Рішення № 84035918, 04.09.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2019 року м. Київ № 320/2750/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н. Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Бучанської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Бучанської міської ради Київської області, в якому просить суд:

- визнати протиправним і скасувати рішення № 3246-55-VІІ від 28.03.2019 п`ятдесят п`ятої сесії сьомого скликання Бучанської міської ради Київської області щодо відмови позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0,1000 га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, між земельною ділянкою 7-Б, яка має кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 , а на даний час належить на праві власності ОСОБА_3 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельною ділянкою, яка має кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення магазин склад, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована по АДРЕСА_1 . АДРЕСА_2 Київської АДРЕСА_3 ;

- зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень Бучанську міську раду Київської області прийняти рішення на користь позивача, за поданим клопотанням ОСОБА_1 № Р-595 від 04.03.2019 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0,1000 га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, між земельною ділянкою 7-Б, яка має кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 , а на даний час належить на праві власності ОСОБА_3 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельною ділянкою, яка має кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення магазин склад, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована по АДРЕСА_1 Бучі АДРЕСА_4 області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 4 березня 2019 року звернувся до Бучанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруду (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0,1 га у межах норм безоплатної приватизації.

Розглянувши вказане клопотання, відповідач прийняв оскаржуване рішення № 3246-55-VІІ від 28.03.2019 про відмову у задоволені клопотання з мотивів подання позивачем низької якості графічних матеріалів за якими не можливо встановити (визначити) місце розташування бажаної земельної ділянки, оскільки відсутнє чітке зображення.

З таким рішенням позивач не погодився, вважає його протиправним, оскільки, на думку позивача, якість графічних матеріалів не може слугувати підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а тому просить суд захистити порушене відповідачем право на отримання, в межах норм безоплатної приватизації, земельної ділянки.

Ухвалою суду від 01.07.2019 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву, а у разі його не подання у встановлений судом строк, справа буде вирішена за наявними матеріалами.

Бучанською міською радою Київської області подано відзив на позов, в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог зазначивши, що під час звернення 4 березня 2019 року ОСОБА_1 до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, було подано додаток до клопотання як «графічне зображення місця розташування земельної ділянки», який не містить чітких зображень та за вказаним аркушем паперу не можливо взагалі зрозуміти, що це графічні матеріали, оскільки він є розмитий та не читабельний.

Відповідач вважає, що з урахуванням якості графічних матеріалів, поданих ОСОБА_1 на розгляд ради для прийняття рішення відносно надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, діяв правомірно, відмовивши позивачу у такому своїм рішенням № 3246-55-VІІ від 28.03.2019, а тому, на думку відповідача, підстав для задоволення позову не вбачається. Крім того, не погодився із заявленою вимогою щодо стягнення на користь позивача витрат правничої допомоги у розмірі 15000,00 грн., оскільки вважає її неспівмірною.

Дослідивши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 4 березня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Бучанської міської ради Київської області з клопотанням про безоплатну приватизацію земельної ділянки в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0,1 га у межах норм безоплатної приватизації.

В прохальній частині клопотання позивач зазначив, що просить надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в орієнтовному розмірі 0,1000 га у межах норм безоплатної приватизації, що розташована по вулиці Революції, між земельною ділянкою 7-Б, яка має кадастровий номер НОМЕР_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_2 , а на даний час належить на праві власності ОСОБА_3 , цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та земельною ділянкою, яка має кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення магазин склад, яка належить на праві власності ОСОБА_4 , що розташована по АДРЕСА_4 .

З посиланням на публічну кадастрову карту, вказала наступні реквізити ділянки: район – м. Буча, Київської області; КОАТУУ – НОМЕР_3 ; зона – 01; квартал – 065.

До клопотання ОСОБА_1 додала: графічне зображення місця розташування земельної ділянки; копію паспорта; копію ідентифікаційного коду платника податків.

Рішенням від 28 березня 2019 року № 3246-55-VII п`ятдесят п`ятої сесії сьомого скликання Бучанської міської ради Київської області «Про розгляд клопотання гр. ОСОБА_1 » у задоволені клопотання від 4 березня 2019 року позивачеві відмовлено. Причиною відмови вказано неможливість встановити (визначити) місце розташування бажаної земельної ділянки, оскільки відсутнє чітке зображення поданих графічних матеріалів, а також враховано пропозицію комісії з питань містобудування та природокористування.

