Рішення № 84010441, 29.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Київ

29 серпня 2019 року №640/3767/19

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі судді Вєкуа Н.Г., при помічникові судді Лавренюк Н.С., за участі позивача ОСОБА_1., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України,

Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області,

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) з позовом до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, буд. 8, код ЄДРПОУ 39292197), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 29 грудня 2018 року № 2618-о щодо звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 , з моменту його винесення;

- поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України, або на аналогічній посаді підрозділу, що виконує завдання та функції відділу/управління (в зв`язку зі змінами найменування, ліквідації (реорганізацією) попереднього підрозділу), який існує на день винесення рішення по даній справі;

- стягнути з Державної фіскальної служби України середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 січня 2019 року по день винесення рішення по даній справі.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивача було незаконно звільнено з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області Головного управління ДФС у Житомирській області на підставі наказу ДФС України від 29.12.2018 №2618-о через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі, оскільки позивачеві не було запропоновано наявні рівнозначні посади, на які позивач мав право переведення без проведення конкурсу відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 Закону України «Про державну службу», чим порушено ч. 2 ст. 40, ст. 42, ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України, ч.ч. 1, 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу». Згідно зі ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні.

Протокольною ухвалою суду від 13.05.2019 залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Головне управління Державної фіскальної служби у Житомирській області.

Відповідач в особі Державної фіскальної служби України надав суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що позивача правомірно звільнено зі служби в органах ДФС у зв`язку з реформуванням територіальних органів Державної фіскальної служби, при цьому, позивача було повідомлено про наступне вивільнення та запропоновану відповідну до фаху вакантну посаду, а саме - помічника оперуповноваженого штабу оперативного управління ГУ ДФС у Житомирській області. З даним повідомленням-пропозицією позивач ознайомився 25.10.2018 та від призначення на запропоновану посаду відмовився.

Позивачем було надано суду додаткові пояснення, в яких зазначено, що займана позивачем до звільнення посада не скорочувалась та не виключалась, фактично змінилась тільки її назва, при цьому, звільнення працівника за скороченням можливе лише у разі, якщо роботодавцем вжито всіх заходів щодо переводу працівника на іншу посаду шляхом запропонування працівнику, що звільняється всіх вакансій на які може претендувати особа з урахуванням її фаху, кваліфікації, досвіду трудової діяльності, а також у випадках, коли неможливо працівника перевести з його згоди на іншу роботу, або коли працівник відмовився від такого переведення. Також, позивачем зазначено, що наявність рівноцінної пропозиції займаній посаді позивача підтверджується відповіддю Державної фіскальної служби України, наданою на запит про отримання публічної інформації від 04.01.2019 б/н (вх. ДФС №269/зпі від 05.02.2019), згідно якої була надана інформація про вакантні посади оперуповноваженого, старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ Головного управління внутрішньої безпеки ДФС.

Від представника відповідача в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області також надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено аналогічні доводи тим, які викладені у відзиві Державної фіскальної служби України, а стосовно посилань відповідача щодо його звільнення під час перебування на лікарняному зазначено, що лікарняний лист було відкрито позивачем навмисно, оскільки йому було достеменно відомо про оголошення наказу про звільнення.

Протокольною ухвалою суду від 11.07.2019 закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

07.08.2019 через канцелярію суду представником Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області було надано додаткові пояснення, в яких перелічено вакантні посади в ГУ ДФС у Житомирській області станом на 03.01.2019.

В судовому засіданні 29 серпня 2019 року позивач підтримав свої позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання 29 серпня 2019 року не з`явились.

У судовому засіданні 29 серпня 2019 на підставі частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Заслухавши пояснення, доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

ОСОБА_1 проходив державну службу на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області Головного управління ДФС у Житомирській області

01.10.2018 позивача попереджено про наступне вивільнення із займаної посади у зв`язку з ліквідацією відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області ГУ ДФС у Житомирській області на підставі наказів ДФС України від 06.06.2018 №356 «Про внесення змін до окремих наказів ДФС» та від 09.07.2018 №436 «Про здійснення заходів», введення в дію наказами ГУ ДФС у Житомирській області від 13.08.2018 №1662 «Про введення в дію Переліку змін №1 до Організаційної структури ГУ ДФС у Житомирській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» Переліку змін №1 до організаційної структури ГУ ДФС у Житомирській області та від 31.08.2018 №1847 «Про введення в дію Переліку змін №2 до Штатного розпису ГУ ДФС у Житомирській області» Переліку змін №2 до Організаційної структури ГУ ДФС у Житомирській області, на підставі наказу ГУ ДФС у Житомирській області від 04.09.2018 №263-о «Про попередження про наступне вивільнення».

05.10.2018 позивачу було запропоновано наступні вакантні посади відповідно до фаху, а саме - помічника оперуповноваженого штабу оперативного управління Головного управління ДФС у Житомирській області.

