Рішення № 83965381, 20.08.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/7568/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2019 року м.Львів

Галицький районний суд м. Львова

у складі:

головуючого судді Юрківа О.Р.,

за участю:

секретаря судового засідання Кузьми Д.М.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Антонюк О ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Христини Олегівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілії Володимирівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бєлопольської Ірини Романівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Юрія Пилиповича про визнання недійсними договору дарування частини квартири, договору купівлі-продажу квартири, іпотечного договору та визнання недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно,-

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_9 , ОСОБА_8 про визнання недійсними договору дарування частини квартири, договору купівлі-продажу квартири, іпотечного договору та визнання недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно покликаючись на те, що 11 вересня 2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_4 було укладено договір позики, предметом якого стала грошова сума 780 000,00 грн. у строк до 25 вересня 2017 року. У зв`язку з неповерненням вчасно відповідачем грошових коштів, 23 листопада 2017 року ОСОБА_3 звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з відповідним позовом. В ході розгляду справи ОСОБА_4 позовні вимоги визнав та заявив про готовність провести переоформлення належних йому 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , яке в подальшому не відбулося. Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_3 був задоволений та з ОСОБА_4 на його користь було стягнуто 780 000,00 грн. При зверненні позивача до виконавчої служби для примусового виконання рішення суду ним було з`ясовано, що 09 серпня 2018 року відповідач подарував належні йому частки своїй дочці ОСОБА_5 Позивач вважає цей договір фіктивним та просить суд визнати його недійсним. Крім того, 06 листопада 2018 року між відповідачами ОСОБА_5 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу спірної квартири, а 09 листопада 2018 року відповідно до договору між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 квартира передана в іпотеку. В подальшому позивачем було подано заяву про уточнення, збільшення та остаточне визначення позовних вимог покликаючись на те, що в процесі розгляду даної справи, стороні позивача стало відомо, що від ОСОБА_5 спірне майно перейшло у власність ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 29 жовтня 2018 року виданого в порядку ст.28 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначає, що 06 листопада 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу спірного майна, а в подальшому відносно спірного майна ОСОБА_9 укладено договір іпотеки з ОСОБА_8 Вважає правочини недійсними з тих самих підстав, що і договір дарування та просить їх скасувати як похідні.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, давши пояснення, аналогічні викладеним у фабулі позовної заяви. Просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилась, проте 11.05.2019 року подала відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що твердження позивача щодо недійсності оспорюваного договору на підставі ст.ст. 230 та 234 ЦК України є надуманими та не відповідають фактичним обставинам справи. Так, вказала, що при укладенні спірного договору ні вона, ні її батько не вводили один одного в оману щодо обставин, які мають істотне значення. Окрім того, аналізуючи ст. 230 ЦК України, вважає, що така може застосовуватися лише у випадку спору саме між сторонами оспорюваного правочину, а позивач стороною договору дарування не являється. Також зазначає, що після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме вона прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру. За таких обставин, вважає, що спірний договір дарування не може бути визнаний судом фіктивним. Враховуючи відсутність підстав для задоволення первинної позовної вимоги та похідний характер інших позовних вимог, просить у задоволенні позову відмовити.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з`явилась, хоча була належним чином повідомлена про час та місце слухання справи, наслідки неявки. 09.07. 2019 року до суду надійшла заява про слухання справи без її участі, просить у задоволенні позову відмовити за безпідставністю.

Представник відповідача ОСОБА_10 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила, покликаючись на їх безпідставність, надавши пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позовну заяву. Зокрема, пояснила, що ОСОБА_9 придбано квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року, нею проведено повний розрахунок за придбане майно, що є істотною умовою договору такого виду, право власності на об`єкт нерухомого майна за договором (квартиру) зареєстровано за ОСОБА_9 , що підтверджується наявними у справі доказами. Вказує, що позивачем не наведено самостійних правових підстав для визнання недійсними договору купівлі-продажу від 06 листопада 2018 року та договору іпотеки укладеного з ОСОБА_8 , а правова природа договорів та визначені в договорах істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення даного виду договорів. Зазначає, що договір дарування укладено 09 серпня 2018 року та нотаріально посвідчено. Цього ж дня обдарована зареєструвала за собою право власності на квартиру у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Така дія можлива лише за умови прийняття обдарованим документів, які посвідчують право на квартиру (нерухоме майно), відтак, квартира у відповідній частці була передана, а обдарованою прийнята у свою власність, а тому, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідач ОСОБА_8 в судове засідання не з`явився, подав заяву про слухання справи без його участі.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, наслідки неявки.

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши обставини справи, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За вимогами ст. ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 09 серпня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування ѕ часток квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х.О., зареєстрований в реєстрі за №373.

Згідно п.1. Договору дарування часток квартири, дарувальник ( ОСОБА_4 ) передає безоплатно у власність, а обдаровувана ( ОСОБА_5 ) приймає у дарунок ѕ частки квартири АДРЕСА_1 .

За умовами п.7 Договору дарування ѕ часток квартири сторони підтверджують, що вони не визнані недієздатними чи обмежено дієздатними, під опікою і піклуванням не перебувають, не страждають захворюваннями, що перешкоджають усвідомити суть цього договору, цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним і усвідомленим й відповідає їх внутрішній волі, умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін, договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.

Згідно п.8 Договору дарування ѕ часток квартири сторони розуміють, що за своєю природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від обдаровуваної вчинення на його користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 09.08.2018 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на ѕ часток квартири АДРЕСА_1 на підставі договору дарування ѕ часток квартири від 09.08.2018 року.

