Рішення № 84010385, 30.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 640/4191/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Григоровича П.О., розглянув в порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 доМіністерства юстиції Українипро визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, відшкодування моральної шкоди, ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Міністерства юстиції України (надалі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не надання публічної інформації за запитом;

- зобов`язати відповідача надати позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту;

- відшкодувати моральну шкоду, завдану протиправною бездіяльністю відповідача.

Крім того, позивач просить суд встановити судовий контроль за виконанням рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.03.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Роз`яснено сторонам, що справа буде розглядатись одноособово суддею Григоровичем П.О. в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою від 30.05.2019 відмовлено ОСОБА_1 в залученні Уповноваженого з прав людини до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач підтримує заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просить суд їх задовольнити, посилаючись при цьому на те, що Міністерством юстиції України в порушення вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації» не була надана запитувана інформація, як станом на дату подання запиту, так і станом на 18.07.2019.

Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у письмовому відзиві на позовну заяву. Посилається на те, що лист Міністерства юстиції України від 25.01.2019 №3006/Пі-Б-71/7.2.4 є належним доказом виконання відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації», за результатами розгляду відповідного запиту позивача, внаслідок чого підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .

Заочним рішенням Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 25.01.2007 №2-895/07 (набрало законної сили 06.02.2007), ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 позбавлено батьківських прав у відношенні неповнолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

18 січня 2019 року позивач засобами поштового зв`язку звернувся до Міністерства юстиції України із запитом від 18.01.2019 про надання публічної інформації, в якому просив надати:

- Роз`яснення Міністерства юстиції України від 13.07.2011 «Щодо соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа».

Відповідь на запит позивач просив надіслати на адресу: АДРЕСА_1, або повідомити по вказаному в запиті номеру телефону.

Вказаний запит отримано Міністерством юстиції України 21.01.2019, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №04212 15118997.

Як зазначає позивач, відповіді на поданий запит ним отримано не було, що й зумовило звернення до суду з даним позовом.

Оцінивши за правилами ст. 90 КАС України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позов підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.

Відповідно до статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Положеннями статті 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, та інформації, що становить суспільний інтерес, врегульовано Законом України «Про доступ до публічної інформації» (надалі - Закон №2939).

Частинами 1, 2 статті 1 Закону №2939 визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 12 Закону № 2939-VI визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

У розумінні Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Указом Президента України 6 квітня 2011 року № 395/2011 (втратило чинність) та чинного Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 р. № 228, Мінюст є органом, що виконує делеговані державою повноваження, а тому відповідно до пункту 3 частини першої статті 13 Закону №2939-VI є розпорядником інформації, пов`язаної з виконанням цих повноважень.

Судом встановлено, що 13.07.2011 Міністерством юстиції України складено Роз`яснення «Соціальний захист дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування».

Відповідно до інформації офіційного інтернет-сайту Верховної Ради України, станом на 29.08.2019 дане роз`яснення є чиним (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0051323-11).

Пунктом 6 частини першої статті 14 Закону № 2939-VI визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За змістом частини першої статті 5 цього Закону доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.>

Положеннями статті 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до КАС України.

Отже, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Як встановлено судом із наданих відповідачем до відзиву документів, 25.01.2019 Міністерством юстиції України, за результатами розгляду запита позивача від 18.01.2019 складено лист №3006/ПІ-Б-71/7.2.4, в якому зазначено, що Роз`яснення Міністерства юстиції України у статті «Соціальний захист дітей сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування» вилучено з офіційного сайту Міністерства як таку, що не є актуальною.

На переконання суду, обставини та особливості адміністрування суб`єктом владних повноважень власного офіційного інтернет ресурсу жодним чином не впливають на обов`язок такого суб`єкта влади надавати створену ним публічну інформацію за відповідним запитом запитувача інформації.

До того ж, суд констатує, що відповідачем не надано належних доказів направлення позивачу листа №3006/ПІ-Б-71/7.2.4 від 25.01.2019, адже долучений до відзиву документ під назвою «Витяг з журналу обліку вихідної кореспонденції» у відповідній графі не містить адреси направлення вказаного листа-відповіді та не містить відтиску штампу органу поштового зв`язку про прийняття поштової кореспонденції для відправлення.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Аналіз наведених норм в контексті спірних правовідносин дає змогу дійти висновку, що бездіяльність відповідача по не наданню позивачу запитуваної публічної інформації у формі Роз`яснення від 13.07.2011, безпосередньо стосується індивідуально виражених прав та інтересів позивача, як особи, позбавленої батьківського піклування, внаслідок чого суд дійшов переконання про наявність підстав для відновлення порушених прав ОСОБА_1 шляхом визнання протиправною бездіяльності Мінюсту щодо не надання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 18.01.2019 та зобов`язання надати позивачу повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 18.01.2019.

З урахуванням наведеного позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, задоволенню не підлягають, адже матеріали справи не містять в собі доказів спричинення позивачу моральної шкоди в зв`язку з порушенням відповідачем вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість оскаржуваної позивачем бездіяльності з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Вирішуючи питання про встановлення судового контролю, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Як вже зазначалось, ще в січні 2019 року відповідачем отримано запит позивача про доступ до публічної інформації.

До суду з даним позовом позивач звернувся в березні 2019 року.

Станом на серпень 2019 року відповідачем не надано доказів направлення (вручення) позивачу запитуваної останнім публічної інформації.

Частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду та вирішується на його розсуд.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги, що виконання рішення в даній справі становить значний інтерес для позивача та вимагає від відповідача вчинення відповідних дій, суд з метою захисту прав позивача та належного виконання судового рішення вважає за необхідне зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду у місячний строк з дня набрання рішенням законної сили.

Судові витрати розподілу не підлягають, адже при поданні позову судовий збір не сплачувався (позивач є інвалідом ІІ групи), а інші судові витрати відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Адміністративний позов задовольнити частково.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не надання публічної інформації за запитом ОСОБА_1 від 18.01.2019.

3. Зобов`язати Міністерство юстиції України надати ОСОБА_1 повну інформацію, що запитувалася згідно інформаційного запиту від 18.01.2019.

4. В решті позову - відмовити.

5. Зобов`язати Міністерство юстиції України подати звіт про виконання судового рішення у місячний строк з дати набрання цим рішенням законної сили.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 ).

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ (ідентифікаційний код ЄДРПОУ 00015622, адреса: 01001, м.Київ, ВУЛИЦЯ АРХІТЕКТОРА ГОРОДЕЦЬКОГО, будинок 13).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя П.О. Григорович