Представником відповідача подано до суду копію графічних матеріалів, а саме викопіювання на 1 аркуші, які, за твердженням представника, подавались ОСОБА_1 з клопотанням від 4 березня 2019 року. Інших доказів подання позивачем графічних матеріалів у якості кращій, ніж було надано відповідачем, матеріали справи не містять.

Вважаючи дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, суд виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю урегульовано Земельним кодексом України.

Відповідно до частини 1 статті 81 Земельного кодексу України громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю), а згідно з частиною 1 статті 121 Кодексу мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини 6 статті 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно з положеннями частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави дійти до висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб`єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.

Крім того, зі змісту наведених правових положень вбачається, що до клопотання про отримання земельної ділянки слід додавати графічні матеріали, на яких зазначено її бажане місце розташування. Метою надання цих матеріалів є необхідність її ідентифікації відповідачем для перевірки відповідності місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Від перевірки указаних підстав залежить рішення відповідача про надання чи відмову в надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» № 3613-VI від 07.07.2011 (далі - Закон № 3613-VI), кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об`єкти Державного земельного кадастру.

Згідно з частиною першою статті 35 Закону № 3613-VI, кадастрова карта (план) ведеться для актуалізованого відображення у часі об`єктів Державного земельного кадастру у межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, у цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці (село, селище, місто, район, область, АР Крим).

Частиною п`ятою статті 35 Закону № 3613-VI встановлено, що викопіювання з кадастрової карти (плану) може бути надане фізичним та юридичним особам. Порядок надання такого викопіювання встановлюється Порядком ведення Державного земельного кадастру.

Як визначено пунктом 20 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051, відомості про кадастрове зонування земель у межах території України включають: 1) номери кадастрових зон і кварталів; 2) опис меж кадастрових зон і кварталів (координати точок повороту меж кадастрових зон і кварталів у єдиній державній системі координат); 3) площу кадастрових зон і кварталів; 4) підстави для встановлення меж кадастрових зон і кварталів (електронні копії документів, на підставі яких встановлено такі межі (відповідні накази Держгеокадастру та його територіальних органів, документація із землеустрою щодо встановлення меж державного кордону, адміністративно-територіальних одиниць та рішення уповноважених органів про її затвердження).

Пунктами 46-48 Порядку ведення Державного земельного кадастру визначено, що з метою надання фізичним та юридичним особам актуальної картографічної інформації про об`єкти Державного земельного кадастру згідно з пунктами 162-199 цього Порядку виготовляється викопіювання з кадастрової карти (плану) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану) за формою згідно з додатком 7. Викопіювання виготовляється в масштабі, який забезпечує чітке відображення усіх елементів картографічної основи Державного земельного кадастру та відображених на ній відомостей Державного земельного кадастру (зокрема обліковий номер об`єкта Державного земельного кадастру; кадастровий номер земельної ділянки; номер кадастрового кварталу; номер кадастрової зони; найменування адміністративно-територіальної одиниці).

Таким чином, основою землеустрою в Україні є дані Державного земельного кадастру, до якого вносяться відомості про всі без виключення землі.

Частиною першою статті 791 Земельного Кодексу України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України установлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до пункту 1.3 «Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками», затвердженої наказом Держземагентства України від 18.05.2010 № 376, межа земельної ділянки це сукупність ліній, що утворюють замкнений контур і розмежовують земельні ділянки.

З урахуванням наведених вище положень законодавства суд дійшов висновку, що графічні матеріали, які додаються до клопотання повинні бути такими, обсяг даних яких дозволяє чітко ідентифікувати бажане місце розташування земельної ділянки відносно інших землевласників та землекористувачів, а бажана земельна ділянка має бути максимально конкретизованою, що давало б можливість відповідачу встановити зазначене місце розташування, перевірити відповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів та у передбачених земельним законодавством випадках надати дозвіл на виготовлення проекту землеустрою щодо чітко визначеної земельної ділянки.

Водночас, з графічних матеріалів, поданих ОСОБА_1 в додатках до клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,1 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що містяться в матеріалах справи, неможливо встановити конкретне місце розташування земельної ділянки, яку позивач хоче отримати у власність.

