Рішення № 84007674, 04.09.2019, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49600

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.09.2019м. ДніпроСправа № 904/2892/19

Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,

за участю секретаря судового засідання Король І.А.

та представників:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Дніпрокомунтранс" (м. Дніпро)

до Фізичної особи-підприємця Єрмолова Вячеслава Валентиновича (м. Дніпро)

про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 від 13.02.2018 у загальному розмірі 4 045 грн. 21 коп.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з додатковою відповідальністю "Дніпрокомунтранс" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи - підприємця Єрмолова Вячеслава Валентиновича (далі - відповідач) заборгованість за договором про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 від 13.02.2018 у загальному розмірі 4 045 грн. 21 коп.

Ціна позову складається з наступних сум:

- 2 759 грн. 10 коп. - основний борг;

- 825 грн. 38 коп. - пеня;

- 407 грн. 74 коп. - інфляційні втрати;

- 52 грн. 99 коп. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 від 13.02.2018 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем в період з червня по жовтень 2018 року послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 2 759 грн. 10 коп. За прострочення виконання зобов`язання на підставі пункту 6.3.2. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 30.06.2018 по 12.06.2019 в сумі 825 грн. 38 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України та пункту 6.3.1. договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідач інфляційні втрати за період з березня 2018 року по травень 2019 року у сумі 407 грн. 74 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 31.07.2018 по 12.06.2019 в сумі 52 грн. 99 коп.

Ухвалою суду від 09.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження на 05.08.2019.

У судове засідання 05.08.2019 з`явився представник позивача.

Представник відповідача у вказане судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, при цьому судом було враховано, що до суду повернувся конверт з ухвалою про відкриття провадження у справі, що направлявся відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 з відміткою "Адресата немає вдома" (а.с.37).

Враховуючи вказане, суд дійшов висновку про необхідність оголошення перерви у судовому засіданні, з метою надання можливості відповідачу скористатися процесуальними правами, визначеними статтями 42 та 46 Господарського процесуального кодексу України, та з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме: рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності.

Так, ухвалою суду від 05.09.2019 було оголошено перерву у судовому засіданні до 04.09.2019; з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день час та місце розгляду справи судом було повторно направлено відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 09.07.2019 на адресу, вказану у спірному договорі: АДРЕСА_2 , а також - телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номер телефону НОМЕР_1 , що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2019, яка була отримано особисто відповідачем 06.09.2019 (а.с.46).

Від позивача надійшли пояснення щодо окремих питань позову (вх.суду № 37735/19 від 20.08.2019), в яких він зазначив наступне:

- відповідно до пункту 5.5. договору при наявності неоплаченого боргу споживача по раніше діючих договорах, оплачені виконавцю суми направляються на погашення заборгованості споживача до повної її сплати. Вказана умова договору була застосована позивачем в інтересах відповідача, у зв`язку з тим, що за попереднім договором на рахунку відповідача обліковувалась переплата у розмірі 48 коп.;

- акти прийому-передачі в оренду контейнеру сторони не оформлювали;

- у пункті 5.7.2. договору у колонці "вартість використання за 1 од. за календарний місяць, грн." помилково вказано цифра "1250"; дійсна вартість оренди контейнера, згідно здійснених розрахунків, становить 125 грн. на місяць;

- за весь час виконання сторонами вказаного договору вартість послуг та оренди контейнера не змінювалась;

- відповідно до умов пункту 6.2.3. укладеного сторонами договору, у зв`язку з порушенням відповідачем терміну і порядку розрахунків та невиконання своїх договірних зобов`язань, позивачем 28.11.2018 припинено надання послуг та забрано наданий в оренду контейнер.

У судове засідання 04.09.2019 представники позивача та відповідача не з`явилися, причин нез`явлення суду не повідомили.

Позивач про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовим повідомленням № 4930009293401, яке повернулося з відміткою про отримання ухвали суду позивачем 16.08.2019 (а.с.56), а також участю у судовому засіданні 05.08.2019 представника позивача (а.с.41) та розпискою (а.с.45).

Представник відповідача у вказане судове засідання вдруге не з`явився, при цьому, судом було зауважено, що поштові відправлення на адресу відповідача, в яких містилися ухвали суду від 09.07.2019 та від 05.08.2019 були повернуті за зворотною адресою з відміткою "Адресата немає вдома" (а.с.37,54).

