Рішення № 83967873, 29.08.2019, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/3353/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

29 серпня 2019 року м.Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого - судді Боровкова Д.О.

при секретарі Журавльовій А.С.,

за участю представника позивача Самойленка П.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові в спрощеному позовному проваджені цивільну справу за позовною заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа; Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в особі Львівської обласної дирекції Центрального відділення м. Львова) про відшкодування збитків в порядку регресу,

встановив:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просить стягнути з відповідача завдані збитки в порядку регресу у розмірі 19863 грн. 36 коп. Свої вимоги мотивує тим, що 27 червня 2018 року о 08 год. 10 хв. у м. Львові по вул. Кульпарківська,122 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ПрАТ «Львівський холодокомбінат», за кермом якого знаходився ОСОБА_3 , та автомобілем ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2 , який відповідно до складеного європротоколу свою вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди визнав. 17 липня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» здійснено виплату страхового відшкодування ПрАТ «Львівський холодокомбінат» за завдану унаслідок вищевказаної ДТП майнову шкоду 30096,00 грн. Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована у ПрАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. ПрАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в межах ліміту, передбаченого полісом № АК/9616408 в розмірі 9722 грн. 64 коп. з врахуванням фізичного зносу деталей та розміру франшизи, яку було передбачено полісом страхування цивільно-правової відповідальності. 14 січня 2019 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та позивачем ФОП ОСОБА_4 укладений договір № 14/01/2019 про відступлення права вимоги. Згідно із умовами зазначеного договору первісний кредитор ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» передала новому кредитору ФОП ОСОБА_1 свої права вимоги до боржників, зокрема, і до відповідача в розмірі 19863 грн. 36 коп. 11 лютого 2019 року позивач надіслав поштовим зв`язком відповідачу ОСОБА_2 вимогу про відшкодування збитків в порядку регресу, в якому просив перерахувати суму боргу в розмірі 19863 грн. 36 коп. у найкоротший термін. Проте відповідач ніяким чином на це не зреагував. В зв`язку з наведеним, просить позов задовольнити.

18 червня 2019 року ухвалою суду у справі відкрито спрощене позовне провадження з викликом сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, дав пояснення аналогічні вищенаведеному, просить позов задовольнити.

Суд ухвалив проводити заочний розгляд справи без участі відповідача, який відзиву суду не подав, до суду не з`явився, будучи належним чином повідомлений про час і місце судового засідання повісткою, яка направлялася рекомендованим листом, який був повернутий поштовим відділенням у зв`язку із закінченням терміну зберігання, що свідчить про те, що відповідач не бажає її отримувати, проте наявних у справі доказів достатньо для ухвалення рішення, а представник позивача не заперечив проти такого розгляду справи.

Суд ухвалив розглядати справу без участі представника третьої особи, який, будучи належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, до суду не з`явився, письмових пояснень не надав.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку, що позов не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» визначено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Судом встановлено, що 27 червня 2018 року о 08 год. 10 хв. у м. Львові по вул. Кульпарківська,122 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ПрАТ «Львівський холодокомбінат», за кермом якого знаходився ОСОБА_3 , та автомобілем ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням відповідача ОСОБА_2

Цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як водія автомобіля ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_2 , застрахована у ПрАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/9616408 від 20 грудня 2017 року, яким передбачено страховий ліміт за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100000,00 грн. /а.с.26/.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , застрахована у ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/6713539 від 15 липня 2017 року /а.с.23 зворот/.

Крім того, 16 березня 2018 року між ПрАТ «Львівський холодокомбінат» та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5052013-02-14-01, з предметом страхування - автомобілем Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 /а.с.17-19/.

У зв`язку з наявністю у водія автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_3 полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобі № АК/6713539 від 15 липня 2017 року, виданого ПрАТ «Страхова компанія «Універсальна», згоди водіїв щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, вони скористалися правом складання спільного повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) без виклику працівників поліції /а.с.23/.

Відповідно до зазначеного європротоколу свою вину в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 визнав, про що поставив в пункті 15 європротоколу свій підпис.

03 липня 2018 року представник ПрАТ «Львівський холодокомбінат» за довіреністю - ОСОБА_6 . звернувся до ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» з повідомленням про настання події з наземним транспортним засобом (заявою на виплату страхового відшкодування) /а.с.20/.

