Рішення № 83980135, 03.09.2019, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

03 вересня 2019 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3166/19

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

17 липня 2019 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач, УПСЗН Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації), в якому позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність УПСЗН Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови у взятті на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 ;

- зобов`язати УПСЗН Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації взяти на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 .

Позовну заяву обґрунтовано тим, що позивач 24.05.2019 звернулась до відповідача з заявою про взяття на облік в якості внутрішньо переміщеної особи та отримання відповідної довідки, оскільки внаслідок тимчасової окупації деяких районів Луганської області їй довелося переміститися до м. Києва. Проте, за роз`ясненням в листі від 24.05.2019, відповідач зазначив, що в ОСОБА_2 немає права на отримання довідки внутрішньо переміщеної особи, не надано документального підтвердження місця проживання на момент початку проведення АТО та відсутні докази проживання на території її проведення.

З посиланням на статті 19, 55 Конституції України, норми Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», розпорядження КМУ від 07.11.2014 № 1085-р, Указ Президента України від 14.11.2014 № 875/2014, позивач зазначила, що у паспорті серії НОМЕР_1 , виданому Лутугинським РВ УМВС України в Луганській області 02.04.1999 на сторінці 12 міститься відмітка від 26.06.2014 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 . Органи державної влади (в тому числі ДМС) припинили свою діяльність на території населених пунктів, визначених розпорядженням КМУ від 07.11.2014, після їх прийняття, тобто з листопада 2014 року, а не з квітня 2014 року, як вважає відповідач.

На думку позивача, відмітка про зареєстроване місце проживання від 26.06.2014 у місті Лутугине Луганської області, що з 07.11.2014 і дотепер включене до переліку населених пунктів, де органи державної влади не здійснюють свої повноваження, є юридичним фактом, що засвідчує адресу покинутого місця проживання в розумінні Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», і тому є достатньою підставою для взяття на облік ОСОБА_2 як внутрішньо переміщеної особи.

Ухвалою суду від 18.07.2019 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, відстрочено сплату судового збору, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк.спр. 1-2).

Ухвалою суду від 02.08.2019 визначено подальший розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, зобов`язано відповідача надати відзив та докази (арк.спр. 25).

02.08.2019 за вх. № 40874/2019 через відділ діловодства та обліку звернень громадян суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (арк.спр. 28-30), у якому останній заперечував проти позовних вимог з огляду на наступне.

24.05.2019 до відповідача з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи звернулася ОСОБА_2 . Відповідно до статей 3, 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому КМУ; заява подається внутрішньо переміщеною особою.

При цьому позивач пред`явила паспорт, в якому стоїть зняття з реєстрації місця проживання - 12.03.2013, реєстрація місця проживання - АДРЕСА_1 - 26.06.2014 жодних інших документів позивач не надавала. Наказом АТЦ при СБУ від 07.10.2014 № 33/6/а початком проведення АТО визначено 07.04.2014.

Відповідно до статті 4 Закону підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення. Позивач не надала жодного документу, який підтверджує факт її проживання в зоні проведення АТО до 07.04.2014.

Відповідно до пункту 10 статті 4 Закону заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно - територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті або докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно - територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно - територіальної одиниці (станом на 07.04.2014).

Технічний паспорт та будинкова книга не можуть бути доказами щодо фактичного проживання в зоні проведення АТО станом на 07.04.2014, оскільки є паспортом домоволодіння. Копії квитанцій, додані до позовної заяви, не можуть бути доказами щодо фактичного проживання в зоні проведення АТО станом на 07.04.2014, оскільки фактичним платником може бути будь-яка особа, яка здійснює платіж від імені позивача по справі.

З огляду на наведене, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Позивач у судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлена належним чином (арк.спр. 42), у тексті позовної заяви просила розглянути справу без її участі.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк.спр. 39), надав заяву від 13.08.2019 за вх. № 42575/2019 про розгляд справи без його участі (арк.спр.40).

Суд вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження на підставі приписів статей 194 та 205 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77,90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов наступного.

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 (арк.спр.6-7, 8), 24.05.2019 звернулася до УПСЗН Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, зазначивши фактичне місце проживання - АДРЕСА_3 , обставини, що спричинили внутрішнє переміщення - проведення АТО, та надавши паспорт серії НОМЕР_1 (арк.спр. 35-37).

На сторінці 12 паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 11.12.2004 на ім`я ОСОБА_2 Лутугинським РВУМВС України в Луганській області, містяться відмітки від 12.03.2013 про зняття з реєстрації місця проживання, від 26.06.2014 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр. 7).

