Ухвала суду № 83979921, 24.07.2019, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

24 липня 2019 року м. Київ Справа № 320/3295/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Харченко С.В., розглянувши

позовну заяву ОСОБА_1 до третя особа: проВиконавчого комітету Білоцерківської міської ради, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта», визнання протиправними та скасування рішень, ВСТАНОВИВ:ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» про визнання протиправними та скасування рішень відповідача від 24.07.2018 № 329 «Про уповноваження посадових осіб Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» на складання протоколів про адміністративні правопорушення» та 25.09.2018 № 501 «Про внесення змін в додаток до рішення Виконавчого комітету міської ради від 24.07.2018 № 329 «Про уповноваження посадових осіб Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» на складання протоколів про адміністративні правопорушення» шляхом викладення його в новій редакції».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали шляхом подання до суду: заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску такого строку; оригіналу платіжного документу, що свідчить про сплату судового збору у розмірі 768,40 грн (за другу позовну вимогу немайнового характеру).

19.07.2019 до Київського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про усунення недоліків позовної заяви на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019.

Вирішуючи питання щодо приведення позивачем позовної заяви у відповідність до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить з наступного.

Залишаючи позовну заяву без руху, суд в ухвалі від 08.07.2019 вказав, що позов подано позивачем після закінчення строків, встановлених законом.

Так, предметом даного адміністративного позову є рішення «Про уповноваження посадових осіб Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» на складання протоколів про адміністративні правопорушення» № 329 та «Про внесення змін в додаток до рішення Виконавчого комітету міської ради від 24.07.2018 № 329 «Про уповноваження посадових осіб Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» на складання протоколів про адміністративні правопорушення» шляхом викладення його в новій редакції» № 501, які прийняті відповідачем, відповідно, 24.07.2018 та 25.09.2018.

Водночас з наведеною вище позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду лише 24.06.2019 (відбиток календарного штемпеля підприємства поштового зв`язку на описі вкладення у цінний лист від 24.06.2019), тобто з порушенням строку, визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.

За наведених обставин суд наголосив, що недоліки позовної заяви повинні бути усунені позивачем, зокрема, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з даним позовом та доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.

У заяві на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 08.07.2019 позивач зазначає, що про порушення своїх прав дізнався у квітні 2019 року за наслідками складання щодо нього посадовими особами Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» протоколу про адміністративне правопорушення, а відтак строк звернення до суду з даним позовом ним не пропущено.

Крім того, позивач наголошує, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено право особи на оскарження нормативно-правових актів протягом всього строку їх чинності.

При вирішенні питання щодо визнання причин пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду поважними, суд враховує наступне.

Відповідно до частини першої статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Суд зазначає, що поважними причинами, що зумовили пропуск строку звернення до суду, визнаються обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійсними істотними перешкодами, які не дозволяють вчасно реалізувати право на судовий захист.

При цьому слід враховувати, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (рішення Європейського суду з прав людини від 21.02.1986 справа «Стаббігс та інші проти Великобританії»).

Як вже зазначалось судом вище, позивач наголошує, що про оскаржувані рішення йому стало відомо лише у квітні 2019 року за наслідками застосування до нього посадовими особами Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта» адміністративного стягнення.

Водночас судом встановлено, що органом місцевого самоврядування, на виконання положень частини другої статті 15 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 № 2939-VI, опубліковано на офіційному сайті Білоцерківської міської ради оскаржувані рішення.

Таким чином, рішення відповідача від 24.07.2018 № 329 та 25.09.2018 № 501 перебували у вільному доступі, а відтак позивач не був позбавлений можливості ознайомитись з їх змістом ще у липні та вересні 2018 року.

Відтак шестимісячний строк звернення до суду з позовом про оскарження рішень від 24.07.2018 № 329 та 25.09.2018 № 501 необхідно відраховувати не з моменту застосування до позивача адміністративного стягнення (05.04.2019), а з дати опублікування таких рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постанові від 03.10.2018 в адміністративній справі № 825/438/18.

Стосовно посилань позивача на те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності, суд враховує наступне.

Як розтлумачила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.02.2019 в адміністративній справі № 9901/643/18, нормативно-правовий акт - це письмовий документ компетентного органу держави, уповноваженого нею органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта, в якому закріплено забезпечуване нею формально обов`язкове правило поведінки загального характеру. Такий акт приймається як шляхом безпосереднього волевиявлення народу, так і уповноваженим на це суб`єктом за встановленою процедурою, розрахований на невизначене коло осіб і на багаторазове застосування.

Натомість індивідуально-правові акти, як результати правозастосування, адресовані конкретним особам, тобто є формально обов`язковими для персоніфікованих (чітко визначених) суб`єктів; містять індивідуальні приписи, в яких зафіксовані суб`єктивні права та/чи обов`язки адресатів цих актів; розраховані на врегулювання лише конкретної життєвої ситуації, а тому їх юридична чинність (формальна обов`язковість) вичерпується одноразовою реалізацією. Крім того, такі акти не можуть мати зворотної дії в часі, а свій зовнішній прояв можуть отримувати не лише в письмовій (документальній), але й в усній (вербальній) або ж фізично-діяльнісній (конклюдентній) формах.

З огляду на викладене, нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

Судом встановлено, що оскаржувані позивачем рішення стосуються прав та встановлюють обов`язки для третьої особи - Комунального підприємства Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта».

За наведених обставин посилання позивача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень частини третьої статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України не приймаються судом до уваги.

Суд наголошує, що інститут строків в адміністративному процесі покликаний дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин та сприяти досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулювати учасників адміністративного процесу добросовісно користуватися своїми правами та виконувати обов`язки.

Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України).

Беручи до уваги ту обставину, що позивачем не подано заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає поверненню.

Суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до приписів частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

На підставі викладеного, керуючись статтями 122, 123, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Білоцерківської міської ради, третя особа: Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради «Муніципальна варта», про визнання протиправними та скасування рішень повернути позивачу з усіма доданими до неї матеріалами.

2. Копію ухвали про повернення позовної заяви надіслати (видати) позивачу (його представнику) невідкладно.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання (підписання).

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Харченко С.В.