З цього приводу суд зазначає наступне.

На підтвердження адреси відповідача судом долучено до матеріалів справи витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2019, з якого вбачається, що місцезнаходженням відповідача є: АДРЕСА_1, на яку і була направлена кореспонденція господарського суду для відповідача (а.с.30-32).

При цьому, до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов`язує й сторону у справі, зокрема позивача, з`ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її офіційним місцезнаходженням, визначеним у відповідному державному реєстрі) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

Крім того, частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Отже, в разі коли фактичне місцезнаходження особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Також судом враховані положення Правил надання послуг поштового зв`язку, визначені постановою Кабінету Міністрів України № 270 від 05.03.2009 (далі - Правила).

Так, для отримання поштових відправлень особа повинна забезпечити створення умов доставки та вручення поштових відправлень відповідно до вимог Закону України "Про поштовий зв`язок", цих Правил (пункт 94 Правил).

Відтак, повна відповідальність за достовірність інформації про місцезнаходження, а також щодо наслідків неотримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням покладається саме на фізичну особу-підприємця.

Отже, у разі якщо копію прийнятого судового рішення (ухвали, постанови, рішення) направлено судом листом за належною поштовою адресою, тобто повідомленою суду учасником справи, і повернено підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання чи закінчення строку зберігання поштового відправлення, то вважається, що адресат повідомлений про прийняте судове рішення.

Вказана правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 923/1432/15.

Більше того, суд наголошує, що за змістом статей 2, 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" вбачається, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

З урахуванням наведеного, відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з ухвалами Господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Враховуючи викладене, неперебування відповідача за місцем його державної реєстрації чи небажання отримати поштову кореспонденцію та, як наслідок, неможливість направлення в засідання свого повноважного представника і ненадання відзиву, не є перешкодою розгляду справи судом за наявними матеріалами і не свідчить про порушення норм процесуального права саме зі сторони суду.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 03.03.2018 у справі № 911/1163/17 та від 10.05.2018 у справі № 923/441/17.

За таких обставин можна дійти висновку, що повернення ухвал суду з викликом відповідача у судове засідання відбулось через недотримання ним вимог законодавства щодо забезпечення отримання поштових відправлень за своїм офіційним місцезнаходженням (поштовою адресою), що розцінюється судом як фактична відмова від отримання адресованих йому судових рішень (ухвал). Відповідач, у разі незнаходження за своєю юридичною адресою, повинен був докласти зусиль щодо отримання поштових відправлень за цією адресою або повідомлення суду про зміну свого місцезнаходження.

Таким чином, суд вважає, що відповідач про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, відтак, керуючись статтею 202 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача за наявними у ній матеріалами.

Більше того, з метою фактичного та якнайшвидшого повідомлення відповідача про день час та місце розгляду справи судом було повторно направлено відповідачу ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 09.07.2019 на адресу, вказану у спірному договорі: АДРЕСА_2 , а також - телефонограму з інформацією про дату наступного судового засідання та зміст ухвал суду на номер телефону НОМЕР_1 , що міститься у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 09.07.2019, яка була отримано особисто відповідачем 06.09.2019 (а.с.46).

Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Провадження у даній справі відкрито 09.07.2019, отже строк на розгляд даної справи закінчується 09.09.2019 та нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено можливості його продовження з будь-яких поважних причин.

Отже, враховуючи, що строк вирішення даного спору закінчується 09.09.2019, суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи на іншу дату та належним чином повідомити учасників справи про дату наступного судового засідання (враховуючи встановлений процесуальним законом строк на виготовлення повного тексту ухвали суду, строк на її направлення сторонам, а також строк на поштовий перебіг, визначений Нормативами і нормативними строками пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, оскільки відповідно до частини 4 статті 120 Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п`ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

Більше того, права відповідача, як учасника справи, не можуть забезпечуватись судом за рахунок порушення прав позивача на своєчасне вирішення спору судом, що є безпосереднім завданням господарського судочинства, та яке відповідно до норм частини 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Слід також відзначити, що у частині 2 статті 129 Конституції України визначено одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

З огляду на те, що розгляд даної справи відкладався у зв`язку з нез`явленням представника відповідача у судове засідання та неподанням ним відзиву на позов, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників позивача та відповідача у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,

ВСТАНОВИВ:

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Так, 13.02.2018 між Товариством з додатковою відповідальністю "Дніпрокомунтранс" (далі - виконавець, позивач) та Фізичною особою - підприємцем Єрмоловим Вячеславом Валентиновичем (далі - споживач, відповідач) було укладено договір про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 (далі - договір, а.с.10-11), відповідно до умов якого виконавець зобов`язується надати послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів, надалі ТПВ, відповідно до адреси об`єктів і періодичності вивозу, заявлених в довідці про дислокацію, а споживач зобов`язується прийняти ці послуги та оплатити їх на умовах даного договору (пункт 1.1. договору).

