Рішення № 83998842, 20.08.2019, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/5044/18

Провадження № 2/520/939/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.08.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі – Кириковій О.О.,

за участю:

представника позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 ,

представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою

ОСОБА_1

до ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору –

Головне управління Держгеокадастру в Одеській області,

Одеська міська рада,

про визнання права на приватизацію земельної ділянки

без погодження меж із суміжним землекористувачем,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_1 ,

Київської районної адміністрації Одеської міської ради,

державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства

«Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень»

Щеплоцької Христини Богданівни,

Державного підприємства «Центр оцінки та інформації»,

про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування

спільним майном та прибудинковою територією будинку

шляхом знесення самовільно встановлених споруд,

визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач – ОСОБА_1 25 квітня 2018 року звернувся до Київського районного суду міста Одеси звернувся до Київського районного суду міста Одеси з позовом до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, в якому позивач просить суд визнати за ним – ОСОБА_1 право на приватизацію земельної ділянки, площею 0,0147 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), без встановлення і узгодження меж із ОСОБА_3 , яка є суміжним користувачем земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухомемайно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиногореєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, він - ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 , на підставі: технічного паспорту №б/н від 07.11.2016року, виготовленого ТОВ«БТІ Експерт-консалтинг» від 07.11.2016 року, свідоцтва про правовласності № НОМЕР_1 , виданого 07.06.2000 року та договору дарування №588 від 05.03.2012 року,посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ПохиленкоЛ.М.

Рішенням Одеської міської ради №1964-VII «Про надання дозволів громадянам нарозробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» від 26 квітня 2017року, ОСОБА_1 було надано дозвіл на розробку проектуземлеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 (цільове призначення земельної ділянки - для будівництва і обслуговування жилогобудинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На виконання рішення Одеської міської ради №1964-VII від 26.04.2017 року, ОСОБА_1 було замовлено у Товариства з обмеженою відповідальністю «Імперія - 2010», розробку проекту землеустрою щодо відведенняземельної ділянки у приватну власність.

При оформленні проекту відведення земельної ділянки необхідною умовою є узгодження її межі з власниками та користувачами сусідніх земельних ділянок.

Суміжними землекористувачами та землевласниками є ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_3

12 жовтня 2017 року Товариством з обмеженою відповідальністю «Імперія-2010» на адресу ОСОБА_3 було направлено листа за вих. №190 від 12.10.2017року з повідомленням, що 23 жовтня 2017 року о 12:00 годині будуть встановлюватись межі земельної ділянки ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .

Даний лист був отриманий відповідачем – ОСОБА_3 27 жовтня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6507805833245 від 12.10.2017року.

У визначений у листі-повідомленні день та час- 23.10.2017 року о 12:00 год., за адресою: м. АДРЕСА_2 вул. АДРЕСА_2 Берег, 4, за участю: директора ТОВ «Імперія-2010» ОСОБА_8 , землекористувача земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів та землевласників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 були погоджені межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0147 га, що відводиться у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з суміжними землекористувачами (земелевласниками), про що складено акт погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (земелевласниками) від 23.10.2017року.

У той же день, за участю директора ТОВ «Імперія-2010» ОСОБА_8 , землекористувача земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів та землевласників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було складено акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 23.10.2017 року, відповідно до якого жоден власник (користувач) земельної ділянки претензій щодо меж і конфігурації земельної ділянки не має.

Вказані акти було підписано директором ТОВ «Імперія-2010» ОСОБА_8 , землекористувачем земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжними землекористувачами та землевласниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , однак не підписано ОСОБА_3 у зв`язку з її неявкою, про що міститься відповідний надпис у акті погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (земелевласниками) від 23.10.2017 року та акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 23.10.2017року.

Підписи ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на актах засвідчено головою органу самоорганізації населення комітету мікрорайону "Золотий Берег" в місті Одесі ОСОБА_9 , про що міститься відповідний надпис та печатка органу СОН «Золотий Берег».

Після підписання вищезазначених актів, позивач – ОСОБА_1 звернувся до Одеської міської ради з проханням затвердити проект землеустрою за адресою: м. Одеса, вул. АДРЕСА_2 4/ АДРЕСА_3 .

У відповідь від Одеської міської ради надійшов лист за вих. № 4890/112-17 від 20.12.2017 року в якому, зокрема, зазначалось, що затвердження проекту землеустрою неможливе у зв`язку з відсутністю погодження суміжника ОСОБА_3 , що в свою чергу, позбавляє ОСОБА_1 реалізувати своє право на приватизацію земельної ділянки за вищезазначеною адресою.

24 лютого 2018 року ОСОБА_1 на адресу органу СОН «Золотий Берег» був направлений лист з проханням надати довідку про те, що дійсно 23 жовтня 2017 року під час складення вищевказаних актів була відсутня ОСОБА_3 , яка була належним чином повідомлена про початок робіт зі встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідь орган СОН «Золотий Берег» надав довідку за вих.№12 від 24.02.2018 року, в якій зазначається, що дійсно ОСОБА_3 була відсутня 23 жовтня 2017 року під час проведення робіт зі встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З метою довідатися причини неявки відповідача, 23 жовтня 2018 року на проведення робіт зі встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 на адресу ОСОБА_3 був направлений рекомендований лист з описом вкладення від 26 березня 2018 року (поштове відправлення № 6504407114957) з проханням надати згоду на погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом підписання акту погодження меж та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, які додаються до листа, а у разі незгоди підписання вищезазначених актів, з проханням надати конструктивні пояснення щодо причин відмови у погодженні меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до системи відстеження поштових відправлень, яка міститься на офіційному сайті «Укрпошта» (https://ukrposhta.ua) поштове відправлення № 6504407114957 було особисто вручено ОСОБА_3 02 квітня 2018 року о 16 год. 12 хв., але станом на день подання даної позовної заяви жодної відповіді від відповідача так і не надійшло.

