Рішення № 83978811, 22.08.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.08.2019Справа № 910/5730/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Дьогтяр О.О., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп»

до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

про визнання недійсним договору фінансового лізингу

за участю представників сторін

від позивача Красильникова К.О. - адвокат (ордер МК № 112179 від 22.08.2019)

від відповідача Куценко О.В. (довіреність № б/н від 04.07.2019)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У травні 2019 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Клайпед Груп» (далі - ТОВ «Клайпед Груп», позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про визнання недійсним укладеного сторонами договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 з моменту його вчинення.

В обґрунтування заявлених ним позовних вимог позивач пояснив, що оскільки спірний договір фінансового лізингу був укладений сторонами щодо об`єктів нерухомого майна на строк, що перевищує 3 (три) роки, то такий договір підлягає обов`язковому посвідченню нотаріусом, однак така вимога закону сторонами дотримана не була, що є порушенням приписів ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України (згідно з якими договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню) та ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України (згідно з якими до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду). Враховуючи викладене, позивач вважав, що наявні визначені положеннями ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підстави для визнання недійсним спірного правочину.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.05.2019 відкрито провадження у справі № 910/5730/19 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.06.2019.

24.05.2019 до суду надійшов поданий відповідачем відзив на позовну заяву, в якому відповідач зазначив, що правовідносини, які виникають між сторонами договору фінансового лізингу, регулюються спеціальним нормативно-правовим актом, а саме Законом України «Про фінансовий лізинг», положеннями якого не встановлена обов`язковість нотаріального посвідчена такого виду правочинів, а позивач помилково розуміє положення ст. 806 Цивільного кодексу України, які до того ж містять посилання на те, що загальні положення про найм (оренду) застосовуються до договору лізингу з урахуванням особливостей, встановлених параграфом § 6. «Лізинг» та законом. Враховуючи викладене, відповідач вважав підстави для визнання спірного договору недійсним відсутніми та просив у задоволенні позову відмовити.

06.06.2019 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 04.07.2019.

04.07.2019 позивач подав клопотання про призначення судової будівельної експертизи та пропонував поставити на вирішення експерта питання про те, чи є передане на підставі спірного договору фінансового лізингу у користування відповідача нерухоме майно цілісним майновим комплексом.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.07.2019 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів з ініціативи суду, відкладено підготовче засідання на 25.07.2019 та запропоновано сторонам надати суду письмові пояснення щодо того, чи є предмет оспорюваного правочину єдиним майновим комплексом, подавши документальні докази на підтвердження або спростування вказаної обставини.

25.07.2019 та 26.07.2019 (повторно) до суду надійшла подана позивачем заява про зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог, у якій позивач визначив як підставу позову також те, що при укладенні спірного договору сторонами порушена заборона, встановлена ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої предметом фінансового лізингу не може бути цілісний майновий комплекс, у той же час, об`єкти нерухомого майна, передані в користування позивача на підставі спірного правочину, як комплекс споруд і пристосувань відповідають закріпленому чинним законодавством визначенню цілісного майнового комплексу. У зв`язку з цим позивач просив суд визнати недійним з моменту його укладення договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 та припинити зобов`язання, які виникли між сторонами на підставі вказаного спірного правочину.

Крім того, 25.07.2019 та 26.07.2019 позивач повторно подав клопотання про призначення судової експертизи з переліком питань, які, на його переконання, потребують роз`яснення експертом.

25.07.2019 судом оголошено перерву в підготовчому засіданні до 30.07.2019.

30.07.2019 до суду надійшло клопотання про встановлення додаткового строку з метою долучення позивачем до матеріалів справи висновку комплексної судової будівельно-технічної, земельно-технічної та економічної експертизи, як доказу приналежності предмету спірного договору фінансового лізингу до цілісного майнового комплексу.