Листом від 24.05.2019 № 37/09-7764 відповідачем відмовлено у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи, оскільки позивачем документально не підтверджено місце проживання на момент початку проведення АТО - 07.04.2014 (в паспорті відсутня відмітка про реєстрацію) та відсутні докази проживання на території її проведення. Після надання таких документів (доказів) управлінням буде розглянуто право на отримання довідки (арк.спр. 9).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і відзиви учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права та свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706) закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до абзаців 1-2 частини першої статті 1 Закону 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Зазначені обставини вважаються загальновідомими і такими, що не потребують доведення, якщо інформація про них міститься в офіційних звітах (повідомленнях) Верховного Комісара Організації Об`єднаних Націй з прав людини, Організації з безпеки та співробітництва в Європі, Міжнародного Комітету Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, розміщених на веб-сайтах зазначених організацій, або якщо щодо таких обставин уповноваженими державними органами прийнято відповідні рішення.

Згідно з абзацем 3 частини першої статті 1 Закону 1706 адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті.

За приписами пунктів 2, 3 статті 7 Закону № 1706 Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.

Частиною другою статті 4 Закону № 1706 підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1706 для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну.

Частиною сьомою статті 4 Закону № 1706 визначено, що разом із заявою заявник подає документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

У разі наявності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви.

У разі відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, заявник надає докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, на день виникнення обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, визначених статтею 1 цього Закону (військовий квиток з відомостями про проходження військової служби, трудова книжка із записами про здійснення трудової діяльності, документ, що підтверджує право власності на рухоме або нерухоме майно, свідоцтво про базову загальну середню освіту, атестат про повну загальну середню освіту, документи про професійно-технічну освіту, документ про вищу освіту (науковий ступінь), довідку з місця навчання, рішення районної, районної у місті Києві чи Севастополі державної адміністрації, виконавчого органу міської чи районної у місті ради про влаштування дитини до дитячого закладу, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, встановлення опіки чи піклування, медичні документи, фотографії, відеозаписи тощо).

У передбаченому абзацом третім цієї частини випадку уповноважений орган, визначений частиною третьою цієї статті, зобов`язаний розглянути заяву про отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи протягом 15 робочих днів та прийняти рішення про видачу заявнику довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстави відмови, яке підписується керівником цього органу.

Механізм видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи врегульований Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509.

Згідно з пунктом 1 Порядку №509 довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

За приписами пункту 2 Порядку № 509 для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - уповноважені органи).

Пунктом 3 Порядку №509 зазначено що заява про взяття на облік повинна містити таку інформацію про заявника: прізвище, ім`я та по батькові; громадянство; дата та місце народження; стать; відомості про малолітніх, неповнолітніх внутрішньо переміщених осіб, які прибули разом з ним (у разі необхідності); відомості про законних представників, які супроводжують малолітню дитину, недієздатних осіб або осіб, дієздатність яких обмежена, та осіб, зазначених в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку; відомості про зареєстроване та фактичне місце проживання; адреса, за якою з особою може здійснюватися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та контактний номер телефону; обставини, що спричинили внутрішнє переміщення; повідомлення особи про її непричетність до скоєння злочинів або співучасті у злочинах; відомості про житлові, соціальні, медичні, освітні та інші потреби; відомості про наявність інвалідності та потребу в технічних та інших засобах реабілітації; відомості про місце навчання/виховання дитини (найменування закладу); відомості про працевлаштування, освіту, спеціалізацію за професійною освітою, посаду, професію.

Як фактичне місце проживання/перебування не можуть зазначатися адреси (місцезнаходження) органів державної влади, місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права, їх підрозділів, будь-яких інших приміщень, за якими внутрішньо переміщені особи фактично не проживають.

Згідно з абзацем 1 пункту 4 Порядку № 509 визначено, що під час подання заяви про взяття на облік заявник пред`являє документ, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документ, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, або свідоцтво про народження дитини.

Підстави відмови у видачі довідки містяться у частині десятій статті 4 Закону № 1706 та пункті 8 Порядку № 509.

Так, відповідно до частини десятої статті 4 Закону № 1706 заявнику може бути відмовлено у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, якщо:

1) відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, визначені у статті 1 цього Закону;

2) у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки;

3) заявник втратив документи, що посвідчують його особу, до їх відновлення;

4) у заявника немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені частиною сьомою цієї статті;

5) докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, визначеними у статті 1 цього Закону, не доводять факту проживання заявника на території зазначеної адміністративно-територіальної одиниці.

Особа має право звернутися із заявою повторно, якщо у неї з`явилися підстави, визначені у статті 1 цього Закону, або усунуті підстави для відмови у видачі довідки, передбачені цією статтею, чи оскаржити рішення про відмову у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи до суду.

