Рішення № 84037082, 30.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 640/20434/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання адміністративну справу за позовомОСОБА_2 доГоловного управління Держгеокадастру у Київській області провизнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

04.12.2018 ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (надалі - відповідач), у якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо не розгляду клопотань ОСОБА_2 від 05.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га та 2,00 га відповідно, які розташовані на землях запасу сільськогосподарського призначення Сувидської сільської ради Вишгородського району;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути клопотання ОСОБА_2 від 05.04.2017 та затвердити рішення, що передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що 05.04.2017 вона звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га та 2,00 га відповідно, які розташовані на землях запасу сільськогосподарського призначення Сувидської сільської ради Вишгородського району; листами № Т-10261/0-6726/6-17 та № Т-10259/0-6727/6-17 відповідач відмовив в задоволенні клопотань, мотивуючи свою відмову тим, що бажані до відведення земельні ділянки знаходяться на масиві, який зарезервовано для задоволення потреб військовослужбовців-учасників АТО; натомість, відповідно до ч. 7 ст. 118 ЗК України підставою для відмови у наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку; втім, листи № Т-10261/0-6726/6-17 та № Т-10259/0-6727/6-17 не містять передбачені ч. 7 ст. 118 ЗК України підстави для відмови у задоволенні клопотань позивача; на повторне звернення позивача, відповідач відмовив в задоволенні клопотання вже з посиланням на постанову КМУ № 413 від 07.06.2017, що також є неправомірним.

Справу відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ було передано судді Пащенку К.С.

18.02.2019 ухвалою суду було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/20434/18; ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

01.03.2019 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти позову заперечував. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що позивач пропустила шестимісячний строк для звернення до адміністративного суду; клопотання позивача були розглянуті відповідачем із наданням вмотивованої відмови; відповідач діяв в межах правового поля, а саме у відповідності до: ч. 14 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», розпорядження КМУ № 898-р від 19.08.2015 «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками», наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016.

07.03.2019 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначає, що нею була надіслана відповідачу заява в порядку досудового регулювання спору, а отже шестимісячний строк звернення до суду не пропущений; на законодавчому рівні відсутнє таке поняття, як «резервування ділянки для потреб військовослужбовців - учасників АТО та членів родин військовослужбовців, які загинули в ході її проведення», що підтверджується, зокрема, судовою практикою.

14.03.2019 до суду від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач зазначає, що повторні звернення позивача до Головного управління Держгеокадастру у Київській області за своєю суттю не є скаргами на листи-відмови № Т-10261/0-6726/6-17 та Т-10259/0-6727/6-17, а отже не можуть вважатися досудовим порядком врегулювання спору; відтак шестимісячний строк звернення до адміністративного суду позивачем пропущено без поважних причин; земельні ділянки, які позивач бажала відвести, згідно із розпорядженням КМУ № 898-р від 19.08.2015 та наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 105 від 26.10.2016 було вирішено передати у власність (користування) громадян - учасників АТО.

22.03.2019 позивач звернулась до суду із заявою про зміну предмету позову, в якій просила суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 16.10.2018 про повторний розгляд клопотань від 05.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га та 2,00 га відповідно, які розташовані на землях запасу сільськогосподарського призначення Сувидської сільської ради Вишгородського району;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути заяву ОСОБА_2 від 16.10.2018 про повторний розгляд клопотань від 05.04.2017 та затвердити рішення, що передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.04.2017 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із клопотаннями про:

- надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для індивідуального садівництва орієнтовною площею 0,12 га, яка розташована на землях запасу Сувидської сільської ради Вишгородського району та віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення;

- надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на землях запасу Сувидської сільської ради Вишгородського району та віднесена до категорії земель сільськогосподарського призначення.

До клопотань позивач долучила ксерокопії паспорту та ідентифікаційного коду, графічні матеріали із зазначенням бажаного місця розташування земельних ділянок.

Листами (вих. № Т-10261/0-6726/6-17 від 04.05.2017 та вих. № Т-10259/0-6727/6-17 від 04.05.2017) Головне управління Держгеокадастру у Київській області повідомило позивача, що бажані до відведення земельні ділянки розташовані на земельному масиві, який зарезервовано для відведення земельних ділянок місцевим мешканцям військовослужбовцям, які беруть участь у антитерористичній операції.