Відповідачем був поданий до суду відзив на заяву про зміну підстав позову та уточнення позовних вимог, в якому відповідач вказав, що матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження тієї обставини, що за умовами спірного правочину у користування позивача був переданий цілісний майновий комплекс, а отже, відповідні твердження позивача є безпідставними. Відповідач також зазначив про те, що спірний договір був розірваний сторонами 15.06.2017, а отже, вимога про припинення правовідносин, які виникли на підставі спірного правочину, є необґрунтованою. Враховуючи викладене, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити.

Крім того, відповідач подав заперечення на клопотання про проведення комплексної судової експертизи, в яких зазначив про порушення позивачем встановленого процесуального строку для звернення з таким клопотанням та відсутність обґрунтування причин пропуску такого процесуального строку, відповідач вказав на відсутність наведення обставин справи, які може довести або спростувати такий доказ, враховуючи те, що матеріали справи не містять жодного свідчення про приналежність майна, переданого в користування позивача, на підставі спірного правочину, до цілісного майнового комплексу, також відповідач вказав на відсутність доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на самостійне отримання висновку відповідного експертного дослідження. Враховуючи викладене, відповідач вважав призначення експертизи по даній справі недоцільним та просив відмовити у задоволенні відповідного клопотання позивача

30.07.2019 суд оголосив протокольну ухвалу про відмову у задоволенні клопотання позивача про призначення судової експертизи, прийняття до розгляду заяви позивача про зміну (доповнення) підстав позову та уточнення позовних вимог, закриття підготовчого провадження та призначення судового засідання для розгляду справи по суті на 22.08.2019.

Клопотання позивача про призначення судової експертизи було відхилено судом з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 99 Господарського процесуального кодексу України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Водночас, статус об`єкту нерухомого майна визначається у документах, що посвідчують право власності, а також під час здійснення державної реєстрації права власності.

Таким чином, для встановлення тієї обставини, чи є об`єкти нерухомого майна, передані у користування позивача на підставі спірного договору фінансового лізингу, цілісними майновими комплексами, є достатнім отримання Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. Відповідно для встановлення вказаної обставини не є необхідними спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Отже, за відсутності сукупності визначених приписами ст. 99 Господарського процесуального кодексу України умов, необхідних для призначення експертизи у справі, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні відповідного клопотання позивача.

У судовому засіданні 22.08.2019 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, вважав його необґрунтованим та безпідставним, просив суд у задоволенні позову відмовити.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу по суті. У судовому засіданні 22.08.2019 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

01.07.2016 між ПАТ КБ «Приватбанк» (банк) та ТОВ «Клайпед Груп» (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ (далі - договір, спірний договір).

Відповідно до п. 1.1 якого, банк є власником нерухомого майна яке зазначено у додатку № 1 до договору (далі - майно). Банк передає лізингоодержувачу майно, а лізингоодержувач приймає майно від банка в платне володіння та користування, а після сплати всієї суми лізингових платежів у власність, у визначені цим договором строки, на умовах фінансового лізингу.

У додатку № 1 до договору зазначено, що банк є власником майна, розташованого за адресою:

- Одеська обл., Ананьївський р-н, с. Жеребкове, вул. Железнодорожна, буд. 13 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - битовий блок, літера «Г» - КПП, літера «Д» - АЗС, літера «Е» - операторська, літера «К» - насосна, літера «Л» - склад, літера «М» - автостоянка, № 1-17 - резервуари), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 941708451202, вартість майна 98 005 682,00 грн.;

- Одеська обл., Кодимський р-н, м. Кодима, вул . Промислова, буд. 4 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - будівля, літера «В» - пожежне депо, літера «Е» - склад, літера «Ж» - операторська, літера «З» - тарний склад, літера «И» - насосна, літера «К» - лабораторія, літера «Г», «Д», «Л» - будівля, господарські будівлі, № 1-10 - резервуари, І, ІІ, ІІІ - резервуари), загальною площею 1235,8 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 940646151225, вартість майна 140 274 716,00 грн.;