Пунктом 8 Порядку № 509 визначено, що заявнику може бути відмовлено у видачі довідки у разі, коли: відсутні обставини, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначені у статті 1 Закону; у державних органів наявні відомості про подання завідомо неправдивих відомостей для отримання довідки; заявник втратив документи, що посвідчують особу (до їх відновлення); у документі заявника, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, немає відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутні докази, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначені абзацом другим пункту 4 цього Порядку; докази, надані заявником для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону, не підтверджують такого факту.

Рішення про відмову у видачі довідки з обов`язковим зазначенням підстав для відмови, підписане керівником уповноваженого органу, видається заявнику в день подання заяви про взяття на облік, а у випадку, передбаченому абзацом другим пункту 4 цього Порядку, - не пізніше ніж через 15 робочих днів після її подання.

Таким чином, Законом № 1706 та Порядком № 509 передбачено прийняття уповноваженим органом саме рішення про відмову у видачі довідки, в той час, як відповідачем відповідне рішення не приймалося, було направлено на адресу ОСОБА_2 лист від 24.05.2019 № 37/09-7764.

З огляду на наведене, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_2 від 24.05.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, без прийняття обґрунтованого та вмотивованого рішення.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача взяти на облік внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , така вимога задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 4-1 Закону № 1706-VII визначено, що Єдина інформаційна база даних про внутрішньо переміщених осіб створюється з метою обліку таких осіб.

Порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах зайнятості населення та трудової міграції, трудових відносин, соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім`ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в Україну, є відповідальним за забезпечення формування та ведення Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Умови створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб визначає Порядок створення, ведення та доступу до відомостей Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2016 № 646 (далі - Порядок № 646).

Пунктом 2 Порядку № 646 визначено, що база даних - автоматизований банк відомостей, створений для забезпечення єдиного державного обліку фізичних осіб, які є внутрішньо переміщеними. Відповідальним за забезпечення формування та ведення бази даних є Мінсоцполітики.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 646 інформація до бази даних вноситься структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі створення) рад (далі - уповноважені органи) в електронній формі на підставі поданої внутрішньо переміщеною особою заяви, форму якої затверджує Мінсоцполітики.

Якщо інформація про внутрішньо переміщену особу вноситься до бази даних уперше, автоматично формується унікальний номер запису, який відображається в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка), згідно з додатком до Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб" (Офіційний вісник України, 2014 р., № 81, ст. 2296; 2015 р., № 70, ст. 2312; 2016 р., № 46, ст. 1669).

Пунктом 7 Порядку № 646 визначено, що внутрішньо переміщеній особі може бути відмовлено у внесенні інформації до бази даних у разі:

- відсутності обставин, що спричинили внутрішнє переміщення, зазначених у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

- наявності у державних органів відомостей про подання для отримання довідки завідомо неправдивих відомостей;

- втрати документів, що посвідчують особу (до їх відновлення);

- відсутності в документі, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, або документі, що посвідчує особу та підтверджує її спеціальний статус, відмітки про реєстрацію місця проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, та відсутності доказів, що підтверджують факт проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення, визначених частиною сьомою статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

- отримання доказів, наданих для підтвердження факту проживання на території адміністративно-територіальної одиниці, з якої здійснюється внутрішнє переміщення у зв`язку з обставинами, зазначеними у статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", які не підтверджують такого факту.

Системним аналізом вищевикладених норм чинного законодавства встановлено, що Законом № 1706-VII, Порядком № 509 та Порядком № 646 визначено вичерпний перелік підстав, з яких може бути відмовлено особі у видачі довідки внутрішньо переміщеної особи та внесенні відповідної інформації до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб, при цьому видача відповідної довідки та внесення інформації відбувається одночасно.

Як зазначено судом вище, за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 24.05.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідачем відповідну довідку позивачу не видано та не взято на облік як внутрішньо переміщену особу, і в порушення статті 4 Закону № 1706 та пункту 8 Порядку № 509 взагалі не прийнято вмотивованого рішення про відмову у видачі довідки.

У рішеннях по справах "Клас та інші проти Німеччини", "Фадєєва проти Росії", "Єрузалем проти Австрії" Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Оскільки в силу вимог статті 4 Закону № 1706 та пункту 8 Порядку № 509 передбачено обов`язок органу соціального захисту населення щодо прийняття відповідного рішення про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи або про відмову у видачі довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд вважає, що територіальний орган соціального захисту населення має виключну компетенцію у питаннях видачі довідок та взяття на облік внутрішньо переміщених осіб. Отже, зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень відповідача.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права, та визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у неналежному розгляді заяви ОСОБА_2 від 24.05.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з підстав, викладених у листі від 24.05.2019 № 37/09-7764, та зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 24.05.2019 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Разом з тим, суд зазначає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, тому суд наділений повноваженнями викласти правові висновки в мотивувальній частині рішення, надавши оцінку доводам відповідача, викладеним у листі - відповіді від 24.05.2019 № 37/09-7764, і такі правові висновки мають бути обов`язково враховані відповідачем при розгляді заяви позивача.

Так, надаючи оцінку доводам відповідача щодо не підтвердження ОСОБА_2 місця проживання на момент початку проведення АТО (в паспорті відсутня відмітка про реєстрацію) та відсутність доказів проживання на території її проведення, та відповідно про відсутність права на отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, суд зазначає таке.

Наказом Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 07.10.2014 року № 33/6/а визначено такі райони проведення антитерористичної операції та терміни її проведення: Донецька і Луганська області - з 07 квітня 2014 року; Харківська область - з 07 квітня 2014 року до 14 вересня 2014 року.

Статтею 1 Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669-VII «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» визначено, що територія проведення антитерористичної операції - це територія України, на якій розташовані населені пункти, визначені у затвердженому Кабінетом Міністрів України переліку, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» від 14 квітня 2014 року № 405/2014.

Пунктом 5 статті 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» на Кабінет Міністрів України покладено обов`язок у десятиденний строк з дня опублікування цього Закону затвердити перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, у період з 14 квітня 2014 року до її закінчення, та у десятиденний строк з дня закінчення антитерористичної операції прийняти остаточний перелік.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р затверджено Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція. До вказаного переліку включено населений пункт, з якого у 2019 році перемістилася позивач, і який відноситься до території здійснення антитерористичної операції.

Як зазначено вище, на сторінці 12 паспорту серії НОМЕР_1 , виданого 11.12.2004 на ім`я ОСОБА_2 Лутугинським РВУМВС України в Луганській області, містяться відмітки від 12.03.2013 про зняття з реєстрації місця проживання, від 26.06.2014 про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 (арк.спр. 7).

Частиною другою статті 4 Закону № 1706 визначено, що підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 1 Закону № 1706 внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (абзац третій частини першої статті 1 Закону № 1706).

З системного аналізу наведених норм слідує, що обставинами, що спричинили переміщення особи на момент їх виникнення, можуть бути, зокрема, збройний конфлікт, уникнення його негативних наслідків, тимчасова окупація, повсюдні прояви насильства, порушення прав людини, надзвичайні ситуації природного чи техногенного характеру, а не безпосередньо початок антитерористичної операції 14.04.2014, як вважає відповідач.

Для ОСОБА_2 моментом виникнення таких обставин став не початок АТО 14.04.2014, а те, що станом на 24.05.2019 (дата звернення з заявою, яка може розцінюватися як дата переміщення) антитерористична операція у деяких районах Луганської та Донецької областей триває, при цьому відміткою у паспорті ОСОБА_2 підтверджується адреса реєстрації на території, тимчасово непідконтрольній українській владі, з 26.06.2014 по теперішній час.

Крім того, позивачем надано копії квитанцій про оплату ОСОБА_2 житлово - комунальних послуг від 09.04.2014, від 13.05.2014, від 16.04.2014, від 18.02.2014 за адресою: АДРЕСА_4 (арк.спр. 10-11), технічного паспорту садибного (індивідуального) житлового будинку АДРЕСА_1 , власник ОСОБА_2 , виготовлений 29.07.2013 (арк.спр. 12-13), домової книги по АДРЕСА_1 (арк.спр. 14-16), повідомлення та квитанції про оплату житлово - комунальних послуг ОСОБА_2 за адресою АДРЕСА_1, у період січень - травень 2014 року (арк.спр. 17-19), які у своїй сукупності та взаємозв`язку свідчать про те, що позивач і станом на дату початку проведення антитерористичної операції - 14.04.2014 - проживала на території, яка згодом на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1275-р віднесена до Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.

Таким чином, позивач 24.05.2019 звернулася до відповідача з заявою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та надала всі необхідні документи для її розгляду, а доводи щодо відмови про видачу довідки позивача, викладені в листі від 24.05.2019 № 37/09-7764 свідчать про протиправні дії відповідача як уповноваженого органу щодо розгляду цієї заяви.

З огляду на наведене, позовні вимоги належать до часткового задоволення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 18.07.2019 відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною восьмою статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки спір виник внаслідок протиправних дій відповідача, суд вважає за необхідне судовий збір у розмірі 768,40 грн стягнути на користь Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (код за ЄДРПОУ 37397200, місцезнаходження: 02125, м. Київ, вул. Курнатовського, 7-а) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_2 від 24 травня 2019 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та щодо відмови у видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з підстав, викладених у листі від 24 травня 2019 року № 37/09-7764.

Зобов`язати управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації повторно розглянути заяву ОСОБА_2 від 24 травня 2019 року про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи з урахуванням висновків суду, викладених у судовому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради на користь Державного бюджету України судовий збір у сумі 768,40 грн (сімсот шістдесят вісім грн 40 коп.)

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Суддя А.Г. Секірська