Рішення № 84008936, 03.07.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2019 року Справа № 160/2305/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіКонєвої С.О. при секретарі судового засіданняЗіненко А.О. за участю представників сторін: від позивача: від відповідача: Афанасьєв Р.Г. Донцов Є.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпрі за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0031671402, №0031681402 від 13.11.2018р., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2019р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та, з урахуванням адміністративного позову у новій редакції від 27.03.2019р., просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 13.11.2018р. №0031671402, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивачеві з податку на прибуток на 10492275 грн. (6994850 грн. – сума податку, 3497425 грн. – штрафні санкції);

- визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 13.11.2018р. №0031681402, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивачеві по податку на додану вартість на 289941 грн. (193294 – сума податку, 96647 грн. – штрафні санкції).

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що оспорювані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом за результатами проведених двох перевірок на підставі висновків, викладених у актах від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р. за якими зроблено висновки про те, що позивачем було занижено результат до оподаткування у фінансовій звітності в сумі 38860279 грн. Позивач вважає такі висновки суто суб`єктивною думкою посадових осіб відповідача та зроблені всупереч наданим до перевірки первинним документам, оскільки спростовуються фактами відображення позивачем у фінансовій звітності результатів, фактичним проведенням господарських операцій позивачем, які підтверджуються копіями договорів генерального підряду, укладених між позивачем та ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія» на виконання будівельно-монтажних робіт по спорудженню автозаправочних комплексів (АЗК), будівництво яких здійснювалося позивачем протягом 2012-2014р., факт такого будівництва підтверджується актами форми КБ-2в та КБ-3, які були підписані лише протягом 2-4 кварталів 2016р., тому саме в цей період позивачем і були сформовані витрати, які були враховані при визначенні фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток виходячи з вимог ст.331, ст.882 ЦК України та вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.2 п.135, п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України. При цьому, позивач вказує на те, що відповідач не врахував витрати позивача для оподаткування податку на прибуток, однак врахував ті ж самі витрати для оподаткування ПДВ з невідомих причин. Також позивач посилається і на безпідставність висновків у актах перевірки про те, що у ТОВ «Будпром-Інвест» (у якого позивач придбавав вентилятори у кількості 791 шт.) та у ТОВ «Інтраст Інвест Груп» (у якого позивач придбавав щит автоматики у кількості 1 шт.) були відсутні трудові ресурси, складські приміщення, виробничі фонди, за якими б відбувалося навантаження ТМЦ на адресу покупців, оскільки чинне законодавство не ставить в залежність податковий облік певного платника від інших осіб, від фактичної сплати контрагентами позивача податку до бюджету, а також не може бути підставою для позбавлення покупця податкового кредиту через відсутність у його контрагентів господарських та виробничих можливостей, а тому висновки у актах перевірки про те, що за результатами діяльності контрагентів позивача вищевказаний товар не був придбаний позивачем - не ґрунтується на законі та зроблені перевіряючими поза межами їх повноважень. Окрім того, позивач посилається і на те, що факт реальності виконання договорів підряду по будівництву АЗК, правомірності відображення позивачем у фінансовій звітності результатів своєї господарської діяльності та віднесення сум витрат і ПДВ до бази оподаткування підтверджується і рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.06.2016р. у справі №904/3784/16, ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.10.2016р. у справі №9046101/16 про затвердження мирової угоди по сплаті заборгованості та ці обставини (щодо реальності господарських операцій) не підлягають доказуванню у порядку, встановленому ч.4 ст.78 Кодексу адміністративного судочинства України. Також, позивач посилається і на те, що при оформленні актів перевірок посадовими особами контролюючого органу були порушені п.п.2 п.4 розділу ІІІ, п.5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків – юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015р. №727 щодо оформлення відмови позивача у наданні первинних бухгалтерських документів до перевірки та щодо обов`язковості зазначення у актах перевірки податкової інформації, що підтверджує факти виявлених порушень позивачем податкового законодавства. За викладеного, позивач вважає, що за наявності належним чином оформлених первинних документів наданих позивачем до перевірки у повному обсязі (акт відмови у наданні документів позивачем відповідачем не складався), висновки відповідача, викладені в двох актах перевірок є безпідставними та спростовується наданими доказами.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, у письмовому відзиві на позов просив відмовити позивачеві у задоволенні даного адміністративного позову повністю посилаючись на те, що при визначенні фінансового результату до оподаткування в податковій декларації з податку на прибуток підприємства за 2016 рік мало вплив дебетове сальдо по рахунку 79 «Фінансові результати», яке станом на початок перевіряємого періоду (на 01.04.2016р.) становило 37 804 570,76 грн. та сформувалося за рахунок витрат підприємством за період 2012-2014р.р., що було встановлено аналізом фінансової звітності підприємства, даними бухгалтерського обліку, а саме: в ході документальної позапланової виїзної перевірки, позивачем було надано відомості по бухгалтерським рахункам 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші операційні витрати», 79 «Фінансовий результат» за відповідні періоди. У Звіті про фінансові результати за 2016 рік вказана сума у розмірі 37804570,76 грн. відображена підприємством у рядку 2050 «Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг)», тоді як за правилами бухгалтерського обліку для узагальнення інформації про витрати на виробництво (будівельно-монтажні роботи) використовується рахунок 23 «Виробництво» у розрізі об`єктів. По дебету рахунку відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподіл загальногосподарських витрат, по кредиту – вартість виконаних робіт та послуг, собівартість яких списується на дебет субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг» у звітному періоді в якому відбулася реалізація відповідних робіт та послуг. Проте, у податковій декларації на прибуток підприємства за Півріччя 2016р. не декларувало сум від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових періодів (років) (підпункт 140.4.2 пункту 140.4 ст.140 ПК України) та не надавало уточнюючих розрахунків до неї. Отже, для визначення витрат по будівельним об`єктам АЗК необхідно було визначити які саме витрати мали вплив на формування дебетового сальдо по рахунку 79 «Фінансовий результат» у сумі 37804570,76 грн., оскільки формування відбувалося як за рахунок витрат по вищевказаним об`єктам, так і за рахунок інших витрат. У ході перевірки позивача було надано первинні документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі, рахунки, товарно-транспортні накладні, тощо) на придбання товарів (робіт, послуг) за період 2012-2014р.р., але визначити на який саме об`єкт відбулося списання будівельних та інших матеріалів не можливо, оскільки на підприємстві не вівся облік з надходження, переміщення та видачі матеріалів. Крім того, товарно-транспортні накладні надані не в повному обсязі, у зв`язку з чим неможливо визначити на який саме об`єкт відбувалося транспортування товарно-матеріальних цінностей. Отже, враховуючи те, що неможливо підтвердити витрати враховані позивачем при визначенні фінансового результату до оподаткування у періоді 2-4 квартали 2016р., пов`язані з отриманням доходів по будівництву АЗК для замовників - ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія», занижено фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток на загальну суму 37804571 грн. По взаємовідносинах позивача із його контрагентами – ТОВ «Будпром-Інвест» встановлено придбання вентиляторів у кількості 791 шт. на загальну суму 1144165,68 грн., у т.ч. ПДВ 190694,40 грн., придбання щита автоматики у кількості 1 шт. на загальну суму 15600,00 грн. у т.ч. ПДВ 2600 грн., проте, на момент проведення перевірки підприємством не підтверджено транспортування придбаних матеріалів, а саме: не надано товарно-транспортні накладні; не надано первинні документи на підставі яких вівся облік з надходження, переміщення та видачі матеріалів, а саме: журнал обліку вантажів, що надійшли (форма №М-1), прибутковий ордер (форма № М-4), накладна – вимога на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів (форма №М-11), матеріальний звіт (форма №М-19); у вказаних контрагентів відсутні складські приміщення, виробничі фонди, трудові ресурси, згідно даних ЄРПН контрагенти позивача не придбавали товар, який був реалізований позивачеві; контрагенти позивача є фігурантами кримінальних проваджень, мають ознаки фіктивності, а тому задекларовані господарські операції із придбання товару (вентиляторів та щита) не відбулися у дійсності, а отже, неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських відносин із наведеними контрагентами позивача. Окрім того, перевіркою встановлено, що у 4 кварталі 2016р. позивачем віднесено до витрат бухгалтерського рахунку 949 «Інші операційні витрати» суму витрат у розмірі 535 421 грн., у т.ч. ПДВ 89236,93 грн. за статтею витрат «курсова різниця». Вказана сума витрат списана з бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», яка рахувалася на початок перевіряємого періоду (01.04.2016р.) як дебіторська заборгованість по підприємству ТОВ «Констракшн Машинері». До перевірки були надані первинні документи щодо виникнення вказаної заборгованості, а саме: акти збільшення вартості обладнання на загальну вартість збільшення 208785,60 грн. Сума податку на додану вартість у розмірі 89236,93 грн. позивачем була віднесена до складу податкового кредиту та задекларована у серпні – листопаді 2015р., тобто відповідно до П(С)БУ 16 «Витрати» затверджені наказом Мінфіна України від 31.12.1999р. №318 до складу витрат необхідно віднести суму збільшення вартості обладнання тільки у розмірі 446184,66 грн., а отже, позивачем занижено фінансовий результат до оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 89237 грн.

