Рішення № 83996699, 28.08.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8886/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

23 серпня 2019 року

Шевченківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого судді Єзерського Р. Б.

при секретарі Ваврин М. М.

за участю позивача ОСОБА_1

представників позивача ОСОБА_2 , Смолинця Я. І. ,

Бердара С. В.

представника третьої особи Брикси Р. З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Львові цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

08 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення, яким визнати відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та стягнути з відповідачів понесені судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що 12 січня 1999 року на підставі розпорядження № 1370 від 11.12.1998 виконавчим комітетом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради народних депутатів видано ордер № 001214 на право зайняття жилого приміщення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

Основним наймачем квартири за даною адресою був батько позивача - ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 03.07.2009.

Згідно ордеру, до складу сім`ї основного наймача входили ще 6 осіб: ОСОБА_9 - дружина, ОСОБА_10 - син, ОСОБА_1 - син (позивач), ОСОБА_5 - невістка, ОСОБА_11 - невістка, ОСОБА_6 - внучка.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки № 5985 від 01.11.2018, виданої ЛКП «Збоїща-408», на теперішній час у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 осіб: ОСОБА_6 - відповідач, ОСОБА_12 - син позивача, ОСОБА_1 - позивач, ОСОБА_5 - відповідач, ОСОБА_7 - відповідач, ОСОБА_13 - син позивача.

ОСОБА_5 є дружиною рідного брата позивача, а ОСОБА_7 та ОСОБА_6 - їхніми дітьми.

Згідно довідки № 2132 від 30.10.2018, виданої виконкомом Надичівської сільської ради, брат позивача - ОСОБА_10 зареєстрований у АДРЕСА_3 та є власником цього житлового будинку. Проте, фактично рідний брат позивача разом із сім`єю проживає за адресою: АДРЕСА_4 .

Спірна квартира на даний момент не приватизована та є комунальною власністю. Згідно акту № 1445 від 29.10.2018, затвердженого директором ЛКП «Збоїща-408», комісією в складі майстрів по експлуатації під час обстеження виявлено, що у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано, але не проживають вісімнадцять років відповідачі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 .

Оскільки відповідачі спірною квартирою не користуються з моменту видачі ордеру, тому позивач змушений у судовому порядку захистити свої права та законні інтереси.

06 лютого 2019 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Смолинця Я. І., в яких він зазначив, що визнання такою, що втратила право користування ОСОБА_5 жодним чином не порушить її конституційні права на житло. Оскільки, брат позивача - ОСОБА_10 зареєстрований у АДРЕСА_3 та є власником житлового будинку. Відповідно до вимог ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Той факт, що майно зареєстроване за одним із подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Відтак, відповідач ОСОБА_5 є співвласником житлового будинку у АДРЕСА_3 та її належить право користування, володіння та розпорядження спільним майном, включаючи проживання у ньому.

Відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є дітьми ОСОБА_5 та ОСОБА_10 , та, враховуючи, що їх батьки мають на праві спільної сумісної власності житловий будинок у АДРЕСА_3 , то і діти мають повне законне право на користування цим житлом, відповідно до вимог ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства». У зв`язку з наведеним, просить визнати ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовну заяву підтримав в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні, які викладені у ній та просив задовольнити позовні вимоги, проти заочного розгляду справи не заперечив, оскільки не з`явилися відповідачі.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Бердар С. В. позовну заяву підтримав в повному обсязі, надавши пояснення, аналогічні, які викладені у ній та у додаткових поясненнях до позовної заяви та просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі в судові засідання не з`являлися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Відомостей про причину їх неявки немає. Зі згоди позивача, суд у відповідності до вимог ст. ст. 280-285 ЦПК України вважає за можливе заслухати справу у відсутності відповідачів та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

У судовому засідання представник третьої особи Органу опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради Брикса Р. З. заперечив щодо заявлених позовних вимог відносно малолітньої дитини, просив відмовити у задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю, додатково вказавши, що задоволення позову може унеможливити в майбутньому набуття права власності в порядку приватизації.

Заслухавши пояснення позивача, представників позивача, представника третьої особи, показання свідків, з`ясувавши дійсні обставини справи, права та обов`язки сторін, дослідивши зібрані по справі докази, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що відповідно до розпорядження № 1370 від 11.12.1998 виконавчим комітетом Франківської районної адміністрації Львівської міської ради народних депутатів 12.01.1999 ОСОБА_8 видано ордер № 001214 на право зайняття жилого приміщення у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 9).

Основним наймачем вказаної квартири був ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого 03.07.2009 міським відділом реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції (а. с. 10).

Згідно ордеру, до складу сім`ї основного наймача входили: ОСОБА_9 - дружина, ОСОБА_10 - син, ОСОБА_1 - син (позивач), ОСОБА_5 - невістка (відповідач), ОСОБА_11 - невістка, ОСОБА_6 - внучка (відповідач).

Згідно довідки з місця проживання про склад сім`ї і прописки № 5985 від 01.11.2018, виданої ЛКП «Збоїща-408» у квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано 6 осіб: ОСОБА_6 - відповідач, ОСОБА_12 - син позивача, ОСОБА_1 - позивач, ОСОБА_5 - відповідач, ОСОБА_7 - відповідач, ОСОБА_13 - син позивача, дана квартира не приватизована та є комунальною власністю (а. с. 11).

Згідно довідки № 2132 від 30.10.2018, виданої виконкомом Надичівської сільської ради, брат позивача - ОСОБА_10 зареєстрований, але не проживає у АДРЕСА_3 та є власником цього житлового будинку (а. с. 12).

Згідно акту № 1445 від 29.10.2018, затвердженого директором ЛКП «Збоїща-408», комісією в складі майстрів по експлуатації під час обстеження виявлено, що у квартирі, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано, але не проживають вісімнадцять років відповідачі - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 (а. с. 13).

Судом під час розгляду справи задоволено клопотання представників позивача ОСОБА_2 та Смолинця Я. І. про виклик та допит свідків.

Суд критично оцінює покази свідка ОСОБА_14 та відомості, які були отримані в процесі її допиту. У судовому засіданні свідок вказала, що основний наймач квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_8 помер близько 12 років тому, інших осіб, які проживали у даній квартирі вона не бачила. При підписанні акту про обстеження квартири не було нікого з вказаних осіб.

Суд також критично ставиться до показань свідка ОСОБА_15 , який у судовому засіданні повідомив про те, що основного наймача квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_8 він не знав, акт про обстеження даної квартири він підписував у приміщенні ЛКП «Збоїща-408» та нікого із учасників справи він не бачив.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , яка є матір`ю позивача вказала, що позивач ОСОБА_1 є її молодшим сином, ОСОБА_5 є її невісткою, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є її внуками. ОСОБА_10 - син, який зареєстрований та є власником будинку у с. Кошелів, Жовківського району Львівської області, проте він разом із сім`єю проживає у АДРЕСА_4 . У спірній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 проживає її молодший син - позивач ОСОБА_1 разом із сім`єю, а син ОСОБА_10 із сім`єю ніколи не проживав у даній квартирі.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 зареєстровані у спірній квартирі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Дана квартира не приватизована та є комунальною власністю, що підтверджується довідкою з місця проживання про склад сім`ї і прописки № 5985 від 01.11.2018, виданої ЛКП «Збоїща-408» (а. с. 11).

Позивач просить відповідачів визнати такими, що втратили право користування житлом у зв`язку із непроживанням у квартирі протягом вісімнадцяти років, покликаючись на положення ст. ст. 71, 72 ЖК Української РСР, згідно яких особа визнається такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки.

Нормою ст. 405 ЦК України передбачено, що член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Проте, ст. 41 Конституції України зазначає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ст.317, 319, 321 ЦК України).

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно ч.1, ч. 2 ст. 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 156 ЖК Української РСР, члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 ЖК Української РСР. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.

Відповідно до статей 9, 156, 157 ЖК Української РСР , сам факт припинення сімейних відносин із власником (власниками) квартири не позбавляє колишніх членів його (їх) сім`ї права користуватися займаним приміщенням і не є підставою для їх виселення з цього жилого приміщення. Право вимагати в судовому порядку виселення колишніх членів сім`ї власник жилого будинку (квартири) має відповідно до статті ст. 157 ЖК Української РСР, але за наявності обставин, передбачених частини першої статті 116 цього Кодексу (виселення осіб, які руйнують чи псують приміщення).

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод(1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Враховуючи викладене і те, що відповідачі перебували у родинних стосунках з основним квартиронаймачем, вони мають рівне з позивачем право володіння, користування та розпорядження квартирою, а тому не можуть бути визнані такими, що втратили право користування квартирою, не залежно від тривалості часу їх відсутності.

Окрім цього, судом встановлено, що відповідачі - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є дітьми відповідача ОСОБА_5 та ОСОБА_10 . Згідно відповіді № 62 від 15.04.2019 на адвокатський запит середньої загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 91 відповідач ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 є учнем 2 класу вказаної школи, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_4 , місцем реєстрації є: АДРЕСА_1 , та в силу норм діючого законодавства України вважається малолітнім.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Нормою ч. 4 ст. 29 Цивільного кодексу України передбачено, що місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», діти - члени сім`ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.

Згідно ч. 1 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ч. 1 ст. 163 Сімейного кодексу України, батьки мають переважне право перед іншими особами на те, щоб малолітня дитина проживала з ними.

Таким чином малолітня дитина не має права вільно та самостійно обирати місце свого проживання, і набуває право користування житлом за місцем проживання батьків, або одного з батьків, з ким вона проживає.

Права малолітньої дитини є похідними від права батьків (або одного із них). Причини не проживання малолітньої дитини за місцем реєстрації не залежить від волі малолітньої дитини, а тому за своїм характером є поважними.

Суд вважає, що в даному випадку, задоволення вимог позивача ОСОБА_1 про визнання відповідачів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 такими, що втратили право користування житловим приміщенням призведуть до порушення норм матеріального права, фактично позбавивши у майбутньому набуття права власності в порядку приватизації власників права користування належним їм майном.

Позивач не є одноосібним власником спірної квартири, яка є об`єктом комунальної власності, а отже не наділений правом ставити питання про визнання інших членів сім`ї основного квартиронаймача такими, що втратили право користування квартирою.

Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, оскільки позивачем не доведено обставин щодо порушення відповідачами прав, за захистом яких він звертається до суду.

Обговорюючи питання розподілу судових витрат відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, приймаючи до уваги те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, суд не находить підстав для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. 41 Конституції України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ст. 18 Закону України «Про охорону дитинства», ст. ст. 9, 64, 70-71, 116, 156-157 ЖК Української РСР, ст. ст. 29, 317, 319, 321, 355, 369, 405 ЦК України, ст. 160, 163 СК України, ст. ст. 12, 76-77, 81, 259, 263-265, 273, 280-285, 352, 354 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Орган опіки та піклування Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням - відмовити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова може бути оскаржено безпосередньо до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заяву про перегляд заочного рішення відповідач може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 28 серпня 2019 року.

Суддя Р. Б. Єзерський