свідчить про те, що спірне приміщення використовується для забезпечення експлуатації та обслуговування будинку, а тому відноситься до спільної сумісної власності співвласників будинку.

Згідно правової позиції Верховного Суду наведеної у постанові від 01.10.2018 у справі № 761/28879/16-ц, для розмежування допоміжних приміщень багатоквартирного житлового будинку, призначених для забезпечення його експлуатації та побутового обслуговування мешканців будинку, які віднесені до житлового фонду, і нежилих приміщень, призначених для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру, що є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, не віднесених до житлового фонду, необхідно виходити як з місця їх розташування, так і з загальної характеристики сукупності властивостей таких приміщень, зокрема, способу і порядку їх використання.

Суд зазначає, що приміщення гаражу не входить до переліку допоміжних приміщень, визначеного у ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ст. 382 Цивільного кодексу України.

Враховуючи наведене, виходячи із характеристики властивостей спірного приміщення, місця його розташування, наявності окремого входу в приміщення та первинного призначення як гаражу, а також зважаючи на той факт, що протягом тривалого часу (починаючи не пізніше ніж з 2002 року) вказане приміщення було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, а саме об`єктом договорів оренди нерухомого майна, орендодавцем в яких виступали виконавчі органи Львівської міської ради, суд вважає що таке нежитлове приміщення не можна вважати допоміжним.

Станом на час розгляду справи позивачем не надано доказів, які б свідчили про правову підставу володіння та користування спірним приміщенням гаражу, в той же час представником третьої особи надані докази того, що нежитлові приміщення гаражу використовується мешканцями будинку в результаті його самовільного захоплення (акти проведення перевірки від 16.01.2014 № 07-НП/14 та від 16.04.2015 № 522-НП/15).

Факт встановлення в спірному приміщенні у 2016 році приладу обліку теплової енергії будинку не може бути підставою для зміни його первинного правового статусу.

Суд зазначає, що у разі виникнення необхідності у співвласників будинку АДРЕСА_4 у використанні спірних приміщень гаражу для забезпечення експлуатації будинку, вони вправі вирішити це питання з Львівською міською радою чи її виконавчими органами шляхом укладення відповідних цивільно-правових угод.

Щодо посилання позивача на висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2012 № 07/12е у цивільній справі № 2-88/11 суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу (ст. 104 ГПК України).

У вищевказаному висновку експерт зазначив, що приміщення під літерою ІІ у житловому будинку АДРЕСА_4 , за умови що інше не обумовлено в проектній документації з будівництва, за своїми ознаками підпадає під визначення допоміжного приміщення будинку і є передбаченим для забезпечення експлуатації будинку.

Однак, як вбачається з висновку судового експерта, останнім при підготовці висновку не було враховано той факт, що приміщення гаражу під літерою ІІ у житловому будинку АДРЕСА_4 з 2002 року Управлінням комунальної власності ДЕП ЛМР передавалося на підставі договорів в оренду та, відповідно, було самостійним об`єктом цивільно-правових відносин.

Також суд звертає увагу, що висновок експерта від 09.11.2012 № 07/12е не був взятий до уваги Апеляційним судом Львівської області при постановлені ухвали від 13.11.2014 у справі № 2-88/11 про відхилення апеляційної скарги ОСББ «Львівський каштан».

Таким чином, враховуючи наведене, оцінюючи докази у даній справі в їх сукупності, суд зазначає, що висновок судової будівельно-технічної експертизи від 09.11.2012 № 07/12е у цивільній справі № 2-88/11 не може слугувати достатньою підставою для задоволення позову у даній справі.

Відповідно до п. 14 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Згідно п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, для державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна державної або комунальної власності, будівництво якого завершено та право власності на який не зареєстровано до 1 січня 2013 р., за відсутності документа, що посвідчує набуття права державної або комунальної власності на такий об`єкт, подаються:

1) технічний паспорт на об`єкт нерухомого майна;

2) витяг з Єдиного реєстру об`єктів державної власності щодо такого об`єкта (у разі державної реєстрації права державної власності);

3) документ, що підтверджує факт перебування об`єкта нерухомого майна у комунальній власності, виданий відповідним органом місцевого самоврядування (у разі державної реєстрації права комунальної власності);

4) документ, що підтверджує факт відсутності перебування об`єкта нерухомого майна у державній власності, виданий Фондом державного майна чи його регіональним відділенням (у разі державної реєстрації права комунальної власності).

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Пунктами 1, 3 частини 1 статті 129 Конституції України одними з основних засад судочинства визначені рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 2 ГПК України, принципами господарського судочинства, є зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, розумність строків розгляду справи. За умовами ч. 3 ст. 13 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. З огляду на вищевикладене, господарським судом були створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Висновки суду за результатами розгляду справи.

На підставі наведених вище обставин справи та представлених учасниками справи доказів суд встановив, що приміщення гаражу під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 є нежитловим приміщенням, яке не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин та перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради. Таким чином, Виконавчим комітетом Львівської міської ради було правомірно прийнято рішення від 18.03.2016 № 198 «Про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 . З огляду на зазначене, суд дійшов висновку відмовити позивачу в задоволенні позовної вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198.

Щодо позовної вимоги заявленої до Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР про зобов`язання скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності на спірне приміщення, яка є похідною відносно вимоги про скасування рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198, суд зазначає таке.

Виходячи із положень ст. ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п. 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, суд встановив, що державним реєстратором Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР правомірно, на підставі достатніх документів, було прийнято рішення від 23.05.2016 про державну реєстрацію права комунальної власності Львівської міської ради на нежитлове приміщення гаражу під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 . Тому, враховуючи те, що рішення Виконавчого комітету Львівської міської ради від 18.03.2016 № 198, на підставі якого, зокрема, було здійснено державну реєстрацію права власності, судом не скасовано, немає правових підстав для скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності Львівської міської ради на нежитлове приміщення гаража під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м., розташованого за адресою: АДРЕСА_4 .

Крім того, суд звертає увагу на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, відповідно до якої, належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду наведених у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

З огляду на наведене суд зазначає, що позовна вимога про зобов`язання Управління державної реєстрації юридичного департаменту ЛМР скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права комунальної власності на нежитлове приміщення під індексом ІІ, площею 26,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_4 , заявлена до неналежного відповідача, оскільки право комунальної власності на спірне приміщення зареєстроване за Львівською міською радою. Таким чином, звернення з позовною вимогою до неналежного відповідача є ще однією підставою для відмови в її задоволенні.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід залишити за позивачем.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 241 ГПК України, та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 05.09.2019.

Суддя Манюк П.Т.