Рішення № 83979205, 22.08.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.08.2019 справа № 907/78/19

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради

до відповідача Приватного підприємства «Дизайн-студія «Жорж»

про стягнення 12146,28 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився;

від відповідача Потопальський Б.М.

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради до відповідача Приватного підприємства «Дизайн-студія «Жорж» про стягнення 47027,34 грн., з яких 37501,87 грн. – основний борг, 7264,86 грн. – пеня та 2625,13 грн. – штраф.

Відповідно до заяви (вх.№1385/119 від 28.05.2019р.) про зміну предмета позову, яку ухвалою суду від 18.06.2019р. прийнято до розгляду як заяву про зменшення розміру позовних вимог та відмову в частині стягнення пені, позивачем до стягнення заявлено 12146,28 грн., з яких 11351,66 грн. – основний борг та 794,62 грн. – штраф згідно з пунктом 2.3. договору.

Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено в протоколах судового засідання.

Слід зазначити, що ухвалою суду від 01.08.2019р. було закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в режимі відеоконференції на 22.08.2019р. на 15:30 год. Проведення судового засідання в режимі відеоконференції доручено Господарському суду Закарпатської області.

Представник позивача до Господарському суду Закарпатської області для участі в судовому засіданні в режимі відеоконференції не з`явився, однак подав клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із зайнятістю представника позивача у судовому засіданні в іншій справі та перебуванням іншого представника позивача у відпустці.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку відмовити у його задоволенні, оскільки господарський суд обмежений процесуальними строками, що встановлені Господарським процесуальним кодексом України, а в матеріалах справи міститься достатньо доказів для вирішення спору по суті.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву.

Крім того, представником відповідача подано заяву про застосування строків позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

01.10.2012р. між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (сторона 1) та Приватним підприємством «Дизайн-студія «Жорж» (сторона 2) укладено договір №14 тимчасового користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами, відповідно до умов якого сторона 1 передає, а сторона 2 приймає в тимчасове платне користування місце для розміщення засобів зовнішньої реклами (надалі - ЗЗР), відповідно до умов наведених в таблиці 1 (додаток 1).

Згідно з пунктом 2.2. договору, плата за тимчасове користування місцями для розміщення ЗЗР у сумі 3024,00 грн. вноситься стороною 2 щомісячно у грошовій формі. Обчислення розміру місячної плати здійснюється з урахуванням індексу інфляції, визначеного Державним комітетом статистики України. Плата вноситься стороною 2 рівними частинами протягом терміну дії договору починаючи з дати видачі дозволу щомісячно до 5-го числа наступного за попереднім місяцем.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що за несвоєчасне внесення плати стороною 2 справляється пеня у розмірі 0,1 відсотка місячної плати, за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів додатково стягується штраф в розмірі 7% (семи відсотків) вказаної вартості.

Відповідно до укладеної між сторонами додаткової угоди від 10.10.2017р., сторони дійшли згоди розірвати за згодою сторін договір №14 від 01.10.2012р., а сторона 1 зобов`язується припинити нарахування плати з 18.11.2016р.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідач систематично допускав порушення строків внесення плати за тимчасове користування місцями для розміщення ЗЗР.

Відповідно до поданої позивачем заяви (вх.№1385/19 від 28.05.2019р.) розмір заборгованості відповідача становить 12146,28 грн., яких 11351,66 грн. – основний борг та 794,62 грн. – штраф згідно з пунктом 2.3. договору.

Відповідач проти позову заперечив, подавши відзив на позовну заяву. Зокрема у відзиві на позовну заяву Приватне підприємство «Дизайн-студія «Жорж» посилається на те, що відповідно до довідки Департаменту міського господарства Ужгородської міської ради від 26.10.2016р. №24.01-12/2853, що була видана Приватному підприємству «Дизайн-студія «Жорж», в якій зазначено, що за договором тимчасового користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами №14 від 01.10.2012р. проведено повне погашення заборгованості. Заборгованість по даному договору відсутня.

Також відповідач зазначив, що ані в позовній заяві, ані в заяві про зміну предмету позову підстави позову взагалі не вказуються, тобто не вказано жодних причин і правових підстав нарахування плати за відповідні місяці у розмірі більшому, ніж передбачено у п.2.2. договору. Просить у задоволенні позову відмовити.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вбачається із матеріалів справи, 01.10.2012р. між Департаментом міського господарства Ужгородської міської ради (сторона 1) та Приватним підприємством «Дизайн студія «Жорж» (сторона 2) укладено договір №14 тимчасового користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами, відповідно до умов якого сторона 1 передає, а сторона 2 приймає в тимчасове платне користування місце для розміщення засобів зовнішньої реклами (надалі - ЗЗР), відповідно до умов наведених в таблиці 1 (додаток 1).

Як вбачається із матеріалів справи, а саме із розрахунку заборгованості відповідача, що долучений позивачем до заяви про зміну предмету позову (вх.№1385/119 від 28.05.2019р.), розмір основного боргу становить 11351,66 грн., який був нарахований позивачем по листопад 2016р. включно. При цьому, у заяві зазначено, що після відкриття провадження у даній справі між сторонами проведена звірка взаєморозрахунків, проте належних доказів у підтвердження проведення такої звірки зі сторони відповідача подано не було.

Тим не менше, як встановлено судом, додатковою угодою від 10.10.2017р. було припинено нарахування плати відповідачу з 18.11.2016р. та розірвано договір за згодою сторін, а відповідно до довідки від 26.10.2016р. №24.01-12/2853, заборгованість ПП «Дизайн-студія «Жорж» за договором №14 від 01.10.2012р. погашена в повному обсязі.

Із розрахунку заборгованості, поданої до заяви про зміну предмету позову (вх.№1385/119 від 28.05.2019р.) вбачається, що за листопад 2016р. відповідачем було сплачено 5614,37 грн., при тому що нараховано за листопад 2016р. – 1713,60 грн.

У відповідях на відзив (вх. № 24898/19 від 14.06.2019р. та вх. № 25108/19 від 18.06.2019р.) які за змістом є однаковими, позивач зазначає, що між сторонами був підписаний додаток № 2 від 17.02.2017р. до договору тимчасового користування місцями розміщення засобів зовнішньої реклами №14 від 01.10.2012р., відповідно до п.3 якого, Сторона 2 (відповідач) погоджується сплатити Стороні 1 (позивачу) плату за фактичне користування комунальної власності для розташування рекламних засобів від 02.10.2014р. до дати підписання даної угоди у розмірі виходячи із щомісячного розрахунку плати зазначеної у п.2.2. Договору.

Однак, суд звертає увагу, що після укладення вказаного додатку № 2 від 17.02.2017р., додатковою угодою до договору від 10.10.2017р. було розірвано договір за згодою сторін та припинено нарахування плати відповідачу з 18.11.2016р.

Відповідно до частини 2 статті 653 Цивільного кодексу України, у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Таким чином, з врахуванням наведених обставин, позивачем не обгрунтовано суму боргу та не доведено наявність у відповідача заборгованості в розмірі 11351,66 грн. та штрафу у розмірі 794,62 грн.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.1 ст. 74 ГПК України).

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтовані, не доведені позивачем, а тому задоволенню не підлягають.

Оскільки позовні вимоги визнано судом необгрунтованими, позовна давність, про сплив якої заявив відповідач, судом не застосовується.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору покласти на позивача, оскільки у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити.

Відповідно до статті 241 ГПК України рішення, господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, що визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 02.09.2019р.

Суддя Петрашко М.М.