Рішення № 83956925, 30.08.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

30 серпня 2019 року № 826/17461/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Каракашьяна С.К. при секретарі судового засідання Мині І.І. за участі представників сторін: від позивача - Шапор Л.П., від відповідача - Демченко С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу:

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова»доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «ТехНова» (далі-позивач/ ТОВ «Фірма «ТехНова») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (далі - відповідач/ Офіс ВПП ДФС), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 27.07.2018 №0008421401 та №0008451401.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з контрагентами є реальними, що підтверджується, за твердженнями позивача, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваних податкових рішень, прийнятих у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв`язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Співробітниками Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «ТехНова» (код ЄДРПОУ 24100060) податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, валютного - за період з 01.01.2015 по 31.12.2017, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2014 по 31.12.2017, результати якої оформлені актом від 08.06.2018 №1694/28-10/14-01/24100060 (далі - акт перевірки).

Відповідно до акту перевірки, встановлено порушення ТОВ «ТехНова»:

1. пп.34.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, п. 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153 завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування по податку на прибуток всього у сумі 139 023 131 грн., у тому числі:

за 2015 рік в сумі 126 035 663 грн.,

за 1 квартал 2016 року у сумі 130 612 463 грн.,

за Півріччя 2016 року у сумі 126 035 663 грн.,

за 3 квартали 2016 року у сумі 139 023 131 грн.,

за 2016 рік у сумі 139023131 грн.,

за 1 квартал 2017 року у сумі 139 023 131 грн.,

Півріччя 2017 року у сумі 139 023 131 грн.,

за 3 квартали 2017 року у сумі 139 023 131 грн.,

за 2017 рік у сумі 139 023 131 грн.;

2. 198.1, п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України занижено податок на додану вартість всього у сумі 25 207 132 грн., у тому числі:

за квітень 2015 року на суму 2 157 179 грн.,

за червень 2015 року на суму 3017 572 грн.,

за липень 2015 року на суму 5 837 019 грн.,

за вересень 2015 року у сумі 7 663 279 грн.,

за жовтень 2015 року у сумі 1 609 997 грн,

за листопад 2015 року у сумі 1 086 844 грн.,

за січень 2016 року у сумі 3 835 242 грн.;

3. п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України, в результаті допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не в повному обсязі, з недостовірними відомостями, з помилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку;

4. п.46.1 cm. 46 Податкового Кодексу України, ТОВ Фірма «Технова» під час виплати доходу нерезиденту, додатки ПН до Податкової декларації з податку на прибуток підприємства, за перший квартал, півріччя, третій квартал , рук 2017, не подавались;

5. п.119.2 ст.119 Податкового кодексу України, в результаті чого допущено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки питань щодо подання не в повному обсязі , з недостовірними відомостями , з посилками податкової звітності про суми доходів нарахованих (плачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку.

На підставі висновків акту перевірки, Офісом ВПП ДФС прийняті податкові повідомлення-рішення від 27.07.2018:

- №0008421401, відповідно до якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на загальну суму 30617684 грн., з яких 24494147 грн. нараховано за податковим зобов`язанням та 6123537 грн. - штрафні (фінансові) санкції;

- №0008451401, відповідно до якого позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 131624335 грн.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Приписами п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); доходами є загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами (14.1.56.); постачанням товарів є будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (14.1.191.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

За правилами підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Таким чином фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п. 185.1. ст. 185, п. 187.1. ст. 187, п. 188.1. ст. 188 ПК України, об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку, окрім іншого, з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України. Датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, або дата відвантаження товарів. База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів.

Відповідно до п. 201.1., 201.4., 201.6. ст. 201 ПК України платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один із способів, визначених п. 201.1. ст. 201 ПК України; податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов`язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця; податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов`язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 200.1. ст. 200 ПК Кодексу встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду. В свою чергу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.1. ст. 198 виникає, окрім іншого, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

При цьому, відповідно до п. 198.2., 198.3., 198.6. ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою, протягом такого звітного періоду, окрім іншого, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 Кодексу).

З аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту та витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, є факт придбання товарів (послуг) з метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" цей Закон поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб`єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов`язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Одним із основних принципів, на яких ґрунтується бухгалтерський облік та фінансова звітність, відповідно до статті 4 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є принцип превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Як зазначено у частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з пунктом 1.2 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704 (далі - "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку"), записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів.

Відповідно до пункту 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платниками податків вносяться відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Як вбачається зі змісту акту перевірки та відзиву, перевіркою оформлених первинних документів не доведено факт отримання частини вугілля від ТОВ «ТК «Донвуглеенерго» та не обґрунтовано позицію щодо правомірності ведення бухгалтерського обліку на підставі цих первинних документів, які складені з порушеннями вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку , затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88. З огляду на вказане, відповідачем зроблено висновок про оприбуткування товару, ідентичного задекларованому, який було використано в господарській діяльності, що свідчить про набуття у власність (безоплатного отримання послуг, робіт) без наявності будь яких первинних документів, які опосередковують таке отримання.

Аналізуючи норми податкового законодавства України, ознайомившись із доводами контролюючого органу, на підставі яких здійснено висновки акту перевірки, суд зазначає, що в межах даного спору слід встановити саме факт здійснення (реальність) господарських операцій між позивачем та його контрагентом з урахуванням умов спірних правовідносин.

Так, фінансово-господарські відносини між позивачем та ТОВ «ТК «Донвуглеенерго» ґрунтувались на договорі (з додатковими угодами) від 19.01.2015 №257/14-Ч на постачання вугільної продукції: ТОВ «ТК «Донвуглеенерго», що надалі іменується «Постачальник», в особі Директора ОСОБА_1 , що діє на підставі Статуту, з одного боку, і ТОВ «Фірма «ТЕХНОВА», надалі іменується «Покупець», в особі Генерального директора ОСОБА_2 , що діє на підставі Статуту, з другого боку, уклали договір, відповідно до умов якого Постачальник зобов`язується поставити Покупцю вугільну продукцію (далі Вугілля) у кількості, якості, строкам, цінам, по реквізитах, асортименті і з якісними характеристиками, приведеними в цьому Договорі. Покупець зобов`язується прийняти вугілля, яке відповідає показникам якості вугілля встановлених за цим договором, та оплатити його у строки та на умовах даного Договору.

Постачальник зобов`язується поставити вугілля у кількості оговореній у відповідній Додатковій угоді до цього договору. Форма додаткової угоди наведена у додатку №1 до Договору.

Сторони погодились з тим, що об`єм вугілля, який заплановано відповідною Додатковою угодою, буде поставлятися партіями, згідно з умовами розділу №2 договору.

Загальний об`єм Вугілля який Постачальник зобов`язаний поставити за цим Договором складає 400 000,00 (Чотириста тисяч) тон, +/- 5% запланованого об`єму.

Загальна вартість вугілля яке поставляється за цим Договором складається з сум вартості вугілля за всіма додатковими угодами та не повинна перевищувати 544 800 000,00 грн. у тому числі ПДВ - 90 800 000,00грн., без урахування знижок/надбавок за зольність та вологість.

Партія вугілля формується за письмовою заявкою Покупця, яка направляється Постачальнику швидкодіючими електронними засобами зв`язку. В заявці потрібне вказати кількість вугілля, кількість вагонів добового відвантаження, найменування Вантажовідправника, строки відвантаження, а також Коди вантажоотримувачів та станцій призначення, їх поштову адресу: індекс, область, район, вулицю.