29 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу, відповідно до ст.28 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі акту про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу від 26.10.2018 року виданого приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Баіровою Н.М., номер виконавчого провадження – 57522274, на підставі постанови про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 26.10.2018 року видано свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_6 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 29.10.2018 року за ОСОБА_6 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва від 29.10.2018 року.

В подальшому, 06 листопада 2018 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р., зареєстровано в реєстрі за №3847.

Відповідно до п.1 договору купівлі-продажу квартири, продавець передає у власність покупцеві, а покупець приймає у власність квартиру АДРЕСА_1 , і зобов`язується сплатити за неї обумовлену суму відповідно до договору.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 06.11.2018 року за ОСОБА_9 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 06.11.2018 року.

09 листопада 2018 року між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенком Ю.П., зареєстрований в реєстрі за №1736, згідно якого, предметом іпотеки є нерухоме майно: квартира АДРЕСА_1 .

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За нормою частини першої ст.722 Цивільного кодексу України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь- якому елементі правочину.

Виходячи з предмету спору, позивачем заявлено вимогу про визнання недійсним Договору дарування ѕ часток квартири від 09.08.2018 року, посилаючись, як на правову підставу для визнання недійсним правочину, на положення ст.ст. 203, 215, 216, 230,234 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статі 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Постановою Верховного суду у справі №910/17529/17 від 10.01.2019 року роз`яснено, що у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин 1 та 5 статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 09.08.2017 у справі № 359/1654/15-ц.

Як роз`яснено у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», для визнання правочинну фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, право власності на майно, яке має власник, може бути придбане іншою особою на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та/або іншого договору про відчуження майна.

Верховним Судом України винесено постанову від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, предметом якої був спір про визнання договору недійсним, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру, де роз`яснено, що правочин не може бути визнаний фіктивним, якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалась досягти результату.

Так, згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Суд звертає увагу на зміст статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, якою передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Позивач обґрунтовує свою позицію щодо фіктивності оспорюваного договору дарування тим, що останній був укладений між сторонами, які є близькими родичами та відповідно були обізнані про існування судового рішення щодо стягнення на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4 грошових коштів. Вказане, на думку позивача, свідчить про відсутність наміру у сторін щодо настання реальних правових наслідків, обумовлених спірним правочином, а їхні дії направлені лише на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно.

Проте, позивачем суду не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували умисел сторін на укладення фіктивного правочину.

Згідно зі статтею 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Зі змісту частини 3 статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника, може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

Положеннями статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з пунктом 2 частини 2 статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є способом захисту цивільних прав та інтересів.

Частина 1 статі 16 ЦК України встановлює, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Разом з тим відповідно до частини 3 статі 16 ЦК України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин 2-5 статті 13 цього Кодексу, зокрема відмовити у захисті права, яким особа зловжила.

Натомість, аналізуючи зміст оспорюваного договору дарування 3/4 часток квартири від 09.08.2018 року, обсяг та зміст прав і обов`язків сторін, які передбачені зазначеним договором, суд вважає, що правова природа договору та визначені в ньому істотні умови не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення такого виду договорів.

Також, судом взято до уваги, що згадана частка квартири на момент укладення договору дарування під забороною не перебувала, що підтверджується відомостями, зазначеними у п.4 договору дарування 3/4 часток квартири.

Окрім того, обдарована, тобто відповідач ОСОБА_5 , набула права власності на дарунок, тобто 3/4 часток квартири АДРЕСА_1 та підтверджується реєстрацію права власності за даною особою на зазначений об`єкт нерухомого майна. Таким чином, судом встановлено наявність реальних наслідків, зумовлених оспорюваним договором.

За таких обставин, оскільки після укладення договору дарування настали реальні наслідки, а саме вона прийняла дарунок та була здійснена державна реєстрація права на квартиру, відтак внутрішня воля сторін відповідала зовнішньому прояву, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 ( реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 12299960446101) від 09 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Х.О., слід відмовити за безпідставністю.

Суд враховує той факт, що позивач звертався з позовом до суду для захисту свого порушеного права, та рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 02 липня 2018 року позов ОСОБА_3 був задоволений та з ОСОБА_4 на його користь було стягнуто 780 000,00 грн. Стороною ж у договорі дарування чи у похідних договорах позивач не був. Відтак стверджувати про фіктивність таких правочинів не може.

Враховуючи, що позовні вимоги про визнання недійсним та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 29 жовтня 2018 року на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 12299960446101) виданого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Л.В., визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 12299960446101) від 06 листопада 2018 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Бєлопольською І.Р., визнання недійсним іпотечного договору від 06 листопада 2018 року, предмет іпотеки – квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 12299960446101) укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Ю.П. є похідними від первинної позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 3/4 частини квартири, в задоволенні якої суд вважає необхідним відмовити за безпідставністю, а відтак, відсутні підстави для задоволення позову в цілому.

Керуючись ст.ст. 5, 12, 19, 81, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, ст.ст.11, 16, 182, 215, 316, 319, 321, 328, 526, 575, 655, 717 ЦК України, суд , -

В И Р І Ш И В :

у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , за участю третіх осіб - Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенко Христини Олегівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Амбросійчук Лілії Володимирівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Бєлопольської Ірини Романівни, Приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Пилипенка Юрія Пилиповича про визнання недійсними договору дарування частини квартири, договору купівлі-продажу квартири, іпотечного договору та визнання недійсним та скасування свідоцтва про реєстрацію права власності на нерухоме майно - відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Повне судове рішення складено 29.08.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його оголошення до Львівського апеляційного суду.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О.Р. Юрків