Рішення № 83980739, 02.09.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

02.09.2019 р. справа №520/7531/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст. 263 КАС України справу за позовом

ОСОБА_1 до Міністерства оборони України провизнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Матеріали позову одержані судом 01.08.2019 р. Рішення про прийняття справи до розгляду було прийнято 02.08.2019 р. Відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті може бути розпочатий з 19.08.2019 р.

Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин), у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про 1) визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України в особі Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яка полягає у не зверненні с запитом до державних органів про отримання інформації про обставини поранення ОСОБА_1 ; 2) визнання протиправним та скасування п. 31 протоколу №51 від 19.04.2019 р. рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум, яким відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги; 3) зобов`язання Міністерства оборони України повторно вирішити питання про призначення та нарахування одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 згідно вимог: ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їхніх сімей» та в Порядку затвердженим Постановою КМУ №975 від 25.12.2013р., Наказу Міністерства Оборони України №530 від 14.08.2014 року, Положення "Про Міністерство оборони України" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 р. та Положення "Про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та призначенням компенсаційних сум" затвердженого Наказом МОУ від 26.10.2016р. № 564,зареєстрованого в Міністерстві Юстиції 17.1 1.2016р. за № 1497/29627; 4) зобов`язання Міністерства оборони України відповідно до ст. 382 КАС України подати у 45 денний строк після набрання чинності рішення, звіт про виконання судового рішення

Підставами позову є доводи про те, що громадянин має право на призначення та виплату одноразової допомоги у зв`язку із встановленням інвалідності, пов`язаної з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії. Однак відповідач, Міністерство оборони України, протиправно відмовив заявнику у виплаті вказаної допомоги з вигаданих міркувань.

Відповідач, Міністерство оборони України (далі за текстом - владний суб`єкт, Міністерство), з поданим позовом не погодився.

Підставами заперечень проти позову є доводи про те, що позивач проходив військову службу у прикордонних військах, по відношенню до яких міністерство оборони не було органом управління, а також те, що до звернення зацікавленої особи не було долучено документа про причини та обставини поранення, а відповідач не обтяжений обов`язком самостійно витребовувати такі документи.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву позову, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено такі обставини спору.

Заявник з 23.04.1985р. по 2.05.1987р. проходив дійсну строкову військову службу за призовом, у складі військової частини 2042 брав участь у бойових діях Збройних Сил СРСР на території Демократичної республіки Афганістан.

Згідно з витягом з протоколу №2754 від 21.06.2016р. засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв заявник у 1986р. одержав контузію головного мозку.

Відповідно до довідки обласної медико-соціальної комісії серії 22 ААА №444541 від 03.10.201 р., заявникові вперше встановлена інвалідність третьої групи.

Заявник установленим порядок через Харківський обласний військовий комісаріат звернувся до Міністерства оброни України з приводу призначення одноразової грошової допомоги у разі інвалідності у порядку ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Рішенням Міністерства оборони України в особі Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим п. 31 протоколу №51 від 19.04.2019 р. у задоволенні заяви позивача було відмовлено.

Як з`ясовано судом, вчинена відмова ґрунтується одночасно на низці суджень владного суб`єкта, а саме: 1) існування обов`язку проведення платежу не у Міністерства, а у Державної прикордонної служби України як правонаступника Прикордонних військ Комітету державної безпеки Ради міністрів СРСР, де заявник і проходив дійсну строкову військову службу; 2) відсутністю в матеріалах звернення документа про причини і обставини поранення.

Перевіряючи відповідність закону оскарженого рішення владного суб`єкта, суд відзначає, що до відносин, які склались на підставі установлених судом обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Визначення одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі за текстом - Допомога, Виплата) надано законодавцем у ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частиною 2 ст. 16 цього ж закону визначений перелік одержувачів Виплати у співвідношенні (залежності) до категорій військовослужбовців згідно з Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.164 - застереження стосовно призначення Виплати, а умови набуття особою права на Виплату у різний час визначались: 1) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006 р. №328-V (діяла у період 01.01.2007 р. - 31.12.2013 р.), 2) відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VI (діяла у період 01.01.2014 р. - 31.12.2016 р.), 3) відповідно до п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016 р. №1774-VIII (з 01.01.2017 р. і по теперішній час).

Так, до 01.01.2007 р. питання соціального захисту військовослужбовців у випадку загибелі, смерті, порання, захворювання було унормовано ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», де указувалось, що військовослужбовці, а також військовозобов`язані, призвані на збори, підлягають державному обов`язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов`язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Отже, спірна Допомога підлягала виплаті у порядку страхування.