Згідно з рахунком ФОП ОСОБА_7 № 34 від 11 липня 2018 року ПрАТ «Львівський холодокомбінат» має оплатити за автомобільні деталі 30096,00 грн., з яких за задній бампер центральна частина - 18312,00 грн., датчик парктроніку - 2544,00 грн., задній ліхтар лівий - 4620,00 грн., задній ліхтар правий - 4620,00 грн. /а.с.29/.

Відповідно до страхового акту ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» № 06720-02 від 17 липня 2018 року страхове відшкодування страхувальнику ПрАТ «Львівський холодокомбінат» становить 30096,00 грн. згідно з рахунком ФОП ОСОБА_7 № 34 від 03 липня 2018 року /а.с.30/

17 липня 2018 року ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» здійснено виплату страхового відшкодування ПрАТ «Львівський холодокомбінат» за завдану унаслідок вищевказаної ДТП майнову шкоду 30096,00 грн., які були перераховані на банківський рахунок ФОП ОСОБА_7 , що підтверджується платіжним дорученням № 16005 /а.с.30 зворот/.

14 січня 2019 року між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та позивачем ФОП ОСОБА_4 . укладений договір № 14/01/2019 про відступлення права вимоги (надалі - договір № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року) /а.с.10-12/.

Згідно із пунктом 2.1. договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року у відповідності до умов цього договору первісний кредитор ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» передає (відступає) новому кредитору ФОП ОСОБА_1 свої права вимоги до боржників, а новий кредитор набуває права вимоги первісного кредитора за укладеним договорами страхування та сплачує первісному кредитору за відступлення права вимоги грошові кошти в сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та строки встановлені договором.

Пунктом 2.2. договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року передбачено, що загальний розмір заборгованостей боржників, права вимоги до яких відступається згідно з цим договором, складає 2510019 грн. 45 коп., згідно з Реєстром, який складається сторонами в паперовому та електронному вигляді за формою, що наведена у Додатку № 1 до цього договору.

Відповідно до пункту 4.1. договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року ціна договору складає 82867 грн. 31 коп.

У пункті 6 Додатку № 1 до договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 рок вказано, що відповідач ОСОБА_2 є боржником, а також, зазначена сума страхового відшкодування в розмірі 30096,00 грн. та сума боргу відповідача - 19863 грн. 36 коп. /а.с.13-15/.

11 лютого 2019 року позивач ФОП ОСОБА_1 надіслав поштовим зв`язком відповідачу ОСОБА_2 акт (вимогу) № 06720-02 про відшкодування збитків в порядку регресу, в якому просив перерахувати суму боргу в розмірі 19863 грн. 36 коп. у найкоротший термін, але не пізніше десяти календарних днів, з моменту отримання листа /а.с.31/.

Як убачається зі змісту вказаного акту (вимогу) № 06720-02 від 11 лютого 2019 року ПрАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в межах ліміту, передбаченого полісом № АК/9616408 в розмірі 9722 грн. 64 коп. з врахуванням фізичного зносу деталей та розміру франшизи, яку було передбачено полісом страхування цивільно-правової відповідальності та була відшкодована відповідачем в розмірі 510,00 грн.

Частиною 1 статті 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно із частинами 1 та 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 3 статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором.

Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов`язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

Статтями 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП.

При цьому, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

У постановах Верховного Суду України від 2 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року у справі № № 466/8856/16-ц міститься висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Відповідно до частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 5 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

У матеріалах справи відсутній будь-якій платіжний документ або інший доказ, який би засвідчував, що ПрАТ «НАСК «Оранта» здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в межах ліміту, передбаченого полісом № АК/9616408 в розмірі 9722 грн. 64 коп.

Позивачем ФОП ОСОБА_9 та його представником не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який би вказував на те, що у витратах в розмірі 30096,00 грн., пов`язаних з відновлювальним ремонтом автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , не була врахована сума зносу деталей, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, які і не надано доказів про те, що сума в розмірі 9722 грн. 64 коп. дорівнює сумі страхового відшкодування, виплаченого страховиком ПрАТ «НАСК «Оранта» у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей. Зазначеними доказами могли би бути звіт про оцінку матеріального збитку власнику автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , експертний висновок, тощо.

Як убачається з пояснень представника позивача, які він надав у судовому засіданні, він лише припускає, що страховик ПрАТ «НАСК «Оранта здійснило виплату страхового відшкодування на рахунок ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» в межах ліміту, передбаченого полісом № АК/9616408 в розмірі 9722 грн. 64 коп. з урахуванням фізичного зносу деталей.

