Рішення № 83958290, 21.08.2019, Дніпровський районний суд Дніпропетровської області (до 25.04.2025 - Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області)

Справа № 175/3873/17

Провадження № 2/175/1497/17

Р і ш е н н я

І м е н е м У к р а ї н и

21 серпня 2019 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Реброва С.О.,

при секретарі Ратушній Л.В.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошового зобов`язання та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики у вигляді розписки від 30 жовтня 2016 року,-

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_3 звернувся з позовом до відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , та просив суд стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на його користь заборгованість за договором позики від 10.11.2016 року у сумі 10 000 ( десять тисяч гривень) 00 копійок солідарно.

Стягнути з ОСОБА_4 на його користь заборгованість за договором позики від 10.11.2016 року грошовий еквівалент 239 818 тонн насіння соняшника в у сумі 2 494 118 (дав мільйона чотириста дев`яносто чотири тисячі сто вісімнадцять )гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 на його користь 3 проценти річних за договором позики від 10.11.2016 року у сумі 1640 ( одна тисяча шістсот сорок гривень) 00 копійок , та проценти за договором позики від 30.10.2016 року у сумі 6 833 (шість тисяч вісімсот тридцять три гривні ) 20 копійок.

Стягнути з відповідача на його користь судові витрати у сумі 8 000 ( вісім тисяч гривень) 00 копійок.

В обґрунтування позову зазначив, що 30.10.2016 року між ОСОБА_4 (відповідачем-1) та позивачем, було укладено договір позики у формі розписки.

За текстом вищезазначеної розписки відповідач-1 отримав від позивача 239 819 тон насіння соняшника в період з 03.10.2016 по 06.10.2016 року для подальшої реалізації та прийняв на себе зобов`язання повернути насіння в повному об`ємі або у грошовому еквіваленті.

10.11.2016 року з метою часткового забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки. Відповідно до ч.3 п.1 даного договору, відповідач -2 прийняв на себе обов`язок виконати зобов`язання відповідача-1, перед позивачем на суму 10 000,00 гривень. Обов`язок по сплаті у відповідача-2 виникає у випадку не виконання відповідачем-1 зобов`язань перед позивачем, у строк 30 (тридцять днів) з моменту відправлення вимоги рекомендованим листом позичальнику.

12 вересня 2017 року позивач надіслав вимоги про повернення грошових коштів відповідачу-1 та відповідачу-2, відповідно до тексту яких просив сплатити грошовий еквівалент вартості насіння в сумі 2 494 118,00 (дав мільйона чотириста дев`яносто чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 00 копійок.

Оскільки позивач втратив інтерес до виконання зобов`язань відповідача-1 по поверненню насіння соняшника в натурі, позивач вимагає повернення грошового еквіваленту 239 819 тон насіння соняшнику у сумі 2 494 118,00 (дав мільйона чотириста дев`яносто чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 00 копійок.

Станом на дату подачі даного позову відповідач-1 не повернув ані насіння, ані грошовий еквівалент, тобто зобов`язання не виконав також сплативши 3 % річних.

В ході судового розгляду відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з зустрічною позовною заявою до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики у вигляді розписки від 30.10.2016 року. Згідно зустрічних вимог позову просив суд, визнати недійсним договір позики у вигляді розписки від 30.10.2016 року укладений між ним та ОСОБА_3 .

В обґрунтуванні зустрічного позову зазначивши, що він (позивач) не укладав з відповідачем договір позики у вигляді розписки від 30.10.2016 року. Позивач, як суб`єкт цивільного права не приймав ніякої часті в укладанні оспорюваного договору позики та ухваленні його змісту за власним розсудом. Ніякого доброго волевиявлення на укладання договору позики позивач не мав, так само і не мав наміру на придбання цивільних прав та обов`язків, що випливають з оспорюваного правочину. Договір позики у вигляді розписки від 30.10.2016 року. не містить власноручного підпису позивача, натомість під текстом розписки від імені позивача підписалася невідома особа. Для підтвердження обставин щодо не укладання та не підписання договору позики у вигляді розписки від 30.10.2016 р. з відповідачем, позивач має намір щодо призначення почеркознавчої експертизи.

Позивач ОСОБА_3 , та в подальшому його представник за первісним позовом в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, пояснив суду, що договір позики у формі розписки було укладено відповідач свої зобов`язання до теперішнього часу не виконав, що також підтверджено поясненнями свідка ОСОБА_6 , який був допитаний в судовому засіданні та підтвердив факт укладання спірного правочину, саме в частині коли ОСОБА_4 власноруч писав розписку, просив суд їх задовольнити, щодо позову відповідача ОСОБА_4 заперечував, посилаючись також на письмовий відзив на зустрічну позовну заяву наявний в матеріалах справи.

Відповідач ОСОБА_4 , та його представник заперечували проти задоволення позовних вимог ОСОБА_3 , оскільки він не підписував ніякої розписки, не отримував зерно соняшника, а ОСОБА_3 не надав суду належних доказів. Зміст та реальна юридична природа спірного правочину, суперечить тому, що це був саме договір розписки, посилаючись також на наявні в матеріалах справи поясненнях. Просили суд задовольнити зустрічні позовні вимоги де визнати спірний правочин недійсним.

Відповідач ОСОБА_5 у судове засідання не з`явився, але суд приймав усі можливі заходи для його належного повідомлення.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, заслухавши пояснення позивача, відповідача та їх представників, прийнявши до уваги пояснення свідка ОСОБА_6 , всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позови, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що первісні позовні вимоги ОСОБА_3 та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню із наступних підстав.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-яким не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Як встановлено у судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи, що 30.10.2016 року між ОСОБА_4 (відповідачем-1) та позивачем, було укладено договір позики у формі розписки.

За текстом вищезазначеної розписки відповідач-1 отримав від позивача 239 819 тон насіння соняшника в період з 03.10.2016 по 06.10.2016 року для подальшої реалізації та прийняв на себе зобов`язання повернути насіння в повному об`ємі або у грошовому еквіваленті.

10.11.2016 року з метою часткового забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поруки. Відповідно до ч.3 п.1 даного договору, відповідач -2 прийняв на себе обов`язок виконати зобов`язання відповідача-1, перед позивачем на суму 10 000,00 гривень. Обов`язок по сплаті у відповідача-2 виникає у випадку не виконання відповідачем-1 зобов`язань перед позивачем, у строк 30 (тридцять днів) з моменту відправлення вимоги рекомендованим листом позичальнику.

12 вересня 2017 року позивач надіслав вимоги про повернення грошових коштів відповідачу-1 та відповідачу-2, відповідно до тексту яких просив сплатити грошовий еквівалент вартості насіння в сумі 2 494 118,00 (дав мільйона чотириста дев`яносто чотири тисячі сто вісімнадцять) гривень 00 копійок.

Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

Згідно з ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства у встановлений строк.

Відповідно до ст.ст. 626, 627, 629 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог діючого законодавства, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України, договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно зі статтею 638 Цивільного кодексу України, істотними умовами умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Як зазначено в правовій позиції ВСУ у справі № 6-1967цс15 від 11 листопада 2015 року за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

В постанові Верховного Суду України від 2 липня 2014 року суд дійшов висновку про те що. відповідно до статей 1046, 1047 ЦК України договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання.

Аналогічні висновки містяться в ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 грудня 2014 року та 18 грудня 2014 року.

Судом встановлено, що в розписці від 30.10.2016 р. не вказано, що ОСОБА_4 отримав насіння соняшнику у власність, а зазначається, що отримав для подальшої реалізації ОСОБА_7 .

Відповідач в своїх пояснення та свідок, який був допитаний у судовому засіданні підтвердили, що 30.10.2016 року, тобто в день складення відповідної розписки, не було передано відповідний об`єм насіння соняшника у розмірі 239 819 тон, що протирічить юридичній природі договору позики, а саме реальності такого договору в момент його вчинення.

Позивачем не було також надано відповідних доказів отримання ОСОБА_4 в період з 03.10.2016 р. по 06.10.2016 р. 239 819 тон насіння соняшнику, як наприклад видаткових накладних або інших доказів.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі насіння соняшнику.

Таким чином, зміст розписки, так само і пояснення сторін, щодо предмету спору, суд приводе до висновку, що правова природа договору між сторонами не містить зобов`язаннь договору позики, тому позовна вимога у спосіб що визначив позивач на підставі ст.16, ст.1046-1049 ЦК України не підлягає задоволенню.

Суд не застосовує положення ч.2 ст.5 ЦПК України враховуючи таке.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ст.15, ч.2 ст.16, ч.1 ст.20 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право на захист особа здійснює на свій розсуд. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Так, відповідно до п.5 ч.3 ст.2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема диспозитивність. Яка відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За приписами ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Із змісту ч. 2 ст.5 ЦПК України вбачається, що суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону лише у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду.

З наведеного вище випливає, що суд позбавлений за своїм розсудом визначати інший спосіб захисту права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду якщо законом чи договором передбачено інший спосіб захисту ніж той який особа обрала при зверненні до суду.

Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Зокрема ч.2 ст.16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Отже звертаючись до суду позивачем на свій розсуд було обрано спосіб захисту свого права за ст. 1046-1049 ЦК України, який полягає у передбаченому п.1 ч.2 ст.16 ЦК України способу захисту, як визнання права позивача на повернення суми позики.

Суд вважає, що спосіб захисту права, що обрав позивач передбачений вищенаведеними нормами закону є ефективним засобом захисту, проте є таким, що не відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення, наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Інші документи додані сторонами до справи не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.

З огляду на наведене, суд доходить висновку, що позивач не виконав обов`язок по доведенню обставин, на які посилається як на підставу своїх вимог, тому у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю. А відтак, підстав для стягнення з відповідачів суми боргу, у суду не має і в задоволенні позову ОСОБА_3 має бути відмовлено.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; тощо.

Разом з тим, на суд покладено обов`язок ухвалення законного і обґрунтованого рішення суду, ухваленого на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд дає критичну оцінку доводам позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 викладених ним в зустрічній позовній заяві та його поясненням у судовому засіданні та його представника, щодо підпису спірного правочину іншою особою, та в той же час поясненням щодо невірного юридичного змісту оспорюваного правочину, які суперечать один одному, оскільки судово почеркознавча експертиза підпису так і не була проведена, необхідних додаткових матеріалів експерту стороною надано не було. Позивач та його представник не змогли спростувати вказані обставини, а їх доводи про те, що вищевказаний договор позики є фіктивним нічим не підтверджені.

Згідно зі ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. На підставі вищевикладено зустрічні позовні вимоги не підлягають задоволенню у зв`язку з недоведеністю.

Відповідно ст. 141 ЦПК України судові витрати залишити за позивачем.

Керуючись ст. ст. 9-13, 76-83, 95, 128-131, 133, 141, 223, 247, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволені позовних вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про стягнення грошового зобов`язання - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

У задоволені позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору позики у вигляді розписки від 30 жовтня 2016 року - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя С.О.Ребров