У пункті 8.1. договору сторони визначили, що договір діє з 13.02.2018 до 31.12.2018 і набирає чинності з дня його укладення.

Доказів визнання недійсним або зміни вказаного договору сторонами суду не надано.

Судом встановлено, що між сторонами, внаслідок укладання договору про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 від 13.02.2018, виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 63 Цивільного кодексу України, спеціального закону - Закону України "Про житлово-комунальні послуги", інших нормативно-правових актів, що регулюють спірні правовідносини.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань відповідно до статей 173, 174, 175 Господарського кодексу України, статей 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, а згідно з нормами статті 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Так, у розділі 1 договору сторонами були погоджені умови щодо предмету договору, а саме:

- дні вивезення ТПВ: середа (пункт 1.2. договору);

- виконавець зобов`язується передати у використання споживачу контейнери сталеві оцинковані для ТПВ з кришкою з коліщатками ємністю 1,1 м3, далі - контейнер, які є безумовною власністю виконавця для встановлення за адресами об`єктів вивозу, заявлених в довідці про дислокацію, яка є невід`ємною часткою договору, а споживач зобов`язується прийняти ці контейнери та оплатити їх використання виконавцю на умовах договору. Надання у використання споживачу контейнерів, підтверджується актом прийому-передачі, оформленим належним чином та за підписом представників обох сторін. Повернення з використання споживачем виконавцю контейнерів підтверджується актом прийому-передачі, оформленим належним чином та за підписом представників обох сторін (пункт 1.3. договору).

Як було зазначено позивачем у письмових поясненнях (вх.суду № 37735/19 від 20.08.2019), акти прийому-передачі в оренду контейнеру сторони не оформлювали.

Відповідно до пункту 2.1. договору ціна та сума договору складає б 001 грн. 82 коп. з урахуванням ПДВ 20%. Аналогічні положення зафіксовані сторонами у пункті 5.7.3. договору.

Тарифи на послуги з вивезення та захоронення ТПВ встановлені рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 31.08.2011 № 1147 "Про встановлення тарифів на послуги з вивезення (збирання, перевезення), утилізації або захоронення твердих і великогабаритних побутових, відходів для всіх груп споживачів" зі змінами, що затверджені рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської Ради від 16.04.2014 № 177 (пункт 5.1. договору).

Згідно з умовами пункту 5.6. договору у випадку зміни вартості послуг, діючих тарифів чи підвищення коефіцієнтів до них, виконавець зобов`язується повідомити за 30 календарних днів споживача про зміну вартості виконуваних послуг. При відсутності письмових заперечень споживача протягом 10 робочих днів з моменту одержання такого повідомлення, нова вартість виконуваних виконавцем послуг, вважається погодженою і підтвердженою споживачем.

Як було зазначено позивачем у письмових поясненнях (вх.суду № 37735/19 від 20.08.2019), за весь час виконання сторонами вказаного договору вартість послуг та оренди контейнера не змінювалась.

У пункті 5.7. договору сторони визначили розрахунок обсягу послуг, виконуваних виконавцем за договором, а саме:

- розрахунок обсягу послуг з вивезення та захоронення ТПВ, виконуваних виконавцем за договором: об`єкт - АДРЕСА_2 ; об`єм - 50,60 м3, вартість - 69,20 м3, загальна вартість робіт з вивезення та захоронення ТПВ - 4 201 грн. 82 коп. (пункт 5.7.1. договору);

- розрахунок обсягу супутніх послуг з використання контейнерів, виконуваних виконавцем за договором: об`єкт розташування контейнерів - АДРЕСА_2; вартість використання за 1 од. за 1 календарний місяць - 1 250 грн.; сума використання - 1 500 грн. 00 коп.; загальна вартість використання контейнерів - 1 800 грн. 00 коп. (пункт 5.7.2. договору).

