Рішення № 83962668, 02.09.2019, Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/10503/18

Провадження № 2-о/369/267/19

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2019 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді -Дубас Т.В.,

з участю секретаря -Мазурик Д.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення, -

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення посилаючись на те, що на підставі Указу Президента України від 17.03.2014 року №303, 26.03.2014 року по частковій мобілізації заявника було призвано на військову службу в Збройні сили України, яку я проходив у військовій частині - польова пошта В1740. У періоди з 23.04.2014 року по 05.05.2014 року, з 19.08.2014 року по 25.11.2014 року, з 20.12.2014 року по 18.01.2015 року він виконував войовничі завдання у складі військової частини п/п В1740, що підтверджується відомостями військового квитка серії НОМЕР_1 , довідкою від 20.07.2015 року №2276/вос.

Як загальновідомо, у кінці лютого - на початку березня 2014 року перекинуті з Російської Федерації війська без розпізнавальних знаків окупували Кримський півострів. З цього моменту фактично розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України.

Факти збройної (військової) агресії Російської Федерації відносно України, окупації частини території України є загальновідомими, а тому не підлягають доказуванню згідно приписами ч. З ст. 82 ЦПК України.

Отже наслідком саме збройної агресії Російської Федерації стала окупація частини території України, яка засуджена як на національному рівні, так міжнародною спільнотою.

Заявник проходив військову службу у військовій частині п/п В1740, в складі якої,у періоди з 23,04.2014 року по 05.05.2014 року, з 19.08.2014 року по 25.11.2014 року, з 20.12.2014 року по 18.01.2015 року, виконував войовничі завдання - безпосередньо приймав участь в боях за незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України в Донецькій та Луганській областях,у результаті чого заявнику надано статус учасника бойових дій, який підтверджується посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 , виданого 25.04.2015 року.

18.01.2015 року військова частина заявника п/п В1740, під час виконання службово- бойового завдання в районі населеного пункту Спартак Донецької області, потрапила під артилерійський обстріл з боку збройних формувань Російської Федерації. Внаслідок обстрілу заявник отримав вогнепальне наскрізне кульове поранення. Зазначене підтверджується довідкою про обставини поранення від 30.01.2015 року №219/вос.

Про бойові дії в районі населеного пункту Спартак Донецької області свідчать дані засобів масової інформації.

Під час нещасного випадку, що трапився 18.01.2015 року заявник отримав вогнепальне наскрізне кульове поранення з багатоуламковими вогнепальними переломами човноподібної, медіальної, латеральної та серединної клиноподібних кісток, основи другої плюсневої кістки правої ступні з наявністю металоконструкції та металевих уламків, стійкої комбінованої комбінованої контрактури правого гомілково-ступневого суглобу та суглобів правої ступні при помірному порушенні функції, що підтверджується свідоцтвом про хворобу від 24.07.2015 року №701.

Також, свідоцтвом про хворобу підтверджується факт того, щовогнепальне пораненняотримане 18.01.2015 року трапилося під час виконанняобов`язків військової служби по захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності Батьківщини.

За наслідками отриманого вогнепального поранення заявник втратив 35% працездатності, на підставі чого йому присвоєна третя група інвалідності, що підтверджується довідкою про результати визначення втрати професійної працездатності у відсотках застрахованого від 21.10.2015 року серії ЖИА №004753та довідкою до акта огляду МСЕК від 21.10.2015 року серії 12 ААА №206918.

В результаті отриманого поранення заявника було визнано непридатним до військової служби в мирний час, обмежено придатним у воєнний час, звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків особового складу військової частини п/п В1740 та всіх видів забезпечення, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини польова пошта В1740 від 21.10.201 5 року №223.

За сумлінне виконання службових обов`язків заявника нагороджено, на підставі Указу Президента України від 15.09.2015року №546/2015, орденом «За мужність ІІІ ступеня».

Вважав, що внаслідок саме військової агресії Російської Федерації на території Донецької області України було порушено його право на життя і здоров`я, передбачене статтею 27 Конституції України, ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.

Встановлення юридичного факту отримання поранення 18.01.2015 року при виконанні обов`язку військової служби на території Донецької області, яке сталося внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України, буде породжувати юридичні наслідки - набуття заявником статусу жертви міжнародного збройного конфлікту, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, що обумовлює виникнення прав та обов`язків, передбачених цією Конвенцією, іншими нормами національного та міжнародного права.

Тому заявник просив встановити юридичний факт отримання 18.01.2015 року поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби поблизу населеного пункту Спартак Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Представник заявника направив до суду письмову заяву згідно якої просив розгляд справи провести у відсутності сторони заявника, вимоги заяви підтримав та просив її задоволити.