Позивач від запропонованої посади відмовилася з тих підстав, що вона не є рівнозначною тій, на які перебував позивач.

Наказом №2618-о від 29.12.2018 «Про звільнення ОСОБА_1. » відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ РСР від 29.07.1991 року №114 (із змінами), Положення про Державну фіскальну службу України, затвердженого постановою КМУ від 21.05.2014 року №236 майора податкової міліції ОСОБА_1. , старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області ГУ ДФС у Житомирській області звільнено з 03.01.2019 із займаної посади у запас за підпунктом «г» (через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі), пункту 64 Положення

Позивач, вважаючи, що його звільнили з порушенням вимог законодавства про працю та законодавства про державну службу, оскільки йому не було запропоновано вакантних рівнозначних посад, звернувся до суду з даним позовом.

Оцінивши надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва дійшов наступних висновків.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу» правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

За положеннями частини 3 статті 87 Закону України «Про державну службу» процедура вивільнення державних службовців на підставі пункту 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.

Звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

У частині 1 статті 42 КЗпП України встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Згідно з частинами 1, 2 статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Відповідно до частини 3 статті 49-2 КЗпП України одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України не виконав, оскільки згідно з листом ДФС від 11.02.2019 №1921/99-99-04-04-01-14 (щодо розгляду запиту позивача про надання публічної інформації) станом на день попередження позивача про вивільнення 20.05.2016 були наявні наступні вакантні посади:

- старший оперуповноважений з ОВС відділу документообігу та безпеки функціонування організаційно-контрольного управління;

- старший оперуповноважений з ОВС відділу психодіагностичних та поліграфічних досліджень;

- старший оперуповноважений з ОВС відділу оперативного забезпечення Офісу великих платників податків;

- старший оперуповноважений з ОВС відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС центральних органів України (2 штатні одиниці);

- старший оперуповноважений з ОВС відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС східних регіонів України (4 штатні посади);

- старший оперуповноважений з ОВС відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС південних регіонів України;

- старший оперуповноважений з ОВС відділу оперативного забезпечення територіальних органів ДФС північних регіонів України (3 штатні одиниці).

Крім того, згідно з поясненнями Головного управління Державної фіскальної служби у Житомирській області, станом на час звільнення позивача зі служби наявними були наступні вакантні посади, зокрема:

- старшого оперуповноваженого з ОВС відділу організації викриття економічних злочинів;

- старшого оперуповноваженого з ОВС відділу оперативного супроводження адміністрування ПДВ.

Разом з тим, жодна з наведених вакантних посад не була запропонована позивачу, незважаючи на те, що на час звільнення позивач займав посаду старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області Головного управління ДФС у Житомирській області.

При цьому згідно з вимогами пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу» у разі скорочення чисельності або штату державних службовців або реорганізації державного органу припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення можливе за умови, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Отже, тільки за відсутності інших рівноцінних вакантних посад відповідач міг запропонувати позивачу всі інші вакантні посади, іншу роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну службу» рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї групи оплати праці з урахуванням юрисдикції державного органу.

Отже, відповідач вимог частини 3 статті 49-2 КЗпП України не виконав, оскільки Отже, станом на 03.01.2019 позивачу за наявності у штаті рівноцінних вакантних посад були запропоновані нижчу посаду помічника оперуповноваженого штабу оперативного управління Головного управління ДФС у Житомирській області згідно з наявною у матеріалах справи пропозицією від 05.10.2019.

Відповідно до Наказу Державної фіскальної служби України від 15.06.2017 №421, яким затверджено перелік підрозділів податкової міліції та кваліфікаційні вимоги до осіб, що претендують на зайняття вакантних посад, старший оперуповноважений з особливо важливих справ Державної фіскальної служби України повинен мати вищу освіту за фахом фінансово-економічного чи юридичного спрямування за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра, стаж роботи не менше 3 років; старший оперуповноважений Головних управлінь ДФС в областях та місті Києві, Офісу великих платників податків повинні мати вищу освіту за фахом фінансово-економічного чи юридичного спрямування за освітньої кваліфікаційним рівнем бакалавра, стаж роботи за фахом - не менше 2 років.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач закінчив у 2009 році Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет» і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Фінанси» та здобув кваліфікацію спеціаліст з фінансів.

У 2014 році позивач закінчив Національну академію внутрішніх справ і отримав повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобув кваліфікацію юриста (диплом спеціаліста від 17.04.2014).

Суд зазначає, що згідно з п.п. 2 п.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про вищу освіту» від 01.07.2014, який набрав чинності 06.09.2014, вища освіта за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста (повна вища освіта) після набрання чинності цим Законом прирівнюється до вищої освіти ступеня магістра.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач працював за фахом з 06.10.2008.

Таким чином, з наведеного вбачається, що позивач має необхідну освіту та досвід роботи для переведення його на одну із зазначених вище посад.