Як було зазначено позивачем у письмових поясненнях (вх.суду № 37735/19 від 20.08.2019), у пункті 5.7.2. договору у колонці "вартість використання за 1 од. за календарний місяць, грн." помилково вказано цифра "1250"; дійсна вартість оренди контейнера, згідно здійснених розрахунків, становить 125 грн. на місяць.

Відповідно до пункту 3.1.12. договору споживач зобов`язується щомісяця, протягом двох робочих днів наступного місяця; підтверджувати виконання виконавцем своїх договірних зобов`язань шляхом підписання акта виконаних послуг.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем у період з червня по жовтень 2018 року були надані послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів на загальну суму 2 759 грн. 58 коп., на підтвердження чого сторонами були складені наступні акти:

- акт № 18/009688 від 30.06.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (а.с.12);

- акт № 18/015129 від 31.07.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (а.с.13);

- акт № 18/017368 від 31.08.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (а.с.14);

- акт № 18/019067 від 30.09.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (а.с.15);

- акт № 18/022324 від 31.10.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (а.с.16).

При цьому, як було зазначено позивачем у письмових поясненнях (вх.суду № 37735/19 від 20.08.2019), відповідно до пункту 5.5. договору при наявності неоплаченого боргу споживача по раніше діючих договорах, оплачені виконавцю суми направляються на погашення заборгованості споживача до повної її сплати. Вказана умова договору була застосована позивачем в інтересах відповідача, у зв`язку з тим, що за попереднім договором на рахунку відповідача обліковувалась переплата у розмірі 48 коп.

При цьому, у відповідності до статті 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов`язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі проведення перевірки якості наданих послуг з централізованого водопостачання, централізованого постачання гарячої води або постачання природного газу споживач має право здійснити забір проб. Інформація про забір проб включається до акта-претензії. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п`яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).

Як вбачається з матеріалів справи, у спірному періоді відповідач не звертався до позивача із вимогою зафіксувати порушення виконавцем умов спірного договору шляхом виклику представника виконавця для складання та підписання акту-претензії споживача. Доказів звернення споживача до суду для доведення факту ненадання йому житлово-комунальних послуг за умовами спірного договору відповідачем в матеріали справи також не надано.

Викладене підтверджує, що позивачем зобов`язання виконувались у відповідності до умов договору та вимог чинного законодавства та надані послуги приймалися відповідачем без зауважень.

У розділі 4 договору сторони погодили взаємні права та обов`язки.

Так, відповідно до змісту пункту 3.1. споживач зобов`язується оплатити виконавцю послуги з вивезення та захоронення ТПВ, у порядку і терміни, що зазначені в статті 5 договору.

Згідно з умовами пункту 5.4. договору остаточну повну оплату за отримані послуги за повний місяць споживач проводить шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця до 10-го числа кожного наступного місяця.

Як вказує позивач, відповідачем спожиті в період з червня по жовтень 2018 року послуги з вивезення та захоронення твердих побутових відходів були оплачені лише частково в сумі 0 грн. 48 коп. за рахунок переплати за раніше діючим договором.

Доказів повної оплати наданих позивачем у період з червня по жовтень 2018 року послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів на залишкову суму 2 759 грн. 10 коп. відповідач не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідач свої зобов`язання за договором у повному обсязі не виконав, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем зі сплати наданих у період з червня по жовтень 2018 року послуг в сумі 2 759 грн. 10 коп.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг визначає Закон України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках (частина 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Відповідно до норм статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" виконавець комунальної послуги - суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги; колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги; споживач житлово-комунальних послуг (далі - споживач) - індивідуальний або колективний споживач.

Статтею 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є:

1) споживачі (індивідуальні та колективні);

2) управитель;

3) виконавці комунальних послуг.

Виконавцями комунальних послуг, зокрема, є: щодо послуг з поводження з побутовими відходами - суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.

Частиною 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено обов`язок індивідуального споживача оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить також з наступного.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як було встановлено судом, з урахуванням умов пункту 5.4. договору, оплата за надані в період з червня по жовтень 2018 року послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів повинна була здійснюватися споживачем щомісячно до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За нормами частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за можливість виконання ним грошового зобов`язання.

При цьому, відповідно до частини 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Доказів повної оплати наданих позивачем у період з червня по жовтень 2018 року послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів на залишкову суму 2 759 грн. 10 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу за спірний період, шляхом надання належних доказів, не спростував.