- Одеська обл., Березівський р-н, с. Березівка, вул. Пристанційна, буд. 2 (літера «А» - адміністративна будівля, літера «Б» - котельня, літера «Д» - склад, літера «З» - склад, літера «И» - прохідна, літера «К» - розливна, літера «В» - весова, літера «Г» - вбиральня, літера «Е», «Ж» - насосні, І-ХХІІІ - резервуари), загальною площею 1451,3 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 940624651212, вартість майна 162 233 714,00 грн.;

- Одеська обл., м. Ізмаїл, вул. Локомотивна, буд. 3 (будівля, адміністративна будівля «А», «Б», майстерні «В», гараж «Г», бензосховище «Д», сторожка «Е», насосна «Ж», розливочна «З», «И», весова «К», котельна «М»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 943982951106, вартість майна 90 329 282,00 грн.

Згідно п. 1.2 договору, на дату укладання цього договору вартість майна становить 490 843 394,00 грн.

Пунктом 2.1 договору визначено, що розмір, структура, строки оплати лізингових платежів встановлюються додатком № 2.

Умовами договору встановлений обов`язок лізингоодержувача сплачувати відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 12% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості днів користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2 (п. 2.3.2 договору).

Відповідно до п. 2.3.3 договору у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 24% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2.

Згідно з п. 3.1 договору передача банком та прийом лізингоодержувачем майна у лізинг здійснюється згідно акту прийому-передачі майна - зазначеного у додатку № 3, що є невід`ємною частиною цього договору.

Протягом усього терміну дії цього договору майно є власністю банка (п. 4.1 договору).

Пунктом 6.2.4 договору передбачено, що лізингоодержувач зобов`язаний повернути майно банку у випадку розірвання договору у стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу, сплативши при цьому банку заборгованість по лізингових платежах на поточну дату, інших платежах за цим договором, а також відшкодувавши заподіяні цим збитки, в строк не пізніше дати розірвання цього договору.

Відповідно до п. 6.2.11 договору лізингоодержувач зобов`язаний сплачувати банку:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»,

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна),

- відсоткову винагороду за користування майном,

- винагороду за користування майном отриманим у лізинг,

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором.

Згідно з п. 7.1 договору, у випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, по сплаті винагород, сплачує банку за кожний випадок порушення пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, яка розраховується у відсотках річних від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу. Сплата пені здійснюється у гривні.

Строки позовної давності по вимогах про стягнення лізингових платежів, винагород, неустойки - пені, штрафів, інших платежів/витрат за цим договором встановлюється сторонами тривалістю 15 років (п. 7.9 договору).

Пунктом 7.10 договору передбачено, що нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов`язань здійснюється протягом 15 років з дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане лізингоодержувачем.

Відповідно до п. 8.2.3 договору він підлягає розірванню в односторонньому порядку за ініціативою банку шляхом письмового повідомлення про це лізингоодержувача за три дні, у випадку, зокрема, повної або часткової несплати лізингового платежу лізингоодержувачем, якщо прострочення сплати становить більше ніж 30 днів.

Згідно з п. 8.3 договору у випадку розірвання цього договору, майно повинне бути повернуте лізингоодержувачем у термін розірвання, по акту прийому-передачі майна в тому стані, в якому воно було отримано з урахуванням нормального зносу.

У повідомленні про розірвання сторони зазначають причину дострокового розірвання цього договору. При цьому для розірвання цього договору, договорів про внесення змін сторони не укладають (п. 8.4 договору).

Пунктом 9.1 договору передбачено, що строк дії договору становить з дати підписання по 25.06.2036. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору.

Відповідно до п. 9.2 договору він набирає чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору обумовлений строком лізингу. Цей договір втрачає свою силу після виконання сторонами усіх зобов`язань по ньому.

Всі зміни та доповнення до цього договору оформляються договором про внесення змін, що є невід`ємною частиною цього договору (п. 10.6 договору).

