Рішення № 83979707, 30.08.2019, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 серпня 2019 року Справа № 160/5519/19 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горбалінського В.В. розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

14.06.2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

- зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що відмова відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорту виключно у формі паспортної книжечки, відповідно до положень Закону України від 18.01.2001 №2235-ІІІ «Про громадянство України», є протиправною та суперечить нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

19.06.2019 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну залишено без руху у зв`язку із невідповідністю до вимог ст. ст. 160, 161, 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та надано позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії даної ухвали.

12.07.2019 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява позивача за вх. №38395/19 про усунення недоліків, вказаних в вищезазначеній ухвалі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22.07.2019 року відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 22.07.2019 відкрито провадження в адміністративній справі № 160/5519/19 за правилами спрощене позовного провадження та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а відповідачу - відповідь на відзив.

15.08.2019 року на адресу суду від Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надійшов відзив на позовну заяву в якому зазначено, що до Соборного районного відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області та до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області надходили звернення від Позивача в інтересах його неповнолітньої дитини, ОСОБА_2 з проханням «оформити бланк паспорту громадянина України без застосування засобів ЄДДР та видати паспорт виключно у вигляді паспортної книжечки». Заявник просив надати відповідь на заяву для подальшого вирішення питання.

Відповідач зазначає, що враховуючи вимоги законодавства про звернення громадян, Соборним РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС України в Дніпропетровській області у встановлений законом строк були розглянуті звернення Позивача та відповідними листами надіслано письмові відповіді з роз`ясненням щодо можливості та порядку отримання паспорту громадянина України.

Отже, на думку Відповідача вимоги законодавства про звернення громадян дотримано у повному обсязі, а твердження Позивача про нібито відмову в наданні адміністративної послуги з оформлення паспорта громадянина України є необґрунтованими та безпідставними, оскільки зазначене вище звернення Позивача не являється заявою про надання адміністративної послуги, а відповідно листи відповіді не є рішенням про відмову у наданні адміністративної послуги. У зв`язку з чим Відповідач просить відмовити у задоволенні адміністративного позову по адміністративній справі № 160/5519/19 у повному обсязі.

19.08.2019 року на адресу суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив в якому Позивач підтримує обґрунтування зазначені в позовній заяві та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, так як на думку Позивача відсутні правові підстави для відмови в оформлені паспорту громадян України у вигляді паспортної книжечки.

Дослідивши повно і всебічно письмові докази, які містяться в матеріалах справи, з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.

ОСОБА_1 є законним представником свого неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до ст. 1 Закону України «Про громадянство України».

18.04.2019 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулась до Соборного районного відділу у м.Дніпрі Державної міграційної служби України з письмовою заявою щодо видачі ОСОБА_2 паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, у зв`язку із чим видати паспорт виключно у формі паспортної книжечки, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 №2235-ІІІ .

24.04.2019 року, відповідачем надано відповідь №1212-325/1212-19 в якій зазначено, що згідно постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 №302 з 01.11.2016 року припиняється оформлення та видача паспорта громадянина України зразка 1994 року (у формі книжечки) та запроваджено оформлення і видача паспорту громадянина України з безконтактним електронним носієм у формі пластикової ID-картки.

Враховуючи викладене, Державної міграційної служби та її територіальних органів/підрозділів відсутні законні підстави для оформлення та видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України, відповідно до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 року №2503-ХІІ.

Не погодившись з рішенням відповідача, позивач оскаржила її в судовому порядку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов`язки осіб, на ім`я яких видані такі документи визначає Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20 листопада 2012 року № 5492-VI (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 5492-VІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 5492-VІ, документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України: а) паспорт громадянина України (...).

Частинами 1, 2, 4, 5 ст. 14 Закону № 5492-VІ передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.

Згідно з ч. 1 ст. 21 Закону № 5492-VІ, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Отже, у разі відсутності в особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Закону № 5492-VІ, паспорт громадянина України (...) містить безконтактний електронний носій.

Згідно з п.п. 3, 5, 6, 8 Положення про паспорт громадянина України від 26.06.1992 №2503-ХII (далі - Положення №2503-ХII), бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Паспортна книжечка являє собою зшиту в накидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок.

Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. У верхній частині лицьового боку обкладинки зроблено напис «Україна»; нижче - зображення Державного герба України, під ним - напис «Паспорт»; на внутрішньому лівому боці обкладинки у центрі - зображення Державного прапора України, нижче - напис «Паспорт громадянина України».

