Рішення № 84010237, 04.09.2019, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2019 року Чернігів Справа № 620/2176/19

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Непочатих В.О., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України, в якому просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо розрахунку суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу в розмірі 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 04.12.2018 та станом на 01.01.2019;

- зобов`язати відповідача, починаючи з 04.12.2018, здійснювати розрахунок суддівської винагороди для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом;

- зобов`язати відповідача видати позивачу: 1) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 04.12.2018, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років; 2) оновлену довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01.01.2019, виходячи з посадового окладу у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених Законом України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» від 23.11.2018 № 2629- VIIІ, з відповідною доплатою за вислугу років.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, відповідачем протиправно при обрахунку величини суддівської винагороди для обчислення щомісячного довідного грошового утримання судді у відставці взято 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, замість 15 мінімальних заробітних плат, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 11-р/2018 від 04.12.2018 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 № 192-VIII. Це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат». Позивач зазначає, що звільнений з посади судді у зв`язку з виходом у відставку без проходження кваліфікаційного оцінювання, а тому обчислення суддівської винагороди для визначення щомісячного довічного грошового утримання повинно здійснюватися згідно статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI.

Відповідач подав відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки пунктом 3 Розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. Зазначає, що дана норма є чинною, неконституційною не визнавалася, а тому підлягає застосуванню при видачі довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державної судової адміністрації України до суду не надходили пояснення щодо позову або відзиву з викладенням аргументів і міркувань на підтримку або заперечення проти позову.

Процесуальні дії у справі: ухвалою суду від 29.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Державну судову адміністрацію України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 є суддею у відставці.

12.12.2018 та 16.01.2019 позивач звертався до відповідача з заявами про надання довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з посадового окладу судді станом на 04.12.2018 та станом на січень 2019 року (а.с. 46, 47).

На вказані заяви відповідачем були надані довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці від 12.12.2018 № 03/36-1122 та від 16.01.2019 № 03/36-139, в яких відображено зміни розміру складових суддівської винагороди судді, виходячи з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (а.с. 19, 20).

У зв`язку з тим, що, на думку позивача, йому повинно виплачуватися щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці з розрахунку 15 мінімальних заробітних плат, звернувся до суду із даним позовом.

Даючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Згідно з частиною першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Положеннями частини четвертої статті 142 Закону № 1402-VIII закріплено, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Пунктом 22 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII передбачено право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених цим Законом, мають судді, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.

У відповідності до вимог пункту 23 розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII до проходження кваліфікаційного оцінювання суддя отримує суддівську винагороду, визначену відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI (далі - Закон № 2453-VI).

У справі встановлено, що позивач на дату звернення з цим позовом до суду не проходив кваліфікаційного оцінювання.

Так, частиною третьою статті 133 Закону № 2453-VI визначено, що посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється в розмірі 10 мінімальних заробітних плат.

Рішенням від 04.12.2018 № 11-р/2018 Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), зокрема, положення частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII. За змістом резолютивної частини вказаного Рішення, це положення підлягає застосуванню у його первинній редакції, а саме: «Посадовий оклад судді місцевого суду встановлюється у розмірі 15 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 січня 2011 року - 6 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2012 року - 8 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2013 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2014 року -12 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2015 року - 15 мінімальних заробітних плат».

Відповідно до пункту 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 № 11-р/2018 положення частин третьої, десятої статті 133 Закону № 2453-VI у редакції Закону № 192-VIII, які визнані неконституційними пунктами 1, 2 резолютивної частини цього Рішення, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

За змістом пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Отже, з огляду на вимоги пункту 23 Розділу XII «Прикінцевих та перехідних положень» Закону № 1402-VIII, щомісячне довічне грошове утримання позивачу повинно обраховуватися відповідно до статті 133 Закону № 2453-VI, але з урахуванням приписів пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, тобто з розрахунку 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, розмір якої визначено на рівні: в 2018 році - 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік»), в 2019 році - 1921,00 грн. (стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).

Станом на час розгляду справи положення пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1744 не визнані неконституційними.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Слід зазначити, що Верховний Суд у справі № 820/1853/17 висловив правову позицію, що «норма частини третьої статті 133 Закону № 2453-VI є банкетною, оскільки визначає лише кількість мінімальних заробітних плат для встановлення розміру посадового окладу судді, але не встановлює розміру мінімальної заробітної плати, який необхідний для цього. З огляду на це, необхідно звернутися до інших законів, які встановлюють розмір мінімальної заробітної плати. Такі норми доповнять частину третю статті 133 Закону 2453-VI і становитимуть єдину спеціальну норму, якою буде визначено розмір посадового окладу судді.

Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення, як-от пункт 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VІІІ, яким установлено, що мінімальна заробітна плата (3200,00 грн.) після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Отож, таким чином, законодавець заборонив застосовувати новий розмір мінімальної заробітної плати (3200,00 грн.) як розрахункової величини для визначення посадових окладів, в тому числі суддів, і водночас передбачив, що «До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600,00 гривень».

Крім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового. Одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Таким чином, суд приходить до висновку, що при видачі позивачу довідок про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, виходячи з 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, відповідач діяв в межах і спосіб, передбачених Конституцією України та Законами України.

Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що в задоволенні позову ОСОБА_1 необхідно відмовити повністю.

У зв`язку з відмовою позивачу в задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов`язані зі зверненням до суду не підлягають відшкодуванню.

Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (вул. Кирпоноса, буд. 16, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ 26295412), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 04 вересня 2019 року.

Суддя В.О. Непочатих