01.07.2016 на виконання умов укладеного договору сторонами складено акт № 1 прийому-передачі майна, згідно якого банк передав, а лізингоодержувач прийняв в платне володіння та користування перелічені вище об`єкти нерухомого майна.

У подальшому сторонами був укладений ряд додаткових угод.

Згідно з положеннями додаткової угоди від 29.07.2016 сторони погодили викласти п. 6.2.11 договору фінансового лізингу у наступній редакції: «Лізингоодержувач зобов`язується сплачувати банку:

- винагороду за відкриття рахунку «Фінансовий лізинг (оренда)»,

- лізинговий платіж (суму, що відшкодовує при кожному платежі частину вартості майна),

- відсоткову винагороду за користування майном,

- інші витрати банку, безпосередньо пов`язані з цим договором».

Шляхом укладення додаткових угод від 03.11.2016 сторони внесли зміни до графіку лізингових платежів та виклали п. 9.1 договору фінансового лізингу у наступній редакції: «Строк дії договору з дати підписання цього договору по 25.06.2026. У частині невиконаних сторонами зобов`язань договір діє до повного їх виконання. Зазначений строк може бути змінений у випадку дострокового виконання зобов`язань лізингоодержувача за договором, у випадку розірвання договору». Також сторони внесли зміни до п.п. 2.3.2 та 2.3.3 та виклали їх у наступній редакції:

- « 2.3.2. Відсоткову винагороду за користування майном у розмірі 10,5% річних від суми залишку несплаченої вартості майна, виходячи з фактичної кількості дні користування майном, та 360 днів у році, щомісяця в період з 25-го числа місяця по останній день місяця, а так само в термін сплати останньої суми лізингового платежу зазначений у додатку 2».

- з 07.11.2016 змінений п. 2.3.3 договору, який викладений у наступній редакції: «У випадку порушення лізингоодержувачем зобов`язань по сплаті лізингових платежів, передбачених цим договором, відсоткова винагорода за користування майном складає 21% річних від суми залишку несплаченої вчасно частини вартості майна, згідно додатку 2».

Матеріали справи свідчать, що АТ КБ «ПриватБанк» направив ТОВ «Клайпед Груп» повідомлення № Э.Upr 1/3-67104 від 31.05.2017 про розірвання договору фінансового лізингу, в якому зазначив, що станом на 30.05.2017 прострочена більше, ніж 30 днів заборгованість з відсоткової винагороди за користування майном лізенгоодержувача за договором складає 8 320 000,00 грн., у зв`язку з чим на підставі п.п. 6.2.11, 6.2.4, 8.2.3, 8.3, 8.4 банк повідомив про розірвання договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 та зазначив, що вказаний договір є розірваним з 15.06.2017, вимагав у строк до 15.06.2017 сплатити заборгованість та повернути об`єкт лізингу.

15.06.2017 сторонами був підписаний акт прийому-передачі майна, згідно з яким ТОВ «Клайпед Груп» повернуло АТ КБ «ПриватБанк» об`єкти нерухомого майна, що були передані в його користування на підставі договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016.

Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Клайпед Груп» посилалось на те, що строк дії договору фінансового лізингу становить більше ніж 3 роки, однак, договір, всупереч вимогам ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України, укладено у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення. Що є підставою для визнання його недійсним. Крім того, при укладенні спірного договору сторонами порушена заборона, встановлена ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг», відповідно до якої предметом фінансового лізингу не може бути цілісний майновий комплекс.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, оцінюючи правомірність доводів позивача суд виходив з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, закріплені у ст. 203 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом (ч. 3 ст. 806 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг (далі лізинг) це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу (далі договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 ст. 209 Цивільного кодексу України закріплено, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови визначені законом як істотні або є необхідними для даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї сторони має бути досягнуто згоди.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору, згідно із яким відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

З аналізу вище наведених норм законодавства випливає, що за загальним правилом нотаріальне посвідчення укладеного сторонами договору не вимагається. Нотаріальне посвідчення договору є необхідним лише у випадках прямо передбачених законом та за домовленістю сторін.

