Рішення № 83978712, 28.08.2019, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 34/16/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.08.2019 Справа № 908/1271/19

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі судді Науменка А.О.,

при секретареві судового засідання Махно О.О.,

розглянувши матеріали справи № 908/1271/19

за позовом Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", ідентифікаційний код юридичної особи 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський рибопереробний комплекс", ідентифікаційний код юридичної особи 33086027 (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кабельників, буд. 1А)

про визнання правочинів недійсними

СУТНІСТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Запоріжжяобленерго звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом № 001-33/8718 від 24.05.2019 (вх. № 1376/08-07/19 від 24.05.2019) про визнання недійсними односторонніх правочинів у формі заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський рибопереробний комплекс" про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині погашення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01.08.2016 по 31.12.2018, а саме: правочини у формі заяв: № 11 від 12.02.2018, № 16 від 21.03.2018, № 26 від 12.04.2018, № 31 від 10.05.2018, № 38 від 15.06.2018, № 44 від 11.07.2018, № 50 від 10.08.2018, № 60 від 20.09.2018, № 65 від 31.10.2018, № 76 від 19.12.2018, № 78 від 19.12.2018, № 44/з від 27.02.2019.

Позов заявлено на підставі ст.ст. 11,15,16,203,215,598,599,601,602 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202, 203 Господарського кодексу України, договору № 1149 від 06.12.2005 і обґрунтовано тим, що заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині припинення зобов`язань з оплати електричної енергії в період з серпня 2016 по грудень 2018, як односторонні правочини, суперечать вимогам ст. 15 закону України "Про електроенергетику" і п. 6.3 Правил користування електричною енергією, а також не відповідають інтересам держави і суспільства щодо забезпечення стабільного фінансового стану електроенергетики і відповідальності суб`єктів електроенергетики та споживачів за порушення цього порядку, забезпечення надійного (безперебійного) постачання споживачам електричної енергії і енергетичної безпеки України.

Згідно з Витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.05.2019 справу № 908/1271/19 передано на розгляд судді Науменку А.О.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 31.05.2019 у справі № 908/1271/19 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 908/1271/19. Ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 24.06.2019 о/об 12 год. 00 хв. У порядку підготовки справи до розгляду, зокрема, запропоновано відповідачу подати до суду відзив в строк до 21.06.2019 (включно).

24.06.2019 до суду від відповідача у справі надійшло клопотання вих. № 123 від 24.06.2019 про відновлення ТОВ "БАРК" строку на підготування відзиву на позовну заяву, у зв`язку з затриманням директора товариства ОСОБА_1 . та розгляду клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу для ОСОБА_1 , враховуючи що повноваження адвоката Сєдова М.В. є обмеженими у самостійному визначенні правової позиції відповідача у справі.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 24.06.2019 у даній справі, враховуючи необхідність надання сторонам можливості реалізувати процесуальні права щодо подання відзиву та відповіді на відзив та доказів на їх обґрунтування, суд задовольнив клопотання відповідача, продовжив строк подання відзиву та відклав розгляд справи на 12.07.2019 об 11 год. 00 хв., про що присутній представники сторін буди повідомлені під розписку та під звукозапис.