Таким чином, як стверджує позивач, відповідач без пояснень будь-якої причини необґрунтовано відмовляється від підписання акту погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

З урахуванням вищевказаних обставин, оскільки у зв`язку з необґрунтованими діями відповідача щодо уникнення від підписання акту погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , позивач позбавлений можливості здійснити дії з завершення розробки проекту землеустрою щодо відведенняземельної ділянки у приватну власність, а відтак позбавлений права на приватизацію вищевказаної земельної ділянки, ОСОБА_1 був вимушений звернутись до суду з відповідним позовом.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу суду, цивільну справу за вказаною позовною заявою було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 07 травня 2018 року вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання.

07 червня 2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача ОСОБА_3 , в якому остання просить суд відмовити у задоволенні позову з посиланням на наступне.

ОСОБА_3 посилається на те, що вона є суміжним власником будинку АДРЕСА_2 , а саме їй належить квартира АДРЕСА_4 у вказаному будинку та гараж.

Позивач ОСОБА_1 став власником суміжної квартири АДРЕСА_3 , яку в свою чергу перестроїв та ввів до експлуатації, як окремий будинок.

ОСОБА_3 стверджує, що ОСОБА_1 . здійснивши вказані дії з введення свого будинку в експлуатацію та розпочавши дії з приватизації земельної ділянки, фактично позбавив її проходу до належної їй квартири АДРЕСА_5 .

Відповідачка також стверджує, що позивачем дії з реєстрації за ним права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 , на підставі: технічного паспорту №б/н від 07.11.2016року, виготовленого ТОВ«БТІ Експерт-консалтинг» від 07.11.2016 року, свідоцтва про правовласності № НОМЕР_1 , виданого 07.06.2000 року та договору дарування №588 від 05.03.2012 року,посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ПохиленкоЛ.М., були здійснені з грубим порушенням встановленим законом порядку.

Відповідачка вважає, що у разі задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , такі дії порушать її на користування прибудинковою територією, як співвласника будинку АДРЕСА_2 , та обмежить її право на доступ до належної їй квартири АДРЕСА_5 .

07 червня 2018 року ОСОБА_3 надала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення, в якому просить суд:

- усунути ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж»;, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07 листопада 2016 року, що фактично є колишньою квартирою АДРЕСА_6 ;

- визнати незаконним та скасувати розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21 листопада 2016 року за №742 «Про затвердження технічного висновку АДРЕСА_1 ; гр. ОСОБА_1 »;

- визнати незаконним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 року 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Христиною Богданівною, якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування зустрічного позову, ОСОБА_3 посилається на те, що ОСОБА_1 фактично самовільно виділив собі в натурі частку спільного із ОСОБА_3 майна без її згоди та всупереч забороні закону (спільні стіни квартир АДРЕСА_7 № 1 та АДРЕСА_5 в АДРЕСА_2 ), захопив собі частину двору спільного користування (прибудинковий території) в розмірі не менш 61 кв.м. шляхом її огородження та самовільної забудови, унеможливив користування входом до двору будинку з вулиці та проходом загального користування через двір до квартири АДРЕСА_4 , чим порушив права позивача на це майно, яке є у спільній сумісній власності.

В свою чергу, як стверджує позивачка за зустрічним позовом, розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21.11.2016 року № 742, затверджено в порушення вимог закону, а саме без згоди ОСОБА_3 , дозволу міського голови (його зама), таке незаконне перетворення квартири ОСОБА_1 в окремий будинок із одночасним виділенням в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку, також порушило права позивача на це майно, яке перебуває у спільній сумісній власності.

Крім того, позивачка вважає, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Христиною Богданівною, на підставі якого зареєстровано права власності за ОСОБА_1 на житловий будинок загальною площею 97,5 кв. м., житловою площею 68,2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 , прийнято в порушення Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

У підготовчому судовому засіданні 19.09.2018 року судом було ухвалено прийняти вказаний зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення, до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем.

Також у підготовчому судовому засіданні 19.09.2018 року судом за клопотанням відповідача ОСОБА_3 було ухвалено залучити – Державне підприємство «Центр оцінки та інформації» в якості співвідповідача за зустрічним позовом ОСОБА_3 , а також залучено – Одеську міську раду, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за первісним позовом ОСОБА_1 ..

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 19.09.2018 року задоволено клопотання ОСОБА_3 про витребування доказів. Витребувані докази з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради», Київської районної адміністрації Одеської міської ради, державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни, Державного підприємства «Центр оцінки та інформації».

15.11.2018 року до суду на виконання вказаної ухвали суду, надійшли витребувані докази з Київської районної адміністрації Одеської міської ради.

