Рішення № 84036977, 30.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 753/10456/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у спрощеному (письмовому)

провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи

адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доЛівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києвіпро визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

06.06.2018 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Дарницького районного суду м. Києва з позовом до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 21.12.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

- зобов`язати Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, починаючи з 07.12.2017.

В якості підстав позову позивач вказує на протиправність рішення відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії на пільгових умовах. Зокрема, позивач зазначає, що відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, як учасника ліквідації аварії на ЧАЕС, який працював в зоні відчуження у 1986 році; проте, відповідачем було відмовлено позивачу у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, оскільки останнім не було подано основного документу, що визначає час виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а саме довідки про період (періоди) участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Державного комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 № 122; рішення відповідача є протиправним з огляду на наступне; відповідно до ст. 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків, та потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; відповідно до ст. 10 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві; посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом; ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено призначення пенсій за віком із зниженням пенсійного віку на 10 років особам, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів та на 8 років - які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів; відповідно до п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема, документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); отже, довідка архівної установи також є документом, який засвідчує особливий статус особи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Мицик Ю.С.

14.06.2018 ухвалою Дарницького районного суду м. Києва було передано адміністративний позов ОСОБА_1 до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

10.08.2018 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 753/10456/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

21.01.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було витребувано у ОСОБА_1 належним чином завірені копії листа Управління праці та соціального захисту населення від 05.12.2017 № 36-419, архівної довідки Центрального архіву ордену Червоної зірки № 4/57 від 18.06.1993, архівної довідки Центрального архіву ордену Червоної зірки № 4П-30103 від 17.09.1993, листа Державного агенства України з управління зоною відчуження від 24.10.2017 № 02-3304/4.

22.03.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшли витребувані документи.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07.12.2017 ОСОБА_1 звернувся до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах.

21.12.2017 Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 (вих. № 19739/06), що останній не перебував в складі тієї військової частини, яка брала участь в роботах з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а тому не можливо достовірно встановити чіткий період роботи в зоні відчуження, що суттєво впливає на визначення права зниження пенсійного віку. Отже, підстав призначити ОСОБА_1 пенсію відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» немає.

Позивач, не погоджуючись із зазначеним підходом відповідача до призначення пенсії ОСОБА_1 на пільгових умовах, звернувся із відповідним позовом до Дарницького районного суду м. Києва (в подальшому позов було передано на розгляд Окружному адміністративному суду м. Києва).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.

Статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії призначаються із зменшенням пенсійного віку.

Учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року - не менше 5 календарних днів пенсійний вік зменшується на 10 років.

Підпунктом 5 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 9 березня 1988 року № 122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).

Із аналізу наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та працювали визначену кількість днів у зоні відчуження.

Згідно із ч. 1 ст. 15 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» підставами для визначення статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є період роботи (служби) у зоні відчуження, що підтверджено відповідними документами.

Відповідно до п. 5 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, (у редакції від 11.01.2017, що була чинною на момент видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 від 15.09.2017) учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у зоні відчуження з 1 липня 1986 року до 31 грудня 1986 року від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році - від 1 до 14, у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або на їх будівництві - не менше 14 календарних днів у 1986 році видаються відповідні посвідчення.

В пункті 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 № 51, (у редакції від 11.01.2017, що була чинною на момент видачі позивачу посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 від 15.09.2017) уточняється на підставі яких документів видається посвідчення. Зокрема, встановлено, що посвідчення видаються учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС на підставі одного з таких документів: а) посвідчення про відрядження в зону відчуження; б) військового квитка і довідки командира військової частини або архіву про участь у ліквідації наслідків аварії у зоні відчуження; в) довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження (із зазначенням кількості днів і населеного пункту).

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи». Різного роду довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17 (адміністративне провадження № К/9901/5387/17), від 31.07.2018 у справі № 751/2050/17 (адміністративне провадження № К/9901/22112/18), від 22.01.2019 у справі № 129/1535/17 (адміністративне провадження № К/9901/44036/18).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач має посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС серії НОМЕР_1 від 15.09.2017, категорія 2.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачем, що ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії додав, зокрема, посвідчення ліквідатора аварії на ЧАЕС.

Також в матеріалах справи міститься довідка військової частини № 93932 від 01.06.1986 № 1, з якої вбачається, що у період з 11.05.1986 по 06.06.1986 ОСОБА_1 приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

З довідки архівної установи Центрального ордену Червоної Зірки № 4П-30103 від 17.09.1993 вбачається, що в наказах командира полка військової частини № 93902 з 14.05.1986 по 06.06.1986 містяться відомості про проведення дезактивації в ряді населених пунктів, зокрема, і Брагині.

З довідки архівної установи Центрального ордену Червоної Зірки № 4-5755 від 18.06.1993 вбачається, що ОСОБА_1 перебував на службі у військовій частині № 93902 з 11.05.1986 по 06.06.1986. В період з 11.05.1986 по 12.10.1986 військова частина № 93902 дислокувалась в районі 1 км південно-західніше Кірова, Брагинського району, Гомельської області. За вказаний період військова частина виконувала завдання по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Щодо протоколу комісії при МНС України по вирішенню спірних питань, пов`язаних з визначенням статусу осіб, які брали участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, № 309 від 15.02.1999, у якому міститься інформація про ОСОБА_1 , суд зазначає наступне.

Так, дійсно, в протоколі інформація зазначена про ОСОБА_1 .

Проте, з тексту протоколу вбачається, що допущено помилку у по-батькові, оскільки документами, які подавалися заявником для підтвердження статусу ліквідатора, зазначаються довідки архівної установи Центрального ордену Червоної Зірки № 4-5755 від 18.06.1993 та № 4П-30103 від 17.09.1993, які наявні в матеріалах справи та видані щодо ОСОБА_1 .

Зазначеним протоколом № 309 підтверджено, що ОСОБА_1 приймав участь у роботах в зоні відчуження 14.05-06.06.1986.

З огляду на все вищевикладене, суд приходить до висновку, що право позивача на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 10 років підтверджено документами, передбаченими пунктом 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , а отже на момент розгляду цієї справи йому виповнилося 57 років.

Отже, на час звернення до Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України (07.12.2017) позивач набув право на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо його праці у зоні відчуження у період з 14.05.1986 по 06.06.1986. Інших підстав неможливості призначення позивачу пенсії відповідачем не наведено, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

Також при вирішенні цієї справи судом береться до уваги висновок ЄСПЛ, викладений у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01.07.2003, у якому вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається із квитанції № 0.0.1049811125.1 від 31.05.2018 позивач при подачі позову сплатив судовий збір у розмірі 1 409,60 грн.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позову, то відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають судові витрати, а саме судовий збір, сплачений за подання позову, у розмірі 1 409,60 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 02225, м. Київ, вул. Каштанова, буд. 6, ідентифікаційний код 40379527) від 21.12.2017 про відмову у призначенні ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пенсії зі зниженням пенсійного віку як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

3. Зобов`язати Лівобережне об`єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 02225, м. Київ, вул. Каштанова, буд. 6, ідентифікаційний код 40379527) призначити ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 10 років, як учаснику ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, починаючи з 07.12.2017.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Лівобережного об`єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса: 02225, м. Київ, вул. Каштанова, буд. 6, ідентифікаційний код 40379527) шляхом їх безспірного списання на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений при поданні позовної заяви судовий збір у розмірі 1 409 (одна тисяча чотириста дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко