Рішення № 84036515, 05.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 вересня 2019 р. справа № 520/4762/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Старосєльцевої О.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження за процедурою письмового провадження справу за позовом Головного управління ДФС у Харківській області до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу, -

встановив:

Суб`єкт владних повноважень, Головне управління Державної фіскальної служби у Харківській області, у порядку адміністративного судочинства заявив вимогу про стягнення з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 Геннадіївни 87.797,75 грн. податкового боргу.

Аргументуючи заявлені вимоги зазначив, що платник податків у добровільному порядку не виконав податкового обов`язку з оплати самостійно задекларованих податкових зобов`язань, які виникли у межах його господарської діяльності. Вказане спричинило утворення спірної суми заборгованості. Вжиті контролюючим органом заходи, зокрема, направлення податкової вимоги, не призвели до погашення податкового боргу. Посилаючись на вказані вище обставини, заявник просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

Відповідач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_3 Алевтина Геннадіївна, до судового засідання не прибув, хоча про дату, час та місце судового розгляду справи, був повідомлений своєчасно та належним чином, згідно з ст.126 КАС України, що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення.

Через канцелярію суду відповідачем 24.07.2019 року було подано відзив на позов, в якому зазначено, що позов підлягає відхиленню у зв"язку з оплатою тієї податкової вимоги №76250-17 від 22.05.2018 року, яка зазначена у тексті позивачу.

З огляду на приписи ч.9 ст.205 КАС України, враховуючи повторну неявку відповідача, а також обсяг зібраних доказів, які у сукупності повно та всебічно висвітлюють обставини спору, суд дійшов висновку, що справа має бути розглянута в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Відповідач, Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 Геннадіївна (надалі по тексту – ФОП ОСОБА_1 ), зареєстрована 12.07.2014 року як фізична особа - підприємець, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань.

Оподаткування доходів у межах господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 за власним вибором здійснювала у режимі платника єдиного податку 3 групи.

Судом встановлено, що заявлена суб`єктом владних повноважень вимога про стягнення коштів у сумі 87.797,75 ґрунтується на самостійно задекларованих відповідачем податкових зобов`язаннях з єдиного податку та складається з: 46.835,35 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації №27214 від 05.07.2018р. (а.с.27); 31.142,92 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації №34122 від 17.10.2018р. (а.с.24); 11.051,62 грн. - основного платежу, що виник на підставі поданої податкової декларації №1852 від 14.01.2019р. (а.с.26).

З урахуванням переплати у розмірі 1.232,14 грн. загальна сума неоплачених платежів за переліченими вище деклараціями складає 87.797,75 грн.

З наданих до матеріалів справи документів вбачається, що дані документи податкової звітності дійсно складались відповідачем, подавались до контролюючого органу засобами телекомунікаційного зв`язку.

Показники самостійно поданих податкових декларацій відповідачем не уточнювались та у повному обсязі не оплачувались.

Доказів протилежного відповідачем до суду не подано.

Судом з"ясовано, що 27.08.2018р. контролюючим органом була складена податкова вимога №108681-17, яка була направлена на правильну податкову адресу відповідача у розумінні ст.45 Податкового кодексу України.

Згідно з приєднаною до справи копією повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.44) згадана податкова вимога була вручена належним чином 30.10.2018р.

З відповіді позивача на відзив судом встановлено, що податковий борг згідно з раніше надісланою вимогою від 22.05.2018 року № 76250-17 на суму 39.898,27 грн. відповідачем був сплачений, що також не заперечувалось позивачем.

Проте, після виникнення нового податкового боргу відповідачу була надіслана нова податкова вимога №108681-17 від 27.08.2018 року (а.с.44).

Указана вимога долучена до матеріалів справи ухвалою суду від 11.07.2019 року.

Суд відзначає, що за загальним правилом підставами позову є доводи заявника, тобто у даному випадку аргументи контролюючого органу про існування податкового боргу унаслідок неоплати відповідачем самостійно задекларованих грошових зобов"язань з єдиного податку за податковою декларацією №27214 від 05.07.2018р., податковою декларацією №34122 від 17.10.2018р., податковою декларацією №1852 від 14.01.2019р.