На виконання вказаної ухвали суду, 23.11.2018 року надійшла відповідь з ДП «Оцінки та інформації» за вих. №03/1073, в якій повідомлено що витребуване судом рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за №32502543 від 23.11.2016 року, відсутнє в паперовій формі в ДП, оскільки зберігання реєстраційних справ у паперовій формі здійснюється виключно виконавчими органами міських рад міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення, Київською, Севастопольською міськими, районними, районними у містах Києві та Севастополі державними адміністраціями за місцезнаходженням відповідного майна.

26.11.2018 року на виконання вказаної ухвали суду, до суду надійшли витребувані докази з Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради, а саме копії інвентаризаційних справ стосовно квартир №1,2 АДРЕСА_2 .

30.10.2018 року до суду також надійшов відзив на зустрічну позовну заяву від ОСОБА_1 , в якому останній вважає позовні вимоги ОСОБА_3 безпідставними, такими, що задоволенню не підлягають.

Ухвалою Київського районного суду міста Одеси від 20.02.2019 року задоволено заяву ОСОБА_3 про забезпечення доказів та витребувано з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірену копію рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23 листопада 2016 року 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Х.Б., якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 97,5 АДРЕСА_8 .м., АДРЕСА_9 , а також копії усіх документів що стали підставою для прийняття вказаного рішення.

Тієї ж дати, 20.02.2019 року судом було ухвалено закрити підготовче провадження по справі та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні.

25.03.2019 року на виконання зазначеної ухвали суду, до суду надійшла з Управління державної реєстрації юридичного департаменту Одеської міської ради належним чином завірена копія реєстраційної справи №1092639551101.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_2 в судовому засіданні 20.08.2019 року первісний позов підтримав, просив суд задовольнити, у задоволенні зустрічного позову заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити.

Представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_3 – ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову ОСОБА_1 , в його задоволенні просив суд відмовити, зустрічні позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити.

Інші учасники по справі у судове засідання не з`явились, про дату, час і місце проведення якого повідомлялись належним чином, про причини неявки суд не повідомили.

З урахуванням думки представників сторін по справі, судом було ухвалено провести розгляд справи в судовому засіданні 20.08.2019 року за наявною явкою представників сторін по справі.

Заслухавши пояснення представників сторін по справі, вивчивши, дослідивши та проаналізувавши усі документи наявні в матеріалах справи, суд вважає позовні заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підлягаючими до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_6 , загальною площею 70,2 кв.м., належала на праві спільної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 07.06.2002 року, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеського міськвиконкому від 04.06.2002 року за №889.

Надалі, 05 березня 2012 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу, зареєстрований в реєстрі за №588, на підставі якого ОСОБА_10 подарувала ОСОБА_1 належну їй Ѕ частку квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 70,2 кв.м.

Отже, на підставі вказаних документів, ОСОБА_1 став власником квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 70,2 кв.м.

Надалі, відповідно до технічного висновку виданого експертом ОСОБА_11 І. ОСОБА_12 . (кваліфікаційний сертифікат серії НОМЕР_3 ), за технічними показниками можливо змінити функціональне призначення квартири під житловий будинок.

21 листопада 2016 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради прийнято розпорядження за №742 «Про затвердження технічного висновку м. Одеса, вул. АДРЕСА_9 берег, 4 АДРЕСА_10 к.1. гр. ОСОБА_1 », яким затверджено технічний висновок про технічну можливість зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_6 , під житловий будинок.

Згідно з технічним паспортом на садибний житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 07.11.2016 року ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» за замовленням ОСОБА_1 , вбачається, що вказаний об`єкт нерухомості має загальну площу 97,5 кв.м. Інформація про самовільно побудовані приміщення відсутня.

З Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 73721238 від 23.11.2016 року вбачається, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м. що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Право власності за ОСОБА_1 на вказаний будинок було зареєстровано 23 листопада 2016 року рішенням державного реєстратора Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економіко-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Христиною Богданівною, індексний номер 32502543, на підставі технічного паспорту, серія та номер б/н виданий 07.11.2016 року видавник: ТОВ «БТІ експерт консалтинг»; розпорядження, серія та номер 742 виданий 21.11.2016 року, видавник Київська районна адміністрація Одеської міської ради; свідоцтво про право власності, серія та номери: 01980 виданий 07.06.2002, видавник: Київська райадміністрація Одеського міськвиконкому; договір дарування, серія та номер: 588, виданий 05.03.2012, видавник Похиленко Л.М. приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу.

Судом також встановлено, що власниками квартир у будинку АДРЕСА_2 , є наступні особи:

1. ОСОБА_3 , якій належить на праві власності:

- квартира АДРЕСА_11 , на підставі договору дарування від 23.04.2009 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., зареєстрованого в реєстрі за №1775;

- квартира АДРЕСА_12 , на підставі договору дарування від 08.09.1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Орзіх В.М., зареєстрованого в реєстрі за №2721, дублікат якого видано тим же нотаріусом 20.07.2000 року, зареєстрований в реєстрі за №2451;

- гараж – сарай, загальною площею 27,0 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі договору купівлі-продажу від 13.06.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В.К., зареєстрованого в реєстрі за №У-218;

- гараж, розташований за адресою: АДРЕСА_2 , на підставі рішення Київського районного суду міста Одеси від 05.05.2004 року по справі №2-2987/04.

2. ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , яким належить на праві спільної власності квартира АДРЕСА_13 .

3. ОСОБА_7 , якому на праві власності належить квартира АДРЕСА_14 .

Вищевказані обставини підтверджуються інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта №112838104 від 05.02.2018 року; а також витребуваними судом належним чином завіреними копіями інвентаризаційних справ стосовно квартир АДРЕСА_15 , а також не спростовувались сторонами по справі під час розгляду справи.

15 грудня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського міського голови Труханова Г.Л. з заявою про передачу йому безоплатно у приватну власність земельну ділянку орієнтовною площею 0,0149 га, розташовану за адресою АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 pоку № 1964-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок», а саме в п. 44 надано ОСОБА_15 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На виконання вказаного рішення Одеської міської ради, ОСОБА_1 було замовлено в Товаристві з обмеженою відповідальністю «Імперія – 2010», розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність.

З наданих до суду документів вбачається, що під час здійснення ТОВ «Імперія – 2010» дій з розробки проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у приватну власність ОСОБА_1 , ТОВ «Імперія – 2010» 12.10.2017 року направило лист за вих. №190 на ім`я ОСОБА_3 , в якому повідомлено, що 23 жовтня 2017 року о 12:00 годині будуть встановлюватись межі земельної ділянки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 .

Даний лист був отриманий відповідачем – ОСОБА_3 27 жовтня 2017 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №6507805833245 від 12.10.2017року.

23.10.2017 року, за адресою: АДРЕСА_2 , за участю директора ТОВ «Імперія-2010» ОСОБА_8 , землекористувача земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжних землекористувачів та землевласників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 було погоджено межі земельної ділянки, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,0147 га, що відводиться у власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) з суміжними землекористувачами (земелевласниками), що підтверджується актом погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (земелевласниками) від 23.10.2017року.

23.10.2017 року, директором ТОВ «Імперія-2010» ОСОБА_8 , землекористувачем земельної ділянки ОСОБА_1 та суміжними землекористувачами та землевласниками ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 складено акт приймання-передачі межових знаків на зберігання від 23.10.2017 року, відповідно до якого жоден власник (користувач) земельної ділянки претензій щодо меж і конфігурації земельної ділянки не має.

Вказані акти було підписані вказаними особами, однак не підписано ОСОБА_3 у зв`язку з її неявкою, про що міститься відповідний надпис у акті погодження меж земельної ділянки з суміжними землекористувачами (земелевласниками) від 23.10.2017 року та акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 23.10.2017року.

Підписи ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на актах засвідчено головою органу самоорганізації населення комітету мікрорайону "Золотий Берег" в місті Одесі ОСОБА_9 , про що міститься відповідний надпис та печатка органу СОН «Золотий Берег».

Відповідно до довідки СОН «Золотий Берег» за вих.№12 від 24.02.2018 року, підтверджено, що ОСОБА_3 була відсутня 23 жовтня 2017 року під час проведення робіт зі встановлення та погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим здійснити завірення її підпису не можливо.

Згідно з листом Головного управління Держгеокадастру в Одеській області від 20.12.2017 року за №4890/112-17, адресований на ім`я ТОВ «Імперія-2010», затвердження проекту землеустрою, здійсненого за замовленням ОСОБА_1 , неможливе, у зв`язку з невиконанням в повному обсязі вимог пункту «б» частини 2 статті 198 ЗК України, а саме відсутністю погодження суміжника ОСОБА_3 .

26 березня 2018 року ОСОБА_1 було надіслано листа на ім`я ОСОБА_3 з вимогою про надання згоди на погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом підписання акту погодження меж та акту приймання-передачі межових знаків на зберігання, які додаються до листа, а у разі незгоди підписання вищезазначених актів, надати конструктивні пояснення щодо причин відмови у погодженні меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 .

Як вбачається, вказаний лист був направлений з описом вкладення. Номер відправлення у відповідності до квитанції від 27.03.2018 року, є №6504407114957.

Відповідно до системи відстеження поштових відправлень, яка міститься на офіційному сайті «Укрпошта» (https://ukrposhta.ua) поштове відправлення № 6504407114957 було особисто вручено ОСОБА_3 02 квітня 2018 року о 16 год. 12 хв.

Під час розгляду справи, ОСОБА_3 підтверджено, що нею не надано погодження меж земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , яка відводиться у власність ОСОБА_1 , з категоричною незгодою цих дій, а також остання вважає, що такими діями будуть порушені її права та інтереси.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 116 ЗК України, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Частиною третьою статті 158 ЗК України визначено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

За змістом статті 198 ЗК України, погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці, як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про землеустрій», встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка, крім того, межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам.

У відповідності до статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Захист земельних прав - це передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Статтею 106 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686, затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками (далі - Інструкція), пунктом 3.12 якої передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез`явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті приймання-передачі межових знаків на зберігання.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов`язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами. Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації.

Непогодження відповідачами меж земельної ділянки, яке мотивоване наявністю земельного спору є формою реалізації прав останніх, а сама по собі процедура погодження меж є виключно допоміжною стадією у процесі приватизації земельної ділянки, спрямована на те, щоб уникнути технічних помилок. Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компенсацію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Погодження меж полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови. Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки – правового значення вони не мають.

У той же час непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Вирішення питань, пов`язаних із передачею земельної ділянки у власність, належить до повноважень органу місцевого самоврядування, а чинне земельне законодавство не обмежує права на приватизацію земельної ділянки у зв`язку із відмовою суміжного землекористувача від підписання акта погодження меж земельних ділянок.

Таким чином, відмова відповідача ОСОБА_3 від підписання акта погодження меж земельної ділянки не порушує прав позивача на отримання земельної ділянки у власність і не є перешкодою у проведенні передбачених законом дій, спрямованих на приватизацію земельної ділянки позивачем, в тому числі і прийняття відповідних рішень органом місцевого самоврядування.

Крім того, як вже зазначалось, відповідно до ч.10, 11 ст. 118 ЗК України, відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Така правова позиція, узгоджується з правовими позиція Верховного Суду викладеними постановах від 28 березня 2018 року по справі №681/1039/15-ц, 18 квітня 2018 року по справі №346/4408/15-ц, від 23 січня 2019 року по справі №580/168/16-ц, від 20 березня 2019 року по справі №350/67/15-ц, що свідчить вже про усталену правову позицію у вирішення аналогічних спорів, що відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України враховується судом при постановленні судового рішення.

Одночасно, судом враховується, що з наданих до суду документів вбачається, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 наявні в судах багаточисленні судові спори з питання, що стосуються набуття сторонами права власності щодо нерухомого майна та отримання будь-яких рішень щодо нього.

Крім того, з наданих у судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 пояснень та наданих до суду доказів, судом було встановлено, що в провадженні Київського районного суду міста Одеси була наявна на розгляді цивільна справа №520/8662/19 за позовом ОСОБА_3 до Одеської міської ради, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування пункту 44 додатку 1 (Перелік громадян, яким надаються дозволи на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у м Одесі) рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 p. № 1964-VII «Про надання дозволів громадянам на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» стосовно надання ОСОБА_15 дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у АДРЕСА_1 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

З відкритого доступу - сайту судової влади щодо наявних спорів між сторонами по справі, вбачається, що за наслідком розгляду вказаної справи №520/8662/19, Київським районним судом міста Одеси 31.07.2019 ухвалено рішення, яким ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні позову, з мотивів не доведення останньою наявності порушених її прав. Рішення суду законної сили не набрало, а відтак, як доказ судом в цій справі не враховується.

Зазначені обставини, підтверджують, що між сторонами склались неприязні стосунки, що в свою чергу також дає підстави для беззаперечного висновку, що відмова ОСОБА_3 від підписання акта погодження меж земельної ділянки, пов`язана з наявністю таких стосунків, що в свою чергу, як вже судом зазначалось, не є підставою для прийняття органом місцевого самоврядування рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

На підставі викладеного суд вважає, що позовні вимоги позивача за первісним позовом ОСОБА_1 про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем, є передчасними, не доведеними та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог ОСОБА_3 заявлених у зустрічній позовній заяві в частині усунення ОСОБА_3 перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку АДРЕСА_2 шляхом знесення за рахунок ОСОБА_1 самовільно побудованих: огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж»;, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 (згідно технічного паспорту ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07 листопада 2016 року, що фактично є колишньою квартирою АДРЕСА_6 , суд зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 в обґрунтування вимог посилається на те, що ОСОБА_15 отримавши на підставі рішення Одеської міської ради від 26.04.2017 p. № 1964-VII дозвіл на розробку документації на земельну ділянку, яку він хоче приватизувати, має тепер право отримати цю ділянку у власність, в той час як це унеможливить позивачці прохід до свого майна (до кв. АДРЕСА_11 з вулиці до двору цього будинку), право користування прибудинковою територією цього будинку (входом до двору із подальшим проходом до кв. № 2), а також позбавить прав на ділянку, на якій розташований належний позивачці гараж розміром 4,47*5,1 м, та в будь-якому випадку поставить реалізацію зазначених прав позивачці в залежність від волі ОСОБА_16 як власника відповідної земельної ділянки.

Відповідно до частини першої статті 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відновлення становища, яке існувало до порушення, що передбачено пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Так, позивач за зустрічним позовом стверджуючі про наявність паркану збудованого ОСОБА_1 до свого будинку АДРЕСА_1 , внаслідок чого вона не має можливості пройти до належної їй квартири АДРЕСА_16 , посилається на технічний паспорт ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07 листопада 2016 року.

Однак, позивачем ОСОБА_3 під час розгляду справи не надано суду належних доказів на підтвердження зазначених обставин, а саме щодо дійсно здійснених ОСОБА_1 дій щодо зведення самовільного паркану, а також доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 не має права доступу до належного їй майна – квартири АДРЕСА_16 .

Суд звертає увагу, що під час розгляду справи, позивачем не заявлялось жодного клопотання щодо проведення відповідної судової експертизи, з урахуванням того, що для встановлення цих обставин необхідні спеціальні знання та техніка. Одночасно суд враховує, що представництво позивача за зустрічним позовом по справі, здійснювалось фаховим адвокатом, а відтак особою обізнаною в галузі права.

Також, суд зазначає, що згідно з технічним паспортом ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07 листопада 2016 року, виготовленого стосовно будинку АДРЕСА_1 , вбачається, що на схемі під №1 зазначена огорожа, з подальшим входом до двору.

Під час розгляду справи, судом було витребувано інвентаризаційну справу стосовно квартири АДРЕСА_6 , яку надалі, як вже судом було встановлено, позивачем було змінено функціональне призначення в житловий будинок АДРЕСА_1 за вказаною адресою.

Так, в матеріалах вказаної інвентаризаційної справи наявний технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_6 , виготовлений КП «ОМБТІ та РОН» від 15.03.2002 року, відповідно до якого вбачається, що вхід до квартири АДРЕСА_3 здійснюється з двору АДРЕСА_17 огорожу № АДРЕСА_5 .

Якщо здійснити зрівняння плану вказаних технічних паспортів вбачається, що огорожа №1 в будинку АДРЕСА_1 , зазначена у технічному паспорті ТОВ «БТІ Експерт-Консалтинг» від 07 листопада 2016 року, розташована саме на місці огорожі №5 до цього майна, відображеного у технічному паспорті від 15.03.2002 року.

Отже, зазначена огорожа у відповідності до вказаних обставин, була наявна, ще до набуття ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , права власності на квартиру АДРЕСА_6 , загальною площею 70,2 кв.м., яка вперше їм належала на праві спільної власності на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 07.06.2002 року, виданого на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеського міськвиконкому від 04.06.2002 року за №889.

Крім того, з зазначеного технічного паспорту від 15.03.2002 року, вбачається, що вхід до квартири АДРЕСА_7 2,3 також здійснюється АДРЕСА_18 двору АДРЕСА_19 , який також АДРЕСА_9 .

Зазначені обставини, щодо наявності двох інших входів, крім двору №2, до належного ОСОБА_3 майна – квартир № АДРЕСА_4 , також підтверджується з інформації викладеної на схемі-плану земельної ділянки, наданому особисто ОСОБА_3 до відзиву на позовну заяву, який міститься на аркуші справи №68 в І томі цивільної справи.

Одночасно суд враховує, що з наявних в матеріалах справи технічних паспортів вбачається, що квартири АДРЕСА_16 та квартира АДРЕСА_3 у вказаному будинку, яку ОСОБА_1 було змінено функціональне призначення в житловий будинок, являють собою окремо збудовані житлові будинки, який має власний вхід до нього.

На підставі вказаних обставин, суд вважає посилання позивача ОСОБА_3 щодо наявності самовільно побудованих ОСОБА_1 : огорожі №1 із металевими воротами на замку від літ. «Ж-2ж» до літ «А-1ж»; житлового будинку літ. «ж» до житлового будинку літ. «А-1ж»;, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , необґрунтованими, такими, що не підтверджені жодним докази, а відтак не підлягаючими до задоволення.

Щодо вимоги ОСОБА_3 про визнання незаконним та скасування розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради від 21 листопада 2016 року за №742 «Про затвердження технічного висновку АДРЕСА_2 .1; гр. ОСОБА_1 », суд зазначає наступне.

Як вже судом встановлювалось, 21 листопада 2016 року Київською районною адміністрацією Одеської міської ради прийнято розпорядження за №742 «Про затвердження технічного висновку м. Одеса, вул. АДРЕСА_9 берег, 4, к.1. гр. ОСОБА_1 », яким затверджено технічний висновок про технічну можливість зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_6 , під житловий будинок.

Щодо наявності порушеного права та його судового захисту, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.3.2.8 Положення про Київську районну адміністрацію Одеської міської ради, затвердженого рішенням Одеської міської ради від 13.02.2014 року за №4584-VI, в редакції, яка діяла станом на час прийняття оскарженого розпорядження, до повноважень рай адміністрації в галузі будівництва, серед інших віднесено – затвердження висновків, звітів та іншої технічної документації щодо зміни функціонального призначення, технічного стану жилих та нежилих приміщень, будинків та споруд, розташованих на території району.

Отже, вказане розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради є ненормативним правовим актом індивідуального характеру, який вичерпав свою дію.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб`єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв`язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів.

Прийняте відповідачем (як суб`єктом владних повноважень) розпорядження про затвердження технічного висновку є ненормативним актом, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання. Скасування такого акта не породжує наслідків для власника нерухомого майна, відтак обраний спосіб захисту порушених прав (оскарження рішення суб`єкта владних повноважень про затвердження технічного висновку) не забезпечує їх реального захисту, з урахуванням того, що висновок про зміну функціонального призначення – квартири АДРЕСА_6 , було проведено експертом з технічного обстеження будівель та споруд ОСОБА_17 .

Аналогічний висновок щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладений у постановах Верховного Суду України від 06 жовтня 2015 року у справі № 21-1306а15 та від 11 жовтня 2016 року у справі № 816/4340/14 та узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 802/950/17-а, які, відповідно до статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права та враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Крім того, суд звертає увагу, що як на підставу для скасування вказаного розпорядження, ОСОБА_3 посилалась на те, що на підставі зазначеного розпорядження, ОСОБА_18 за наслідком було змінено функціональне призначення його квартири АДРЕСА_6 , в житловий будинок, за наслідком чого він набував право на приватизацію земельної ділянки, що порушує її право.

В постанові Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 10.12.2013 року у справі № 21-358а13 зазначено, що: зацікавлена особа звертається до відповідних органів із заявами для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та для надання її у власність, за результатами розгляду яких визначені в статті 118 ЗК органи приймають одне з відповідних рішень. Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 10 грудня 2013 року (справа № 21-358а13) та від 07 червня 2016 року (справа №21-1391а16).

Тобто, усі учасники земельних відносин мають рівне право розробити проекти землеустрою, подальше затвердження яких відбувається із кінцевим визначенням особи, що отримає право власності або користування (оренду) на ділянку, а тому не має підстав зважати на пріоритетність того чи іншого заявника на стадії надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, що виключає наявність порушеного права позивача, який також має право на здійснення цих дій.

Тому посилання ОСОБА_3 на незаконність розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради, у зв`язку з тим, що за наслідком розпорядження ОСОБА_1 набув право власності на житловий будинок та на цей час має можливість отримати у власність земельну ділянку, з чим вона не згодна, суд до уваги не приймає та вважає, що вказана обставина не свідчить про незаконність розпорядження, та порушення прав позивача, оскільки такі дії жодним чином не свідчать про наявність підстав для позитивного рішення про надання земельної ділянки у власність, а також позивачем не підтверджено, яким чином право ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки порушує її право.

Щодо вимог позивача про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 32502543 від 23.11.2016 року 12:23:35, прийняте державним реєстратором «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцькою Христиною Богданівною, якою зареєстровано право власності за ОСОБА_1 на житловий будинок, загальною площею 97,5 кв.м., житловою площею 68,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 , суд зазначає наступне.

Позивач за зустрічним позовом в обґрунтування та підставу пред`явлення заявлених вимог, посилалась лише на порушене її право, як співвласника багатоквартирного будинку, а саме, що у разі приватизації ОСОБА_1 земельної ділянки, вона буде позбавлена права на користування прибудинковою територією.

Оскільки право ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки виникло, у зв`язку з переведенням ОСОБА_1 функціонального призначення квартири АДРЕСА_3 , позивач вважає, що така реєстрація за ОСОБА_1 права власності на будинок порушує її право та є незаконною, у зв`язку з порушенням порядку.

Щодо посилань про неможливість користування прибудинковою територією, ОСОБА_3 стверджувала, що житловий будинок АДРЕСА_2 є багатоквартирним будинком та у порушення вимог Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» вона, як співвласник багатоквартирного будинку позбавлена права на користування прибудинковою територією.

Суд, не погоджується з вказаними твердженнями ОСОБА_3 , виходячи з наступного.

Правовий режим земель житлової і суспільної забудови визначений главою 6 ЗК України.

Серед земель цієї категорії виділяють земельні ділянки, призначені для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку, у відповідності до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженого Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 року за №548, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 року за №1011/18306.

У рішенні Конституційного Суду України від 09.11.2011 року по справі №1-22/2011суд зазначив, що таке функціональне призначення, як обслуговування багатоквартирного будинку, має і прибудинкова територія довкола нього.

Більш обґрунтовне та повне визначення поняття «Прибудинкова територія» розкрито в Законі України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14.05.2015 року, відповідно до якого прибудинкова територія – територія довкола багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної і землевпоряджувальної документації, в межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і будівлі, що відносяться до нього, і споруди, необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку і задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників і наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих в багатоквартирному будинку (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону).

Аналогічний підхід до визначення прибудинкової території закріплений в Податковому кодексі України, що обумовлене численням плати за землю.

Розміри і конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також будівлі, що відносяться до них, споруди і прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпоряджувальної документації (ч. 4 ст. 42 ЗК України).

Слід зазначити, що на законодавчому рівні не передбачений чіткий критерій визначення розміру прибудинкової території для обслуговування багатоквартирного будинку, що обумовлене індивідуальними особливостями кожного з об`єктів такої забудови, а також наявністю або відсутністю вільних земель в межах певного населеного пункту, які можна було б виділити.

Законодавство України вимагає від забудовника належного оформлення прав на земельну ділянку – права власності або користування – ще до початку будівництва. В межах виділеної під будівництво земельної ділянки, з врахуванням проекту забудови, визначається прибудинкова територія багатоквартирного будинку.

З аналізу чинного законодавства вбачається, що у разі вже по існуючому багатоквартирному будинку, права на територію довкола такого будинку не оформлені, проте його співвласники ініціюють придбання таких прав, розмір прибудинкової території, визначатиметься з врахуванням містобудівної і землевпоряджувальної документації, що діє, а також існуючої забудови, тобто не порушуючи при цьому прав і інтересів власників і користувачів сусідніх земельних ділянок і розташованих на них об`єктів нерухомого майна.

Законом № 417-VІІІ від 14.05.2015 року внесені зміни в ЗК України, що дозволило співвласникам багатоквартирного будинку отримати безкоштовно у власність або в постійне користування земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також будівлі, що відносяться до них, споруди і прибудинкова територія, що знаходяться в загальній спільній власності власників квартир і нежитлових приміщень (ч. 2 ст. 42 ЗК України).

Нова редакція ч. 2 ст. 42 ЗК України, передбачає можливість оформлення прав на земельну ділянку під багатоквартирним будинком і прилеглою до нього територією на співвласників такого будинку.

Отже, теоретично створення окремої юридичної особи – об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі – ОСМД) не вимагається. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 116 ЗК України придбати права на землю із земель державної і комунальної власності можуть громадяни і юридичні особи.

Крім того, Законом №417-VIII від 14.05.2015 року (п.6 ч.1 ст.1; ч.1 ст.5) і Цивільним кодексом України (ч.2 ст.382) права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок і його прибудинкова територія, включені в перелік загального майна, що належить співвласникам такого будинку на праві загальної спільної власності.

Проте необхідною умовою є державна реєстрація таких прав, що відповідає вимогам ст.125 ЗК України.

Як вбачається з наявних документів в матеріалах справи будинок АДРЕСА_2 , перебуває в обслуговуванні Органа самоорганізації населення мікрорайону «Золотий берег».

Матеріали справи не містять жодних доказів передання, узгодження меж земельної ділянки під багатоквартирний будинок АДРЕСА_2 , як прибудинкової території. Крім того, позивачем за зустрічним позовом також не надано документів, щодо меж прибудинкової території, яка належить до території обслуговування багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 .

Виходячи з вищенаведеного, суд вважає, що ОСОБА_3 не доведено жодним належним, допустимим і достовірним доказом, що земельна ділянка, стосовно якої ОСОБА_1 розпочато процес приватизації та здійснюється технічна документація, належить до прибудинкової території житлового будинку АДРЕСА_2 , на яку має право користування ОСОБА_3 , як власник квартир №3,4 та гаражу в цьому будинку, а відтак суд вважає не доведеним наявність порушених прав ОСОБА_3 внаслідок здійснених ОСОБА_1 дій зі зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_6 , в житловий будинок та здійснення дій з розпочатку приватизації земельної ділянки.

Інших підстав, чим порушене право ОСОБА_3 , у зв`язку з набуттям ОСОБА_1 права власності на житловий будинок, внаслідок зміни функціонального призначення квартири АДРЕСА_6 , ОСОБА_3 не зазначено, у зв`язку з чим, суд доходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_3 в цій частині вимог.

Слід зазначити, що у відповідності до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує «кожному» захист «своїх прав», які були порушені. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Водночас суб`єктивна оцінка порушення права не є абсолютною.

Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб`єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права власності чи права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідача.

Пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлює, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ратифікована Україною Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" N 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і набрала чинності для України 11 вересня 1997 року.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на подання до суду скарги, пов`язаної з його або її правами та обов`язками цивільного характеру (рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (п. 36).

На це "право на суд", в якому право на доступ до суду є одним з його аспектів, може посилатися кожен, хто небезпідставно вважає, що втручання у реалізацію його або її прав цивільного характеру є неправомірним (рішення від 13 жовтня 2009 року у справі "Салонтаджі-Дробняк проти Сербії" (п. 132).

Разом з тим, як зазначає Європейський суд з прав людини, право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.

Також Європейський суд з прав людини зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі «Жоффре де ля Прадель проти Франції» від 16.12.1992 року).

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (Рішення Суду у справі «Артіко проти Італії» (Artico c. Italie) від 13 травня 1980 року).

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами 1-3 статті 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, зміст суб`єктивного права, про порушення якого стверджується в позовній заяві, міркування, висловлені на їх підтвердження, дійсний характер (природа) дій, які позивачем кваліфікуються як порушення його права, розуміння того, що захист прав та інтересів членів відповідача повинен мати на меті саме забезпечення їх дієвості і результативності, і не прагнути інших цілей, дає підстави вважати, що захист заявленого позивачем права знаходиться поза межами правовідносин, які виникли у зв`язку з реалізацією відповідачем своїх прав щодо розпочатку процедури приватизації земельної ділянки.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Відповідно до ч.6 ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до п. 27 Постанови Пленуму ВСУ № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю – змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У зв`язку з вищевикладеним, на підставі повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з`ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з`ясувавши їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 за допомогою належних та допустимих доказів не було доведено порушення будь-яких її прав чи інтересів, тому суд вважає що слід відмовити в задоволенні позовних вимог, через їх безпідставність та необґрунтованість.

З урахуванням викладеного, позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_3 , задоволенню не підлягають.

З урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, у відповідності до ст. 141 ЦПК України, судові витрати позивачам до відшкодування не підлягають.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 6, 13, 76-82, 89, 141, 263-265, 352, 354, п. 15.5 Перехідних положень Розділу ХІІІ ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_20 ) до ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_21 ), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору – Головне управління Держгеокадастру в Одеській області (місцезнаходження: 65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83), Одеська міська рада (місцезнаходження: 65004, м. Одеса, пл. Думська, 1) про визнання права на приватизацію земельної ділянки без погодження меж із суміжним землекористувачем – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 (місце проживання: АДРЕСА_21 ) до ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_20 ), Київської районної адміністрації Одеської міської ради (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, вул. Академіка Корольова, 9), державного реєстратора «Одеської філії державного підприємства «Державний інститут судових економічно-правових та технічних експертних досліджень» Щеплоцької Христини Богданівни (місцезнаходження: 65000, м. Одеса, пр. Гагаріна, 12-А), Державного підприємства «Центр оцінки та інформації» (місцезнаходження: 02002, м. Київ, вул. Євгена Сверстюка, 15), про зобов`язання усунути перешкоди у здійсненні права користування спільним майном та прибудинковою територією будинку шляхом знесення самовільно встановлених споруд, визнання незаконними та скасування розпорядження та рішення – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Калініченко Л. В.