Ухвалою суду від 01.04.2019р. було відкрито провадження у адміністративній справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 26.04.2019р. на 13:30 год. (а.с.2 том 1).

26.04.2019р. у зв`язку з неявкою позивача, підготовче засідання було відкладено на 31.05.2019р. 10:30 годину, що підтверджується змістом протоколу підготовчого засідання (а.с.237-238 том 8).

31.05.2019р. було проведено підготовче засідання за наслідками якого було закрито підготовче провадження та призначено дану справу до судового розгляду у судовому засіданні на 03.07.2019р. на 16:00 годину згідно до вимог ст. 180-183 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується змістом ухвали суду від 31.05.2019р. (а.с.3 том 9).

У судовому засіданні 03.07.2019р. учасники справи свої позовні вимоги та заперечення, що наведені у позові та у відзиві на позов, підтримали в повному обсязі.

У ході судового розгляду справи судом встановлені наступні обставини у даній справі.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» 14.11.2007р. зареєстроване як юридична особа за адресою: АДРЕСА_1 , є платником податків до бюджету, перебуває на обліку як платник податків до бюджету у ДПІ у Соборному районі м. Дніпра ГУ ДФС у Дніпропетровській області, що підтверджується копією довідки Головного управління статистики у Дніпропетровській області АА №901167 та даними актів перевірки від 14.08.2018р., від 07.11.2018р. (а.с. 19, 50 том 1, а.с. 107-108 том 8).

У період з 18.07.2018р. по 07.08.2018р. на підставі направлень №9275, №9276, №9277, №9278 від 17.07.2018р. виписаних згідно до наказів від 05.07.2018р. №3763-п, від 30.07.2018р. №4314-п контролюючим органом була проведена документальна планова виїзна перевірка позивача з питань дотримання податкового, валютного законодавства та по сплаті єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2016р. по 31.03.2018р. за результатами якої складено акт №45121/04-36-14-17/35323619 від 14.08.2018р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем, зокрема, а саме:

- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 994 850 грн., у т.ч. по періодам: за 2 квартал 2016р. на суму 176811 грн., за 3 квартал 2016р. на суму 19898 грн. та за 4 квартал 2016р. на суму 6798141 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 193 294 грн., у тому числі за травень 2016р. на суму 142460 грн., за червень 2016р. на суму 48234 грн. та за січень 2017р. на суму 2600 грн. (а.с.48-87 том 1).

Вищевказані висновки акту перевірки були оскаржені позивача шляхом подання відповідних заперечень на акт перевірки(а.с.88-93 том 1) за результатами розгляду яких згідно до направлень від 22.10.2018р. №12092, №12093 виданих на підставі наказу від 16.10.2018р. №5904 була проведена документальна позапланова виїзна перевірки позивача з оскаржуваних питань за період з 01.04.2016р. по 31.03.2018р. за результатами якої був складений акт перевірки від 07.11.2018р. № 63991/04-36-14-02/35323619 за висновками якого було встановлено порушення позивачем, зокрема, а саме:

- п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 6 994 850 грн., у т.ч. по періодам: за 2 квартал 2016р. на суму 176811 грн., за 3 квартал 2016р. на суму 19898 грн. та за 4 квартал 2016р. на суму 6798141 грн.;

- п.198.1, п.198.2, п.198.3,п.198.6 ст.198 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 193 294 грн.,у тому числі за травень 2016р. на суму 142460 грн., за червень 2016р. на суму 48234 грн. та за січень 2017р. на суму 2600 грн. (а.с.17-47 том 1).