Судом встановлено, що дійсно договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016, укладений між позивачем та відповідачем, нотаріально не посвідчено.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 ст. 2 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст. 806 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду), викладені в параграфі 1 («Загальні положення про найм (оренду)») глави 58 («Найм (Оренда)») Цивільного кодексу України.

Суд зазначає, що за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 657 Цивільний кодекс України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.

Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Частинами 1, 3 ст. 760 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм будівлі або іншої капітальної споруди врегульовано параграфом 4 глави 58 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 793 Цивільного кодексу України, договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 793 Цивільного кодексу України).

Вимоги до форми та змісту договору фінансового лізингу, закріплені у ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», якою встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, аналіз зазначеної норми у контексті параграфу 1 глави 58 Цивільного кодексу України свідчить, що у ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України закріплена норма, яка відсилає до загальних положень про договір найму (параграф 1 глави 58 ЦК), тому до договору лізингу можуть субсидіарно застосовуватися норми параграфу 1 Глави 58 ЦК, а не інші параграфи цієї глави. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 915/865/17.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про те, що положення ст. 793 Цивільного кодексу України (згідно з частиною другою якої договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню), вміщеної у параграфі 4 «Найм будівлі або іншої капітальної споруди» глави 58 Цивільного кодексу України не поширюються на правовідносини, що виникли на підставі спірного договору фінансового лізингу.

При цьому, Закон України «Про фінансовий лізинг» не містить вимоги про обов`язкове нотаріальне посвідчення договору фінансового лізингу, отже, обов`язковість нотаріального посвідчення спірного договору чинним законодавством не встановлена, водночас, укладений сторонами спірний договір фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 не містить умови про його нотаріальне посвідчення, матеріали справи також не містять будь-яких інших доказів на підтвердження того, що сторони спірного договору дійшли згоди про необхідність та обов`язковість його нотаріального посвідчення.

Щодо посилань позивача на те, що при укладенні спірного договору сторонами порушена заборона, відповідно до якої предметом фінансового лізингу не може бути цілісний майновий комплекс, суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про фінансовий лізинг» не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об`єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Судом встановлено, що за умовами спірного договору та на підставі акту № 1 прийому-передачі майна від 01.07.2016 у користування відповідача був переданий ряд об`єктів нерухомого майна, які не є цілісним майновим комплексом, згідно з відомостями, розміщеними у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно предметом фінансового лізингу виступали нафтобази (реєстраційні номери об`єктів нерухомого майна - 941708451202, 940646151225, 943982951106 та будівлі і адміністративні будівлі (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 940624651212), що підтверджується Інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №№ 178382724, 178380945, 178380295, 178376682 , сформованими 22.08.2019 та долученими до матеріалів справи.

Враховуючи викладене, судом не встановлені передбачені приписами ст. 203 Цивільного кодексу України обставини, які б свідчили про недодержання сторонами в момент вчинення спірного договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину. За таких обставин підстави для визнання спірного договору недійсним відсутні.

Щодо позовної вимоги припинити зобов`язання, які виникли між сторонами на підставі спірного правочину - договору фінансового лізингу № 4К16052ЛИ від 01.07.2016 суд зазначає наступне.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами.

Позивач всупереч вимогам ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не надав суду докази на підтвердження виконання ним у повному обсязі усіх зобов`язань за спірним договором, у том числі й грошових зобов`язань по сплаті лізингових платежів та винагороди лізингодавця, а також не надав доказів на підтвердження наявності інших підстав припинення зобов`язань, що виникають із спірного договору фінансового лізингу. Отже підстави для задоволення вказаної позовної вимоги відсутні.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на позивача та відшкодуванню за рахунок відповідача не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 03.09.2019.

Суддя О.Г. Удалова