Рішення № 84000531, 28.08.2019, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2-а/754/98/19

Справа №754/6339/17

РІШЕННЯ

Іменем України

28 серпня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді - Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання - Ковтуненка В.В.,

за участі:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача ГУПФУ в м. Києві - Мних Н.М.

представника відповідача ПФУ - Новицької А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, треті особи: Кабінет Міністрів України, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання провести перерахунок пенсії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Деснянського районного суду м. Києва із позовом до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, треті особи: Кабінет Міністрів України, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання провести перерахунок пенсії, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яка полягає у неперерахуванні йому пенсії з 01.01.1993 року до сьогоднішнього дня, призначеної в СРСР та УРСР за віком, яка на момент проголошення незалежності України і створення самостійної української держави України у 1991 році складала 200 рублів СРСР-УРСР у максимальний розмір пенсії за віком, встановлений ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 22, 46 Конституції України та ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення».

- зобов`язати Пенсійний фонд України та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві перерахувати з 01.01.1993 року до сьогоднішнього дня (до моменту судового розгляду цієї справи) та виплатити призначену позивачу в СРСР та УРСР пенсію за віком, яка на момент проголошення незалежності України у 1991 році складала двісті громадянських рублів (200 рублів СРСР-УРСР), у максимальний розмір пенсії за віком, встановлений ст. 19 Закону України «Про пенсійне забезпечення», ст.ст. 22, 46 Конституції України та ст. 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказував на те, що має отримувати законну максимальну пенсію в розмірі дев`яти офіційних мінімальних пенсій. А якщо десять років каторги з 1945 року по 1955 рік в таборах, які було після реабілітації зараховано в потрійному розмірі (за 30 троків стажу), зарахувати як його зайнятість протягом 10 років на роботах, передбачених пунктом «а» статті 13 і статтею 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то позивач з урахуванням всіх доплат мав право отримувати свою законну максимальну пенсію з усіма доплатами як учасника війни та реабілітованого в розмірі дванадцяти офіційних мінімальних пенсій.

Ухвалою від 28.03.2018 року прийнято до провадження вищевказаний адміністративний позов за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

У судовому засіданні позивач та його представник уточнені позовні вимоги підтримали посилаючись на доводи, які виклали в численних заявах, що подані на адресу суду й долучені до справи та просили адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідачів: ГУПФУ в м. Києві - Мних Н .М. та ПФУ - Новицька А.О. проти задоволення позову заперечували.

Позиція представника ПФУ зводилась до того, що Положення про Пенсійний фонд України відповідно до покладених

на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів.

Відповідно до пп. 7 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в

районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого

постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року № 28-2, призначення, перерахунок та виплати пенсії є виключною компетенцією територіальних управлінь Фонду. Пенсійний фонд України, відповідно до покладених на нього завдань, лише організовує, координує та контролює роботу територіальних органів щодо, зокрема, призначення (перерахунку) і виплати пенсій (пп. 6 п. 4 Положення № 280). Створення спеціальних підрозділів, які безпосередньо призначають (перераховують) та виплачують пенсії в Пенсійному фонді України, чинним законодавством не передбачено. Отже, Пенсійний фонд України, як центральний орган виконавчої влади, не наділений повноваженнями щодо безпосереднього призначення, перерахунку та виплати пенсії, оскільки функція з призначення, перерахунку та виплати пенсії є виключною компетенцією територіальних управлінь Фонду. За таких умов, вимога позивача залучити Пенсійний фонд України в якості відповідача є безпідставною та необґрунтованою. Крім того, Пенсійним фондом України не приймалося рішень з питань пенсійного забезпечення позивача та рішень щодо перерахунку його пенсії в розумінні приписів п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України могли бути оскаржені до суду. Виходячи з прохальної частини заяви про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 , заявлені одночасно до Пенсійного фонду України та Головного управління Пенсійного України в м. Києві. З огляду на вищезазначене, позовна заява в цій частині не відповідає вимогам п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України. Відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. У позовній заяві ОСОБА_1 просить перерахувати пенсію з 01.01.1993 року. Отже, заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються періоду з 1993 року, що,

враховуючи день звернення до суду з заявою про уточнення позовних вимог 01.11.2018 року. виходить за межі шестимісячного строку звернення до суду. При цьому, позивач згідно матеріалів справи до суду з заявою про поновлення строків не звертався та не вказав поважності причин пропуску звернення до суду. Право особи на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням. В свою чергу, таким легітимним обмеженням є строк звернення до адміністративного суду за захистом своїх порушених прав, що установлений чинним процесуальним законодавством. В даному випадку вбачається, що строк звернення до адміністративного суду обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Між тим, пенсія є періодичною виплатою, яку позивач отримував щомісячно, а отже, знав, що розмір відповідних виплат, крім того, нормативно-правові акти в Україні є загальнодоступними та оприлюднюються у встановленому порядку. Проте, позивачем тільки у листопаді 2018 року оскаржено, як він вважає, бездіяльність

Пенсійного фонду України, тобто із суттєвим пропуском встановленого 6-місячного строку звернення до суду. За таких умов представник Пенсійний фонд України вбачала підстави для застосування положень ч.1 ст. 123 КАС України та залишення позову без розгляду.