На підставі вищевказаних двох актів перевірки від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р., контролюючим органом 13.11.2018р. були прийняті наступні податкові повідомлення-рішення, а саме:

- №0031671402 форми «Р» за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 10492275,00 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 6994850 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 3497425,00 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.16 том 1, а.с.208-209, 223 том 8);

- №0031681402 форми «Р» за яким позивачеві було збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 289941 грн., у тому числі за податковим зобов`язанням – 193294 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями – 96647 грн., що підтверджується копією відповідного рішення та розрахунком до нього (а.с.15 том 1, а.с. 207,209, 223 том 8).

У подальшому, позивачем у порядку адміністративного оскарження вищенаведені податкові повідомлення-рішення були оскаржені до ДФС України за наслідками розгляду яких рішенням ДФС України від 30.01.2019р. скарга позивача була залишена без задоволення, а оспорювані податкові повідомлення-рішення залишені без змін, що підтверджується копією відповідного рішення (а.с.96-113 том 1).

Вказані вище податкові повідомлення-рішення є предметом судового спору у даній адміністративній справі.

Заслухавши учасників справи, які брали участь у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги позивача в частині визнання протиправними та скасування оспорюваних податкових повідомлень-рішень, що стосуються правомірності віднесення позивачем до податкового кредиту з податку на додану вартість (у загальній сумі 193294 грн.) та до витрат по взаємовідносинах позивача із його контрагентами – ТОВ «Будпром-Інвест», ТОВ «Інтраст Інвест Груп» (у загальній сумі 173965 грн.), суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту актів перевірки від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р. підставами для висновків посадових осіб контролюючого органу щодо заниження позивачем податку на додану вартість та віднесення вказаних сум до витрат по взаємовідносинах позивача із його контрагентами – ТОВ «Будпром-Інвест» та ТОВ «Інтраст Інвест Груп» були наступні обставини, а саме:

- посадовими особами контролюючого органу у межах проведених перевірок було встановлено не надання позивачем до перевірки товарно-транспортної накладної на підтвердження транспортування придбаного товару (вентиляторів) придбаного позивачем у ТОВ «Будпром-Інвест», а також і не надано товарно-транспортної накладної про транспортування придбаного позивачем товару (щита автоматики) у ТОВ «Інтраст Інвест Груп»;

- позивачем не надано до перевірки первинні документи на підставі яких вівся облік з надходження, переміщення та видачі матеріалів, а саме: журналів обліку вантажів, що надійшли (форма № М-1), прибутковий ордер (форма №М-4), накладна - вимога на відпуск (втурнішнє переміщення) матеріалів (форма №М-11), матеріальний звіт (форма №М-19);

- перевіркою встановлено відсутність у контрагентів позивача складських приміщень, виробничих фондів, трудових ресурсів, витрат на ведення господарської діяльності, при цьому, за даними ЄРПН вказані контрагенти не придбавали послуги з оренди складських приміщень, за якими б відбувалося навантаження ТМЦ на адресу покупців, у тому числі на адресу позивача;

- перевіркою встановлено, що згідно ЄРПН ТОВ «Будпром-Інвест та ТОВ «Інтраст Інвест Груп» протягом травня 2016р. та листопада 2016р., взагалі не придбавали та не виготовляли вентилятори та щити автоматики (які були реалізовані вказаними підприємствами позивачеві), а тому задекларовані господарські операції із придбання згаданого товару у вказаних підприємств-контрагентів у дійсності не відбулися, а отже, неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин з вищезгаданими контрагентами на загальну суму ПДВ 190694,28 грн.;

- перевіркою встановлено, що ТОВ «Будпром-Інвест» та ТОВ «Інтраст Інвест Груп» є фігурантами у декількох кримінальних провадженнях №42016100000000291 від 23.04.2016р., №32016040650000026 від 30.05.2016р. згідно ухвали Шевченківського районного суду м. Києва у справі №761/45543/17, №42017080000000086 від 15.02.2017р., де вказано, що ТОВ «Будпром-Інвест» та ТОВ «Інтраст Інвест Груп» має ознаки фіктивності(а.с. 17-87 том 1).

Вищенаведені обставини були підставами для висновку посадових осіб контролюючого органу про те, що позивачем внаслідок вищенаведених господарських операцій по придбанню у його контрагентів товару (вентиляторів та щита автоматики), які фактично у дійсності не відбулися, занижено податок на додану вартість на загальну суму 193294 грн. (а.с.40, 83 том 1).

Разом з тим, із наданих документів та обставин у справі щодо реальності/нереальності господарських операцій здійснених позивачем та його вищевказаними контрагентами у спірний період у сукупності із нормами чинного законодавства, судом було встановлено, що наведені вище висновки не відповідають дійсності та спростовуються наданими позивачем копіями первинних бухгалтерських документів, у тому числі і щодо руху активів позивача по сплаті за придбані товари (вентилятори та щит автоматики), виходячи з наступного.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкуванням оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто, для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання.

Відповідно до вищенаведеного визначення господарська операція пов`язана не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Податковий кредит – сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом У цього Кодексу – п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій , зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг - п.198.1 ст. 198 ПК України.

Пунктом 198.2 ст. 198 вказаного вище Кодексу, визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За приписами пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пункту 201.4, 201.6 статті 201 ПКУ податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Також і за приписами п.201.10 ст.201 наведеного вище Кодексу, встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, з аналізу наведених норм видно, що датою виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість є, зокрема, дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, при цьому, передбачено, що право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Також, підставами для формування витрат і доходів є наявність у платника податків належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, що підтверджують реальність здійснення господарський операцій, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів ведення яких передбачено законодавством – азб. 1 п.44.1 ст. 44 ПК України.

Згідно до вимог абз.2 п.44.1 ст.44 ПК України платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

При цьому, для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування - п.44.2 ст.44 наведеного Кодексу.