16.10.2018 позивач звернулась до Головного управління Держгеокадастру у Київській області із заявою про досудове врегулювання спору, в якій просила розглянути її клопотання від 05.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність.

У відповідь на заяву про досудове врегулювання спору, відповідач надав позивачу лист (вих. № Т-2005/0-3684/6-18 від 15.11.2018), в якому зазначив, що:

- до клопотання позивача додано графічні матеріали, з яких неможливо ідентифікувати земельні ділянки відповідно до їх цільового призначення;

- у Головному управлінні Держгеокадастру у Київській області відсутня інформація про погодження Сувидської сільської ради Вишгородського району Київської області у відведенні позивачу спірних земельних ділянок.

Не погоджуючись з такою відповіддю відповідача, позивач звернулась із позовом до суду, в якому (з урахуванням заяви про зміну позовних вимог) просила:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 16.10.2018 про повторний розгляд клопотань від 05.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га та 2,00 га відповідно, які розташовані на землях запасу сільськогосподарського призначення Сувидської сільської ради Вишгородського району;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Київській області розглянути заяву ОСОБА_2 від 16.10.2018 про повторний розгляд клопотань від 05.04.2017 та затвердити рішення, що передбачені статтею 118 Земельного кодексу України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2, ч.1 ст. 3 ЗК України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Землеустрій - це сукупність соціально-економічних та екологічних заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональної організації території адміністративно-територіальних одиниць, суб`єктів господарювання, що здійснюються під впливом суспільно-виробничих відносин і розвитку продуктивних сил (ст. 181 ЗК України).

Пунктом «д» ст. 184 ЗК України встановлено, що землеустрій, зокрема, передбачає складання проектів відведення земельних ділянок.

Відповідно до ст. 1 та ст. 78 ЗК України, земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній і державній власності та є, в свою чергу, основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною Держави.

Згідно із ч. ч. 1, 2, 3 ст. 22 ЗК України, землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо). Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Відповідно до ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно з пунктами 1, 7 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів. Держгеокадастр здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Відповідно до Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затвердженого наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 № 308, Головне управління Держгеокадастру у Київській області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в порядку, визначеному чинним законодавством, на території Київської області.

Отже, повноваження по передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності в межах Київської області покладені на Головне управління Держгеокадастру у Київській області.

Частинами 2-4 ст. 116 ЗК України передбачено, що набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.

Частиною 6 ст. 118 ЗК України встановлено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно із ч. 7 ст. 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

З наведеною нормою кореспондується і ч. 3 ст. 123 ЗК України, якою встановлено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Отже, із змісту наведених норм слідує, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає прийняття позитивного рішення про надання її у власність, оскільки процес передачі земельної ділянки громадянам у власність є стадійним. Так, зокрема, першою стадією такого процесу є надання уповноваженим органом дозволу на розробку проекту землеустрою, який надається в разі відсутності в уповноваженого органу (в даному випадку - відповідача по справі) будь-яких обмежень у надані дозволу на розробку проекту землеустрою та при дотриманні заявником вимог зазначених вище статтей ЗК України.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача про розташування обраних позивачем земельних ділянок на земельному масиві, який зарезервований для відведення земельних ділянок місцевим мешканцям військовослужбовцям, які беруть участь у антитерористичній операції, суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 19.08.2015 Кабінетом Міністрів України видано розпорядження №898-р «Питання забезпечення учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції земельними ділянками».

Даним розпорядженням Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям за участю органів місцевого самоврядування доручено визначити протягом місяця на території відповідної області земельні ділянки для відведення учасникам АТО та сім`ям загиблих учасників АТО.

Згідно із п. 2 зазначеного розпорядження Державній службі з питань геодезії, картографії та кадастру, обласним та Київській міській державним адміністраціям доручено забезпечити:

- розгляд у першочерговому порядку звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок;

- розміщення на власних офіційних веб-сайтах інформації про місце розташування, цільове призначення та площу земельних ділянок, які можуть бути відведені учасникам антитерористичної операції та сім`ям загиблих учасників антитерористичної операції;

- надання в 10-денний строк після подання учасниками антитерористичної операції або членами сімей загиблих учасників антитерористичної операції заяв про надання їм земельних ділянок відповідної інформації Державній службі у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції.