Підпунктом 14 п. 2 розділу І Закону України від 03.11.2006 р. №328-V ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» була викладена у новій редакції, ч. 2 якої стосувалась військовослужбовців під час виконання обов`язків військової служби, а ч. 5 - військовослужбовців строкової служби, але при цьому передбачали як однакові підстави для одержання виплат (а саме: 1) подія поранення, 2) подія настання інвалідності під час служби, 3) подія настання інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби), так і окрему підставу для випадку виконання обов`язків військової служби (подія настання інвалідності по минуванню 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби).

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції Закону України від 03.11.2006р. №328-V діяла у період 01.01.2007р. - 31.12.2013р.

Отже, подія виникнення інвалідності у період 01.01.2007р. - 31.12.2013р. призводила до набуття особою суб`єктивного права на одержання Допомоги у разі настання протягом 3 місяців від дати припинення служби.

З 01.01.2014р. ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набула чинності у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI.

При цьому, законодавцем було залишено розмежування підстав для призначення виплат у разі настання інвалідності за критерієм виконання особою обов`язків військової служби (п. 4 ч. 2 ст. 16) чи проходження особою військової служби (п. 5 ч. 2 ст. 16).

Так, згідно з п.4 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012р. №5040-VI виплата призначається у разі (стосовно особи, котра виконувала обов`язки військової служби): 1) настання події інвалідності від поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби; 2) настання події інвалідності від захворювання, пов`язаного з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до п.5 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. № 5040-VI виплата призначається у разі (відносно особи, котра проходила службу): 1) настання події інвалідності в період служби, 2) настання події інвалідності по захворюванню, пов`язаному з проходженням служби, 3) настання події інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби, 4) настання події інвалідності по минуванню 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

Стаття 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 1 п. 2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VI діяла у період 01.01.2014 р. - 31.12.2016 р.

Отже, подія виникнення інвалідності у період 01.01.2014 р. - 31.12.2016 р. також призводила до набуття особою суб`єктивного права на одержання Допомоги виключно у разі настання протягом 3 місяців від дати припинення служби, а протягом часу після цього - виключно у разі отриманого під час служби захворювання чи нещасного випадку, який стався під час служби.

З 01.01.2017р. п.п. 4, 5, 6 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» набули чинності у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п. 9 п. 1 розділу І Закону України від 06.12.2016р. №1774-VIII виплата призначається військовослужбовцю строкової військової служби у разі: 1) настання події інвалідності від поранення при виконанні обов`язків військової служби, 2) настання події інвалідності до минування 3 місяців після звільнення зі служби унаслідок захворювання чи нещасного випадку під час служби.

За правилами ч.3 ст.24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; 5) під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.

У силу ч. 2 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій визнаються учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Постановою КМУ від 08.02.1994 р. №63 затверджено перелік, у якому зазначено, що Афганістан є державою, де протягом періоду квітень 1978 р. - грудень 1989 р. велись бойові дії за участю військовослужбовців Радянської Армії колишнього СРСР.

Таким чином, участь особи у бойових діях визнається судом фактом виконання обов`язків військової служби.

Визначаючись з приводу дати набуття особою права на одержання Допомоги та строку реалізації такого права, суд зазначає, що з 01.01.2014 р. відповідно до ч. 8 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців і членів їхніх сімей» (у редакції Закону України №5040-17 від 04.07.2012 р.) право на отримання Допомоги може бути реалізоване особою протягом трьох років з дня виникнення.

І хоча положення названого закону не визначають події, котра може бути кваліфікована як дата виникнення права особи, суд зауважує, що таке положення міститься у п. 3 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (затверджено постановою КМУ від 25.12.2013 р. №975; далі за текстом - Порядок №975) і визначає, що датою виникнення права особи на Допомогу є дата встановлення інвалідності.

Окрім того, п.2 постанови КМУ від 25.12.2013 р. №975 було введено у дію правило, згідно з яким особам, які до набрання чинності Порядком №975, мають право на отримання Допомоги: 1) вже призначена допомога виплачується відповідно до Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (затверджено постановою КМУ від 28.05.2008 р. №499); Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби, що сталися у 2006 році (затверджено постановою КМУ від 21.02.2007 р. №284); Порядку та умов виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності співробітників кадрового складу розвідувальних органів (затверджено постановою КМУ від 21.11.2007 р. №1331); 2) а ще не призначена Допомога - призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.

Таким чином, днем виникнення права особи на Допомогу слід вважати день встановлення особі інвалідності згідно з довідкою МСЕК (медико-соціальної експертної комісії).