Згідно до вимог П(С)БУ 16 «Витрати», затверджені наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318 (зареєстровані у Мінюсті України 19.01.2000 під №27/4248) витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно з зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства ( за виключенням зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподіл власниками), при умові, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходів, для отримання яких вони здійснені.

Також і п.1.2 статті 1, п.2.1 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 (далі – Положення №88) визначено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Первинні документи – це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції – це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Отже, із аналізу наведених норм вищенаведеного чинного законодавства щодо ведення бухгалтерського обліку, можна дійти висновку про те, що суми витрат, віднесених платником податків до витрат відповідного звітного періоду повинні також бути підтверджені складеними первинними бухгалтерськими документами, що фіксують здійснення платником податків певної господарської операції та визнаються витратами того періоду одночасно з визнанням доходів для отримання яких вони здійснені.

Так, як встановлено судом у ході судового розгляду даної справи, між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Будпром-Інвест» (Постачальником) 31.05.2016р., було здійснено господарську операцію з продажу (поставки) вищевказаним постачальником позивачеві товару – Вентилятори 83 Вт у загальній кількості 791 шт. згідно до рахунків-фактур та видаткових накладних від 31.05.2016р. на загальну суму з ПДВ 1144165,60 грн., що підтверджується копіями видаткових накладних №БП-0000223, №БП-0000224, №БП-0000225 від 31.05.2016р. (а.с.84-86 том 8).

Фактичне реальне здійснення вищевказаної господарської операції з продажу ТОВ «Будпром-Інвест» позивачеві вищезгаданих вентиляторів підтверджується також і копіями платіжних доручень за червень – серпень 2016р., проведених банком, зі змісту яких вбачаться, що позивачем було здійснено оплату за придбаний товар на користь ТОВ «Будпром-Інвест», де у складі вартості придбаного товару позивачем як покупцем були сплачені і 20% сум ПДВ (а.с. 87-90 том 8).

Також, із наданих матеріалів судом встановлено, що між позивачем (Покупцем) та ТОВ «Інтраст Інвест Груп» (Постачальником) 10.11.2016р. було здійснено господарську операцію з продажу (поставки) вищевказаним постачальником позивачеві товару – Щит автоматики 1 шт. згідно рахунку-фактури №0911/16 від 09.11.2016р. та видаткової накладної від 10.11.2016р. на загальну суму з ПДВ 15600,00 грн., що підтверджується копією видаткової накладної №АК-111002 від 10.11.2016р. (а.с.93 том 8).

При цьому, 10.11.2016р. ТОВ «Інтраст Інвест Груп» листом за вих.№127П від 10.11.2016р. повідомило позивача про уступку права вимоги боргу за видатковою накладною № АК-111002 від 10.11.2016р., у якому зазначено, що вказане підприємство уступило право вимоги ТОВ «АРН КОМПАНІ» та суму у розмірі 15600,00 грн. слід сплатити новому кредитору – ТОВ «АРН КОМПАНІ» (а.с.102-104 том 8).

Фактичне реальне здійснення вищевказаної господарської операції з продажу ТОВ «Інтраст Інвест Груп» позивачеві вищезгаданого щита автоматики підтверджується також і копією платіжного доручення №1813 від 10.11.2016р., проведеного банком, зі змісту якого вбачаться, що позивачем було здійснено оплату за придбаний товар на користь нового кредитора з урахуванням уступки права вимоги - ТОВ «АРН КОМПАНІ», де у складі вартості придбаного товару позивачем як покупцем були сплачені і 20% сум ПДВ (а.с. 105 том 8).

Аналіз зазначених вище досліджених судом документів спростовує висновки посадових осіб контролюючого органу, викладених у акті перевірки від 14.08.2018р. та у акті перевірки від 07.11.2018р., щодо неможливості підтвердити реальність господарської операції із вищевказаними контрагентами, у тому числі і щодо руху активів позивача (сплати позивачем суми ПДВ в складі оплати вартості придбаного товару, що було обов`язковою умовою (не правом платника податку, а обов`язком) для віднесення позивачем сум такого податку до податкового кредиту та до витрат згідно до вимог вищенаведеного податкового законодавства.

За таких обставин, висновки посадових осіб контролюючого органу про безпідставність віднесення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ та сум витрат по взаємовідносинах позивача із вищенаведеними контрагентами за травень, листопад 2016р. є необґрунтованими, такими, що суперечать нормам податкового законодавства, оскільки зроблені на припущеннях, що не передбачено нормами податкового законодавства, спростовуються вище дослідженими первинними бухгалтерськими документами, у тому числі фактом руху активів позивача, де у складі вартості придбаного товару позивачем були сплачені у тому числі і суми ПДВ, що узгоджується із приписами податкового законодавства.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства, а саме: після отримання товару від своїх контрагентів – продавців товару - ТОВ «Будпром-Інвест» та ТОВ «Інтранст Інвест Груп», позивач сплатив вартість товару, де у складі його вартості були сплачені і суми ПДВ у розмірі 20%, що давало позивачеві як покупцю товару право (обов`язок) на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту та до витрат у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що при складанні первинних документів порушення вимог законодавства під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, про що в актах не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення вищенаведених господарських операцій, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як покупцем товару вимог п.44.1, п.44.2 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, п.201.10. ст.201 ПК України, вимог Положення № 88 та вимог П(С)БУ 16 «Витрати» затверджених наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318, виходячи із того, що відбувся у відповідний період (травень, листопад 2016р.) рух активів позивача по сплаті за придбаний позивачем товар на користь вищенаведених контрагентів позивача, де у складі вартості придбаного товару позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що підтверджено копіями платіжних доручень з відмітками банку та не спростовано відповідачем жодними належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