Постачання Вугілля за відповідною Додатковою угодою здійснюється партіями, на підставі письмової заявки Покупця, залізничним транспортом у відкритих напіввагонах, вантажною швидкістю, на умовах DDP - станція призначення, згідно Міжнародних Правил інтерпретації комерційних термінів ( ІНКОТЕРМС), у редакції 2010 року, з урахуванням умов, що передбачені цим Договором, Додатковими угодами та додатками до договору. Поставка здійснюється Вантажоотримувачу за наступними реквізитами: м. Чернігів, вул. Ушииського, 23, КЕП «Чернігівська ТЕЦ» ТОВ Фірми «Технова», Власник під`їзної колії: ТОВ Фірми «Технова».

Партія вугілля відправляється Постачальником тільки після відбору об`єднаної проби. За результатами лабораторних випробувань об`єднаної товарної проби оформляється посвідчення про якість вугілля в партії.

В підтвердження поставки партії вугілля за відповідною Заявкою, Постачальник, впродовж 72 годин з моменту відправлення вагонів (але не пізніше заходу вагонів на ТЕЦ) зобов`язаний надати Покупцю швидкодіючими електронними засобами зв`язку (факс, електронна пошта), реєстр в котрому зазначені наступні відомості: Найменування Вантажовідправника; Номера вагонів; Вага вугілля; Номер посвідчення про якість, показники якості вугілля (зола та волога).

На підтвердження виконання укладеного договору, додатків до нього, руху активів у процесі здійснення господарських операцій з контрагентом, до перевірки, до матеріалів справи позивачем надані акти приймання-передачі вугілля, сертифікати якості, залізничні накладні.

Також, як і зазначено в самому акті перевірки, Офісом великих платників податків ДФС було направлено запит від 22.02.2018 року №8396/10/28-10-14-04-12 на ПАТ «Укрзалізниця» щодо надання інформації по всім залізничним перевезенням за період з 01.01.15 по року, які здійснювала ПАТ «Укрзалізниця» для ТОВ «Фірма «ТЕХНОВА» (станції завантаження/ розвантаження, номера вагонів, об`єм вантажу, тип товару, тощо). Згідно наданої відповіді встановлено, що перевезення вугілля документально оформленого від ТОВ «ТК «Донвуглеенерго» за перевіряємий період та відображено у накладних які наведені у додатку 3.1.1 до акту перевірки.

Водночас, за змістом акту перевірки, контролюючий орган дійшов висновку про фіктивність вказаних господарських операцій між позивачем та вказаним контрагентом, що обґрунтовує наступним.

Так, відповідач посилається на інформацію стосовно контрагента позивача, відповідно до якої ТОВ «ТК «Донвуглеенерго» припинено, але не знято з обліку, встановлено відсутність працюючих осіб, які б могли забезпечити виконання зобов`язань, відсутність наявності трудових ресурсів, основних засобів, що, на думку відповідача, свідчить про відсутність необхідних умов для здійснення відповідної господарської, економічної діяльності.

З приводу вищевикладеного, суд зазначає, що здійснення господарської діяльності контрагентом не може мати наслідків для позивача, оскільки законодавством не передбачений обов`язок суб`єкта підприємницької діяльності бути обізнаним із особливостями господарювання контрагента. Відомості, що є обов`язковими для перевірки підприємством стосовно свого контрагента, це включення його до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а також наявність свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість на час здійснення господарських операцій.

Чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов`язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов`язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов`язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов`язань. А відтак, за умови невстановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.04.2014 у справі №К/800/36098/13.

У відповідності статті 627 Цивільного кодексу України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 43 Господарського кодексу України підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

При цьому, сам по собі факт недекларування контрагентом позивача у поданій податковій звітності результатів таких окремих господарських операцій та/або наявних трудових ресурсів, на думку суду, не впливає на право позивача (покупця) сформувати податковий кредиту, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати контрагентом у ланцюгу постачання податку до бюджету, а відтак якщо останній не виконав свого зобов`язання щодо сплати податку або мінімізував свої податкові зобов`язання, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, проте вказана обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на отримання податкової вигоди у разі, якщо такий платник має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту

Наведене правозастосування узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 30.01.2018 №К/9901/612/18 і №К/9901/630/18.