На першу і другу сторінки паспортної книжечки заносяться прізвище, ім`я та по батькові, дата і місце народження. На першій сторінці також вклеюється фотокартка і відводиться місце для підпису його власника. На другу сторінку заносяться відомості про стать, дату видачі та орган, що видав паспорт, ставиться підпис посадової особи, відповідальної за його видачу. Записи засвідчуються мастиковою, а фотокартка - випуклою сухою печаткою. Перша сторінка або перший аркуш після внесення до них відповідних записів та вклеювання фотокартки можуть бути заклеєні плівкою. У разі заклеювання плівкою усього аркуша записи та фотокартка печатками не засвідчуються. Третя, четверта, п`ята і шоста сторінки призначені для фотокарток, додатково вклеюваних у паспорт, а сьома, восьма і дев`ята - для особливих відміток. На десятій сторінці робляться відмітки про сімейний стан власника паспорта, на одинадцятій - шістнадцятій - про реєстрацію постійного місця проживання громадянина. На прохання громадянина до паспорта може бути внесено (сьома, восьма і дев`ята сторінки) на підставі відповідних документів дані про дітей, групу крові і резусфактор. На внутрішньому правому боці обкладинки надруковано витяг з цього Положення.

Вносити до паспорта записи, не передбачені цим Положенням або законодавчими актами України, забороняється. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року №302 (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

За змістом п. 2 Постанови № 302, із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до п. 3 Постанови №302, до завершення роботи із забезпечення в повному обсязі територіальних підрозділів ДМС матеріально-технічними ресурсами, необхідними для оформлення і видачі паспорта громадянина України, зразки бланків якого затверджено цією постановою, паспорт громадянина України може оформлятися з використанням бланка паспорта громадянина України у формі книжечки; прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

Пунктом 131 Постанови №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: (...) біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразка містить відцифровані персональні данні особи.

Як зазначила позивач, остання звертався із заявою в інтересах неповнолітнього сина до територіального підрозділу ДМС щодо питання оформлення йому паспорту громадянина України без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру, та просив видати йому паспорт виключно у формі паспортної книжечки, а не у формі пластикової картки типу ID-1, форма якої не є паспортом та не є його єдиним зразком, та зазначалось, що отримання пластикової картки типу ID-1 є правом, а не обов`язком та форма паспорту у вигляді паспортної книжечки не скасована і є діючою, у зв`язку із чим та відмовилась від оформлення паспорта неповнолітньому сину з електронним безконтактним носієм та з електронним чіпом у формі пластикової картки типу ID у зв`язку з обробкою його персональних даних з внесенням до ЄДР.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі - Закон № 2297-VI, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Згідно з ст. 2 Закону № 2297-VI , персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 6 Закону № 2297-VI, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у рішенні від 19.09.2018 по зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18), реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Статтею 8 Конвенції про захист осіб у зв`язку з автоматизованою обробкою персональних даних, ратифікованій Законом України від 06.07.2010 року № 2438-VI, зазначено: «Будь-якій особі надається можливість:

а) з`ясувати існування файлу персональних даних для автоматизованої обробки, його головні цілі, а також особу та постійне місце проживання чи головне місце роботи контролера файлу;

б) отримувати через обґрунтовані періоди та без надмірної затримки або витрат підтвердження або спростування факту зберігання персональних даних, що її стосуються, у файлі даних для автоматизованої обробки, а також отримувати такі дані в доступній для розуміння формі;

с) вимагати у відповідних випадках виправлення або знищення таких даних, якщо вони оброблялися всупереч положенням внутрішнього законодавства, що запроваджують основоположні принципи, визначені у ст. 5 і 6 цієї Конвенції».

За сталою практикою Європейського суду з прав людини, першою умовою виправданості втручання у права, гарантоване ст. 8 Конвенції, є те, що воно має бути передбачене законом, причому тлумачення терміну "закон" є автономним, та до якості "закону" ставляться певні вимоги (рішення ЄСПЛ у справі "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom) від 13 липня 1995 року, заява № 18139/91, п. 37) Під терміном «закон» слід розуміти як норми, встановлені писаним правом, так і правила, що сформувалися у прецедентному праві. Закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності" та "передбачуваності".

Таким чином, норми Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» на відміну від норм Положення № 2503-ХІІ (яке є чинним на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог ст. 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім`я, що становить порушення ст. 8 Конвенції.

З огляду на викладене вище, суд приходить до висновку, що не видача громадянину України паспорту у вигляді книжечки є обмеженням його прав, передбачених чинним законодавством України

Частиною 2 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч.ч. 1 та 4 ст. 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до приписів ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частиною 1 ст. 77 КАС України, закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Аналогічна позиція стосовно обов`язку доказування була висловлена Європейським судом з прав людини у пункті 36 справи «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003 №37801/97, в якому він зазначив, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення).

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Керуючись ст. 2, 77, 90, 241-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі територіального підрозділу Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в оформленні та видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року неповнолітньому ОСОБА_2 відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ.

Зобов`язати Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в особі Соборного районного відділу у м. Дніпрі Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області оформити та видати бланк паспорту неповнолітньому ОСОБА_2 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, з проставленою відміткою місця проживання без використання цифрового ідентифікатора особи та автоматизованої обробки його персональних даних.

Відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції, проте, відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Горбалінський