Рішення № 83965350, 20.08.2019, Галицький районний суд м. Львова

Справа №461/8999/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2019 року.

Галицький районний суд м. Львова

у складі головуючого судді Фролової Л.Д.,

за участі:

секретаря судового засідання Збожної О.Р.,

представника позивача Шевченко ОСОБА_1 І.,

прокурора Гарасимчука А.В.,

представника відповідача Хром`як У.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом заступника прокурора Львівської області в інтересах Львівської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович, про витребування з чужого володіння нежитлових приміщень, скасування державної реєстрації права власності, -

ВСТАНОВИВ:

27 листопада 2018 року заступник прокурора Львівської області, діючи в інтересах Львівської міської ради звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що рішенням суду нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 51 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 витребувано з незаконного володіння ОСОБА_3 . В ході розгляду справи встановлено, що спірне майно перебувало у власності територіальної громади м.Львова (комунальній), іншим фізичним або юридичним особам у власність не передавалось. У подальшому встановлено, що 17 липня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. на підставі договору купівлі-продажу зареєстровано припинення права власності ОСОБА_3 на спірне майно, здійснено державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_2 на вказане нерухоме майно. Окрім того, 18 липня 2018 року на підставі договору іпотеки нерухоме майно передано ОСОБА_4 C.B. в іпотеку ОСОБА_5 . Посилаючись на викладені обставини та вважаючи, що спірне майно вибуло з володіння територіальної громади м. Львова поза її волею, прокурор просив позов задовольнити. Витребувати з володіння ОСОБА_6 нежитлові приміщення загальною площею 51 кв.м, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на вказане нерухоме майно.

Ухвалою від 30 листопада 2018 року відкрито провадження у справі, вирішено провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 18 липня 2019 року відмовлено у затвердження мирової угоди між Львівською міською радою та ОСОБА_2 від 16 липня 2019 року та продовжено судовий розгляд.

Ухвалою від 18 липня 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Прокурор в судовому засіданні позов підтримав, з підстав викладених у ньому та просив задовольнити. Пояснив, що у зв`язку з бездіяльністю Львівської міської ради, в результаті якої з її володіння повторно вибуло нежитлове приміщення, прокуратура Львівської області звернула з вказаним позовом в інтересах територіальної громади.

Представники позивач в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, підтвердив, що об`єкт нерухомості вибув з володіння територіальної громади м. Львова поза її волею.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечила. Зазначила, що прокуратура Львівської області є неналежним позивачем у даній справі. Звернула увагу суду на те, що прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Відчуження комунального майна не свідчить про неналежне виконання посадових обов`язків позивачем. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя.

Третя особа - Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Гусак Роман Тадейович в судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій зазначив, що 17 липня 2018 року посвідчував договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , площею 51,0 кв.м., між ОСОБА_3 та ОСОБА_7 за реєстром № 934. На момент посвідчення даного договору власником приміщень був ОСОБА_3 , згідно договору купівлі-продажу та витягу про реєстрацію, та була проведена перевірка по відсутності/наявності заборон відчуження даного приміщення. Відтак, вважає, що даний позов до задоволення не підлягає. Розгляд справи просив проводити без його участі /а.с. 53/.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до висновку про задоволення позову.

Судом встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2018 року у справі № 461/8770/17, яке залишено без змін постановою Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 р., частково задоволено позов Львівської міської ради до ОСОБА_8 , треті особи: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_9 та витребувано з незаконного володіння ОСОБА_8 об`єкт нерухомого майна - нежитлове приміщення загальною площею 51 кв.м, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта 1361222846101. При цьому, вищезазначеними судовими рішеннями були встановлені наступні фактичні обставини, а саме, що:

- згідно рішення Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987р. «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам», затверджено реєстр житлових будинків, які належать місцевим радам по Ленінському району м. Львова, серед яких є будинок АДРЕСА_1 ;

- з метою впровадження в дію приписів Закону України «Про власність», прийнятого 07.02.1991р. Верховною радою УРСР, Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 року було прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)», згідно якої до переліку державного майна майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць, зокрема м.Львова, було передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів. На виконання вказаної постанови, виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення від 24.12.1991 №728 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць», яким затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів м. Львова;