Відповідно до частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За таких обставин, суд, дослідивши всі наявні у матеріалах справи докази, позбавлений можливості зробити однозначний висновок про те, чи сума в розмірі 19863 грн. 36 коп., яку просить позивач стягнути з відповідача, може вважатися різницею між фактичною вартістю ремонту транспортного засобу з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком ПрАТ «НАСК «Оранта» у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні.

Згідно зі статтею 27 Закону України «Про страхування» та статтею 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, яка в силу вимог процесуального законодавства, є обов`язковою для застосування судами України.

Суд критично ставиться до твердження позивача ФОП ОСОБА_1 , що з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню завдані збитки в порядку регресу в розмірі 19863 грн. 63 коп., з огляду на таке.

Згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Враховуючи викладене, правовідносини, що виникли між страховиком ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та відповідачем ОСОБА_2 у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого ПрАТ «Львівський холодокомбінат» страхового відшкодування, є засновані на суброгації - переході до страховика права вимоги потерпілого у деліктному зобов`язання.

За таких обставин, твердження позивача, що з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню завдані збитки в порядку регресу в розмірі 19863 грн. 63 коп., є некоректним.

Враховуючи наведене, суд, беручи до уваги, що цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 , як водія автомобіля ВАЗ-21150, державний номерний знак НОМЕР_2 , була застрахована у ПрАТ «НАСК «Оранта» згідно з полісом, яким передбачено страховий ліміт за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100000,00 грн., врахувавши, розмір шкоди, заподіяної в результаті ДТП потерпілому - власнику автомобіля Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 , розмір якої становить 30096,00 грн., що є значно менше від суми страхового ліміту, передбаченого вказаним полісом, а також те, що позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, який свідчив про розмір матеріальних збитків, які зазнав потерпілий з урахуванням фізичного зносу деталей, приходить до висновку, що аргументи позивача та його представника про те, що 19863 грн. 36 коп. завданих збитків повинні бути стягнуті саме з відповідача, а не зі страховика, в якого відповідач застрахував свою цивільно-правову відповідальність, є явно необґрунтованими.

Позивач ФОП ОСОБА_1 . мотивує свої вимоги тим, що ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» у спосіб, що не суперечить цивільному законодавству України уступило йому право вимоги до відповідача, уклавши з ним договір № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року про відступлення права вимоги, а відтак, на його думку, він має право ставити питання про стягнення збитків з відповідача ОСОБА_2 в межах відступлених вимог на суму 19863 грн. 36 коп.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

У статті 1077 ЦК України зазначено, що, за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Таким чином, у ЦК України, як вбачається зі змісту його статей 512, 1077, проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

З аналізу статей 512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів з відступлення права вимоги: відповідно до статті 2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом з тим, із частини 1 статті 1077 ЦК України, вбачається, що суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина 2 статті 1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина 3 статті 1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У пункті 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг. У частинах першій, другій статті 7 Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. Цивільний кодекс України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (статті 515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (стаття 1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина 3 статті 656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно з частиною 1 статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У даній справі встановлено, що первісно між ПрАТ «Львівський холодокомбінат» та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО», яке є фінансовою установою, укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 5052013-02-14-01 від 16 березня 2018 року, з предметом страхування - автомобілем Mercedes-Benz G, державний номерний знак НОМЕР_1 . Після потрапляння зазначеного автомобіля у ДТП, яке сталося з вини відповідача ОСОБА_2 , до страховика ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» перейшло право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого ПрАТ «Львівський холодокомбінат» страхового відшкодування в розмірі 30096,00 грн.

За умовами договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року про відступлення права вимоги ФОП ОСОБА_1 зобов`язався сплатити ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» грошові кошти у сумі 82867 грн. 31 коп. Натомість, відповідно до пункту 4.1 цього договору ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» передало ФОП ОСОБА_1 право грошової вимоги до боржників на загальну суму 2510019 грн. 45 коп., зокрема, було передане право грошової вимоги до відповідача в розмірі 19863 грн. 36 коп.

Відповідно до пункту 3.1.3 договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року право вимоги переходить до нового кредитора з моменту перерахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, внаслідок чого новий кредитор набуває право нового кредитора по відношенню до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальниками первісного кредитора, які уклали договір страхування із первісним кредитором або третім особам (вимога відшкодування у порядку регресу заподіяного збитку в межах виплачених сум страхових виплат).

16 січня 2019 року позивач ФОП ОСОБА_1 здійснив оплату ціни договору належним чином та у повному обсязі, що підтверджується актом приймання-передачі вимоги до договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року, підписаного між позивачем та ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» /а.с.16/.

За таких обставин, ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» (первісний кредитор) уступило грошову вимогу до боржників стосовно їх заборгованостей, які виникли внаслідок заподіяння боржниками збитків страхувальниками первісного кредитора, які уклали договір страхування із первісним кредитором в обмін на грошові кошти в сумі 82867 грн. 31 коп., які ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) сплатив первісному кредитору, тобто фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги до третьої особи (боржника), що є основною ознакою договору факторингу.

Уклавши договір відступлення права вимоги за кредитним договором страхова компанія отримала фінансування у розмірі 82867 грн. 31 коп., а ФОП ОСОБА_1 , в свою чергу, укладаючи вказаний договір набув право одержання прибутку у формі різниці між реальною вартістю права вимоги, що відступається, і ціною вимоги, що передбачена договором про відступлення права вимоги, в розмірі 2427152 грн. 14 коп. (2510019 грн. 45 коп. - 82867 грн. 31 коп.).

Наведене свідчить про те, що укладений між ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 договір № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року за своєю юридичною природою (незважаючи на його назву як договір про відступлення права вимоги) є договором факторингу. Цесія (уступка права вимоги) є одним з обов`язкових елементів відносин факторингу. Проте сама по собі назва оспорюваного у даній справі договору не змінює його правової природи.

У матеріалах справи відсутні докази, які б вказували, що ФОП Войтюк ОСОБА_1 , як суб`єкт підприємницької діяльності, включений до Державного реєстру фінансових установ.

З укладенням договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року про відступлення права вимоги відбулася заміна кредитора-страхової компанії, яка є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на іншого суб`єкта господарювання, - ФОП ОСОБА_1 , який не відноситься до фінансових установ у розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», яка може надавати фінансові послуги, у тому числі і у формі факторингу.

За таких обставин та з огляду на те, що за змістом частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, суд приходить до висновку, що договір № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року суперечить наведеним вище приписам цивільного законодавства України щодо суб`єктного складу договору факторингу.

Все наведене вище повністю узгоджується з позицією Великої палати Верховного суду, яка висвітлена у постанові Великої палати Верховного суду від 11 вересня 2018 року по справі №909/968/16, яка в силу вимог процесуального законодавства, є обов`язковою для застосування судами України.

Крім того, ПрАТ «Страхова компанія «ВУСО» та ФОП ОСОБА_1 , уклавши договір № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року, в якому відповідач ОСОБА_2 беззаперечно зазначений як боржник страхової компанії, фактично позбавили останнього його прав, якими він наділений у правовідносинах, заснованих на суборгації, які існували між ним та страховою компанією, яка є фінансовою установою, зокрема, і права відповідача покликатися на те, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на нього, як страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності.

Таким чином, аргументи позивача ФОП ОСОБА_1 , та його представника про те, що на підставі договору № 14/01/2019 від 14 січня 2019 року про відступлення права вимоги позивач має право ставити питання про стягнення збитків з відповідача ОСОБА_2 в межах відступлених вимог на суму 19863 грн. 36 коп. є явно необґрунтованими, оскільки для зобов`язань, які виникають на підставі договору факторингу, характерним є спеціальний суб`єкт, а саме, фінансова установа, якою позивач, як суб`єкт підприємницької діяльності, не являється.

Враховуючи наведене, суд, дослідивши докази по справі в їх сукупності, прийшов до висновку, шо у задоволені позову слід відмовити за безпідставністю та необґрунтованістю.

Беручи до уваги, що у задоволені позову відмовлено в повному обсязі, керуючись статтею 141 ЦПК України, суд приходить до висновку, що судові витрати по справі, які складаються із судового збору в розмірі 768,00 грн. /а.с. 6/ та витрат на професійну правничу допомогу - 6531,40 грн. /а.с.34/, слід покласти на позивача.

Керуючись статтями 81,89,141,263-265,280-284 ЦПК України, суд

ухвалив:

У задоволені позову Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа; Приватне акціонерне товариство «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» в особі Львівської обласної дирекції Центрального відділення м. Львова) про відшкодування збитків в порядку регресу - відмовити.

Судові витрати по справі покласти на позивача Фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем справи протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Відповідно до вимог п.п. 15.5. Перехідних положень ЦПК України апеляційна скарга подається учасниками справи до Львівського апеляційного суду через Залізничний районний суд м. Львова.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ІПН: НОМЕР_3 ).

Відповідач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ІПН: НОМЕР_4 ).

Повний текст рішення складаний 02 вересня 2019 року.

Суддя:

Оригінал рішення.