Проте всупереч вимогам частини другої статті 40, частини третьої ста 49 КЗпП України зазначені вище посади одночасно з попередженням про наступне вивільнення позивачу запропоновано не було.

Під час судового розгляду справи відповідачами не було наведено жодних підстав, за яких позивачу з моменту попередження про вивільнення і до дня звільнення не було запропоновано рівноцінної посади на виконання вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу».

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 01.04.2015 у справі №6-40цс15, від 01.08.2017 у справі №826/16311/16, а також у постанові Верховного Суду від 11.07.2018 у справі №816/1232/17.

Також відповідно до висновків постанов Верховного Суду від 01.08.2017 у справі №826/16311/16, від 11.07.2018 у справі №816/1232/17 при вирішенні питання про звільнення працівника роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці згідно з частиною 1 статті 42 КЗпП України. Для виявлення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Такий аналіз може бути проведений шляхом приготування довідки у довільній формі про результати порівняльного аналізу з наведенням даних, які свідчать про переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. Тобто, ці обставини повинен з`ясовувати сам суб`єкт владних повноважень, приймаючи відповідне рішення.

Однак відповідачем не доведено, що при звільненні позивача було враховано вимоги частини 1 статті 42 КЗпП України щодо переважного права працівника з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці на залишення на роботі, а при рівних умовах продуктивності і кваліфікації - частини 2 статті 42 КЗпП України.

За таких обставин, наказ ДФС України від 29.12.2018 №2618-о про звільнення позивача з посади старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ відділу внутрішньої безпеки територіальних органів ДФС у Житомирській області ГУ ДФС у Житомирській області прийнято з порушенням вимог пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України «Про державну службу», частини 2 статті 40, статті 42, частини 3 статті 49-2 КЗпП України.

Також, в ході розгляду справи встановлено, що позивач станом на час звільнення - 03.01.2019 перебував на лікарняному, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність №56 від 05.01.2019.

Суд зазначає, що Законом України «Про державну службу» не встановлено порядку дій керівника державного органу під час звільнення державного службовця під час перебування останнього на лікарняному, однак ст. 40 Кодексу законів про працю України передбачено, серед іншого, що не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Поряд з цим, згідно п. 17 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» вказано, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч. 3 ст. 40 КЗпП) стосуються як передбачених статтями 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

При цьому маються на увазі щорічні, а також інші відпустки, що надаються працівникам як із збереженням, так і без збереження заробітку.

Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не може бути визнано обґрунтованим, якщо в день звільнення працівнику видано лікарняний листок (довідку в установлених законом випадках) про його тимчасову непрацездатність.

Приймаючи до уваги те, що в ході розгляду справи судом встановлено, що в день звільнення позивача (03.01.2019) останній перебував на лікарняному, що підтверджується довідкою про тимчасову непрацездатність №56 від 05.01.2019, суд приходить до висновку, що спірний наказ про звільнення позивача з 03.01.2019 є протиправним, оскільки вказаним наказом позивача звільнено в період тимчасової непрацездатності.

Вказане є додатковою підставою для визнання протиправним та скасування спірного наказу.

Таким чином, адміністративний позов в частині визнання протиправним та скасування наказу Державної фіскальної служби України від 29 грудня 2018 року №2618-о щодо звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Відповідно до вимог абз. 10 пункту 10.2. Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позовні вимоги про поновлення на публічній службі, суд повинен визнати протиправним рішення суб`єкта владних повноважень повністю або частково та скасувати акт індивідуальної дії повністю або ту його частину, яка стосується позивача, з моменту прийняття акта та обов`язково вказати дату, з якої особу поновлено на посаді.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, враховуючи наведені вище висновки суду щодо протиправності наказу Державної фіскальної служби України від 29 грудня 2018 року №2618-о щодо звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1 та його скасування, позовні вимоги про поновлення на посаді підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи наведене, позовні вимоги в частині стягнення з Державної фіскальної служби України середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 03 січня 2019 року по день винесення рішення по даній справі також підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи представників сторін стосовно заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

Беручи до уваги наведену процесуальну норму суд вважає, що рішення суду у частині поновлення ОСОБА_1. на посаді та стягнення суми середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

Керуючись статтями 77-78, 139, 143, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Державної фіскальної служби України від 29 грудня 2018 року № 2618-о щодо звільнення майора податкової міліції ОСОБА_1, з моменту його винесення.

Поновити майора податкової міліції ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України.

Стягнути з Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 03 січня 2019 року по 29.08.2019.

В іншій частині позову - відмовити.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на посаді старшого оперуповноваженого з особливо важливих справ Головного управління внутрішньої безпеки Державної фіскальної служби України та стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допустити до негайного виконання.

Рішення набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 02 вересня 2019 року.

Суддя Н.Г. Вєкуа