10.07.2019 до Господарського суду Запорізької області від відповідача у справі надійшов відзив вих. № 55 від 27.06.2019 на позовну заяву з доданими документами та доказами направлення іншій стороні у справі. Його прийнято до розгляду. У відзиві відповідач наводить наступні доводи. 11.08.2016 року між 15:00 та 15:30 було припинено постачання електричної енергії до мереж ТОВ «БАРК» , що зафіксовано журналами подій лічильників, які контролює незалежна компанія ФО-П Алексєєв К.О. (лист 38 від 16.09.16) та Актами від 11.08.16 та від 15.09.16. Відповідно до п. 7.1 ПКЕЕ: «Електрична енергія постачається споживачу безперервно, крім випадків, передбачених договором та нормативно правовими актами» в тому числі і ПКЕЕ, в зв`язку з чим відповідач зауважує, що на момент припинення електропостачання 11.08.2016 року між 15:00 та 15:30 і по час часткового поновлення лише 10.07.2017 р. не існувало жодних об`єктивних та обґрунтованих підстав такого припинення та не поновлення електроживлення. Безпідставність та незаконність припиненню електропостачання зокрема підтверджується у Постановах суду по справах № 908/1019/17, № 908/2260/16, № 908/1884/17, безпідставність та не законність переривання (непоновлення) Позивачем постачання електричної енергії за договором № 1149 від 06.12.05р доведена у справах № 908/3004/16, № 908/2068/17, № 908/1032/18, які вступили в законну силу і підлягають обов`язковому виконанню згідно чинного законодавства України, та якими встановлено факт незаконного відключення та перерви (непоновлення) у постачанні електричної енергії до ТОВ «БАРК». Вину у непоновлені електропостачання в межах встановлених ПУЕ відповідач вбачає у бездіяльності ПАТ «Запоріжжяобленерго», тому, що після втручання у процес постачання електричної енергії ПАТ «Запріжжяобленерго» було терміново повідомлено про відключення електроспоживання електроустановок ТОВ «БАРК» що встановлено у Рішеннях господарського суду від 18.04.2017 по справі № 908/3004/16, № 908/2068/17 від 26.03.18, №908/1032/18. Протиправні дії позивача в частині непоновлення постачання електричної енергії до ТОВ «БАРК» також підтверджено листом Держенергонагляду від 19.10.2016. На виконання вимог ПКЕЕ, 01 липня 2017 року ТОВ «БАРК» складено акт про нарахування величини відшкодування за перерву в електропостачанні на загальну суму 2 975 803,28 грн.. Зазначений акт прийнятий ПАТ «Запоріжжяобленерго» без зауважень та позивачем не було надано на нього жодної вмотивованої відповіді. Після отримання акту від 01 липня 2017 року ТОВ «БАРК» отримало законне право на зарахування в наступних розрахункових періодах нарахованої за актом суми для погашення заборгованості за використану електричну енергію в майбутньому. Отримуючи акти та рахунки за використану електричну енергію, відповідачем на адресу відповідача направлялись вимоги про зарахування зустрічних однорідних вимог. Зазначені заяви відповідачем направлялись для повного та всебічного упередження незаконних дій ПАТ «Запоріжжяобленерго» направлених на невиконання п. 6.46 ПКЕЕ. Таким чином, відповідач вважає, що спірні правочини укладені у відповідності до приписів діючого законодавства та на підставі обов`язку ПАТ «Запоріжжяобленерго» зарахувати суму нарахування величини відшкодування за перерву в електропостачанні у майбутньому періоді часу на користь ТОВ «БАРК». Посилання позивача на правову позицію викладену в постановах Верховного Суду по справам № 908/1810/17 та № 908/1810/17 за позовами Національного антикорупційного бюро України про визнання недійсними заяв про зарахування зустрічних однорідних вимог, є хибними, оскільки у зазначених справах відсутній елемент порушення зобов`язань з боку ПАТ «Запоріжжяобленерго», які призвели б до застосування до позивача п. 6.46 ПКЕЕ.

30.07.2019 до канцелярії суду від позивача надійшли письмові заперечення від 30.07.2019. Позивач вважає, що наявність заборгованості ПАТ «Запоріжжяобленерго» перед ТОВ «БАРК» та її вид не впливає на факт незаконності проведених ТОВ ТОВ «БАРК» зарахувань з оплати електричної енергії, оскільки законом заборонені здійснювати зарахування зустрічних однорідних вимог з погашення електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 30.07.2019 закрито підготовче провадження, справу № 908/1271/19 призначено до судового розгляду по суті на 28.08.2019.

Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив, просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

В судовому засіданні 28.08.2019 здійснювалось фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу - програмно-апаратного комплексу "Оберіг".

В судовому засіданні 28.08.2019 судом прийнято рішення, проголошено його вступну та резолютивну частини.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

УСТАНОВИВ:

06.12.2005 Публічним акціонерним товариством «Запоріжжяобленерго» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Базовий Азовський рибопереробний комплекс» (споживач) було укладено договір про постачання електричної енергії № 1149.

Розділом І договору № 1149 (в редакції додаткової угоди від 01.11.2006) передбачено, що постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку №1 «Обсяги постачання електричної енергії споживачу», а споживач оплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Згідно до п. 2.2.3 договору № 1149 споживач зобов`язується оплачувати постачальнику електричної енергії вартість електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 «Порядок розрахунків за активну електричну енергію» та додатка № 5 «Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії».

Абзацом другим пункту 1 додатку № 4 до договору № 1149 сторонами визначено, що розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на рахунок позивача, вказаний в п. 10 договору. Згідно із п. 10 Договору про постачання сторони визначили рахунок, на який проводяться розрахунки за електричну енергію, а саме на поточний рахунок із спеціальним режимом використання.

