Ухвала суду № 84032831, 04.09.2019, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/7990/19

Провадження № 1-кп/520/699/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2019 року колегія суддів Київського районного суду м. Одеси, в складі:

Головуючого - судді Войтова Г.В.,

суддів Тонконоженко М.М.

Борщова І.О.

за участю секретаря Кондрашевої К.С.,

прокурора Притула Є.С.

захисника Черан Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Одесі обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016162010000032 від 20.04.2016 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

До Київського районного суду м. Одеси надійшов затверджений прокурором обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42016162010000032 від 20.04.2016 року відносно ОСОБА_1 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст.191 КК України.

Прокурор просив суд продовжити дію запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , посилаючись на те, що ризики не змінилися, обвинувачений може переховуватися від суду, знищити, сховати або спотворити будь яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, сховати грошові кошти які здобуті злочинним шляхом, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, іншим чином перешкоджати кримінальному провадженню. Крім того, відносно обвинуваченого розлідуються інші кримінальні провадження Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області. Застосування до обвинуваченого більш м`яких запобіжних заходів на думку прокурора, не може усунути існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України і не забезпечить надійного механізму контролю за діями обвинуваченого, є необхідність у застосуванні відносно ОСОБА_1 саме запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Разом з цим, відповідно до ч.5 ст. 182 КПК України, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Захисник Черан ОСОБА_2 .М. заявив клопотання про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту в нічній час доби, оскільки ризики які були зазначені прокурором не обґрунтовані та не доведені. При цьому в клопотанні прокурор не наведено жодного конкретного факту про будь який тиск зі сторони обвинуваченого на свідків чи потерпілих, не надано переконливих доказів, і того, що більш м`які запобіжні заходи, ніж тримання під вартою, не зможуть забезпечити належних процесуальних обов`язків та перешкоджати кримінальному провадженню. Також усі зібрані по справі речові докази та документи зберігаються у сторони обвинувачення, тому посилання прокурора на можливість обвинуваченим ОСОБА_1 їх знищення безпідставні. Захисник зауважив, що відповідно до практики ЄСПЛ, що продовження строку тримання під вартою однаковими підставами протягом всього періоду ув`язнення є порушенням пункту 3 статті 5 Конвенції, рішення суду належить обґрунтовувати іншими підставами, які мають бути чітко вказані, але прокурором суду не надано обґрунтувань наявності ризиків на які він посилається. Обвинувачений ОСОБА_1 має постійне місце мешкання, є особою похилого віку, наявні міцні соціальні зв`язки, хворіє на тяжкі хвороби, внаслідок чого йому встановлена третя група інвалідності. Відповідно до листа Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державно – виконавчої служби України» в Одеській області №721/51-ОД від 28.08.2019 року, ОСОБА_1 встановлено діагноз: гіпертонічна хвороба ІІ ст., ризик високий, цукровий діабет 11 типу, середньої важкості, діабетична невропатія ніг, остеохондроз шийного відділу хребта, та рекомендовано провести МРТ головного мозку, УЗД серця, сосудів шиї та щитовидної залозі. Потребує проведення додаткових методів обстеження та лікування у територіальних закладах МОЗ України за нозологією.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав думку свого захисника в повному обсязі.

Вислухавши думку учасників провадження, дослідивши надані сторонами документи на підтвердження обставин, на які вони посилалися, колегія суддів, приходить до наступного.

Під час судового розгляду справи, керуючись ст.331 ч.3 КПК України, суд, розглядаючи питання доцільності продовження, обраного обвинуваченим запобіжного заходу, вирішує чи є на час розгляду зазначеного питання ризики передбачені ст. 177 КПК України, чи вони не зменшилися та не відпали.

Частиною 1 статті 183 КПК України встановлено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, з рішення ЄСПЛ у справі "Смирнов проти Росії" від 24 липня 2003 року вбачається, що питання щодо того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно (п.п.61, 62). Наявність підстав тримання під вартою обвинуваченого повинні оцінюватися в кожній конкретній справі з урахуванням конкретних її обставин. Тривале ж утримання під вартою людини може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак, інтересами суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, перевищують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (аналогічне рішення ЄСПЛ від 26 січня 1993 року у справі "Ш. проти Швейцарії"). Саме на національні судові органи покладається обов`язок забезпечувати розумність строків тримання обвинуваченого під вартою. Для цього суди повинні розглянути всі факти на користь і проти існування суспільного інтересу, який, при належному забезпеченні принципу презумпції невинуватості, виправдовує відхід норми про повагу до особистісної свободи і викласти ці міркування у своїх рішеннях щодо клопотань про звільнення з-під варти.

Згідно рішень ЄСПЛ у справі Панченко проти Росії ризик втечі не повинен оцінюватися тільки на підставі суворості покарання, яке може слідувати; Бегчіев проти Молдови - ризик втечі повинен оцінюватися в світлі таких факторів, як характер людини, його моральні принципи, наявність місця проживання і роботи, сімейні узи, будь-які інші зв`язки з країною, в якій ведеться його переслідування; справа Ньюмейстер проти Австрії - ризик втечі неминуче знижується з плином часу, проведеного в ув`язненні; Ідалов проти Росії, Гаріцкі проти Польщі, Храіді проти Німеччини, Іліжков проти Болгарії - серйозність майбутнього покарання є релевантною обставиною при оцінці небезпеки втечі обвинуваченого, сама по собі тяжкість звинувачення не може служити виправданням тривалого попереднього ув`язнення, що також знайшло своє відображення в рішенні Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003.