Крім того, жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у контрагентів позивача матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність трудових ресурсів, на які посилається відповідач, не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов`язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов`язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб`єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб`єктів господарювання для виконання зобов`язань по укладених ним договорах.

Окрім того, в законодавстві відсутня норма, яка б зобов`язувала підприємство перевіряти наявність таких ресурсів у контрагента та формувати податковий кредит лише за їх наявності.

Неприйнятними є доводи контролюючого органу, основані на отриманні податкової інформації, а саме: Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області від 19.02.2016 №5939/7/05-19-14-02 та від 20.04.2016 №13398/7/05-19-14-02 «Узагальнена податкова інформація щодо товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельна компанія «Донвуглеенерго», оскільки вказана інформація: схема руху товарів/послуг, відомості щодо номенклатури не містять інформації про позивача, не супроводжується будь-якими доказами та відсутній аналіз операцій з позивачем.

Більше того, рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2018 у справі №826/11613/18 визнано протиправними дії Маріупольської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області щодо складання узагальнених податкових інформацій щодо ТОВ "ТК "Донвуглеенерго" № 5939/7/05/19-14-02 від 19.02.2016 та № 13398/7/05-19-14-02 від 20.04.2016; зобов`язано Маріупольську об`єднану державну податкову інспекцію Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області вчинити дії спрямовані на відкликання уже розісланих узагальнених податкових інформацій щодо ТОВ "ТК "Донвуглеенерго" № 5939/7/05/19-14-02 від 19.02.2016 та № 13398/7/05-19-14-02 від 20.04.2016 до інших контролюючих органів та вилучити цю інформацію з відповідних баз даних.

Відповідно до мотивувальної частини вказаного рішення, суд приходить до висновку, що нормами Податкового кодексу України не передбачено ні повноважень, ні права контролюючих органів за результатами своїх дій складати узагальнені податкові інформації, а саме висновки щодо правомірності визначення платником податків сум податкового кредиту та податкових зобов`язань. Водночас, суд зазначає, що будь-які висновки щодо дотримання чи недотримання платником податків чинного законодавства можуть бути зроблені виключно під час проведення перевірки платника податків на підставах і в порядку визначених Податковим кодексом України.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.11.2018 у справі №826/11613/18 набуло законної сили у відповідності до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги.

Практика Європейського суду з прав людини, викладена, зокрема, у рішеннях по справах "Совтрансавто Холдінг" проти України" та "Україна-Тюмень" проти України", засвідчує, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів. Отже, викладені у наведених постановах адміністративних судів висновки в обов`язковому порядку повинні братися до уваги при вирішенні даного спору.

Отже, така інформація не є належним та допустимим доказом у справі, а висновки про відсутність у контрагентів позивача умов для здійснення фінансово-господарської діяльності зроблені на підставі службової інформації, що є недостатньою для визнання господарських операцій з позивачем нереальними (безтоварними).

Посилання відповідача на фіктивність господарських відносин між позивачем та його контрагентом носять загальний характер, без наведення інформації та надання доказів, які б засвідчили конкретні обставини ведення фіктивної діяльності таким контрагентом, а тому не можуть спростовувати фактичне здійснення операцій таким суб`єктом господарювання.

За результатами дослідження вказаних первинних документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.

Таким чином, аналіз вищенаведених документів та алгоритм дій позивача свідчить про те, що позивач діяв у повній відповідності до вимог чинного податкового законодавства та після виконання умов договорів по постачанню (отриманню) товару отримав від контрагенту вищенаведені первинні бухгалтерські документи, а також і податкові накладні від продавців товару, які були зареєстровані у ЄРПН у встановленому законодавством порядку, що давало позивачеві як покупцю право на віднесення вказаних сум податку на додану вартість до податкового кредиту у своїй податковій звітності, з урахуванням того, що порушення вимог законодавства при їх складанні під час проведення перевірки посадовими особами контролюючого органу не встановлено, про що в акті не зазначено, а тому за викладених обставин та досліджених судом первинних бухгалтерських документів, які фіксують реальність здійснення господарської операції, суд приходить до висновку про відсутність порушення саме позивачем як кінцевим покупцем товару (вугілля) вимог податкового законодавства, виходячи із того, що відбувся у відповідний період рух активів позивача по сплаті за придбаний товар, де у складі вартості придбаного товару позивачем були і сплачені відповідні суми ПДВ, що не спростовано було представником відповідача жодними належними та допустимими доказами.