Враховуючи вищезазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню, оскільки зобов`язання повинні виконуватись належним чином та в установлені строки.

Враховуючи зазначене, факт наявності основної заборгованості за договором у відповідача перед позивачем в сумі 2 759 грн. 10 коп. належним чином доведений, документально підтверджений, тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 2 759 грн. 10 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Окрім цього суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, у пункті 6.3.2. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату наданих послуг споживач сплачує виконавцю пеню за кожний день прострочення платежу у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період виникнення боргу.

На підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов`язання за договором були виконані у повному обсязі, а відповідачем порушені, була нарахована пеня за загальний період прострочення з 30.06.2018 по 12.06.2019 в сумі 825 грн. 38 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано те, що:

- розрахунок слід здійснювати за кожним актом окремо, а позивачем здійснено нарахування на наростаючий підсумок заборгованості;

- оплаті надані послуги підлягають у строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а останній день строку для оплати наданих за актом від 31.10.2018 послуг припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для його оплати є перший за ним робочий день, а саме: 12.11.2018;

- нарахуванню підлягає пеня у період прострочення протягом 6 місяців з моменту її виникнення за кожним актом окремо, а не на загальну суму заборгованості протягом року;

- у розрахунку взагалі не зазначено періодів прострочення, а вказано лише кількість днів прострочення.

Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с.18), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений наступний правовий висновок:

"З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).".

Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.

Так, враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок пені, судом встановлено наступне:

- за актом № 18/009688 від 30.06.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за червень 2018 року) граничний строк оплати - 10.07.2018; заборгованість складає 514 грн. 90 коп., отже, в період прострочення з 11.07.2018 по 10.01.2019 пеня складає 92 грн. 60 коп.;

- за актом № 18/015129 від 31.07.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за липень 2018 року) граничний строк оплати - 10.08.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.08.2018 по 10.02.2019 пеня складає 93 грн. 15 коп.;

- за актом № 18/017368 від 31.08.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за серпень 2018 року) граничний строк оплати - 10.09.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 11.09.2018 по 10.03.2019 пеня складає 108 грн. 31 коп.;

- за актом № 18/019067 від 30.09.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за вересень 2018 року) граничний строк оплати - 10.10.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.10.2018 по 10.04.2019 пеня складає 92 грн. 51 коп.;

- за актом № 18/022324 від 31.10.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за жовтень 2018 року) граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 12.11.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 13.11.2018 по 12.05.2019 пеня складає 108 грн. 31 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 494 грн. 88 коп.

Крім того, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналогічні положення були узгоджені у пункті 6.3.1. договору.

Враховуючи вищевикладене та у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача інфляційні втрати за період з березня 2018 року по травень 2019 року у сумі 407 грн. 74 коп.

З приводу вказаних вимог суд зазначає таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 цього Закону індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18, від 22.01.2019 у справі № 905/305/18, від 30.01.2019 у справі № 922/175/18.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем, та встановлено, що під час його проведення позивачем:

- не були враховані наведені вимоги;

- позивачем здійснювалося нарахування інфляційних втрат на борг, який не є предметом спору у даній справі та наявність якого не підтверджена взагалі жодним доказом;

- не враховано, що розрахунок слід здійснювати за кожним актом окремо, а позивачем здійснено нарахування на наростаючий підсумок заборгованості;

- оплаті надані послуги підлягають у строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а останній день строку для оплати наданих за актом від 31.10.2018 послуг припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для його оплати є перший за ним робочий день, а саме: 12.11.2018;

- у розрахунку взагалі не зазначено періодів прострочення, а вказано лише кількість днів прострочення.

Враховуючи вказане, розрахунок інфляційних втрат, долучений позивачем до позовної заяви (а.с.19), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, враховуючи правові позиції вищевказаних постанов Верховного Суду, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом № 18/009688 від 30.06.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за червень 2018 року) граничний строк оплати - 10.07.2018; заборгованість складає 514 грн. 90 коп., отже, в період прострочення з 11.07.2018 по 10.01.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з серпня 2018 року по травень 2019 року, які в цей період складають 53 грн. 23 коп.;

- за актом № 18/015129 від 31.07.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за липень 2018 року) граничний строк оплати - 10.08.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.08.2018 по 10.02.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з вересня 2018 року по травень 2019 року, які в цей період складають 53 грн. 28 коп.;

