Постанова № 8402368, 15.07.2009, Миколаївський окружний адміністративний суд

Миколаївський окружний адміністративний суд

54055, м. Миколаїв, вул. Заводська, 11 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.07.2009 р. Справа № 2а - 1906/09/1470

м.Миколаїв

10:55

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Мавродієвої М.В., при секретарі судового засідання Вандар Н..А.,

за участю представників:

позивача: Плахотної О.М. дов. №1/9/10-011 від 08.01.2009,

відповідача: Деркач Л.В. дов. від 09.07.2009,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовомДПІ у Центральному районі м. Миколаєва, вул. Потьомкінська, 24,Миколаїв,54030 доТОВ "Самшит", вул. Комсомольська, 11/1,Миколаїв,54003

ПП "Авеста-2003", вул. Комсомольська, 40-а,Луганськ,91000 провизнання недійсним усного договору купівлі-продажу сої від 18.07.2005, укладеного між 1-м та 2-м відповідачем на загальну суму 17967,60 грн.; застосування наслідків визнання недійсними господарських зобовязань і відповідно до ст.208 Господарського кодексу України стягнення з ПП «Авеста-2003» вартості всього отриманого з ТОВ «Самшит» на загальну суму 17967,60 грн. на користь ТОВ «Самшит», а з ТОВ «Самшит» стягнути одержані кошти в сумі 17967,60 грн. в доход держави; визнання недійсним усного договору купівлі-продажу сої від 13.12.2005, укладеного між 1-м та 2-м відповідачем на загальну суму 16909,20 грн.; застосування наслідків визнання недійсними господарських зобовязань і відповідно до ст.208 Господарського кодексу України стягнення з ПП «Авеста-2003» вартості всього отриманого з ТОВ «Самшит» на загальну суму 16909,20 грн. на користь ТОВ «Самшит», а з ТОВ «Самшит» стягнути одержані кошти в сумі 16909,20 грн. в доход держави, в с т а н о в и в: Позивач звернувся до суду з позовом до ТОВ «Самшит»та ТОВ «Авеста 2003», в якому просить визнати недійсним укладені відповідачами усні договори купівлі-продажу сої від 18.07.2005 на загальну суму 17967,60 грн. та від 13.12.2005 на суму 16909,20 грн. та застосувати наслідки недійсності вказаних правочинів в порядку, передбаченому ст.208 Господарського кодексу України.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що під час планової виїзної перевірки ТОВ «Самшит» (акт №463/23-600/22437507 від 28.03.2008) було встановлено, що ТОВ «Самшит» виступало як учасник господарських відносин з ТОВ «Авеста 2003»та уклало з останнім усні договори купівлі-продажу сої. В той же час, постановою господарського суду Луганської області від 04.07.2006 було визнано недійсними з моменту реєстрації 03.09.2003 установчі документи ТОВ «Авеста 2003»та припинено зазначену юридичну особу. Постанова була мотивована тим, що ТОВ «Авеста 2003»за юридичною адресою не знаходиться; підприємство зареєстроване на підставну особу; засновник підприємства згідно вироку Жовтневого районного суду м.Луганська притягнутий до кримінальної відповідальності за сконання злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (створення фіктивного підприємства); свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Авеста 2003»анульоване актом від 15.08.2006.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про наявність умислу ТОВ «Авеста 2003»на укладення з ТОВ «Самшит»правочину, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме спрямований на ухилення від оподаткування, оскільки посадова особа ТОВ «Авеста 2003»усвідомлювала протиправний характер своїх дій.

Відповідно до ст.208 ГК України, визнання господарського зобовязання таким, що суперечить інтересам держави і суспільства, тягне за собою застосування відповідних наслідків, на яких позивач наполягає у адміністративному позові.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що поставка від ТОВ «Авеста 2003» сої дійсно мала місце; отримана соя була перероблена ТОВ «Самшит» та реалізована підприємствам ЗАТ «Росток», Бахчисарайський КБЗ, ПП «Агрофірма Єлена», ДП «Племрепродуктор Степове», що підтверджується відповідними документами; податки за вказаних операціях були нараховані та сплачені ТОВ «Самшит», що було перевірено та підтверджено податковою під час планової перевірки; на момент укладення спірних угод ТОВ «Авеста 2003»перебувало у ЄДРПОУ та мало належним чином оформлене свідоцтво платника ПДВ; постанова господарського суду Луганської області від 04.07.2006 не має зворотної сили.

Під час розгляду справи, представники сторін підтримали доводи, викладені у адміністративному позові та запереченнях проти нього.

Судовий процес фіксувався за допомогою технічного комплексу «Камертон».

У судовому засіданні 15.07.2009 судом було оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Приймаючи рішення по справі судом взято до уваги наступне.

В період з 25.02.2008 по 21.03.2008 ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва було проведено виїзну планову перевірку ТОВ «Самшит»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 по 31.12.2007, за результатами якої складено акт №463/23-600/22437507 від 28.03.2008.

За результатами перевірки встановлено, що між ТОВ «Авеста 2003»та ТОВ «Самшит» були укладені усні договори купівлі-продажу сої від 18.07.2005 на загальну суму 17967,60 грн. та від 13.12.2005 на суму 16909,20 грн.

Матеріали справи свідчать, що 18.07.2005 відповідач-2 відпустив відповідачу-1 по накладній №53 товар на загальну суму 17967,60 грн., а 13.12.2005 по накладній №85 товар на загальну суму 16909,20 грн.