А виходячи з того, що рух активів платника податків фактично відбувся, що не заперечувалось представником відповідача, позивач придбав товар та прийняв його за актами приймання-передачі та використав його у своїй господарській діяльності, що підтверджено первинними бухгалтерськими документами, висновки посадових осіб контролюючого органу, викладені в акті перевірки від є лише припущеннями таких посадових осіб та спростовуються оформленими у встановленому законодавством порядку первинними бухгалтерськими документами, які відповідають вимогам ст.ст.1,2,9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

При цьому, слід враховувати вимоги частини першої статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.

Так, на момент здійснення спірних господарських операцій контрагент позивача був зареєстровані як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Щодо посилань відповідача на неможливість підтвердження походження придбаного вугілля, суд зазначає, що на суб`єктів господарювання, які мають намір придбати товар, діючим законодавством не покладено обов`язок відслідковувати походження цих ТМЦ. Суд зазначає, що вугілля, яке придбано у контрагента доставлено на залізничну станцію згідно умов укладеного договору, після чого товар отримано позивачем та використано в своїй господарській діяльності.

При цьому, походження товару в повній мірі підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними, а податковий орган не спростовує наявність такого товару та подальшу його реалізацію позивачем.

Отже, позивач, як кінцевий покупець товару (вугілля), не може нести відповідальності за недотримання вимог податкового законодавства контрагентами позивача у яких було придбане вугілля, оскільки юридична відповідальність носить індивідуальних характер згідно ст. 61 Конституції України.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов`язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Також, суд звертає увагу, що на момент розгляду даної справи відсутня інформація щодо наявності вироку суду у кримінальній справі за кримінальними провадженнями відносно позивача, його контрагентів чи їх посадових осіб.

Таким чином, враховуючи викладені законодавчі норми та обставини справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини позивача з зазначеним вище контрагентом, який на момент здійснення господарських операцій був належним чином зареєстрований як платник податку на додану вартість, оформлені договорами, які не були визнані в судовому порядку недійсними, а також підтверджені виданими контрагентом первинними документами.

Суд враховує, що презумпція добросовісності платника податків означає, що подані платником контролюючому органу документи податкової звітності є дійсними, повно та об`єктивно відтворюють господарські операції, що є об`єктом оподаткування та/або фінансові показники яких впливають на податковий обов`язок платника податків, якщо інше не буде доведено контролюючим органом. У площині процесуального регулювання презумпції добросовісності платника податків відповідає обов`язок доведення контролюючим органом правомірності прийнятого рішення в судовому процесі, порушеному за позовом платника податків про скасування рішення як неправомірного.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції», Суд звертав увагу на необхідність покладення обов`язку доказування на податковий орган, що цілком відповідає положенням статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем з його контрагентами не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання податкових повідомлень-рішень від 27.07.2018 №0008421401 та №0008451401 протиправними та такими, що підлягають скасуванню є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 цього Кодексу передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись вимогами ст.ст. 2, 5 - 11, 19, 72 - 77, 90, 139, 241 - 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ТехНова" задовольнити повністю.

2.Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення - рішення Офісу великих платників податків від 27.07.2018 №0008421401 та №0008451401.

3. Витрати по сплаті судового збору в сумі 661700 грн. (шістсот шістдесят одну тисячу сімсот гривень) відшкодувати на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма ТехНова" за рахунок бюджетних асигнувань Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.

Повний текст рішення складено 02.09.2019.

Суддя С.К. Каракашьян