Отже, розпорядження Кабінету Міністрів України №898-р від 19.08.2015 встановлює першочерговий розгляд звернень учасників антитерористичної операції та сімей загиблих учасників антитерористичної операції щодо відведення їм земельних ділянок.

Також, окремим пунктом вказаного розпорядження доручено визначити протягом місяця на території відповідної області земельні ділянки для відведення саме учасникам АТО та сім`ям загиблих учасників АТО.

З матеріалів справи вбачається, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016 затверджено Перелік земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, підібраних (зарезервованих) на території області для задоволення потреб військовослужбовців - учасників антитерористичної операції та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення, та альбом атласу місць розташування цих земельних ділянок.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 105 від 26.10.2016 внесено зміни до п. 1 наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016 шляхом викладення в новій редакції Переліку земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, підібраних (зарезервованих) на території області для задоволення потреб військовослужбовців - учасників антитерористичної операції та членів родин військовослужбовців, які загинули у ході її проведення (надалі - Перелік).

В поданих до суду запереченнях відповідач зазначає, що в п. 130 Переліку, затвердженому наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016 із змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 105 від 26.10.2016, значиться земельна ділянка загальною площею 14.00 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована на території Вишгородського району Сувидівської сільської ради.

Натомість, відповідач в підтвердження своєї правової позиції не надав суду Переліку, затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016 із змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 105 від 26.10.2016.

Суд акцентує увагу, що згідно з ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами ст. 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії. Отже, вирішення даної справи залежить від доведеності відповідачем правомірності прийняття спірного рішення.

В порушення наведених норм, посилаючись на п. 130 Переліку, затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 15 від 10.02.2016 із змінами, внесеними наказом Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 105 від 26.10.2016, як на підставу відмови в задоволенні клопотань позивача, відповідач не надає суду вказаного Переліку.

Відтак суд робить висновок про недоведеність відповідачем того факту, що обрані позивачем земельні ділянки розташовані на земельному масиві, який зарезервований для відведення земельних ділянок місцевим мешканцям військовослужбовцям, які беруть участь у антитерористичній операції.

Разом з тим, позивач не оскаржує відмову відповідача у наданні дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення спірних земельних ділянок, викладену відповідачем в листах вих. № Т-10261/0-6726/6-17 та вих. № Т-10259/0-6727/6-17 від 04.05.2017.

Як вбачається із заяви про зміну позовних вимог, позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 16.10.2018 про повторний розгляд клопотань від 05.04.2017 про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення індивідуального садівництва та особистого селянського господарства орієнтовною площею 0,12 га та 2,00 га відповідно, які розташовані на землях запасу сільськогосподарського призначення Сувидської сільської ради Вишгородського району.

Натомість, по-перше, чинним законодавством не передбачено обов`язку Головного управління Держгеокадастру у Київській області повторно розглядати одні й ті ж самі клопотання про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

По-друге, на лист позивача від 11.10.2018 із назвою «Заява про досудове врегулювання спору», відповідачем було надано відповідь (вих. № Т-2005/0-3684/6-18 від 15.11.2018), копія якої знаходиться в матеріалах справи.

За вказаних обставин, твердження позивача про бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 16.10.2018, є декларативним та спростовується наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог в цій частині у суду відсутні.

З приводу позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області затвердити рішення, що передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Тобто законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкта владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому що втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Суд вважає, що в даному випадку задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Київській області затвердити рішення, що передбачені статтею 118 Земельного кодексу України, буде втручанням в дискреційні повноваження державного органу, що є грубим порушенням положень ст. 245 КАС України.

Стосовно твердження відповідач про пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

В даному випадку позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Київській області щодо неналежного розгляду заяви позивача від 16.10.2018.

Відповідь на заяву позивача від 16.10.2018 було надано листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вих. № Т/2005/0-3684/6-18 від 15.11.2018).

Отже з моменту отримання позивачем листа Головного управління Держгеокадастру у Київській області (вих. № Т/2005/0-3684/6-18 від 15.11.2018) починається відлік встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.

В даному випадку позивач звернулася до суду із позовом 04.12.2018, а отже в межах встановленого ч. 2 ст. 122 КАС України шестимісячного строку для звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу учасника справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та подані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, правові підстави для стягнення на користь позивача судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко