Ухвала суду № 83980849, 03.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 У Х В А Л А

з питання забезпечення адміністративного позову

03.09.19р. справа №01-07/39/19

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши заяву Арбітражного керуючого Стрельченко Руслана Андрійовича (адреса: 61046, м. Харків, вул. Єнакієвська АДРЕСА_1 .1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) про забезпечення позову до подання позовної заяви, -

встановив:

02.09.2019 року до суду надійшла заява Арбітражного керуючого Стрельченко Руслана Андрійовича, який має намір звернутися до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства юстиції України, третя особа: Головне територіальне управління юстиції України у Харківській області - та оскаржувати: - наказ Міністерства юстиції України № 2427/5 від 06.08.2019 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 »;

- рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 23.07.2019, яке оформлено протоколом, в частині застосування до арбітражного керуючого Стрельченка Руслана Андрійовича дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на підставі подання 24.06.2019 №1297;

- рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 19.02.2014, яке оформлено протоколом, в частині застосування до арбітражного керуючого Стрельченка Руслана Андрійовича дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на підставі подання 20.01.2014 №76;

- рішення Дисциплінарної комісії арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) від 02.10.2018, яке оформлено протоколом, в частині застосування до арбітражного керуючого Стрельченка Руслана Андрійовича дисциплінарного стягнення у вигляді позбавлення права на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) на підставі подання 05.09.2018 №1164;

- зобов`язати Міністерство юстиції України поновити дію свідоцтва № 58 від 08.02.2013 про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) шляхом видання наказу про відновлення діяльності арбітражного керуючого Стрельченка Руслана Андрійовича та внесення до Єдиного реєстру арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) України змін в графі «стан» щодо свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого, змінивши інформацію з «не діє» на «діє».

В означеній заяві про забезпечення позову заявник, стверджуючи про наявність обставин, які свідчать про необхідність вжиття заходів для забезпечення позову, просить суд забезпечити позовні вимоги шляхом зупинення дії наказу Міністерства юстиції України №2427/5 від 06.08.2019 «Про анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), виданого ОСОБА_1 » до набрання законної сили судовим рішенням по справі.

В обґрунтування доводів поданої заяви зазначає, що існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам, оскільки до судового вирішення питання щодо правомірності анулювання свідоцтва про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), дія наказу позбавляє його права на участь у справах про банкрутство як арбітражного керуючого (ліквідатора), позбавляє його можливості взяти участь в інших справах, в яких автоматизованою системою здійснюється відбір його кандидатури як арбітражного керуючого, та може призвести до позбавлення її будь-яких засобів для існування.

Заявник вважає, що внаслідок незаконних дій Відповідача, його, як арбітражного керуючого може бути усунено від виконання повноважень у господарських справах, що в свою чергу спричинить порушення прав боржника, кредиторів, оскільки ним здійснено значну роботу і заміна арбітражного керуючого спричинить затягування розгляду вказаних справ про банкрутство.

Вважає, що у разі вирішення спору на користь позивача, що в свою чергу матиме наслідком поновлення дії свідоцтва, на час поки буде розглядатись спір, ОСОБА_1 буде усунено від виконання повноважень ліквідатора не лише у справі Господарського суду м. Києва №910/902/17 про банкрутство ТОВ «Завод модифікованих жирів» та у справі Господарського суду Донецької області від 29.05.2019 по справі №905/1957/18 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальності «Компанія енергетичних систем», але й Господарського суду Київської області від 05.09.2018 по справі №911/1528/15 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріорітет Україна», що знівелює ефективний захист та поновлення його прав в подальшому, а також завдасть значної шкоди його діловій репутації.

Згідно ч.1 ст.154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

На підставі ч.1 ст. 154 КАС України, суд вважає, що розгляд вказаної заяви є можливим у письмовому провадженні.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ч. 4 ст. 229 КАС України.

Розглянувши зазначену заяву про забезпечення позову, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні, виходячи з наступного.

Вирішуючи по суті означене клопотання, суддя відмічає, що правовідносини з приводу забезпечення адміністративного позову унормовані приписами Глави 10 КАС України.

Згідно до ч.4 ст.150 КАС України подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Так, згідно з ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Частиною 2 вказаної статті визначено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

З положень наведеної норми кодексу в кореспонденції з положеннями ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України слідує, що розглядаючи питання про забезпечення позову, необхідно, з урахуванням доказів, наданих особою на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.

При цьому, розв`язуючи клопотання про забезпечення позову, суд не має права вирішувати наперед ті питання, котрі стосуються суті заявлених вимог, тобто входити до оцінки обставин, котрі є предметом доказування по справі.

Суддя зазначає, що зміст заявленого клопотання, не дозволяє судді дійти до переконливого висновку про існування в даному випадку передбачених ст. 150 КАС України підстав для забезпечення позову, оскільки жодних доводів на підтвердження існування у спірних правовідносинах таких обставин (окрім самого лише твердження про необхідність забезпечити позов).

Питання відповідності закону оскарженого рішення владного суб`єкта підлягає з`ясуванню виключно під час розв`язання спору по суті.

При розв`язанні заяви по суті, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 21.01.1999р. у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22.02.2007р. у справі «Красуля проти Росії», від 05.05.2011р. у справі «Ільяді проти Росії», від 28.10.2010р. у справі «Трофимчук проти України», від 09.12.1994р. у справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 01.07.2003р. у справі «Суомінен проти Фінляндії», від 07.06.2008р. у справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії»), згідно з якими право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Разом із тим, суд бере до уваги, що за змістом перелічених рішень вимога п. 1 ст. 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У ході розгляду заяви суддя надав оцінку усім аргументам заяви, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення заяви по суті, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення заяви, і дійшов висновку, що у задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.

Судом встановлено, що заявником не надано достатніх доказів на підтвердження обставин зазначених у ч.2 ст.150 КАС України для забезпечення даного адміністративного позову.

Виходячи із завдання адміністративного судочинства та цілей, які спрямовані на вжиття заходів забезпечення позову, суд приходить до висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав, що вказували б на існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі та можливість істотного ускладнення виконання рішення суду або ефективного захисту чи поновлення порушених прав або інтересів останнього, за захистом яких він звернувся до суду.

При цьому, представником позивача не надано доказів щодо існування достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття заходів по забезпеченню позову може привести до несприятливих наслідків для прав позивача, у разі постановлення на його користь судового рішення.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно п. 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року № 2, застосування судом таких заходів забезпечення, які за змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Забезпеченням позову у такий спосіб суди виходять за межі підстав забезпечення позову, що є неприпустимим.

Слід зазначити, що обрані представником позивачем заходи забезпечення позову, фактично за своїм змістом є ухваленням рішення без розгляду справи по суті. Водночас, зазначене не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, через що у задоволенні заяви Арбітражного керуючого Стрельченко Руслана Андрійовича про забезпечення адміністративного позову належить відмовити.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 150, 154, ст. 248, ст. 256, ст. 293, ст. 294, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -

У Х В А Л И В:

1. Заяву Арбітражного керуючого Стрельченко Руслана Андрійовича (адреса: 61046, м. Харків, вул. Єнакієвська, АДРЕСА_2 .1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) від 02.09.2019 року про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви - залишити без задоволення.

2. Копію даної ухвали направити особі, яка звернулась із заявою.

3. Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Роз`яснити, що скарга може бути подана у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України.

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 03 вересня 2019 року.

Суддя Шляхова О.М.