Податкова вимога є не підставою позову, а доказом додержання контролюючим органом процедури виконання податкового обов`язку.

При цьому, приписи ст.87 Податкового кодексу України, на підставі якої контролюючим органом і заявлено позов, взагалі не містять положень про направлення на адресу боржника - фізичної особи податкової вимоги, тим більше на самостійно узгоджену суму грошового зобов"язання з податку (збору).

За таких обставин, суд відхиляє як помилкові доводи відповідача про зміну контролюючим органом підстав позову.

До правовідносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

З 01.01.2011 р. таким законом є Податковий кодекс України.

Стосовно заявленої суб`єктом владних повноважень вимоги про стягнення коштів, яка ґрунтується на самостійно задекларованих особою податкових зобов`язаннях, суд зазначає, що п.57.1 ст.57 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дане правило строку платежу є загальним.

Разом із тим, аналогічна за змістом норма міститься у і п.п.295.3 ст.295 Податкового кодексу України.

У спірних правовідносинах строки платежу за самостійно поданими відповідачем деклараціями з єдиного податку спливли.

Між тим, дослідивши добуті докази в їх сукупності за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що попри закінчення перебігу визначених законом строків виконання податкового обов`язку на підставі самостійно поданих податкових декларацій, фактичних даних, котрі б засвідчували припинення податкового обов`язку внаслідок самостійного і добровільного перерахування платником податків коштів до бюджету, а також з інших підстав відповідно до положень ст.ст. 37, 38, 101, 102 Податкового кодексу України матеріали справи не містять.

У зв`язку із цим, у силу положень п.п. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 та п. 57.1, п. 57.3 ст. 57 Податкового кодексу України за грошовими зобов"язаннями по переліченим вище податковим деклараціям виник податковий борг у розумінні п.14.1.175 ст.14 Податкового кодексу України.

Тому згідно з ст.59 Податкового кодексу України контролюючим органом була складена податкова вимога №108681-17 від 27.08.2018р.

Названа податкова вимога платником до суду або адміністративного органу вищого рівня не оскаржувалась.

Доказів відсутності обов`язку платника податків у спірних правовідносинах здійснити платіж на користь Державного бюджету України або доказів виконання такого обов`язку сторонами до суду не подано, а судом самостійно не виявлено.

Наявність спірної суми заборгованості підтверджена приєднаною до справи роздруківкою картки особового рахунку платника податків станом на 05.09.2019 року, котра за правилами ст.ст. 73-76 КАС України у даному конкретному є належним, допустимим, достатнім та достовірним доказом існування факту невиконаного податкового обов`язку з боку відповідача.

Оцінюючи обставини, пов`язані із направленням контролюючим органом податкової вимоги №108681-17 від 27.08.2018р., суд зазначає, що відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №6130102117908 згадана податкова вимога була спрямована на вірну податкову адресу платника податків - боржника.

Податкова вимога вважається належним чином врученою, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків або його законному чи уповноважено представнику.

Таким чином, з урахуванням приписів ст.42 ПК України вбачається, що на контролюючий орган покладається обов`язок з вручення податкової вимоги шляхом: особистого вручення платнику податкової вимоги (під підпис); направлення податкової вимоги за вірною податковою адресою платника податків поштовим відправленням з повідомленням про вручення.

З поштового повідомлення вбачається, що згадана податкова вимога була вручена відповідачу з відміткою «особисто» 30.10.2018р. Дана обставина засвідчена підписом працівника установи поштового зв`язку.

Об`єктивних даних стосовно недостовірності відомостей повідомлення про вручення поштового відправлення матеріали справи не містять, таких доказів відповідач у порядку ч.1 ст.77 КАС України до суду не подав. Підстав для вирішення спору на підставі ч.2 ст.77 КАС України суд не знаходить, адже предметом розгляду не є вимога про скасування рішення або визнання протиправним діяння владного суб`єкта.