- нежитлове приміщення напівпідвалу за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 51,0 кв.м. знаходиться на балансі ЛКП «Снопківське», ніким не використовується, є ізольованим, не належить до житлового фонду, не перебуває у загальному користуванні мешканців будинку та не є допоміжним, що стверджується довідкою ЛКП «Снопківське» від 28.01.2016р. та довідкою ОКП ЛОР «БТІ та ЕО» від 07.02.2017р.;

- ухвалою Львівської міської ради №1994 від 18.05.2017 року «Про затвердження переліку об`єктів комунальної власності м.Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні» нежитлове приміщення напівпідвалу загальною площею 51 кв.м. на АДРЕСА_1 в перелік об`єктів комунальної власності м. Львова, які підлягають приватизації способом продажу на аукціоні.

Тобто, нежитлові приміщення, загальною площею 51,0 кв.м. по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1361222846101), перебували у власності територіальної громади м. Львова (комунальній власності), не передавались у власність іншим фізичним або юридичним особам та вибули з володіння територіальної громади м. Львова поза її волею.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як свідчать матеріали справи, постанова апеляційного суду у справі №461/8770/17 набрала законної сили 05 липня 2018 року. Водночас, судом встановлено, що за договором купівлі-продажу, посвідченим 17 липня 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., зареєстрованим в реєстрі за № 934, право власності на спірне майно перейшло від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 (номер запису про право власності: 27078751, рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 42099248 від 17.07.2018 р.) /а.с. 56, 57/. Окрім того, 18 липня 2018 р. між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки №935 від 18 липня 2018 р., посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т., предметом якого є нежитлові приміщення 11-1, 11-2, 11-3, 11-4, 11-5, 11-6, 11-7 загальною площею 51 квадратний метр на АДРЕСА_1 /а.с. 19-24/.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано витяг з рішення Ленінської районної ради народних депутатів №222 від 14.04.1987р. «Про затвердження реєстру житлових будинків належних місцевим радам»; технічний паспорт нежитлових приміщень станом на 14.04.2011 р.; інформаційну довідку № 146249177 від 21 листопада 2018 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна; рішення Галицького районного суду м. Львова від 16 лютого 2018 року; постанову Апеляційного суду Львівської області від 05 липня 2018 року; висновок про вартість об`єкта оцінки, згідно якого вартість нежитлових приміщень становить 529 320 грн. та листи Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради №2302-вих-4767 від 30.07.2018 та №2302-5829 від 28.09.2018, скеровані на адресу прокуратури Львівської області, з яких вбачається, що спірне майно, яке було витребуване в комунальну власність м.Львова за рішенням суду, повторно неправомірно відчужено.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна сторона має право звернутися до суду за захистом свого порушеного майнового права, обравши спосіб захисту, передбачений п.2 статті 16 ЦК України або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч.2 статті 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

За загальним правилом, у разі порушення цивільного права чи інтересу, у особи виникає право на застосування конкретного способу захисту, який залежить від виду порушення та від наявності між сторонами зобов`язальних правовідносин. Тобто, особа обирає саме той спосіб захисту, який відповідає характеру порушення її права чи інтересу.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно до положень ч. 1 ст. 316 та ст. 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. При цьому власникові належать права володіння, користування та розпо-ряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

В силу ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Зазначена правова норма кореспондується з ч. 4 ст. 41 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України в разі придбання майна за відплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у випадку, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Добросовісне придбання, відповідно до ст. 388 ЦК України, можливе тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а у особи, яка не мала права відчужувати це майно. Наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація).

Тобто, віндикацією є особливий спосіб захисту права власності, який застосовується в тому випадку, коли власник майна фактично позбавлений можливості володіти й користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває з його володіння.

Таким чином, вбачається, що на підставі вищевказаної норми закону власник має право реалізувати своє право на захист зверненням до суду з вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння з дотриманням вимог, передбачених відповідним процесуальним законом, тобто з поданням доказів, що підтверджують його право власності на річ, що вибула з його користування.

