Рішення № 84010416, 30.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 826/8800/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Смолія І.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бліскор» (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 23А/42) до Головного управління ДФС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Бліскор» (надалі також - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м Києві (надалі також - відповідач), про визнання протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у м. Києві № 0003271401 від 22 березня 2018 року, № 0003281401 від 22 березня 2018 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.06.2018 відкрито позовне провадження у справі.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що перевіряючими під час проведення перевірки, не надано належної оцінки наявним первинним документам. Господарські операції з контрагентом позивача підтверджені належними первинними документами, які підтверджують формування показників податкової звітності ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» та відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства. Таким чином, спірні податкові повідомлення-рішення прийняті не на підставі, та не у межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України, є необґрунтованими, прийняті без урахування всіх обставин, що мають значення для їх прийняття, що має наслідком їх неправомірність та є підставою для скасування.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі з підстав викладених в позовній заяві та додаткових поясненнях.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, про що надав суду відзив на адміністративний позов, з підстав того, що перевіркою не підтверджується проведення господарських операцій позивача з ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД», які відбулися в період з 01.08.2016 р. по 31.08.2016 р. та перевіркою встановлено документування зазначених операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності.

Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення присутніх представників осіб, які беруть участь у справі, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, у період з 20.02.2018 р. по 26.02.2018р. на підставі наказу від 19.02.2018 р. №2651, направлення від 20.02.2018 р. №209/26-15-14-01-05 виданого ГУ ДФС у м. Києві, головним державним ревізором-інспектором, інспектором податкової та митної справи І рангу, відділу перевірок у сфері послуг, управління аудиту у сфері торгівлі та послуг ГУ ДФС у м. Києві ОСОБА_1 . відповідно до п.п. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Бліскор» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» (код 40139962) за період взаємовідносин серпень 2016 року.

За результатом перевірки складено акт від 03.03.2018 р. №118/26-15-14-01-05/35133026 (надалі по тексту - акт перевірки).

В акті перевірки контролюючим органом встановлено наступні порушення: п.п.44.3, п.п.44.4 ст.44, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст. 1, ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XTV із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету за 2016 рік у сумі 170967 грн; п.п.44.3, п.п.44.4 ст.44, п.п. 188.1. ст.188, п.п. 198.1. п.п. 198.1, п.п. 198.2, п.п. 198.3, п.п. 198.6. ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (зі змінами та доповненнями), ст. 1, ст.9 Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-XIV із змінами та доповненнями в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 189963 грн. в тому числі за серпень 2016 року у сумі 189963 грн.

Не погоджуючись з висновками, викладеними в акті перевірки, позивачем подано до контролюючого органу заперечення, листом 21.03.2018 р. №11541/10/26-15-14-01-05 ГУ ДФС у м. Києві повідомило позивача, що висновки акту перевірки залишено без змін, а заперечення - без задоволення.

На підставі акту перевірки контролюючим органом 22.01.2018 р. прийнято податкові повідомлення-рішення: №0003271401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств в розмірі 213720,00 грн в т.ч. за податковим зобов`язанням в сумі 170967,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 42742,00 грн; №0003281401, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість в розмірі 237454,00 грн в т.ч. за податковим зобов`язанням в сумі 189963,00 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в сумі 47491,00 грн.

Позивач, не погоджуючись з спірними податковими повідомленнями-рішеннями, подав скаргу до Державної фіскальної служби України (надалі по тексту ДФС України), за результатом розгляду скарги ДФС України прийнято рішення від 18.05.2018 р. №17244/6/99-99-1/01-01-25, яким залишено без змін спірні податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача без задоволення.

Позивач вважає вищезазначені податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи наявні у матеріалах справи докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх у сукупності, суд бере до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, що між позивачем (покупець), з однієї сторони, та ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» (постачальник), з іншої сторони, укладено договір поставки №2 від 05.05.2016 р. (надалі по тексту - договір №2).

Відповідно до п. 1.1, п. 2.1, 2.2, 7.2 договору №2, постачальник зобов`язується постачати і передавати у власність покупця стрічку полістирольну, стрічку БОПС (золото) та стрічку ПЕТ (далі - „Товар"), а покупець приймати товар та оплачувати на умовах даного Договору. Розмір стрічки, колір та вага - згідно письмової або усної заявки покупця. Покупцеві постачається стрічка полістирольна та стрічка ПЕТ. Ціна товару узгоджується Сторонами на кожну окрему партію товару, може змінюватися за згодою сторін, і вказується в рахунках постачальника. Приймання по кількості і якості проводиться покупцем згідно видаткової накладної.

В підтвердження виконання умов Договору Позивачем надано наступні документи:

Податкові накладні: від 08.08.2016 р. №142 на загальну суму з ПДВ 583977,60 грн, від 09.08.2016 р. №143 на загальну суму з ПДВ 555799,20 грн; Рахунки-фактури: №СФ-0000142 від 08.08.2016 р. на загальну суму з ПДВ 583977,60 грн (в т.ч. ПДВ 97329,60 грн), №СФ-0000143 від 09.08.2016 р. на загальну суму з ПДВ 555799,20 грн (в т.ч. ПДВ 92633,20 грн); Видаткові накладні: №РН-0000142 від 08.08.2016 р. на загальну суму з ПДВ 583977,60 грн (в т.ч. ПДВ 97329,60 грн), №РН-0000143 від 09.08.2016 р. на загальну суму з ПДВ 555799,20 грн (в т.ч. ПДВ 92633,20 грн); Платіжні доручення: №68 від 01.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 68171,00 грн (в т.ч. 11361,83 грн), №69 від 01.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 200000,00 грн (в т.ч. 33333,33 грн), №70 від 08.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 200000,00 грн (в т.ч. 33333,33 грн), №76 від 12.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 150000,00 грн (в т.ч. 25000,00 грн), №79 від 20.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 200000,00 грн (в т.ч. 33333,33 грн), №80 від 23.09.2016 р. на загальну суму з ПДВ 200000,00 грн (в т.ч. 33333,33 грн), надані документи досліджено та залучено Судом до матеріалів справи.