ТОВ «БАРК» направлено, а ПАТ «Запоріжжяобленерго» отримано заяви відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема в погашення заборгованості за спожиту активну електричну енергію в період з 01.08.2016 по 31.12.2018, а саме: угоди у формі заяв:

- № 11 від 12.02.2018 зведена заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.08.2016 р. по 31.01.2018 р. на суму 360090,26 грн.:

- № 16 від 21.03.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.02.2018 по 28.02.2018 на суму 33207,19 грн.;

- № 26 від 12.04.2019 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.03.2018 по 31.03.2018 на суму 47805, 48 грн.;

- № 31 від 10.05.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.04.2018 по 30.04.2018 на суму 50974,77 грн.;

- № 38 від 15.06.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.05.2018 по 31.05.2018 на суму 68249,35 грн.;

- № 44 від 11.07.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.06.2018 по 30.06.2018 на суму 54525,84 грн.;

- № 50 від 10.08.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.07.2018 по 31.07.2018 на суму 63653,87 грн.;

- № 60 від 20.09.2019 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.08.2018 по 31.08.2018 на суму 80880,86 грн.;

- № 65 від 31.10.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.09.2018 по 30.09.2018 на суму 82092,34 грн.;

- № 76 від 19.12.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.10.2018 по 31.10.2018 на суму 88691,07 грн.;

- № 78 від 19.12.2018 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.11.2018 по 30.11.2018 на суму 68903,59 грн.;

- №44/з від 27.02.2019 заява про зарахування зустрічних однорідних вимог за період з 01.12.2018 по 31.12.2018 на суму 110458,13 грн.

Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши представлені докази, заслухавши представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Статтею 204 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За приписами ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частинами 1, 2, 3, 5, 6 статті 203 ЦК України (в редакції станом на момент укладення спірного договору) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину. (п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсним»).

Пунктом 26 зазначеної постанови встановлено, що особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Позивач вважає, що спірні угоди у формі заяв про припинення зобов`язань врахуванням зустрічних однорідних вимог суперечили на момент їх вчинення нормам статей 15-1, 26 Закону України «Про електроенергетику».

Статтею 601 Цивільного кодексу України та частиною 3 статті 203 Господарського кодексу України передбачено можливість припинення зобов`язання зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги і, що таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Відповідно до частин 1-3 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. ІІравочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Виходячи із викладених обставин та норм Цивільного і Господарського кодексів України, зарахуванням між сторонами у справі зустрічних однорідних вимог за заявами відповідача, як дія цього товариства, внаслідок якої припиняються зобов`язання обох відповідачів, є односторонніми правочинами в розумінні статті 202 Цивільного кодексу України, для вчинення яких достатньо вказаних вище заяв.

При цьому, стаття 602 Цивільного кодексу України містить невичерпний перелік випадків коди зарахування зустрічних вимог не допускається:

1) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю;

2) про стягнення аліментів:

3) щодо довічного утримання (догляду);

4) у разі спливу позовної давності:

4-1) за зобов`язаннями, стороною яких є неплатоспроможний банк, крім випадків, установлених законом;

5) в інших випадках, встановлених договором або законом.

Згідно з частиною 5 статті 203 Господарського кодексу України не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, норми Цивільного кодексу України та Господарською кодексу України безпосередньо не забороняють зарахування вказаних у заявах відповідача, зустрічних однорідних вимог, які такими, проте передбачають можливість такої заборони у випадках, встановлених договором або законом.

В свою чергу Закон України «Про електроенергетику» (в редакції станом на момент вчинення спірних правочинів), як зазначено в його преамбулі, визначає правові, економічні та організаційні засади діяльності в електроенергетиці і регулює відносини, пов`язані з виробництвом, передачею, розподілом, постачанням і використанням енергії, забезпеченням енергетичної безпеки України, конкуренцією та захистом прав споживачів і працівників галузі.

Статтею 1 Закону України «Про електроенергетику» термін «поточні рахунки із спеціальним режимом використання оптовою ринку електричної енергії» визначає як рахунки суб`єктів господарської діяльності, що здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території та оптове постачання електричної енергії, відкриті в уповноваженому банку і призначені виключно для накопичення коштів, отриманих за електричну енергію від споживачів, та розрахунків з учасниками оптового ринку електричної енергії, а термін «алгоритм оптового ринку електричної енергії» - як порядок розподілу уповноваженим банком коштів з поточних рахунків із спеціальним режимом використання без платіжних доручень, який встановлюється національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Статтею 4 Закону України «Про електроенергетику» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що регулювання відносин в електроенергетиці має особливості, визначені цим Законом, які викликані об`єктивними умовами функціонування галузі.

Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про електроенергетику» купівля всієї електричної енергії, виробленої па електростанціях, потужність чи обсяг відпуску яких перевищують граничні показники (крім випадків, передбачених цим Законом), та весь її оптовий продаж здійснюються па оптовому ринку електричної енергії України, крім електричної енергії, що купується (продасться) відповідно до розділу XVII Закону України «Про ринок електричної енергії».

Частина 2 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» передбачає, що споживачі, які купують електричну енергію у енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, вносять плату за поставлену їм електричну енергію виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. У разі перерахування споживачами коштів за електричну енергію на інші рахунки отримувачі повинні повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу у цей термін коштів, сплачених па інші, не на поточні рахунки із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державною бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх отримувача від повернення цих коштів споживачу електричної енергії.