Позиція представника ГУПФУ в м. Києві зводилась до того, що пенсія позивача обчислена на підставі документів, які містяться в матеріалах пенсійної справи та відповідно до норм чинного законодавства. Відповідно до статті 47 Закону (із змінами) тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року у період роботи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») пенсія, розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність (на даний час 1695,00 грн.). Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Виходячи з вищевказаного, розмір пенсійної виплати позивача складає 1695,00 грн. (1951,91 грн. х 85 %).

Представник третьої особи: Кабінету Міністрів України в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи судом повідомлявся належним чином.

Таким чином, заслухавши пояснення позивача, представника позивача, представників відповідачів, дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов висновку про підстав для часткового задоволення позову, виходячи з такого.

При винесенні рішення у даній справи суд керується приписами Кодексу адміністративного судочинства України в редакції, чинній з 15.12.2017 року.

Так, відповідно до пункту 10 частини 1 Перехідних положень КАС України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Згідно з частиною третьою статті 9 КАС України, кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В свою чергу частиною першою статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до приписів частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, згідно з наведеними положеннями КАС України, завданням адміністративного судочинства є відновлення порушеного права, свободи чи інтересу позивача у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Зі змісту ч.3 ст.23 Загальної Декларації прав людини, п.4 ч.1 Європейської Соціальної хартії та ч.3 ст.46 Конституції України випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них та їхніх сімей.

Відповідно до пунктів 3 та 4 Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» від 25.08.1996 року №762/96 українські карбованці підлягали обміну на гривні (банкноти та розмінну монету) за курсом 100000 карбованців на 1 гривню.

З 02.09.1996 року по 16.09.1996 року на території України функціонували у готівковому обігу гривня, а також український карбованець, який поступово вилучався з обігу.

Починаючи з 24 год. 16.09.1996 року, функціонування українського карбованця в готівковому обігу припинилося. З цього моменту єдиним законним засобом платежу на території України стала гривня.

При цьому, статтею 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV визначено, що пенсійні виплати - це грошові виплати в системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, що здійснюються у вигляді пенсії, довічної пенсії або одноразової виплати, а пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з частиною 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, як одержувач пенсії та отримує пенсію за віком, відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням стажу 56 років 11 місяців 8 днів (зарахованого по 31.12.2010 року) із застосуванням заробітної плати за період роботи з 01.02.1984 року по 31.01.1985 року, індивідуальний коефіцієнт заробітної плати 1,44773.

Згідно із заявою від 25.02.1985 року позивачу була призначена пенсія в розмірі 120,00 крб. за віком відповідно до Закону «Про державні пенсії в СРСР» з урахуванням трудового стажу 25 років 11 місяців 26 днів та середньомісячної заробітної плати 246,58 крб., обчисленого за період роботи з 01.02.1984 року по 31.01.1985 року.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 06.12.1991 року № 1931-XII, 01.01.1992 року набрав чинності Закон України «Про пенсійне забезпечення».

За матеріалами пенсійної справи проведено перерахунок пенсії позивача за нормами зазначеного Закону.

Розмір пенсії було обчислено із скоригованого, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1991 року № 369, середньомісячного заробітку 616,45 крб. (суму середньомісячного заробітку 246,58 крб. збільшено в 2,5 рази).

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону, пенсія за віком встановлювалася в розмірі 55 % заробітку. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам пенсія збільшується на 1 % заробітку. Розмір пенсії не міг перевищувати до 01.07.1992 року - двох мінімальних пенсій за віком, а з 01.07.1992 року - трьох мінімальних пенсій за віком.

З метою коригування рівнів державних пенсій, з 01.10.1992 року проведено перерахунок пенсії із середньомісячного заробітку скоригованого відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 20.07.1992 року № 395. Розмір пенсії до виплати з 01.10.1992 року склав 2400 крб.

В подальшому пенсія перераховувалася відповідно до рішень Уряду України і виплачувалась в максимальному розмірі.

