Рішення № 84035760, 04.09.2019, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року м. Житомир справа № 240/8410/19

категорія 112030100

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А 0409 про визнання дій неправомірними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А 0409 у якому просив визнати дії відповідача щодо ненарахування та невиплати належної компенсації за невикористане речове майно неправомірними та зобов`язати відповідача провести у повному обсязі виплату нарахованої грошової компенсації замість речового майна у розмірі 58744,10 грн, що підлягало видачі згідно норм забезпечення за час військової служби згідно довідки за вих. №4619 від 27.04.2017 без оподаткування зазначеної суми податком з доходів фізичних осіб та військовим збором, як таку, що не підлягає оподаткуванню.

В обґрунтування позову вказує, що звернувся до відповідача із заявою про проведення виплати нарахованої грошової компенсації за недоотримане речове майно згідно довідки №4619 від 27.04.2017, однак отримав відмову з посиланням на те, що на момент звільнення ОСОБА_1 зі служби, Закон №2011 передбачав право на отримання такої компенсації лише військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а відповідно пункт 3 Порядку № 178 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону №2011. Вважає таку відмову протиправною.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 07.06.2019 відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Копію ухвали позивач отримав 13.06.2019, а відповідач - 18.06.2019, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень.

Відділом документального забезпечення суду 27 червня 2019 року зареєстровано відзив на позовну заяву у якому відповідач вказує, що позивач під час проходження військової служби з рапортом до командира військової частини А0409 про виплату грошової компенсації за невикористане речове майно не звертався. Вказує, що право на отримання грошової компенсації за неодержане речове майно виключно військовослужбовцям, які безпосередньо проходять військову службу, і не поширюється на військовослужбовців, звільнених з військової служби. Зазначає, що позивачем пропущено строки звернення до суду з позовом про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, оскільки ч.2 ст. 122 КАС України передбачає шести місячний строк звернення до адміністративного суду, оскільки ОСОБА_1 повинен був дізнатися і дізнався про ніби то порушення своїх прав з моменту отримання витягу з наказу командира військової частини А0409 (по стройовій частині) №23-рс від 04.06.2015. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою суду від 31 липня 2019 року позовну заяву залишено без руху.

На виконання вимог ухвали, 09 серпня 2019 року (п`ятниця) до суду надійшло клопотання про поновлення строку звернення до суду.

У період із 12.08.2019 по 30.08.2019 головуюча суддя перебувала у відпустці.

Ухвалою суду від 04 вересня 2019 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду. Поновлено ОСОБА_1 пропущений строк звернення до адміністративного суду з позовною заявою до військової частини А0409. Продовжено розгляд адміністративної справи №240/8410/19.

Суд, розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними ст.ст. 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з таких підстав.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Встановлено, що наказом командувача військ оперативного командування "Північ" (по особовому складу) №23-рс від 04.06.2015 старшого прапорщика ОСОБА_1 звільнено з військової служби у відставку відповідно до п. «б» ч. 8 (за станом здоров`я ), а наказом командира Військової частини - польова пошта В2731, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06 серпня 2015 року (а.с. 13, 14).

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до військової частини із заявою (а.с. 16) про нарахування та виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягало до видачі згідно довідки - розрахунку №11 від 26.04.2017 ( вих. №4619 від 27.04.2017) в сумі 58744,10 грн (а.с. 15)

Листом №1926 від 20.05.2019 військова частина А0409 повідомила ОСОБА_1 про те, що на момент його звільнення Закон №2011 передбачав право на отримання такої компенсації лише військовослужбовцями, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, а відповідно пункт 3 Порядку №178 не підлягає застосуванню, оскільки суперечить нормам Закону №2011.

Вважаючи таку відмову необґрунтованою та протиправною, а свої права та охоронювані законом інтереси порушеними, позивач звернувся з позовом до суду.

Велика Палата Верховного Суду від 12.09.2018 у справі №2-а-3097/2007 (провадження № 11-695апп18) висловила позицію про те, що спір, що виник між особою, яка проходила військову службу та суб`єктом владних повноважень є публічно-правовим і повинен вирішуватися за нормами Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України)

Статтею 9-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (в редакції чинній станом на час виникнення спірних правовідносин, далі - №2011-XII) продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України".

На час звільнення позивача зі служби та на час виключення зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, діяло Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 №1444 (далі - Положення №1444), яке регулювало порядок речового забезпечення військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів Збройних Сил та інших військових формувань, а також військових ліцеїстів у мирний час.

Пунктом 4 Положення №1444 визначено, що речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах.

Відповідно до пункту 27 Положення №1444, військовослужбовці, звільнені у запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за бажанням можуть отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення, або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення. Зазначеним особам, звільненим у запас або відставку після закінчення строку контракту, за належне їм, але не отримане протягом дії контракту речове майно виплачується грошова компенсація пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати закінчення контракту, або видається речове майно на суму грошової компенсації.

У разі звільнення у запас військовослужбовцю видається речовий атестат, який додається до особової справи. Якщо протягом 12 місяців після звільнення військовослужбовець буде призваний із запасу, до його забезпечення зараховується раніше отримане речове майно.

Суд відмічає, що Порядок відпуску речового майна військовим частинам та застосування норм забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, затверджений Наказом Міністра оборони України від 31.01.2006 №45, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.02.2006 за №125/11999 (в редакції чинній станом на час звільнення позивача зі служби, далі - Порядок):

Відповідно до пп 3.1.12., грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про одержання грошової компенсації замість речового майна, що підлягає видачі (додаток 4), яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів. Перелік предметів із визначенням заготівельної вартості на початку кожного року Департамент постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України надає до Центрального управління речового забезпечення".