- за актом № 18/017368 від 31.08.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за серпень 2018 року) граничний строк оплати - 10.09.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 11.09.2018 по 10.03.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з жовтня 2018 року по травень 2019 року, які в цей період складають 50 грн. 24 коп.;

- за актом № 18/019067 від 30.09.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за вересень 2018 року) граничний строк оплати - 10.10.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.10.2018 по 10.04.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з листопада 2018 року по травень 2019 року, які в цей період складають 33 грн. 35 коп.;

- за актом № 18/022324 від 31.10.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за жовтень 2018 року) граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 12.11.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 13.11.2018 по 12.05.2019 інфляційні втрати слід нараховувати за період з грудня 2018 року по травень 2019 року, які в цей період складають 25 грн. 77 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат підлягають частковому задоволенню в сумі 215 грн. 87 коп.

Крім того, у зв`язку з простроченням відповідачем виконання зобов`язання щодо оплати наданих послуг у строки, визначені умовами договору, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення з відповідача 3% річних за загальний період прострочення з 31.07.2018 по 12.06.2019 в сумі 52 грн. 99 коп.

Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.20), та встановлено, що під час його проведення позивачем не було враховано таке:

- розрахунок слід здійснювати за кожним актом окремо, а позивачем здійснено нарахування на наростаючий підсумок заборгованості;

- оплаті надані послуги підлягають у строк до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а останній день строку для оплати наданих за актом від 31.10.2018 послуг припадає на вихідний день, отже з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, днем закінчення строку для його оплати є перший за ним робочий день, а саме: 12.11.2018;

- у розрахунку взагалі не зазначено періодів прострочення, а вказано лише кількість днів прострочення.

Отже, розрахунок 3% річних, здійснений позивачем (а.с.20), визнається судом необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Враховуючи визначені судом періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку, здійснивши власний розрахунок 3% річних за вказаними періодами, судом було встановлено наступне:

- за актом № 18/009688 від 30.06.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за червень 2018 року) граничний строк оплати - 10.07.2018; заборгованість складає 514 грн. 90 коп., але за вказаним актом позивач не здійснює нарахування та, відповідно, не заявляє 3% річних до стягнення;

- за актом № 18/015129 від 31.07.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за липень 2018 року) граничний строк оплати - 10.08.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.08.2018 по 12.06.2019 3% річних складають 12 грн. 96 коп.;

- за актом № 18/017368 від 31.08.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за серпень 2018 року) граничний строк оплати - 10.09.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 11.09.2018 по 12.06.2019 3% річних складають 13 грн. 71 коп.;

- за актом № 18/019067 від 30.09.2018 про фактичне виконання послуг на суму 515 грн. 38 коп. (за вересень 2018 року) граничний строк оплати - 10.10.2018; заборгованість складає 515 грн. 38 коп., отже, в період прострочення з 11.10.2018 по 12.06.2019 3% річних складають 10 грн. 38 коп.;

- за актом № 18/022324 від 31.10.2018 про фактичне виконання послуг на суму 606 грн. 72 коп. (за жовтень 2018 року) граничний строк оплати, з урахуванням положень частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України, - 12.11.2018; заборгованість складає 606 грн. 72 коп., отже, в період прострочення з 13.11.2018 по 12.06.2019 3% річних складають 10 грн. 57 коп.

Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 47 грн. 62 коп.

Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Стягненню з відповідача на користь позивача підлягає частина витрат по сплаті судового збору в сумі 1 670 грн. 39 коп.

Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги Товариства з додатковою відповідальністю "Дніпрокомунтранс" до Фізичної особи - підприємця Єрмолова Вячеслава Валентиновича про стягнення заборгованості за договором про надання послуг з вивезення та захоронення твердих побутових відходів (ТВП) № 4043 від 13.02.2018 у загальному розмірі 4 045 грн. 21 коп. - задовольнити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Єрмолова Вячеслава Валентиновича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Дніпрокомунтранс" (49107, м. Дніпро, Запорізьке шосе, будинок 26; ідентифікаційний код 02128158) - 2 759 грн. 10 коп. основного боргу, 494 грн. 88 коп. - пені, 215 грн. 87 коп. - інфляційних втрат, 47 грн. 62 коп. - 3% річних та 1 670 грн. 39 коп. - частину витрат по сплаті судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 04.09.2019.

Суддя Ю.В. Фещенко