Рішення № 84008653, 03.09.2019, Господарський суд Черкаської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2019 року Справа № 925/667/19

Господарський суд Черкаської області у складі головуючого судді – Васяновича А.В.,

секретар судового засідання – Євтушенко Б.В.,

за участі представників сторін:

від позивача – Литвин А.В. – адвокат,

від відповідача – представник не з`явився,

від третьої особи - представник не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом акціонерного товариства “Державний ощадний банк України”,

м. Київ

до Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської

області, с. Рацеве, Чигиринського району, Черкаської

області

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача:

Реєстраційної служби Чигиринського районного управління

юстиції у Черкаській області Міністерства юстиції України,

м. Чигирин, Черкаської області

про визнання права власності на нежитлове приміщення.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду Черкаської області звернулося з позовом публічне акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” до Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області про визнання за позивачем права власності на нежитлове приміщення площею 34,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав визначених ст. 392 ЦК України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 10 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 09 липня 2019 року.

Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Реєстраційну службу Чигиринського районного управління юстиції у Черкаській області Міністерства юстиції України.

Ухвалою господарського суду Черкаської області від 09 липня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Розгляд справи по суті призначено на 03 вересня 2019 року.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд позов задовольнити повністю.

Також від позивача надійшла заява, в якій останній повідомив суд, що поставною Кабінету Міністрів України від 05 червня 2019 року №568 затверджено зміни до статуту банку, якими, зокрема змінено повне найменування позивача на акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”.

Судом враховано, що сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма даної особи (п. 1.4. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції”).

Тобто, підстав для вчинення судом процесуальних дій в порядку ст. 52 ГПК України не вбачається.

В судове засідання представники відповідача та третьої особи не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце проведення судового засідання були належним чином повідомлені, що підтверджується реєстром поштових відправлень господарського суду Черкаської області.

Відповідач відзив у визначені судом строки не надав.

Оскільки явка учасників судового провадження в судове засідання обов`язковою не визнавалась, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ч. 9 ст. 165 ГПК України.

В судовому засіданні, яке відбулося 03 вересня 2019 року згідно ч. 1 ст. 240 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення зі справи №925/667/19.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши докази, суд вважає, що позов слід задовольнити повністю виходячи з наступного:

Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач посилався на приписи ст. 392 ЦК України та просив суд визнати за ним право власності на нерухоме майно, оскільки власником було втрачено правовстановлюючий документ.

Позивач зазначав, що у лютому 1993 року між КСП “Придніпровський” та Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України було укладено договір купівлі-продажу приміщення в адмінбудинку колгоспу для розміщення в ньому відділення Ощадбанку.

Факт укладення договору купівлі-продажу підтверджується копією виписки з Протоколу №1 Загальних зборів працівників КСП “Придніпровський” Чигиринського району Черкаської області с. Рацеве від 05 лютого 1993 року, згідно якого було ухвалено рішення про продаж приміщення площею 32 кв.м. для філіалу Ощадного банку України та копією довідки КСП “Придніпровський” від 20 лютого 1993 року за вих. №30, якою підтверджено факт оплати Чигиринським відділенням Ощадного банку вартості приміщення в сумі 331 800,00 карбованців на підставі платіжного доручення №1303 від 17 грудня 1992 року.

Станом на 31 січня 2007 року на дане приміщення відділом БТІ виготовлено технічний паспорт. Згідно даних технічного паспорту площа приміщення (літера А-ІІ) становить 34,1 кв.м., повна адреса місцезнаходження нежитлового приміщення: АДРЕСА_1 .

Позивач зазначав, що увесь цей час з лютого 1993 року в даному приміщенні розташоване та функціонує відділення Державного ощадного банку України, яке надає банківські послуги жителям села Рацеве.

Згідно довідки Рацівської сільської ради №271/01-10 від 25 вересня 2017 року КСП “Придніпровський” реорганізовано в ВСГП “Придніпровське”, яке у 2002 році ліквідовано.

Водночас, договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладений між Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України та КСП “Придніпровський” втрачено, а його відновлення є неможливим, що підтверджується листом Архівного сектору Чигиринської районної державної адміністрації Черкаської області №151/04-04 від 31 серпня 2017 року та листом Черкаського обласного державного нотаріального архіву ГТУЮ у Черкаській області Міністерства юстиції України №1274/02-05 від 03 жовтня 2017 року.

На виконання розпорядження Президента України від 20 травня 1999 року №106 “Про акціонування Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України” Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21 травня 1999 року №876 “Про деякі питання управління Державним спеціалізованим комерційним ощадним банком України”, якою було постановлено перетворити Державний спеціалізований комерційний ощадний банк України у відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України”. Також встановлено, що даний банк є правонаступником прав та обов`язків Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України.