Пунктом 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, в редакції, що була чинною на час виключення позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, військовослужбовцям гарантувалось право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, порядок здійснення якої повинен був визначатись Кабінетом Міністрів України (абзац 2).

Суд звертає увагу на те, що на час існування спірних правовідносин було чинним Положення №1444 прийняте Кабінетом Міністрів України, яке визначало порядок речового забезпечення військовослужбовців, пунктом 27 якого встановлювалось, що військовослужбовці, звільнені у запас чи відставку з правом носіння військової форми одягу за їх бажанням могли отримати речове майно, яке вони не отримали під час звільнення або грошову компенсацію за нього за цінами на день підписання наказу про звільнення.

Разом з тим, Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення порядку речового забезпечення військовослужбовців" від 01.07.2015 №567-VIII, яким внесені зміни до пункту 1 статті 9-1 Закону №2011-XII, що набрали чинності 30.07.2015, Кабінет Міністрів України зобов`язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом (пункт 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення"). Порядку, який би безпосередньо регулював механізм здійснення виплати військовослужбовцям грошової компенсації за неотримане речове майно на час існування спірних правовідносин Кабінетом Міністрів України прийнято не було.

Європейський Суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція, пункт 1 статті 32 Конвенції) у своєму рішенні по справі "Кечко проти України" від 08.11.2005, зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними (пункт 23).

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Будченко проти України" від 24.04.2014, Суд нагадав, що найважливішою вимогою статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, що будь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном має бути законним. Цей принцип означає, що застосовні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у їх застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy), [ВП] заява №33202/96, пп. 108-109, ЄСПЛ 2000-І) (пункт 40).

Як вказано у рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Суханов та Ільченко проти України" від 26.06.2014, що стосується соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату в якості права на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stec and Others v. the United Kingdom) [ВП], заяви №65731/01 та №65900/01, п. 54, ECHR 2005-X); про важливість такого інтересу також має свідчити застосування статті 1 Першого протоколу (див. рішення від 15.09.2009 у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява №10373/05, п. 39) (пункт 31).

Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, держава не може відмовляти у здійсненні особі певних виплат у разі чинності законодавчої норми, яка їх передбачає та відповідності особи умовам, що ставляться для їх отримання, що мало місце у випадку спірних правовідносин.

Враховуючи викладене, суд вважає безпідставним посилання відповідача на пункт 2 статті 9-1 Закону №2011-XII у редакції, що діяла до 30.07.2015, який передбачав виплату грошової компенсації виключно військовослужбовцям, котрі проходили військову службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі, а також на судові рішення Верховного Суду України, у яких викладені висновки щодо застосування норми права у наведеній редакції. У зв`язку з цим, також не заслуговують на увагу твердження відповідача, викладене у листі №1926 від 20.05.2019 про невідповідність пункту 27 Положення нормам Закону №2011-XII і неможливості застосування даного Положення до спірних правовідносин.

Отже, позивач на момент виключення позивача зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, відповідав умовам, необхідним для виплати йому грошової компенсації за невикористане речове майно і чинне законодавство передбачало можливість здійснення виплати цієї компенсації.

Та обставина, що підпунктом 3.1.12 Порядку передбачено виплату грошової компенсації замість речового майна, що підлягає, а не підлягало, видачі, сама по собі, не позбавляє військовослужбовців права на її отримання, оскільки таке право гарантувалось чинним законодавством, а саме, статтею 9-1 Закону №2011-XII та пунктом 27 Положення.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2019 року у справі №825/3519/15-а.

Щодо твердження відповідача, викладене у відзиві, про те, що згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008, ОСОБА_1 при звільненні не заперечував щодо виключення його зі списків всіх видів забезпечення, як того вимагає п. 242 Положення, а тому твердження позивача про те, що він має право на виплату йому компенсації за не отримане речове майно є помилковим.

Надаючи оцінку вказаному, суд відмічає, що згідно п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента від 10 грудня 2008 року №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що при звільненні та виключенні позивача зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, питання щодо виплати позивачу грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно вирішено не було, довідку про вартість не отриманого речового майно ОСОБА_1 не видавалось.

Отже, позивач не був обізнаний у тому, що з ним не проведено повного розрахунку при звільненні, а тому надав згоду на виключення його зі списків особового складу.

Верховний Суд у постанові від 24 жовтня 2018 року у справі №803/963/17 вказав, що враховуючи, що позивачу на день виключення його зі списків особового складу військової частини не було видано довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, в якій зазначається сума такої грошової компенсації, тому Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанції щодо задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу в день виключення із списків особового складу частини грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно, зобов`язання відповідача провести розрахунок неотриманого речового майна та виплатити грошову компенсацію вартості за неотримане під час проходження військової служби речове майно ОСОБА_1.

Отже, твердження представника відповідача є помилковим.

Суд вважає також помилковим посилання сторін на норми Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 16 березня 2016 року №178, оскільки він набрав чинності після звільнення позивача зі служби та виключення зі списків військової частини та всіх видів забезпечення.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи викладене, суд вважає. що позовна заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Позовну заяву задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А 0409 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 58744,10 грн.

Зобов`язати військову частину А0409 (вул. Леваневського,Новоград-Волинський,Житомирська область,11700, код ЄДРПОУ 07962707) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) грошову компенсацію вартості за не отримане під час проходження військової служби речове майно згідно довідки-розрахунку №11 від 26.04.2017 (вих. №4619 від 27.04.2017) в сумі 58744 (п`ятдесят вісім тисяч сімсот сорок чотири) гривні 10 копійок (без оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено у повному обсязі: 04 вересня 2019 року.

Суддя О.В. Лавренчук