Вирішуючи питання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , суд враховує вимоги п. п. 3, 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, а саме Постанову ЄСПЛ у справі "Чанєв проти України" від 09.10.2014 року (скарга № 46193/13), Постанову ЄСПЛ від 12.03.2009 у Справі "Олександр Макаров проти Російської Федерації" (скарга № 15217/07), Постанову ЄСПЛ у справі "Мамедова проти Росії" від 01.06.2006 року (скарга № 7064/05), Постанову ЄСПЛ у справі "Сізарєв проти України" від 17.01.2013 (скарга № 17116/04), «Летельє проти Франції», «Томазі проти Франції», «Мансур проти Туреччини», «Фокс Кембл і Гартлі проти Сполученого Королівства», «Лабита проти Італії», «Бойченко проти Молдови» згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування від суду не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення. Також, ризики щодо продовження злочинної діяльності, перешкоджання досудовому розслідуванню іншим шляхом, незаконного впливу на свідків, потерпілого, не можуть ґрунтуватися на припущеннях та не доведених фактах.

Також, у справі "Лабіта проти Італії" щодо скарги на тривалість тримання під вартою, зокрема зазначено, що відповідні органи тричі розглядали питання щодо подальшого тримання обвинуваченого під вартою і відмова звільнити його пояснювався декількома обставинами: існуванням важливих доказів його провини, небезпекою здійснення тиску на свідків, і можливістю фальсифікації доказів. Однак, не було при цьому враховано, що звинувачення спиралося лише на докази, які з часом не посилювалися, а втрачали свою переконливість.

Не даючи наперед оцінку допустимості, належності, достовірності і достатності доказів, судом на даній стадії процесу встановлено, що деякі з наданих прокурором докази з часом втрачають свою переконливість, в той саме час, коли особи, яким висунуто обвинувачення, тримаються під вартою без обвинувального вироку суду.

Зазначені обставини в сукупності свідчать про те, що подальше тримання під вартою обвинуваченого не буде розумно виправданим, навіть з оглядкою на суспільний інтерес. В даному випадку і на теперішній час відносно обвинуваченого повинен дотримуватися принцип свободи, оскільки подальше утримання їх під вартою аж до розгляду справи в суді по суті пред`явленого їм обвинувачення, буде фактичним відбуванням обвинуваченим покарання за злочин, у вчиненні якого він ще не визнаний винним, ст.62 Конституції України.

Мотиву однієї лише тяжкості злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_1 недостатньо для вирішення питання на користь подальшого їх тримання під вартою, оскільки таке буде суперечити рішенню Конституційного Суду України від 08 липня 2003 року № 14-рп/2003, згідно з яким тяжкість злочину законом не визначається обов`язковою підставою для застосування взяття під варту.

Тому суд, застосовує наведені рішення ЄСПЛ, а також рішення ЄСПЛ у справі «Орловський проти України», згідно якого було встановлено порушення п.3 ст.5 Конвенції - право на судовий розгляд протягом розумного строку та/або право на звільнення обвинуваченого під час розгляду справи з гарантією явки в судове засідання щодо особи, яка була засуджена за вчинення ряду особливо тяжких злочинів, для обґрунтування рішення про пом`якшення запобіжного заходу та його режиму.

За вказаних обставин, з огляду на те, що обвинувачений ОСОБА_1 , громадянин України, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, є особою похилого віку, є інвалідом 3 –ої групи, має тяжкі захворювання, а саме: гіпертонічна хвороба ІІ ст., ризик високий, цукровий діабет 11 типу, середньої важкості, діабетична невропатія ніг, остеохондроз шийного відділу хребта, що підтверджено листом Філії Державної установи «Центр охорони здоров`я державно – виконавчої служби України» в Одеській області №721/51-ОД від 28.08.2019 року, наявність міцних соціальних зв`язків. Також прокурором на час розгляду питання, щодо продовження дії обраного запобіжного заходу жодним чином не доведено наявність підстав та обставин, які вказували б на достатність підстав для подальшого застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без прямих порушень вимог Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючі зазначене, колегія суддів не знаходить підстав для подальшого застосування найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_1 , та вважає, що на момент розгляду клопотання відсутні підстави вважати, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, і тому достатнім для їх запобігання є застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченого.

Окрім цього, застосовуючи, щодо обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, колегія суддів вважає за необхідне відповідно до ч.5 ст. 194 КПК України покласти на нього наступні обов`язки: знаходитись з 21.00 до 07.00 години наступної доби за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, утримуватись від спілкування з потерпілими по справі, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 177-178,182,183,184,194,197,201,331,350,369-372 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою, залишити без задоволення, на підставах викладених у мотивувальній частині ухвали.

Клопотання захисника Черан Р.М. про зміну обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту – задовольнити на підставах викладених у мотивувальній частині ухвали.

Змінити, обраний відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на 60 днів, тобто до 02.11.2019 року, та покласти на нього відповідно до ст. 194 КПК України наступні обов`язки: знаходитись з 21.00 до 07.00 години наступної доби за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 не відлучатися з населеного пункту за постійним місцем проживання без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання, прибувати до суду за кожною вимогою, утримуватись від спілкування з потерпілими по справі, здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну.

Відповідно до ст.202 КПК України обвинувачений ОСОБА_1 , підлягає негайному звільненню з під варти та зобов`язується невідкладно прибути до місця свого проживання.

Виконання ухвали та контроль за поведінкою обвинувачених покласти на ГУНП в Хмельницької області, якому відповідно до вимог ч.4 ст.181 КПК України необхідно негайно поставити обвинувачених на облік, про що повідомити суд.

Копію ухвали після її оголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право отримати в суді копію ухвали.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_1 , що відповідно до ч.2 ст.179 КПК України у разі невиконання умов запобіжного заходу у виді домашнього арешту або покладених на нього обов`язків, до них може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на них може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 до 2 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Войтов Г. В.

Судді: Тонконоженко М.М.

Борщова І.О.