Постановою Кабінетів Міністрів України № 261 від 25 лютого 2003 року був затверджений Статут відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” (надалі - Статут).

Пунктами 2 та 6 Статуту підтверджується, що відкрите акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав.

Відповідно до пункту 10 Статуту банк володіє, користується та розпоряджається майном, в тому числі будівлями, спорудами на праві власності відповідно до законодавства.

Згідно з пунктом 6 Статуту майно (майнові права) набуті банком в результаті правонаступництва є власністю банку.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06 квітня 2011 року № 502 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2003 року № 261”, на виконання вимог пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про акціонерні товариства”, в Статуті було змінено назву позивача з відкритого акціонерного товариства “Ощадбанк” на публічне акціонерне товариство “Ощадбанк”, без будь-яких інших змін.

В подальшому, як вже зазначалося вище, відбулася зміна назви публічного акціонерного товариства “Ощадбанк” на акціонерне товариство “Ощадбанк”.

Таким чином, акціонерне товариство “Державний ощадний банк України” є правонаступником Державного спеціалізованого комерційного ощадного банку України, який в 1993 році уклав договір з КСП “Придніпровський” про купівлю-продаж об`єкта нерухомості.

Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному, або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Аналогічна норма містилася й в ст. 154 ЦК УРСР в редакції, що була чинна на час вчинення правочину.

Згідно ст. 224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічна норма міститься в ст. 655 ЦК України в редакції, чинній на даний час.

Позивач стверджував, що у лютому 2018 року звернувся до Реєстраційної служби Чигиринського районного управління юстиції у Черкаській області Міністерства юстиції України з метою реєстрації права власності на об`єкт нерухомості, однак позивачу було відмовлено у державній реєстрації у зв`язку з ненаданням правовстановлюючого документу, який підтверджує право власності на нежитлове приміщення.

Згідно ст. 182 ЦК України право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

Відповідно до ст. 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” від 01 липня 2004 №1952-ІУ та п. 40 Порядку “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”, затвердженого Постановою КМУ від 25 грудня 2015 року №1127, підставою для державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно є певні правовстановлюючі документи, наприклад такі як договір купівлі-продажу, свідоцтво про право власності та інше; однією з підстав для державної реєстрації права власності на нерухоме майно може бути рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії. які не суперечать закону.

Статтею 321 ЦК України закріплено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно необхідний позивачеві тоді, коли у інших осіб виникають сумніви у належності йому цього майна, створюється неможливість реалізації позивачем свого права власності, у зв`язку з наявністю таких сумнівів чи втратою належних правовстановлюючих документів, наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними, а метою подання позову про визнання права власності є усунення невизначеності у суб`єктивному праві, належному особі щодо індивідуально визначеного майна.

Така правова позиція зазначена в постанові Вищого господарського суду України від 22 грудня 2015 року у справі № 922/1038/14.

Аналогічні правові позиції зазначені і у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду по справі №924/816/16 від 21 червня 2018 року та в постановах Верховного суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15 та від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15.

Згідно з листом Верховного Суду України від 01 липня 2013 року “Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних прав” передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Відповідачем у позові про визнання права власності є будь-яка особа, яка сумнівається в належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес.

У зв`язку з втратою правовстановлюючого документа, у позивача виникають труднощі з реалізацією ним свого права власності, що підтверджується рішенням Рацівської сільської ради Чигиринського району Черкаської області №40-6/VІІ від 01 лютого 2019 року, яким відмовлено філії – Черкаського обласного управління АТ “Ощадбанк” у наданні дозволу на проведення розрахунку часток приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 у зв`язку з тим, що АТ “Ощадбанк” не надав правовстановлюючих документів на нежитлове приміщення.

Особою, що має до зазначеного майна власний інтерес, є Рацівська сільська рада Чигиринського району Черкаської області, як співвласник приміщення, а отже позов про визнання права власності спрямований на усунення перешкод у здійсненні власником свого права щодо нерухомого майна у зв`язку з втратою документу, який є підставою для державної реєстрації нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час розгляду даного спору відповідач не спростував належними доказами доводи позивача, своїм правом на захист сільська рада не скористалася.

З огляду на викладене, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Згідно ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок втрати позивачем правовстановлюючого документа, суд вважає за необхідне судовий збір покласти на позивача.

На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 129, 237, 238, 240 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати за акціонерним товариством “Державний ощадний банк України”, вул. Госпітальна, 12-Г, м. Київ, ідентифікаційний код 00032129 право власності на нежитлове приміщення площею 34,1 кв.м., яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строк визначені ст. 241 ГПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV ГПК України.

Повне рішення складено 04 вересня 2019 року.

Суддя А.В.Васянович