Письмового договору сторони не укладали.

Таким чином, між сторонами виникли правовідносини з усних угод купівлі-продажу, підтвердженням яких є видані продавцем документи (накладні), які містять відомості про кількість товару, ціну та загальну суму поставки.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «Самшит»сплатило ТОВ «Авеста 2003»18.05.2005 - 17967,60 грн. та 13.12.2005 - 16909,20 грн., що підтверджується квитанціями до прибутково-касових ордерів (а.с.66, 69).

Ті обставини, що постановою господарського суду Луганської області від 04.07.2006 було визнано недійсними з моменту реєстрації 03.09.2003 установчі документи ТОВ «Авеста 2003»та припинено зазначену юридичну особу; засновник підприємства згідно вироку Жовтневого районного суду м.Луганська притягнутий до кримінальної відповідальності за сконання злочину, передбаченого ч.2 ст.205 КК України (створення фіктивного підприємства); свідоцтво платника ПДВ ТОВ «Авеста 2003»анульоване актом від 15.08.2006, на думку позивача, свідчать про наявність умислу ТОВ «Авеста 2003»на укладення з ТОВ «Самшит»правочинів, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а саме: спрямований на ухилення від оподаткування, що є підставою для визнання їх недійсним та застосування наслідків недійсності правочинів.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Згідно з вимогами ч.1 ст.638 Цивільного Кодексу України та ч.8 ст.181 Господарського Кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до вимог ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобовязується передати у встановлений строк товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобовязується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Норми Цивільного та Господарського кодексів України не містять заборони щодо укладання договору поставки в усній формі.

На виконання ч.2 ст.206 ЦК України товариству «Самшит»було видано товариством «Авеста 2003»документ, що підтверджує підставу сплати (накладні №53 від 18.07.2005 та №85 від 13.12.2005) та суму одержаних грошових коштів (квитанції до прибутково-касових ордерів від 18.05.2005 а 13.12.2005).

Представник позивача під час розгляду справи не заперечив той факт, що первинні бухгалтерські документи засвідчують факт поставки сої від ТОВ «Авеста 2003»до ТОВ «Самшит».

Відповідно до вимог ч.1 ст.629 Цивільного Кодексу України договір с обовязковим для виконання сторонами.

В обґрунтування позову позивач посилається на приписи ст.ст.207, 208 Господарського Кодексу України.

Відповідно до ст. 207 ГК України, господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосубєктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з вимогами ч.1 ст.208 цього Кодексу, якщо господарське зобовязання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобовязання обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобовязанням, а в разі виконання зобовязання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до вимог статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок.

Відповідно до вимог ч.1 ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини та громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Конституційні права людини та громадянина, порушення яких є підставою нікчемності правочину, що порушує публічний порядок, закріплені в Основному Законі держави - Конституції України, яка в ст.3 найвищою соціальною цінністю проголошує людину, її життя і здоровя, честь та гідність, недоторканність і безпеку. Крім цього, у разі спрямованості правочину на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним, дії особи кваліфікуватимуться як злочини або адміністративні проступки, і, як наслідок, порушуватимуть Кримінальний кодекс України та Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Таким чином, однією з необхідних умов для визнання господарського зобовязання недійсним відповідно до ст.207 ГК України, є його укладання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а для застосування наслідків, передбачених ст.208 ГК України, крім встановлення обставин, що господарське зобовязання завідомо суперечне інтересам держави і суспільства, необхідно встановити також наявність наміру у сторін.

Згідно п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 №3 (із змінами та доповненнями) до угод, укладених з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, зокрема належать угоди спрямовані на приховування фізичними та юридичними особами доходів від оподаткування.

Позивач у відповідності до вимог ст.71 КАС України не надав суду належних доказів притягнення засновника та директора ТОВ «Авеста 2003»ОСОБА_1. до кримінальної відповідальності за скоєння злочину, передбаченого ч.2 т.205 КК України: за створення фіктивного підприємства (вирок суду). Рішення господарського суду Луганської області від 04.07.2006 містить посилання на повідомлення відносно цього факту засновником підприємства ОСОБА_1., а не встановлює цей факт (а.с.7).

Крім того, рішення господарського суду Луганської області від 04.07.2006, яким визнано недійсними з моменту реєстрації 03.09.2003 установчі документи ТОВ «Авеста 2003» та припинено зазначену юридичну особу, набрало законної сили у 2006 році, в той час, як оспорювані правочини були укладені та виконані сторонами по договору у 2005 році.

Це ж стосується і посилання позивача на анулювання свідоцтва платника ПДВ ТОВ «Авеста 2003»актом від 15.08.2006.

Відповідно до п.7.2.4 Закону України «Про податок на додану вартість»право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключено особам, зареєстрованим як платники податку.

Згідно п.9.8 Закону України «Про податок на додану вартість» реєстрація діє до дати її анулювання.

Таким чином, на момент укладання спірних договорів ТОВ «Авеста 2003» мало права складати податкові накладні, оскільки до 15.08.2006 не було виключено з реєстру платника податку на додану вартість.

Таким чином, факти, які свідчили б про те, що зміст спірних угод не відповідав дійсним намірам сторін (однієї сторони), та що ці наміри спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами виконання зазначених договорів позивачем не доведені.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст.11, 71, 86, 158-163, 167, 254 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову відмовити

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Суддя М.В. Мавродієва

Постанова оформлена у відповідності до ст.163 КАС України

та підписана суддею 21.12.2009