Заінтересована особа Міністерство соціальної політики України направило суду письмові пояснення згідно яких просила розгляд справи проводити у відсутності їх представника.

Заінтересована особа Російська Федерація про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином.

Суд дослідивши матеріали справи та зібрані в ній письмові докази, приходить до висновку що заява підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом установлено, що згідно військового квитка серії НОМЕР_1 та довідкою від 20.07.2015 року №2276/вос, ОСОБА_1 на підставі Указу Президента України від 17.03.2014року №303, 26.03.2014 року по частковій мобілізації було призвано на військову службу в Збройні сили України, яку він проходив у військовій частині - польова пошта В1740. У періоди з 23.04.2014 року по 05.05.2014 року, з 19.08.2014 року по 25.11.2014 року, з 20.12.2014 року по 18.01.2015 року ОСОБА_1 виконував войовничі завдання у складі військової частини п/п В1740.

18 січня 2015 року в ході проведення АТО в районі с. Спартак Донецької області заявник ОСОБА_1 отримав вогнепальне наскрізне кульове поранення з багатоуламковими вогнепальними переломами човноподібної, медіальної, латеральної та серединної клиноподібних кісток, основи другої плюсневої кістки правої ступи без зміщення уламків.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Частина четверта статті 10 ЦПК України і стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов`язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 313; рішення ECHR у справі «Sargasyanv. Azerbaijan», § 129).

Навіть за виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ECHRу справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 333; рішення ECHR у справі «Catan та інші проти Молдови та Росії», § 109; рішення ECHR у справі «Sargasyanv. Azerbaijan», § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов`язань. Такі зобов`язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ECHR у справі «Ilaєcu та інші проти Молдови та Росії», § 335, § 339; рішення ECHR у справі «Sargasyanv. Azerbaijan», § 131).

Таким чином, перша частина цих зобов`язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов`язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, §346; рішення ECHR у справі «Sargasyanv. Azerbaijan», § 132).

Згідно з частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України).

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права.

Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що російська федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань російської федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони російської федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам російської федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих російською федерацією.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та статтею 8 Конституції України гарантовано кожному право звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХП визначено, що збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з дій, зазначених в даній статті Закону, серед яких значиться вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України.

Відповідно до постанови Верховної Ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2014 року схвалено текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків». З даної заяви вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил Російської Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і Російською Федерацією про статус та умови перебування на території України Чорноморського флоту Російської Федерації від 28.05.1997 року, для блокування українських військових частин.

В другому абзаці постанови Верховної ради України «Про Заяву Верховної Ради України «Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками незаконних квазідержавних терористичних утворень «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року, зазначається, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія Російської Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки».

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджено звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЕ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.

Результатом такого звернення стало визнання міжнародним співтовариством через схвалення 08.07.2015 року переважною більшістю членів Парламентської Асамблеї ОБСЄ двох резолюцій, зокрема Резолюції «Продовження очевидних грубих і невиправних порушень Російською Федерацією міжнародних норм і принципів ОБСЄ» та резолюції «Викрадені і незаконно утримувані громадяни України на території Російської Федерації», які засвідчили факт здійснення Російською Федерацією збройної агресії проти держави України та факт протиправності утримання українських політичних в`язнів в Російській Федерації.

Крім того, своєю резолюцією від 15 січня 2015 року Європейський парламент рішуче засуджує агресивну та експансіоністську політику Росії, що становить загрозу цілісності та незалежності України, а також потенційну загрозу для самого Європейського Союзу, включаючи незаконну анексію Криму та ведення неоголошеної гібридної війни проти України, у тому числі інформаційної війни, поєднуючи кібервійни, використання регулярних та нерегулярних збройних сил, пропаганда, економічного тиску, енергетичного шантажу, дипломатії та політичної дестабілізації, підкресливши при цьому, що такі дії є порушенням міжнародного права.

Аналізуючи наведені обставини та докази, що містяться у досліджених судом нормах міжнародного та національного законодавства, суд приходить до висновку, що наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відбулось поранення ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , 18.01.2015 року при виконанні обов`язків військової служби поблизу населеного пункту СпартакДонецької області

Керуючись Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях», ст.ст.10, 12, 19, 81, 141, 263-265, 293, 315 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація, про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт отримання 18.01.2015 року поранення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , при виконанні обов`язків військової служби поблизу населеного пункту Спартак Донецької області внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Дубас Т.В.