З 01.07.2003 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.04.2003 року № 544 основний розмір пенсії становив 150 грн. (максимальний), а з урахуванням підвищення як учаснику війни (9,96 грн.) та підвищення реабілітованим (9,96 грн.) складав 169,92 грн.

З 01.01.2004 року відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» проведено перерахунок пенсії.

Вказаним Законом змінено алгоритм визначення розміру пенсії. Розмір пенсії за цим Законом визначається як добуток коефіцієнту страхового стажу та заробітку кожної конкретної особи, обчисленого згідно статті 40 Закону.

Відповідно до статті 25 Закону, коефіцієнт страхового стажу з урахуванням періодів до набрання чинності цим Законом не може перевищувати 0,75.

Відповідно до частини 4 статті 42 Закону, у разі якщо застрахована особа після призначення пенсії продовжувала працювати, перерахунок пенсії проводиться з урахуванням не менш як 24 місяців страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі.

Відповідно до заяви позивача від 23.03.2011 року та копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної підприємцем від 25.07.2005 року № 240500, Управлінням було переведено позивача в категорію працюючих осіб.

13.02.2012 року позивач звернувся Управління із заявою, щодо призначення перерахунку пенсії по стажу. Управлінням було проведено зазначений перерахунок пенсії та зараховано страховий стаж за 2010 рік згідно даних системи персоніфікованого обліку.

Пенсію було перераховано з урахуванням страхового стажу 56 років 11 місяців 8 днів та заробітної плати, визначеної за період роботи з 01.02.1984 року по 31.01.1985 року.

Коефіцієнт страхового стажу, з урахуванням величини оцінки одного року страхового стажу - 1,35 %, становив 0,75000 (56 р. х 12 11 міс.) х 1,35 :1200) індивідуальний коефіцієнт заробітної плати - 1,44773.

Станом на 01.06.2016 року розмір пенсії позивача становить 1951,91 грн., де: (1,44773 х 1197,91 х 0,75000) = 1300,69 грн. основний розмір пенсії, обчислений згідно ст.27 цього Закону, де:

-1,44773 - індивідуальний коефіцієнт заробітку;

-1197,91 - показник середньої заробітної плати працівників, зайнятих в галузях економіки України, за 2007 рік;

-0,75000 - індивідуальний коефіцієнт стажу;

-332,94 грн. - доплата за понаднормативний стаж 23 років (783,79 грн.*23%);

-54,40 грн. - підвищення реабілітованим;

-38,27 грн. - підвищення у зв`язку із зростанням середньої заробітної плати;

-169,50 грн. - підвищення учасникам війни;

-56,11 грн. - індексація.

Відповідно до статті 47 Закону (із змінами) тимчасово у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року у період роботи (крім інвалідів І та II груп, інвалідів війни ІІІ групи та учасників бойових дій, осіб, на яких поширюється дія пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») пенсія, розмір якої перевищує 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачується в розмірі 85 відсотків призначеного розміру, але не менше 150 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, що втратили працездатність (на даний час 1695,00 грн.). Після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Виходячи з вищевказаного, розмір пенсійної виплати позивача складає 1695,00 грн. (1951,91 грн. х 85 %).

16.01.2014 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України в Деснянському районі м. Києва із заявою про перерахунок пенсії згідно з ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні».

Однак, позивачу було відмовлено у здійсненні перерахунку пенсії з посиланням на здійснення виплат на підставі постанови Кабінету Міністрів України від №654 від 16.07.2008 року та на постанову Кабінету Міністрів України №1293 від 27.12.2005 року.

Вказану постанову позивач вважає незаконною, а своє право на отримання пенсії у повному розмірі порушеним.

Відповідно до п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно ч. 1 ст. 14 Закону України «Про пенсійне забезпечення» працівники, безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних і відкритих гірничих роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт і рудників та в металургії, - за списком робіт і професій, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, мають право на пенсію незалежно від віку, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 25 років, а працівники провідних професій на цих роботах: робітники очисного вибою, прохідники, вибійники на відбійних молотках, машиністи гірничих виймальних машин, сталевари, горнові, агломератники, вальцювальники гарячого прокату, оброблювачі поверхневих дефектів металу (вогневим засобом вручну) на гарячих дільницях, машиністи кранів металургійного виробництва (відділень нагрівальних колодязів та стриперних відділень), - за умови, якщо вони були зайняті на цих роботах не менше 20 років. Такий же порядок пенсійного забезпечення поширюється і на працівників, безпосередньо зайнятих повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничо-рятувальних частин) на шахтах по видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, що реструктуризуються або знаходяться в стадії ліквідації, але не більше 2 років.