Згідно частини 3 статті 15-1 Закону України «Про електроенергетику» кошти з поточнихрахунків із спеціальним режимом використання енергопостачальників, що здійснюють господарську діяльність зпостачання електричної енергії на закріпленій території, перераховуються згідно з алгоритмом оптового ринку електричної енергії виключно на: поточний рахунок із спеціальним режимом використання оптового постачальника електричної енергії; поточний рахунок підприємства, яке здійснює розподіл електричної енергії місцевими (локальними) електричними мережами; поточний рахунок енергопостачальника; поточний рахунок із спеціальним режимом використання для погашення заборгованості оптового постачальника електричної енергії.

Частиною 8 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» встановлено, що споживач, якому електрична енергія постачається електропостачальником, що здійснює господарську діяльність з постачання електричної енергії на закріпленій території, зобов`язаний оплачувати її вартість виключно коштами шляхом її перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. Уразі проведення споживачем розрахунків в інших формах та/або сплати коштів на інші рахунки такі кошти не враховуються як оплата спожитої електричної енергії.

Отже, зазначеними положеннями спеціального законодавчого акту у регулюванні правовідносин у сфері електроенергетики чітко визначено спеціальний порядок проведення розрахунків за електроенергію, за яким розрахунки проводяться виключно грошовими коштами та шляхом їх перерахування споживачем електричної енергії виключно на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії і сторони у відповідних правовідносинах не можуть відступати від визначеного законом порядку, зокрема, проведення таких розрахунків.

З огляду на викладене, оспорювані заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині припинення зобов`язань з оплати електричної енергії в період з серпня 2016 по грудень 2018 року, як односторонні правочини. суперечить вимогам частин 2, 3 статті 15-1 та частині 8 статті 26 Закону України «Про електроенергетику» та підлягають визнанню недійсними у відповідності до ч. 1 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до пункту 6.46 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 нарахована за актом величина відшкодування за перерву в електропостачанні враховується в наступних розрахункових періодах або за заявою споживача перераховується на його поточний рахунок.

Суд відхиляє посилання відповідача на п. 6.46 ПКЕЕ, оскільки не зазначаючи прямо про таку заборону, вказані вище норми закону та умови договору містять в собі пряму вказівку, що оплата вноситься виключно на поточний рахунок зі спеціальним режимом використання енергопостачальника в уповноваженому банку. Більш того, в ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» законодавець, не забороняючи проведення споживачем розрахунків в інших формах (або сплату коштів на інші рахунки), вказує, що такі кошти не повинні враховуватися як оплата спожитої електричної енергії.

Пункт 6.46 ПКЕЕ не спростовує вимог Закону щодо таких правовідносин.

Пунктом 1 Положення про порядок проведення розрахунків за електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1136 від 19.07.2000, визначено, що споживачі, яким електрична енергія постачається енергопостачальником, що провадить підприємницьку діяльність з постачання електричної енергії за регульованим тарифом та купує електричну енергію в оптового постачальника, зобов`язані оплачувати її вартість виключно коштами шляхом їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання такого енергопостачальника (його структурного підрозділу), відкритий в уповноваженому банку.

Пунктом 6.3 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996 № 28 (далі - ПКЕЕ) визначено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом.

Крім того, п. 6.46 ПКЕЕ передбачає і перерахування величини відшкодування за перерву в електропостачанні за заявою споживача на його поточний рахунок.

Таким чином, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Визнати недійсними правочини у формі заяв Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський рибопереробний комплекс" про зарахування зустрічних однорідних вимог в частині погашення заборгованості за спожиту електричну енергію за період з 01.08.2016 по 31.12.2018, а саме: № 11 від 12.02.2018, № 16 від 21.03.2018, № 26 від 12.04.2018, № 31 від 10.05.2018, № 38 від 15.06.2018, № 44 від 11.07.2018, № 50 від 10.08.2018, № 60 від 20.09.2018, № 65 від 31.10.2018, № 76 від 19.12.2018, № 78 від 19.12.2018, № 44/з від 27.02.2019.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Базовий Азовський рибопереробний комплекс", ідентифікаційний код юридичної особи 33086027 (71100, Запорізька область, м. Бердянськ, вул. Кабельників, буд. 1А) на користь Публічного акціонерного товариства "Запоріжжяобленерго", ідентифікаційний код юридичної особи 00130926 (69035, м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, буд. 14) витрати зі сплати судового збору в розмірі 23052,00 грн (двадцять три тисячі п`ятдесят дві грн 00 коп.).

4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до п. 17.5 Розділу ХI Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Апеляційна скарга може бути подана до Центрального апеляційного господарського суду через господарський суд Запорізької області.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано 03.09.2019.

Суддя А.О. Науменко