Отже, у даному випадку контролюючий орган у розумінні ст.42 Податкового кодексу України діяв у передбачений законом спосіб, а саме: направив за адресою платника податкову вимогу поштовим відправленням з повідомленням про вручення. У цьому випадку ст. 42 Податкового кодексу України не прирівнює подію вручення податкової вимоги шляхом її направлення поштою із подією направлення податкової вимоги з рекомендованим повідомленням про вручення і фактичним врученням листа та повідомлення платнику, визнаючи достатньою умовою лише подію направлення поштової кореспонденції з вірно зазначеними реквізитами.

Суд вважає, що запроваджена ст.4 Податкового кодексу України презумпція правомірності рішень платника податків охоплює правомірність усієї діяльності особи як платника податків, у тому числі і в аспекті добросовісності і сумлінності виконання обов`язку з приводу одержання поштової кореспонденції від контролюючого органу.

Саме такий правовий висновок з приводу застосування ст.42 Податкового кодексу України викладений у постанові Верховного Суду від 09.10.2018р. по справі №820/1864/17 (адміністративне провадження №К/9901/48120/18).

Відповідно до вимог п.59.5 ст.59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Таким чином, у даному конкретному випадку причиною розбіжності з сумою боргу вказаною у податковій вимозі від 27.08.2018 року та суми стягнення за позовною заявою, є збільшення боргу вже після складання та надсилання вимоги у наслідок невиконання особою податкового обов`язку за самостійно поданими податковими деклараціями.

Помилковість посилання на іншу (попередню) податкову вимогу, яка вже є відкликаною, з огляду на наявність діючої податкової вимоги від 27.08.2018 року, яка долучена до матеріалів справи, на переконання суду не може слугувати підставою за для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення узгодженого грошового зобов`язання по сплаті єдиного податку за самостійно поданими відповідачем податковими деклараціями.

Суд звертає увагу, що строки звернення до суду щодо стягнення податкового боргу регулюються спеціальним законом, а саме: ст.102 Податкового кодексу України, яким строк давності установлений у 1095 днів.

Вирішуючи справу, суд бере до уваги, що доо предмету доказування у спорі про стягнення заборгованості за публічним обов`язком із проведення платежу на користь бюджету з огляду на приписи ч.2 ст.73 КАС України входять обставини: 1) реального існування зобов`язаної особи як суб`єкта права, 2) підстав виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 3) обізнаності зобов`язаної особи з фактом виникнення публічного обов`язку по здійсненню платежу, 4) виконання публічного обов`язку у добровільному порядку, 5) дотримання владним суб`єктом визначеної законом процедури примусового виконання публічного обов`язку, 6) існування заборгованості з виконання публічного обов`язку, 7) заявлення владним суб`єктом вимоги про стягнення в межах визначеного законом строку, 8) поширення на боржника процедур банкрутства або знаходження боржника у процедурі ліквідації; 9) відповідність заявленої суб`єктом владних повноважень вимоги визначеній законом процесуальній формі реалізації управлінської функції.

Приєднаними до справи доказами підтверджено обставини існування боржника та боргу, дотримання владним суб`єктом процедури примусового виконання публічного обов`язку, відсутності підстав припинення невиконаного обов`язку.

У ході розгляду справи доказів відсутності обов`язку платника податків у спірних правовідносинах здійснити платіж на користь державного бюджету України або доказів виконання такого обов`язку сторонами до суду не подано, а судом самостійно не виявлено.

Під час розгляду справи суд надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оскільки судовим розглядом не встановлено факту порушення заявленою суб`єктом владних повноважень вимогою прав, свобод та інтересів платника податків у сфері публічно-правових відносин у галузі податкової справи, то позов належить задовольнити.

Розподіл судових витрат необхідно провести за правилами ст. 139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - задовольнити.

Стягнути на користь Державного бюджету України з фізичної особи – підприємця ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ; дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце реєстрації - АДРЕСА_1 ) податковий борг у розмірі 87.797 (вісімдесят сім тисяч сімсот дев`яноста сім) гривень 75 коп.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Старосєльцева