Пенсії за віком призначаються у розмірі 55 процентів заробітку (стаття 64), але не нижче мінімального розміру пенсії. За кожний повний рік роботи понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам пенсія збільшується на 1 процент заробітку, але не менш як на 1 процент мінімального розміру пенсії. Працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, за кожний рік роботи, яка дає право на пенсію на пільгових умовах, пенсія збільшується на 1 процент заробітку. Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості. Мінімальний розмір пенсії за віком підвищується у зв`язку із збільшенням величини вартості мінімального споживчого бюджету чи межі малозабезпеченості. Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох, а для працівників, зайнятих на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - чотирьох мінімальних пенсій за віком. Розмір пенсії за віком, обчислений відповідно до цієї статті, не може перевищувати 75 процентів заробітку, за винятком мінімальних пенсій, підвищених за роки роботи понад 25 років у чоловіків і 20 - у жінок, а працівникам, зайнятим на роботах, передбачених пунктом "а" статті 13 і статтею 14 цього Закону, - 85 процентів заробітку. З метою коригування рівнів пенсій, призначених до введення в дію цього Закону, провадиться їх перерахунок виходячи з рівня заробітної плати відповідних категорій працівників за станом на 1 січня 1992 року.

Відповідно до частини третьої статті 27 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017 максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

04.06.2019 року Конституційний Суд України ухвалив Рішення у справі за конституційними поданнями 45 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень Закону України «Про пенсійне забезпечення» та 48 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України «Про пенсійне забезпечення», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державну службу», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про статус народного депутата України», «Про дипломатичну службу», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про Кабінет Міністрів України», «Про прокуратуру», а також Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 року № 379/95-ВР.

Цим рішенням Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ зі змінами (далі - Закон 1788), внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213-VIII (далі - Закон 213), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 року № 911-VIII.

Конституційний Суд України зазначає, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.

Отже, зважаючи на вищевикладене та оскільки за нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсія позивача була розрахована у максимальному розмірі, то такий розмір і повинен залишатись наразі.

Визначаючись щодо вимог позову про визнання бездіяльності Пенсійного фонду України неправомірною та зобов`язання провести перерахунок пенсії, суд виходить з того, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В той же час, відповідно до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою КМ України від 23.07.2014 року №280, ПФ України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується КМ України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню.

Цим же Положенням, зокрема пунктом 4, серед завдань ПФ України визначено організацію, координацію та контроль за роботою територіальних органів щодо забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФ України та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до пунктів 7, 8 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, затвердженого постановою правління ПФ України від 22.12.2014 року №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 року №41/26486, управління Фонду призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства, забезпечують своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

Таким чином, виключно до завдань управлінь ПФ України належить призначення, перерахунок та виплата пенсій та грошових утримань.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).

Ні адміністративний позов, ні матеріали справи не містять відомостей щодо існування об`єктивних обставин, які обумовили неможливість звернення позивача до суду з цим позовом.

Таким чином, адміністративний позов має бути задоволений в межах шестимісячного строку звернення до суду, встановленого ст. 122 КАС України, тобто не з 01.01.1993 року, а з 16.11.2016 року, оскільки позов поданий до суду 16.05.2017 року.

Згідно із ч. 3 ст. 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Аналіз зазначених норм показав, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для застосування наслідків пропущення цих строків, оскільки суд може визнати причину пропуску строку поважною і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому КАС України.

Обставини, з якими сторона пов`язує поважність причин пропуску строків звернення до суду, доводяться стороною або встановлюються судом на підставі позовної заяви та доданих до неї документів.

Суд враховує, що позивачем не заперечується той факт, що він був обізнаний щодо виду пенсії та її розміру, тощо.

Таким чином, оскільки позивачем не наводиться та зі змісту позовної заяви не вбачається будь-яких причин, які б об`єктивно та непереборно перешкоджали своєчасно звернутись до суду із вищезазначеними вимогами, суд позбавлений можливості застосувати приписи ст. 123 КАС України щодо визнання причин пропуску строку поважними.

На підставі наведеного, суд вважає, що адміністративний позов в частині зобов`язання відповідачів перерахувати та виплатити пенсію за віком за період з 01.01.1993 року до 16.11.2019 року має бути залишено без розгляду.

Аналогічна правова позиція стосовно застосування строків захисту прав та інтересів через призму процесуальних строків КАС України викладена в постанові Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 27.02.2018 року в справі №523/5348/17.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 122, 123, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, треті особи: Кабінет Міністрів України, про визнання бездіяльності неправомірною та зобов`язання провести перерахунок пенсії - задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 до максимального розміру пенсії за віком починаючи з 16 листопада 2016 року.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено 02.09.2019 року.

Суддя: Н.Г. Таран