А виходячи з того, що рух активів платника податків (позивача) фактично відбувся, що не спростовано відповідачем жодними доказами, позивач придбав товар (вентилятори у кількості 791 шт. та щит автоматики 1 шт.) та прийняв його за видатковими накладними, наявними у справі та які є первинними бухгалтерськими документами, висновки посадових осіб контролюючого органу щодо безпідставного оформлення господарських операцій позивачем по нереальних господарських операціях із вищенаведеними контрагентами, викладені в акті перевірки від 14.08.2018р. та в акті перевірки від 07.11.2018р. не підтверджені жодними доказами, а тому є лише припущеннями таких посадових осіб та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенню № 88 та вимогам П(С)БУ 16 «Витрати» затверджених наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, представником відповідача у ході судового розгляду справи не доведено жодними належними, достатніми та достовірними доказами правомірність прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень в частині висновків про те, що фактично господарські операції позивача з придбання товару у вищевказаних контрагентів не відбулися, вказані твердження представника відповідача та актів перевірки спростовані доказами, які надані позивачем та підтверджують реальність господарських операцій, у тому числі і рухом активів платника податків позивача у відповідності до вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом відхиляються доводи відповідача стосовно не надання позивачем до перевірки товарно-транспортних накладних на транспортування придбаних ним товарів, не надання документів про облік, надходження та видачі матеріалів, журналів обліку вантажів, накладних-вимог на відпуск, що, на думку відповідача, свідчить про те, що господарські операції не відбулися, з огляду на те, що відсутність вищенаведених товарно-транспортних накладних та інших наведених документів не може слугувати безумовною підставою для визнання нереальності господарських операцій за умови наявності інших первинних бухгалтерських документів, таких наприклад як, видаткові накладні, рахунки-фактури, платіжні документи, які складені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та були надані позивачем та оцінені судом.

Також слід зазначити, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів та недоліки у їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формування податкового кредиту та витрат, якщо з інших даних вбачається зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю.

У даному випадку, такі зміни у структурі активів позивача та зобов`язань, у власному капіталі позивача підтверджуються наявними у справі копіями платіжних доручень про проведення оплати за придбаний товар на користь своїх контрагентів, де у складі вартості товару позивачем були сплачені і суми 20% ПДВ (а.с.87-90, 105 том 8).

Є безпідставними і твердження відповідача про відсутність у контрагентів позивача складських приміщень, виробничих фондів, трудових ресурсів, за даними ЄРПН вказаними контрагентами позивача реалізовані позивачеві товари (вентилятори та щит автоматики) ними взагалі не придбавалися у перевіряємому періоді, а отже, на припущення відповідача, господарські операції із придбання цих товарів не відбулися, а тому неможливо підтвердити реальність фінансово-господарських взаємовідносин з вищевказаними контрагентами, з огляду на те, що вказані наведені обставини та твердження не можуть бути підставами для позбавлення саме позивача, як покупця таких товарів, права на формування податкового кредиту, а відповідно, і права на формування витрат за цими операціями за умови наявності у позивача всіх інших бухгалтерських документів (видаткових накладних, рахунків-фактур, платіжних доручень про оплату за товар), які підтверджують реальність господарських операцій у відповідності до вимог ст.ст.2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 ПК України та виходячи з того, що юридична відповідальність носить індивідуальний характер за ст.61 Конституції України, а, відповідно, позивач, як кінцевий споживач придбаних товарів, не може нести відповідальності за дії своїх контрагентів.

Окрім того, слід зазначити, що жодними нормативно-правовими актами не передбачено відповідальності одного платника податків за неможливість здійснення господарських операцій іншими платниками податків – контрагентами позивача.

Судом також критично надається оцінка доводам відповідача стосовно того, що контрагенти позивача – ТОВ «Будпром-Інвест», ТОВ «Інтраст Інвест Груп» є фігурантами кримінальних проваджень та мають ознаки фіктивності, оскільки на підтвердження наведених фактів на вимогу суду представником відповідача жодних доказів надано не було, в усних поясненнях представник відповідача послався на відсутність таких доказів, а також і на відсутність винесених вироків за наведеними кримінальними провадженнями.

При цьому, слід зазначити, що наведені представником відповідача обставини щодо наявності кримінальних проваджень фігурантами яких ні би то є контрагенти позивача (жодних доказів цьому твердженню відповідачем не надано) не можуть свідчити про встановлення фіктивності даних підприємств без надання адміністративному суду вироків суду за якими посадових осіб даних підприємств визнано винними у вчиненні кримінальних правопорушень та які набрали законної сили, оскільки особа вважається винною лише за умови, якщо її вину буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду згідно до вимог ст. 62 Конституції України.

Відповідачем не було надано суду і доказів обізнаності позивача щодо неправомірної поведінки контрагентів позивача та злагодженість дій між ними, не надано і доказів , які б свідчили про те, що у рамках вищенаведених відповідачем кримінальних проваджень досліджувалися господарські операції із продажу позивачеві товарів (вентиляторів, щита автоматики), що є предметом даного спору, виходячи з вимог ст.ст.73-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач тільки обмежився посиланнями у своїх актах на сумніви щодо реальності та можливості виконання контрагентами позивача господарських операцій з продажу (поставки) позивачеві товару (вентиляторів, щита автоматики), проте, не надав жодного доказу на підтвердження своїх висновків.

Фактично відповідач, заявивши про нереальність господарських операцій здійснених позивачем з його контрагентами, поклав на позивача та на суд обов`язок спростувати ці висновки, обмеживши свою участь у розгляді справи формальним невизнанням заявленого позову без надання суду будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень, що є порушенням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, так як за наведеною нормою саме на суб`єкта владних повноважень (відповідача у даній справі) покладено обов`язок доведення належними доказами правомірності прийняття ним рішень, дій чи бездіяльності, якщо він заперечує проти позову.

Аналогічна правова позиція також висловлена і у постанові Верховного Суду від 11.06.2019р. у справі №804/14773/13-а, яка застосовується судом у відповідності до вимог ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Також слід зазначити, що судом враховується і те, що позивач не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.

Окрім того, і відповідно до норм Податкового кодексу України ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Виходячи з наведеного, суд приходить до висновку, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов`язки іншого платника податків.

Якщо контрагент не виконав свого зобов`язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту, витрат або відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документально підтвердження розміру свого податкового кредиту та витрат.

Вказана правова позиція неодноразово висловлювалася Верховним Судом України у його постановах від 13.01.2009р., у постанові від 01.06.2010р., а також і у постановах від 26.12.2006р. №21-262, від 06.09.2008р., від 09.09.2008р. № 21-500во08, від 11.10.2006р. №21-593во06, від 31.01.2011р. №21-47а10, у тому числі і у постановах Верховного Суду від 16.01.2018р. у справі №820/4648/13-а, від 29.03.2019р. у справі №808/3412/16.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За викладеного, суд приходить до висновку, що із аналізу наданих первинних бухгалтерських документів у ході проведення перевірки у відповідача були відсутні будь-які правові підстави для висновків про нереальність вищевказаних господарських операцій позивача із його контрагентами, з урахуванням обставин та норм чинного податкового законодавства досліджених судом.

Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішення від 22.01.2009р.(«Булвес «АД проти Болгарії») зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов`язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є «власністю» у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов`язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов`язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки – застосування відповідних положень Закону «Про ПДВ» стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов`язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов`язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб`єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі «Інтерсплав проти України»).

З огляду на викладене, судом не приймаються доводи відповідача щодо покладення юридичної відповідальності на позивача за порушення, які нібито вчинені контрагентами позивача, які викладені в актах перевірки від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р., оскільки у відповідності до ст. 61 Конституції України та вищенаведених норм чинного податкового законодавства позивач не може і не повинен нести відповідальність за дії своїх контрагентів.

При цьому, судом враховується і те, що наведені акти перевірки взагалі не містять жодних посилань на порушення саме позивачем вимог податкового законодавства, які перешкоджали або забороняли позивачеві віднести суми податку на додану вартість та суми витрат по вищенаведених правовідносинах з наведеними вище контрагентами до податкового кредиту та до витрат, з урахуванням того, що як свідчать матеріали справи, розрахунки між позивачем із вищевказаними контрагентами по отриманню позивачем товару від вказаних контрагентів були проведені позивачем у безготівковому порядку та позивачем, як покупцем такого товару, було сплачено суму податку на додану вартість у складі вартості товару , що не спростовано відповідачем наданими документами (а.с.87-90 том 8).

Тобто, позивач, сплативши податок на додану вартість у складі вартості товар як покупець, дотримався всіх умов, визначених податковим законодавством щодо сплати податку на додану вартість, а, отже, мав законні обґрунтовані підстави для включення вказаних сум до податкового кредиту та до витрат відповідно до вимог податкового законодавства.

Приймаючи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що, при прийнятті оспорюваних податкових повідомлень-рішень про збільшення позивачеві суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість та збільшення податку на прибуток за рахунок включених позивачем сум податкового кредиту та витрат по взаємовідносинах позивача із його контрагентами – ТОВ «Будпром-Інвест» та ТОВ «Інтраст Інвест Груп», відповідач порушив право позивача на формування податкового кредиту та сум витрат за господарськими операціями позивача із наведеними контрагентами, яке передбачене нормами ст.ст. 44, 134, 135, 198, 201 ПК України, у зв`язку з чим таке порушене право позивача підлягає судовому захисту та відновленню шляхом визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень у частині наведених взаємовідносин позивача.

Також, задовольняючи позовні вимоги позивача про визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень в частині правомірності формування позивачем витрат при визначенні фінансового результату до оподаткування з періоді 2-4 квартал 2016р., пов`язаних з отриманням доходів від будівництва АЗК для замовників – ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія» на суму 6804822 грн. та віднесення до витрат суми збільшення вартості обладнання, у т.ч. суми ПДВ - 89236,93 грн., суд виходить з наступного.

Як вбачається зі змісту актів перевірки від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р. підставами для висновків посадових осіб контролюючого органу щодо заниження позивачем фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток у 2-4 кварталах 2016р. у загальному розмірі 37804571 грн. за рахунок відсутності підтвердження витрат, пов`язаних з отриманням доходів від будівництва АЗК для замовників - ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія» були наступні обставини, а саме:

- при визначенні фінансового результату до оподаткування в податковій декларації з податку на прибуток позивача за 2016 рік (зареєстровано в органах ДФС 17.03.2017р. за №9270743897) мало вплив дебетове сальдо по рахунку 79 «Фінансові результати», яке станом на початок перевіряємого періоду (01.04.2016р.) становило 37804570,76 грн. та сформувалося за рахунок витрат підприємства за період з 2012 – 2014р.р., що було встановлено аналізом фінансової звітності підприємства, даними бухгалтерського обліку, а саме: в ході документальної позапланової виїзної перевірки позивачем були надані відомості по бухгалтерським рахункам 92 «Адміністративні витрати», 93 «Витрати на збут», 94 «Інші витрати», 79 «Фінансовий результат» за відповідні періоди. Формування витрат на підприємстві позивача відбувалося на бухгалтерських рахунках 92 «Адміністративні витрати», 93 « «Витрати на збут», 94 «Інші операційні витрати», які у порядку закриття відображалися по дебету рахунку 79 «Фінансовий результат», у подальшому підприємство не проводило закриття фінансового результату підприємства. За правилами бухгалтерського обліку для узагальнення інформації про витрати на виробництво (будівельно-монтажні роботи) використовується рахунок 23 «Виробництво» у розрізі об`єктів. По дебету рахунку відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також розподіл загальногосподарських витрат, по кредиту – вартість виконаних робіт та послуг, собівартість яких списується на дебет субрахунку 903 «Собівартість реалізованих робіт та послуг» у звітному періоді у якому відбулася реалізація відповідних робіт та послуг. У фінансовій звітності, у Звіті про фінансові результати за 2016 рік (подано до ДПІ 17.03.2017р. реєстр №1700033036) вказана сума у розмірі 37804570,76 грн. відображена підприємством у рядку 2050 «Собівартість реалізованої готової продукції (товарів, робіт, послуг)». Крім того, у вказаному Звіті, який відображає на певну дату його активи, зобов`язання та власний капітал, в пасиві розділ І «Власний капітал» рядок 1420 «Нерозподілений прибуток (непокритий збиток) на початок періоду відображено суму 37933,7 тис. грн.. зі знаком мінус (нерозподілений збиток) та на кінець періоду 371,9 тис. грн. зі знаком плюс (нерозподілений прибуток), що не відповідає даним бухгалтерського обліку підприємства - у даній статті Балансу відображається або сума нерозподіленого прибутку (кредитове сальдо рахунку 441 «Прибуток нерозподілений»), або сума непокритого збитку (дебетове сальдо рахунку 442 «Непокриті збитки»), а за даними бухгалтерського обліку підприємство не обліковує рахунки 441 «Прибуток нерозподілений» та 442 «Непокриті збитки». На початок періоду, що перевірявся (01.04.2016р.) позивачем у податковій декларації за Півріччя 2016р. ( подано до ДПІ 25.07.2016р. реєстр. №9128908920) не декларувалося сум від`ємного значення об`єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років (підпункт 140.4.2 п.140.4 статті 140 розділу ІІІ Податкового кодексу України) та не подавалося уточнюючих розрахунків до неї. Отже, для визначення витрат по будівельних об`єктах АЗК необхідно було визначити які саме витрати мали вплив на формування дебетового сальдо по рахунку 79 «Фінансовий результат» у сумі 37804570,76 грн., оскільки формування відбувалося як за рахунок витрат по вищевказаним об`єктам, так і за рахунок інших витрат. В ході проведеної перевірки позивача було надано первинні документи (видаткові накладні, акти приймання-передачі, рахунки, товарно-транспортні накладні, тощо) на придбання товарів (робіт, послуг) за період 2012 – 2014р.р., але визначити на який саме об`єкт відбувалося списання будівельних та інших матеріалів неможливо, оскільки на підприємстві не вівся облік з надходження, переміщення та видачі матеріалів. Отже, посадові особи відповідача дійшли висновку, що враховуючи вищевикладене неможливо підтвердити витрати враховані позивачем при визначенні фінансового результату до оподаткування у періоді 2-4 квартали 2016р., пов`язані з отриманням доходів від будівництва АЗК для замовників - ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія» внаслідок чого позивачем в порушення вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України занижено фінансовий результат до оподаткування з податку на прибуток за 2-4 квартали 2016р. на загальну суму 37804571 грн.;

