Рішення № 84010543, 04.09.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 вересня 2019 року № 640/9571/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Чудак О.М., за участю секретаря судового засідання Шарій А.А., третьої особи ОСОБА_1 , у відсутність позивача й представників відповідача, розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконною та скасування постанови,

встановив:

ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві про визнання незаконною та скасування постанови старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренка Максима Васильовича від 14 травня 2019 року про накладення штрафу у сумі 3400 грн у виконавчому провадженні №57116426.

Позовна заява мотивована тим, що оскаржувана постанова є безпідставною, оскільки позивачем, як боржником у виконавчому провадженні №57116426, належним чином виконується рішення суду, на підставі якого відкрито виконавче провадження.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, залучено до участі у справі третю особу та витребувано у відповідача належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №57116426 у строк до 18 червня 2019 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 червня 2019 року вдруге витребувано у Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві належним чином засвідчену копію матеріалів виконавчого провадження №57116426.

08 липня 2019 року до суду відповідачем подано витребувані документи.

В судовому засіданні ОСОБА_1 проти задоволення позову заперечував, посилаючись на необґрунтованість доводів позивача. Наголосив, що ОСОБА_2 систематично чинить йому перешкоди у спілкуванні з неповнолітньою дочкою, що підтверджується як судовими рішеннями, так і матеріалами виконавчого провадження. Так, на позивача за невиконання рішення накладено ряд штрафів, правомірність яких підтверджена рішеннями Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2019 року, 21 червня 2019 в адміністративних справах №640/7906/19 й №640/9642/19, які надбали законної сили. Обставина обізнаності ОСОБА_2 із постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №752/22214/16-ц та необхідність її виконання також підтверджено у рішеннях суду.

Представники відповідача й позивача в судове засідання не прибули, причини неприбуття не пояснили, хоча про дату, час та місце його проведення повідомлені належним чином.

Отже суд, заслухавши пояснення третьої особи, оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, встановив наступне.

На примусовому виконанні державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві перебуває виконавче провадження №57116426 з примусового виконання виконавчого листа Голосіївського районного суду міста Києва №752/22214/16-ц, виданого 23 липня 2018 року, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язано не чинити ОСОБА_1 перешкод в участі у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 та визначено способи участі батька ОСОБА_1 у вихованні малолітньої ОСОБА_4 у відповідні дні та години та способи, зазначені у виконавчому документі.

Постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №752/22214/16-ц рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 24 січня 2018 року в частині, що не змінена апеляційним судом та постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у вихованні дитини, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею, - залишено без змін, поновлено дію виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у справі №752/22214/16-ц.

Отже, з 08 квітня 2019 року у позивача виник обов`язок виконувати постанову Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року у справі №752/22214/16-ц.

Як вбачається з акту державного виконавця від 13 травня 2019 року, ним встановлено, що боржник ОСОБА_2 та малолітня ОСОБА_4 за відповідною адресою не перебувають, про причини неможливості виконання рішення державного виконавця не повідомили. Рішення суду не виконано.

На підставі даного акту відповідачем винесено постанову від 14 травня 2019 року, якою на позивача відповідно до статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» накладено штраф в сумі 3400,00 грн.

Не погодившись з постановою державного виконавця, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що відповідно до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно частини шостої статті 26 наведеного Закону за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).

За рішенням про встановлення побачення з дитиною державний виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення шляхом забезпечення побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Відповідно до частини другої статті 63 зазначеного Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Порядок виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною встановлено статтею 64-1 Закону №1404-VIII.

Відповідно до зазначеної статті виконання рішення про встановлення побачення з дитиною полягає у забезпеченні боржником побачень стягувача з дитиною в порядку, визначеному рішенням.

Державний виконавець здійснює перевірку виконання боржником цього рішення у час та місці побачення, визначених рішенням, а у разі якщо вони рішенням не визначені, то перевірка здійснюється у час та місці побачення, визначених державним виконавцем.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт та виносить постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі, визначеному частиною першою статті 75 цього Закону. У постанові зазначаються вимога виконувати рішення та попередження про кримінальну відповідальність.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення державний виконавець складає акт, виносить постанову про накладення на боржника штрафу в подвійному розмірі, надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення, звертається з поданням про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України до суду за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби, виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (із врахуванням обмежень, передбачених частиною десятою статті 71 цього Закону) та вживає інші заходи примусового виконання рішення, передбачені цим Законом.

Згідно частини першої статті 75 вказаного Закону у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Одночасно частиною другою вказаної статті Закону №1404-VIII передбачено, що у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

З аналізу положення статті 75 Закону №1404-VIII вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання (виконати судове рішення). Така відповідальність за умови, що судове рішення не виконано з поважних причин і в строк, встановлений державним виконавцем. Тобто, даючи оцінку тому чи правомірно на боржника накладено штраф за невиконання судового рішення потрібно з`ясувати часові рамки, в межах яких боржник мав вчинити певні дії (за виконавчим листом) і в чому причина невиконання судового рішення у відведений йому строк. У цьому зв`язку варто зауважити, що сам факт невиконання судового рішення у визначений строк без з`ясування і оцінки причин цього невиконання не може вважатися підставою для відповідальності боржника відповідно до статті 75 Закону №1404-VIII.