Згідно ч. 1 ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності

Пунктом 14 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація права власності проводиться на підставі інших документів, які відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

Відповідно до п.30 ч.1 ст.26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», виключно на пленарних засіданнях сесії вирішуються питання відчуження об`єктів комунальної власності.

Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч. 8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Отже правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Львівська міська рада. Територіальна громада як власник спірного об`єкта нерухомості делегує Львівській міській раді повноваження щодо здійснення права власності від імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

На підставі аналізу досліджених в судовому засіданні доказів, судом встановлено, що Львівська міська рада, як дійсний власник спірного майна не передавала майнові права на спірне майно шляхом приватизації або іншого відчуження законним шляхом, а відтак таке нерухоме майно слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею, тобто обставини, на які покликається позивач знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову про витребування об`єкту нерухомого майна та скасування державної реєстрації права власності відповідача на вказаний об`єкт.

Не погоджуючись з позицією представника відповідача, що прокурор не мав повноважень на звернення з вказаним позовом до Галицького районного суду м. Львова в інтересах територіальної громади міста Львова, суд зазначає наступне, керуючись правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05 грудня 2018 року у справі №923/129/17.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини 1 статті 1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті.

У п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції зазначено про можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з`ясувати, що мається на увазі під «виключним випадком» і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно. "Нездійснення захисту" має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. "Здійснення захисту неналежним чином" має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. "Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Судом встановлено, що підставою для представництва інтересів держави в особі Львівської міської ради, є повторне неправомірне вибуття вказаного об`єкту нерухомого майна із комунальної власності територіально громади м. Львова, що у свою чергу призвело до заподіяння шкоди інтересам територіальної громади, при тому, що Львівською міською радою, як уповноваженим органом, своєчасно не вжито достатніх заходів, в тому числі представницького характеру, щодо запобігання вибуття згаданого приміщення з комунальної власності, а також не вжито заходів щодо витребування його з чужого незаконного володіння і повернення у комунальну власність.

В судовому засіданні представник позивача підтвердила, що поданий прокуратурою позов відповідає інтересам Львівської міської ради та поданий за її згодою. Крім того, судом враховано, що прокуратура листом від 21 листопада 2018 року № 05/1-729вих-18 повідомила Львівську міську раду про подання до суду в її інтересах позовної заяви про витребування майна.

Таким чином, суд вважає, що звернення прокурора з позовом в інтересах Львівської міської ради з метою захисту інтересів територіальної громади є виключним випадком, відповідно до ч.3 ст.23 Закон України «Про прокуратуру».

У зв`язку із задоволенням позову, відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, з відповідача підлягає стягненню на користь Прокуратури Львівської області судовий у розмірі 9701 грн. 80 коп.

Керуючись ст. ст. 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Витребувати з приватної власності ОСОБА_2 до комунальної власності територіальної громади м. Львова на користь Львівської міської ради нежитлові приміщення 11-1, 11-2, 11-3, 11-4, 11-5, 11-6, 11-7 загальною площею 51 квадратний метр на вул АДРЕСА_2 Шота АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11361222846101.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на об`єкт нерухомого майна - нежитлові приміщення 11-1, 11-2, 11-3, 11-4, 11-5, 11-6, 11-7 загальною площею 51 квадратних метрів на вул АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 11361222846101, здійснену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гусаком Р.Т. (номер запису про право власності 2707875 1 від 17 липня 2018 року, форма власності: приватна, розмір частки: 1 із закриттям відповідних розділів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Прокуратури Львівської області 9701 грн. 80 коп. судового збору.

Стягувач: Львівська міська рада, 79008, м. Львів, площа Ринок, 1, код ЄДРПОУ 04055896.

Стягувач (в частині судового збору): Прокуратура Львівської області, 79005, м. Львів, просп. Шевченка, 17/19, код СДРПОУ 02910031, банк платника Державна казначейська служба України, м. Київ, МФО 820172, розрахунковий рахунок № 35211093000774, код класифікації видатків бюджету 2800, отримувач - прокуратура Львівської області.

Боржник: ОСОБА_2 , АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, в судовому засіданні 20 серпня 2019 року проголошено його вступну та резолютивну частини.

Повний текст рішення складений 29 серпня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Л.Д. Фролова