- перевіркою встановлено, що позивачем у 4 кварталі 2016р. віднесено до витрат по бухгалтерському рахунку 949 «Інші операційні витрати» суму витрат у розмірі 535421,59 грн., у тому числі ПДВ – 89236,93 грн. за статтею витрат «курсова різниця». Вказана сума витрат списана з бухгалтерського рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками», яка рахувалася на початок перевіряємого періоду (01.04.2016р.) як дебіторська заборгованість по підприємству ТОВ «Констракшн Машинері». До перевірки були надані акти збільшення вартості обладнання по договору №6003 від 26.12.2013р. за №7990 від 13.08.2015р., №7990/1 від 22.09.2015р., №7990/2 від 21.10.2015р., №7990/3 від 13.11.2015р. Сума податку на додану вартість у розмірі 89236,93 грн. була віднесена позивачем до складу податкового кредиту та задекларована у наступних звітних (податкових) періодах: згідно декларацій з ПДВ (розрахунків коригування) за серпень 2015р., вересень 2015р., жовтень 2015р. та листопад 2015р. та згідно П(С)БУ 16 «Витрати» затверджених наказом Мінфіну України від 31.12.1999р. №318 об`єктом витрат є продукція, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, який потребує визначення пов`язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат. Тобто, до складу витрат необхідно віднести суму збільшення вартості обладнання тільки у розмірі 446184,66 грн., що на думку посадових осіб відповідача, є порушенням позивачем п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.135.1 ст.135 ПК України та призвело до заниження фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток за 4 квартал 2016р. на загальну суму 89 237 грн. (а.с.21-26, 35-36, 64-65 том 1).

Разом з тим, наведені вище обставини, що були підставами для висновків відповідача про заниження позивачем фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток внаслідок віднесення до витрат сум, які не підтверджені документами бухгалтерського обліку та зайвого віднесення до витрат сум збільшення вартості обладнання разом із сумами ПДВ не відповідають дійсності, оскільки не підтверджені жодними відповідними доказами, суперечать нормам чинного податкового законодавства, а також і правилам бухгалтерського обліку та спростовуються наданими позивачем копіями первинних документів, які містять відомості про понесені позивачем витрати при здійсненні будівництва АЗК, виходячи з наступного.

У відповідності до вимог п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу – п.135.1 ст.135 ПК України.

У відповідності до п.2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Згідно з П(С)БУ 16 «Витрати», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 встановлено, що витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно з зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Витрати звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за виключенням зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), при умові, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходів, для отримання яких вони здійснені.

Пунктом 44.1 ст.44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Аналізуючи наведені вище норми податкового законодавства та правила бухгалтерського обліку, можна дійти висновку, що витратами визнаються витрати певного періоду одночасно з визнанням доходів для отримання яких вони здійснені, при цьому, такі витрати за правилами бухгалтерського обліку повинні бути сформовані на підставі первинних бухгалтерських документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, в той же час, забороняється формувати показники податкової звітності не підтверджені вищевказаними первинними бухгалтерськими документами.

Так, як встановлено судом із наданих позивачем копій документів (які також надавались і до перевірки відповідачеві) у період з 2013-2014р.р. позивачем здійснювалося будівництво автозаправочних комплексів по всій території України на підставі укладених договорів підряду від 16.05.2013р. №16, від 24.05.2013р. №18, від 04.06.2013р. №20, від 01.11.2012р. №0111, від 26.06.2012р. №2606, від 15.05.2013р. №15, від 22.05.2013р. №19 замовниками яких є ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія», що підтверджується наданими копіями наведених договорів (а.с.114-122 том 1, а.с.229-237 том 2, а.с.35-43, 153-161 том 4, а.с.136-144 том 5, а.с.129-137 том 6, а.с.100-108 том 7) та факт реального проведення такого будівництва позивачем АЗК не оспорюється відповідачем, що підтвердив представник відповідача у судовому засіданні.

Факт виконання позивачем будівельних робіт з будівництва АЗК упродовж 2013-2014р.р. підтверджується копіями Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та копіями Довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3), які наявні у матеріалах справи (а.с.123-250 том 1,а.с.1-228 том 2, а.с.1-241 том 3, а.с.1-34, 44-152,162-253 том 4, а.с.1-135, 145-244 том 5, а.с.1-128,139-248 том 6, а.с.1-98, 109-249 том 7, а.с.1-79 том 8).