Проте, оцінивши аргументи учасників справи, суд зазначає, що подія настання інвалідності вперше мала місце 03.10.2016 р., тобто у той час, коли за п. 5 ч. 2 ст. 16 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у редакції п.п.1 п.2 розділу І Закону України від 04.07.2012 р. №5040-VI Допомога призначалась у разі настання події інвалідності протягом 3 місяців після звільнення зі служби.

Між тим, інвалідність позивача ІІІ групи вперше настала вже поза межами цього періоду часу.

З огляду на викладене суд доходить до переконання, що заявник не має суб`єктивного права на призначення Допомоги, оскільки інвалідність вперше настала після закінчення строку у три місяці від дати звільнення з військової служби.

Окремо суд бере до уваги, що згідно з п. 64 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов`язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам законності та не є свавільною.

Відповідно до п. 72 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність висновків службового розслідування та акту розслідування не може бути підставою для відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги, за умови, якщо причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва) підтверджені іншими документами, що містять достовірні відомості про зазначені обставини.

У п. 73 постанови Верховного Суду від 10.04.2019 р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18), зазначено, що «Водночас, подання до Міністерства оборони України відповідного рішення військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв, яким встановлено, що отримані особою поранення, травма, контузія, захворювання, пов`язані з виконанням обов`язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, не виключає необхідності подання інших, зазначених у п. 11 Порядку № 975, документів, що свідчать про причини та обставини поранення, травми, контузії та захворювання».

У силу п. 78 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) відсутність документів, визначених п. 11 Порядку № 975, зокрема, про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не встановлює обов`язку Міністерства оборони України для їх витребування та доведення (за відсутності таких документів), що позивач отримав поранення (контузію, травму, каліцтво) при вчиненні кримінального чи адміністративного правопорушення, або у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, оскільки відповідна комісія Міністерства оборони України приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги виключно на підставі документів, які надійшли від обласного військового комісаріату.

Згідно з п. 82 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) документами, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), зокрема про те, що поранення (контузія, травма, каліцтво) не пов`язане з учиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення, не є наслідком учинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, можуть бути лише достовірні документи про причини і обставини одержання військовослужбовцем такого поранення.

За висновком п. 83 постанови Верховного Суду від 10.04.2019р. по справі №822/220/18 (провадження №/9901/58778/18) неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для Міністерства оборони України обов`язку щодо їх витребовування.

Матеріали справи не містять доказів подання заявником до Міністерства оборони України документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва).

У той же час, необхідність існування саме цього документа серед матеріалів звернення громадянина прямо витікає з положень п.11 Порядку №975.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством (ч.1 ст.19); Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ч.2 ст.19).

Оскільки законом на Міністерство не було покладено обов`язку витребовувати будь-які документи при вирішенні питання про призначення Допомоги, то суд не знаходить правових підстав для кваліфікації вчиненого Міністерством у спірних правовідносинах діяння у якості бездіяльності взагалі та протиправної бездіяльності зокрема.

При цьому, суд зважає, що натомість, п.13 Порядку №975 (у редакції, чинній на момент видання оскарженого рішення) було визначено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку (абз.1 п.13); Розпорядник бюджетних коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або у разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови (абз.2 п.13).

Тому, оскаржене рішення Міністерства про відмову у призначенні Допомоги через відсутність документа про причини та обставини поранення слід визнати юридично правильним та фактично обґрунтованим.

Суд не погоджується із законністю аргументу Міністерства про те, що заявник не має право на Допомогу, позаяк проходив службу у Прикордонних військах КДБ Ради міністрів СРСР.

Так, прикордонні війська були виведені зі складу Збройних Сил СРСР лише у 1989 році. Отже, на момент проходження позивачем служби у період часу 1985-1987 роки, означена подія зміни структури Збройних Сил СРСР (у спосіб виведення прикордонних військ) не настала.

Водночас із цим, дефект у цій підставі видання оскарженого рішення не призводить до незаконності рішення, адже законність іншої підстави підтверджена у ході розгляду справи.

З огляду на викладене, суд не знаходить підстав для скасування оскарженого рішення Міністерства.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Оцінивши добуті по справі докази в їх сукупності за правилами ст.ст. 72-77, 90, 211 КАС України, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відсутній факт порушення прав та інтересів заявника, що є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги до Другого апеляційного адміністративного суду у порядку п. 15.5 Розділу VII КАС України та у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.

Роз`яснити, що рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України, а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду.

Суддя Сліденко А.В.