Суд звертає увагу, що згідно податкових накладних, рахунків-фактури, видаткові накладні поставлено товар на загальну суму з ПДВ 113977,80 грн, в той час, як з платіжних доручень вбачається, що оплата здійснено на суму 1018171,00 грн, різниця становить 121605,80 грн.

Також, суд звертає увагу, що договір поставки №2 від 05.05.2016 р. з сторони ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» підписано директором ОСОБА_2 , а податкові накладні, видаткові накладні підписані директором ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» ОСОБА_3 .

Суд враховує, що аналіз реальності господарської операції повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків, усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції, - договори, акти виконаних робіт тощо та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Підпунктом 14.1.181 пунктом 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати податковий кредит у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) та на підставі відповідних розрахункових, платіжних та інших документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно з пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п. 1.2 ст. 1, п. 2.1 ст. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 за № 168/704 (надалі по тексту - Положення № 88), де первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з абзацом 2 пункту 2.1 Положення № 88, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов`язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов`язкових умов для виникнення такого права на придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Як зазначено у листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності; відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов`язані з виникненням податкової вигоди, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку.

Як вже зазначалося, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Зміст господарської операції може встановлюватися з урахуванням змісту цивільно-правових чи господарсько-правових зобов`язань сторін, але не вичерпується останнім. Господарська операція може мати місце навіть за відсутності цивільно-правових чи господарсько-правових відносин між платниками податків.

Із наведеного можна зробити висновок про те, що господарські операції є самостійним поняттям, відмінним від правочинів або господарських зобов`язань. Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто ті, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника податків.

Презумпція дійсності, притаманна цивільним правочинам, не може бути автоматично поширена на реальність господарських операцій.

Відповідач зазначає, що господарські операції позивача з ТОВ «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» не мали реального характеру з огляду на неможливість їх виконання контрагентами з врахуванням реального часу і наявності трудових ресурсів.

Вироком Печерського районного суду міста Києва від 23.06.2017 року по справі №757/26000/17-к громадянина ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_3 у липні-серпні 2016 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва створення Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» з метою прикриття незаконної діяльності.

В матеріалах справи міститься протокол допиту свідка від 31.03.2017 р., в якому зазначається, що директор контрагента позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» ОСОБА_2 зазначив, що приблизно в березні 2016 погодився на перереєстрацію Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» на себе за грошову винагороду, наміру займатися підприємницькою діяльністю не мав, підприємство в органах державної влади не реєстрував, фінансово-господарської діяльності не здійснював та не уповноважував на це третіх осіб.

Як вбачається з Єдиного реєстру судових рішень, вироком Печерського районного суду міста Києва від 18.07.2018 року по справі №757/45601/17-к громадянина ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 27, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України. Згідно із зазначеним вироком ОСОБА_2 у квітні 2016 року, виступивши як пособник, сприяв вчиненню фіктивного підприємництва створення Товариства з обмеженою відповідальністю «АПЕКСТРЕЙД ЛТД» з метою прикриття незаконної діяльності.

Згідно з ч. 2 ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

За змістом ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

У відповідності до ч. 6 ст. 78 КАС України, вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Суд зазначає, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

У постанові Верховного Суду від 16.01.2018 по справі №2а-7075/12/2670, зазначено, що статус фіктивного, нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю, господарські операції таких підприємств не можуть бути легалізовані навіть за формального підтвердження документами бухгалтерського обліку.

Отже, суд погоджується з відповідачем, що наявність вироків суду, якими встановлено, що такий контрагент позивача зареєстрований на підставні особи, які не мали наміру здійснювати фактичну господарську діяльність від імені підприємств, то відповідно документи складені за результатом таких господарських операцій не можна вважати такими, що підтверджують фактичне здійснення господарської операції, оскільки показники податкового обліку підприємства позивача по даним відносинам не підтвердженні у встановленому законом порядку, беручи до уваги обставини, встановлені вироком суду, який набрав законної сили, зокрема те, що засновники/директора такого контрагента визнані винними у скоєні злочинів передбачених ст. 205 Кримінального кодексу України (фіктивне підприємництво).

З аналізу матеріалів справи та норм права, суд приходить до висновку, що подані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій; спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими контролюючим органом фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку Товариства.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що твердження відповідача про порушення позивачем норм податкового законодавства, є такими, що відповідають фактичним обставинам справи, а отже, податкові повідомлення-рішення контролюючого органу є законним і підстав для їх скасування відсутні.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, надав суду достатні беззаперечні докази в обґрунтування обставин і довів правомірності винесення оскаржуваних рішень.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243- 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Бліскор» (04070, м. Київ, вул. Почайнинська, 23А/42) - відмовити повністю.

Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України в редакції Закону № 2147-VIII, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.В. Смолій