Жодних доказів, що спростовують твердження відповідача щодо надання йому графічних матеріалів в непридатному для читанні вигляді матеріали справи не містять.

Аналізуючи встановлені обставини та наведені норми закону, які врегульовують спірні правовідносини суд приходить до висновку щодо необхідності відмови в задоволенні позовних вимог, оскільки згідно положень чинного законодавства орган місцевого самоврядування повинен розглядати питання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення конкретно визначеної земельної ділянки з певними межами, місцем розташування, з визначеними щодо неї правами, відомостями щодо її категорії, форми власності та інше, а така інформація може міститись лише у якісно підготовлених графічних матеріалах, що додаються до клопотань.

З подібними висновками попередніх інстанцій погодився Верховний Суд у постанові від 14 серпня 2018 року по справі № 802/159/17-а.

Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Крім того, суд звертає увагу і на інші висновки зроблені Верховним Судом, зокрема у постанові від 14 березня 2018 року по справі №804/3703/16: «Проаналізувавши наведені норми Земельного кодексу України, Суд дійшов правового висновку, що ненадання відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні у встановлений строк не перешкоджає розробці проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.

Таким чином, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не є рішенням, без якого не може бути реалізоване право на отримання земельної ділянки у власність. Відтак, відмова відповідного органу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, навіть якщо вона, на думку особи, є протиправною, не має наслідком порушення прав та інтересів особи, яка має намір отримати земельну ділянку».

Тобто, сама відмова у надані дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не є перешкодою для розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, оскільки особа має право замовити розробку такого проекту самостійно.

Щодо посилань позивача на позицію Великої Палати Верховного Суду по справі № 820/688/17 від 13.02.2019, відповідно до якої підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку, то з даного приводу суд зазначає таке.

Даний висновок Верховного Суду кореспондується з приписами статті 118 Земельного кодексу України, водночас у межах провадження по справі № 820/688/17 Великою Палатою Верховного Суду встановлено, що особа звернулась з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства та відповідним пакетом документів. Однак відповідач повідомив, що наданий до заяви графічний матеріал не дає можливості встановити місце розташування земельної ділянки та визначити її правовий статус, що суттєво впливає на розподіл повноважень, тому на даний час немає можливості прийняти відповідне рішення. Усунувши недоліки графічного матеріалу, позивач повторно звернувся до ГУ Держгеокадастру із заявою про надання дозволу на розроблення проекту відведення земельної ділянки та з необхідним пакетом документів. Проте відповідачем відмовлено у задоволенні заяви у зв`язку з тим, що в наданих матеріалах немає інформації про перебування земельної ділянки в користуванні позивача.

Тобто фактичні обставини наведеної справи, не є подібними чи тотожними обставинам у даній справі.

Крім того, суд звертає увагу сторін на ту обставину, що оформлення документів, які надаються державному органу для аналізу і, за його результатами, прийняття відповідного владного рішення, є важливою складовою процесу прийняття такого рішення. Оскільки саме в залежності від переліку та змісту поданих документів суб`єкт владних повноважень зобов`язаний прийняти те чи інше рішення, яке йому приписано законом, відсутність документа, що вимагається установленими правилами, його невідповідність існуючим вимогам або неможливість встановити зміст такого документу, само по собі має мати наслідком відмови у задоволенні заявлених разом з такими документами вимог, якщо інше не встановлено законом.

Тому, за переконанням суду, причина відмови у задоволенні клопотання позивача, вказана в оскаржуваному рішенні, є логічною.

За таких обставин, позовна вимога про зобов`язання відповідача прийняти рішення на користь позивача, за поданим клопотанням Резнікової ОСОБА_5 Олексіївни № Р-595 від 04.03.2019 та надати дозвіл на розробку проекту землеустрою, також є необґрунтованою.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 по справі № 802/2236/17-а.

Згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Всупереч цьому, позивач не довів суду обґрунтованості своїх вимог, а наявні матеріали справи містять достатні беззаперечні докази щодо правомірності дій та прийнятого відповідачем рішення. Тому, заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Підстави для вирішенні у цій справі питання про розподіл судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволені позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_5 ) до Бучанської міської ради Київської області (08292, Київська обл., м. Буча, вул. Енергетиків, буд. 12, код ЄДРПОУ 04360586) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Повний текст рішення складено та підписано 04.09.2019

Суддя Панченко Н.Д.