Поважність причин невиконання судового рішення оцінюється у кожному конкретному випадку через призму того, наскільки це (об`єктивно) перешкодило виконати судове рішення.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року в справі №821/1568/16.

Отже, державний виконавець зобов`язаний провести перевірку виконання судового рішення боржником, а підставою для накладення штрафу є невиконання рішення боржником без поважних причин. Тобто, державний виконавець має встановити відсутність поважних причин невиконання рішення.

Поважними в розумінні Закону №1404-VIII можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення, боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Аналогічна позиція висловлена постановою Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №127/3770/17.

Згідно з приписами частин другої та третьої статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відтак, забезпечення виконання малолітньою особою певних дій, вчинення яких є обов`язковим за законодавчо встановленими приписами (наприклад відвідування закладів освіти чи охорони здоров`я), в тому числі поза бажанням малолітньої особи, покладено на її батьків.

Таким чином, обов`язком позивача, як боржника за виконавчим провадженням, є забезпечення можливості спілкування протягом певного, визначеного судом, проміжку часу, без участі позивача.

Водночас, виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися, оскільки обов`язком позивача є перебування дитини у певному місці протягом певного часу, натомість, забезпечення спілкування до кола обов`язків позивача не віднесено.

Крім того, в даному випадку виконання вимог державного виконавця полягає в утриманні позивача від вчинення перешкод ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з донькою ОСОБА_4 .

При цьому, місцем виконання рішення суду є офіційно визначене місце проживання дитини та позивача, погоджене, в якості місця виконання рішення суду, учасниками виконавчого провадження.

Суд не бере до уваги посилання позивача, що вона не знала про відновлення виконавчих дій у виконавчому провадженні №57116426, а саме про поновлення дії виконання постанови Апеляційного суду міста Києва від 12 липня 2018 року, оскільки постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08 квітня 2019 року у справі №752/22214/16-ц оприлюднена в Єдиному реєстрі судових рішень 17 квітня 2019 року.

Доводи позивача, що враховуючи відсутність інформації про відновлення виконавчих дій, боржник разом із дитиною не очікували на державного виконавця та стягувача для таких дій за місцем проживання чи в іншому місці судом не приймаються оскільки місце, дні та години виконання виконавчого документа чітко визначені у ньому.

Посилання на лист відповідача від 17 квітня 2019 року, в якому зазначено про не здійснення виконавчих дій не може бути належним доказом необґрунтованості та протиправності оскаржуваної постанови, оскільки у зазначеній відповіді було визначено певне правове становище станом на дату написання листа, у той час, як оскаржувана постанова винесена 14 травня 2019 року. Крім того, відповідь надана позивачу в тому числі і на запитання про можливе зупинення виконавчого провадження на підставі статті 34 Закону №1404-VIII, що також свідчить про обізнаність ОСОБА_2 з рішенням суду касаційної інстанції.

При цьому, доказів належного виконання судового рішення в повному обсязі позивачем не надано.

Більше того, суд враховує, що матеріали виконавчого провадження, копія яких долучена до матеріалів справи, містять докази постійного накладення державним виконавцем штрафів на позивача за невиконання судового рішення. Тобто, як до квітня 2019 року, так і після (23 квітня 2019 року, 25 квітня 2019 року, 26 квітня 2019 року, 03 травня 2019 року, 07 травня 2019 року, 10 травня 2019 року, 11 травня 2019 року). Рішеннями судів постанови визнано правомірними.

За таких обставин, суд дійшов до висновку, що постанова старшого державного виконавця Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві Бондаренка Максима Васильовича від 14 травня 2019 року про накладення штрафу у сумі 3400,00 грн у виконавчому провадженні №57116426 є правомірною, прийнятою у відповідності до норм чинного законодавства, при цьому позивачем не надано доказів належного виконання судового рішення чи його не виконання з поважних причин.

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Таким чином враховуючи, що вимоги ОСОБА_2 є необґрунтованими, не відповідають дійсним обставинам, в той час, коли матеріалами справи належним чином наведені позивачем посилання спростовано, суд доходить висновку про відсутність необхідності захисту прав позивача в судовому порядку.

Вирішуючи питання про розподіл відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України між сторонами судових витрат, суд виходить з того, що за обставин відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 , підстави для стягнення сплаченого нею судового збору з відповідача відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 242-247, 255, 287 КАС України, суд,

вирішив:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 , про визнання незаконною та скасування постанови, - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 296, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - ОСОБА_2 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Голосіївський районний відділ державної виконавчої служби міста Київ Головного територіального управління юстиції у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 03022, місто Київ, вулиця Ломоносова, будинок 22/15; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 34999976).

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_2 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення складено й проголошено в судовому засіданні 04 вересня 2019 року.

Суддя О.М. Чудак