Зі змісту вищенаведених копій Актів приймання виконаних будівельних робіт (форма КБ-2в) та Довідок про вартість виконаних будівельних робіт (форма КБ-3) вбачається, що вказані первинні бухгалтерські документи підписані замовниками будівництва тільки протягом 2- 4 кварталів 2016р., а отже, виходячи з того, що акти форми КБ-2в та довідки форми КБ-3 були оформлені лише протягом вказаного періоду та виходячи з того, що витрати визнаються витратами того періоду у якому одночасно визначаються доходи для отримання яких вони здійснені згідно до вимог П( ОСОБА_1 )БУ 16 «Витрати», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318, а тому суд приходить до висновку, що віднесення позивачем до витрат сум за вищенаведеними актами КБ-2в та довідками КБ-3 саме у 2-4 кварталі 2016р. (у період підписання цих первинних документів замовниками) відповідає вимогам ст. 44 ПК України, ст.ст.2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а також і вимогам вимог П(С)БУ 16 «Витрати», затверджених наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999р. №318 з урахуванням того, що формування витрат не підтверджених первинними бухгалтерськими документами забороняється за приписами абз.2 п.44.1 ст.44 ПК України.

При цьому, судом критично надається оцінка доводам відповідача, викладених у актах перевірки та у відтворених у відзиві на позов стосовно того, що на підставі наданих позивачем документів (видаткових накладних, актів приймання-передачі, рахунків, товарно-транспортних накладних тощо) на придбання товарів (робіт, послуг) за період 2012-2014р.р. визначити на який саме об`єкт відбулися списання будівельних та інших матеріалів неможливо, оскільки не вівся облік з надходження, переміщення та видачі матеріалів за формою, встановленою наказом Міністерства статистики України від 21.06.1996р. №193, з огляду на те, що вказане твердження спростовується змістом актів приймання виконаних будівельних робіт форми КБ-2в та довідок форми КБ-3 зі змісту яких можна встановити суми відповідних витрат та у них також і зазначено на який об`єкт відбулося використання таких будівельних матеріалів, також і посадовими особами за наслідками перевірки витрати були вирахувані, що підтверджується змістом оспорюваного податкового повідомлення-рішення та змістом складеного розрахунків до нього, а тому посилання відповідача на неможливість вирахування витрат є неспроможними.

Окрім того, слід зазначити, що відсутність ведення на підприємстві позивача обліку надходження, переміщення та видачі будівельних матеріалів не може бути безумовною підставою для висновків про заниження об`єкта оподаткування податком на прибуток за умови, що інформація про такі витрати позивача міститься в інших первинних бухгалтерських документах, зокрема, у актах КБ-2в та довідках КБ-3, які під час проведення перевірки посадовими особами відповідача були проігноровані.

Судом не можуть бути покладені в основу даного судового рішення твердження відповідача про недоліки у заповненні податкової декларації позивача з податку на прибуток за Півріччя 2016р. та за 2016р., Звіту про фінансові результати позивача за 2016р. щодо формування витрат про які зазначає відповідач у актах перевірки та які були відтворені і у відзиві на позов, які мали вплив на формування сум витрат, оскільки вказані відповідачем у акті наведені обставини жодними доказами відповідачем не підтверджені та не доведені згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, судом у межах проведення підготовчого засідання представнику відповідача було запропоновано надати відповідні докази на які відповідач посилається у актах перевірки та у відзиві на позов у частині відображення позивачем показників податкової звітності на наведених поданих позивачем до контролюючого органу документах податкової звітності з метою їх дослідження судом, однак, вимоги суду були представником відповідача проігноровані, жодного доказу на підтвердження обставин викладених у актах перевірки та у відзиві відповідачем надано не було, незважаючи на те, що саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладено обов`язок довести належними доказами правомірність прийняття ним оспорюваних податкових повідомлень-рішень згідно до вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку з чим суд змушений розглянути справу за наявними у справі доказами.

Є безпідставними і необґрунтованими також і посилання відповідача на заниження позивачем фінансового результату до оподаткування з податку на прибуток на загальну суму 89237 грн. у 4 кварталі 2016р., яка була нібито включена позивачем до сум витрат 4 кварталу 2016р., оскільки на підтвердження наведених обставин представником відповідача жодних доказів у розумінні ст.ст.72-77 наведеного Кодексу, суду не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідачем не доведено жодними доказами факту неправомірності формування позивачем сум витрат, а, відповідно, і не доведено факту заниження позивачем фінансового результату до оподаткування податком на прибуток у 2-4 кварталі 2016р. по будівництву АЗК для замовників - ТОВ «Вест Ойл Груп», ТОВ «Гільдія нерухомості», ТОВ «Авто-Бест», ТОВ «Такиторія» з урахуванням наведених обставин та аналізу норм податкового законодавства та правил бухгалтерського обліку та виходячи з вимог ст.ст.72-77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, відповідач обмежився участю у даному судовому засіданні лише формальним невизнанням позову про що зазначив у відзиві на позов, не надавши при цьому жодних доказів на підтвердження викладених у ньому фактів, що фактично свідчить про те, що відповідач переклав свій обов`язок по доведенню правомірності прийнятих ним рішень на позивача на та суд, що не відповідає вимогам ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши у відповідності до вимог ч.2 ст.2 наведеного Кодексу правомірність прийняття відповідачем як суб`єктом владних повноважень оспорюваних податкових повідомлень-рішень, суд приходить до висновку, що викладені в актах перевірки від 14.08.2018р. та від 07.11.2018р. обставини, що слугували підставами для їх прийняття є неправомірними та не обґрунтованими, спростовуються вищенаведеними доказами, а тому наведені рішення є такими, що прийняті не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), у зв`язку з чим підлягають визнанню судом протиправними та скасуванню.

Приймаючи до уваги все вищевикладене, позовні вимоги позивача слід задовольнити повністю.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Виходячи з наведеного, наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову у повному обсязі, слід стягнути з бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень – Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп. понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1292294971.1 від 12.03.2019р.(а.с.3 том 1).

Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0031671402, №0031681402 від 13.11.2018р. – задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області №0031671402, №0031681402 від 13.11.2018р.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (49005, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17-а, код ЄДРПОУ 39394856) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія Енергопростір» (49044 м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, буд. 23, кв. 6, код ЄДРПОУ 35323619 – судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 19210 грн. 00 коп. (дев`ятнадцять тисяч двісті десять гривень 00 коп.).

Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне судове рішення складено – 15.07.2019р.

Суддя С.О. Конєва