Рішення № 83943668, 21.08.2019, Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 460/657/14-ц

Провадження №2/460/46/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.08.2019 рокум.Яворів

Яворівський районний сул Львівської області у складі:

головуючого судді – Кондратьєвої Н.А.

за участю секретаря – Юрчишина В.В.

за участі позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3 В.

третьої особи - приватного нотаріуса Яворівського нотаріального округу Львівської області Гуцал Л.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду у м. Яворові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Яворівського нотаріального округу Львівської області Гуцал Любов Іванівна про визнання квартири спільним майном подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ квартири,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, про визнання квартири спільним майном подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ квартири, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та відповідачем 08.03.1997 року було укладено шлюб, який рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11.11.2005 року було розірвано. 28.12.2000 року відповідач ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі – продажу. 28.12.2002 року вказану квартиру відповідачем без її згоди було відчужено його сестрі – ОСОБА_5 згідно договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Гуцал Л.І. Вказує на те, що відповідач примусив позивачку надати йому доручення від 21.11.2001 року на розпорядження всім належним їм майном і вона надала йому таке доручення, оскільки боялася щоб він не розлучився з нею. Доручення було про те, що вона довіряє відповідачу розпоряджатися своїм майном і після цього чоловік подав заяву на розірвання шлюбу. Згодом вона дізналася про те, що квартиру відчужено. Враховуючи наведене, просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя та визнати недійсним договір дарування від 28.12.2002 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Справа поступила до провадження судді Гоцка В.І.

23.07.2014 року третя особа - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської область Гуцал Любов Іванівни скерувала до суду пояснення до позовної заяви, згідно яких 21.11.2001 року за реєстровим номером № 7803 нею було посвідчено доручення на володіння, користування, розпорядження усім майном від імені ОСОБА_1 на ім`я ОСОБА_4 , в т.ч. з правом подачі від її імені заяв, яке на момент посвідчення договору дарування квартири було не відмінене (відмітка на дорученні). На підставі цього доручення ОСОБА_4 написав заяву-згоду на посвідчення договору дарування. Оскільки заява, враховуючи положення Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат", Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не є угодою, нотаріус засвідчує лише підпис заявника, жодних порушень при посвідченні договору дарування не було допущено.

02.09.2014 року представник позивача скерувала до суду уточнення до позовної заяви про визнання майна спільним майном подружжя та договору дарування недійсним. Щодо пояснень нотаріуса зазначає, що заяви-згоди ніхто на вчинення такого правочину не надавав, а існуюча заява від імені ОСОБА_4 не є заявою-згодою другого з подружжя як вимагає цього ЦК України в редакції 1963 р. та СК України в редакції 2000 року. Тому нотаріусом було допущено грубе порушення при посвідченні договору дарування. Оскільки договір дарування було укладено під час перебування позивача та відповідача у шлюбі, а квартира була спільною власністю подружжя, та внаслідок дарування такої було порушено житлові та майнові права як самої позивачки так і малолітньої на той час дитини ОСОБА_8 , це дає підстави для визнання правочину недійсним, оскільки позивач при укладенні правочину присутня не була, письмової згоди не давала та не виявляла власної волі. Просить постановити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_2 спільним майном подружжя, визнати недійсним договір дарування від 28.12.2002 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати за позивачем право власності на 2/3 частини вказаної квартири, враховуючи інтереси дітей ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник позивача ОСОБА_2 подала до суду в інтересах позивача ОСОБА_1 з тотожними обґрунтуваннями заяву в порядку ст. 31 ЦПК України від 08.12.2014 року, вказавши відповідачами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . Просить постановити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_2 спільним майном подружжя, визнати недійсним договір дарування від 28.12.2002 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати за позивачем право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

13.10.2015 року третя особа - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської область Гуцал Любов Іванівни подала до суду заперечення на заяву в порядку ст. 31 ЦПК України про визнання майна спільним майном подружжя та договору дарування недійсним. Вважає доводи представника позивача щодо допущення грубого порушення при посвідченні договору дарування необґрунтованими, оскільки нею вжилися всі передбачені законом заходи при посвідченні даного договору: договір посвідчено за місцезнаходженням квартири, нею був витребуваний правовстановлюючий документ на квартиру (нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу), довідку-характеристику, видану 28.12.2002 р. Львівським ОБТІ, в якій наведена повна характеристика відчужуваної квартири, з Єдиного реєстру заборон була отримана довідка згідно якої квартира під забороною не перебуває. Щодо твердження представника позивача ОСОБА_2 , що доручення посвідчене 21.11.2001 р. від імені ОСОБА_1 , яким остання уповноважила свого чоловіка ОСОБА_4 вчиняти дії щодо володіння, користування та розпорядженням її майном дійсне лише для третіх осіб, то обдарована ОСОБА_5 є третьою особою в даному договорі. Окрім того, відповідно до ст. 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України в редакції від 29.11.2000 року при укладені угод одним з подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення угод по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена в письмовій формі. Слово "заява" там відсутнє. Також твердження представника позивача, що внаслідок дарування було порушено житлові та майнові права як самої позивачки так і на той час малолітньої дитини – ОСОБА_8 , що дає підстави для визнання правочину недійсним, є неправильним. Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_4 і було спільною власністю ОСОБА_4 та ОСОБА_1 За малолітньою ОСОБА_8 не було зареєстровано майно у вигляді частини вказаної квартири, тому й не було порушено її права. Право на проживання малолітньої дитини у вказаній квартирі також не було порушено, оскільки лише 01.01.2006 року був прийнятий закон "Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей", згідно якого для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний дозвіл органів опіки та піклування. Виходячи з вищевказаного, при посвідченні договору дарування квартири не було допущено жодних порушень, тому твердження представника позивача нотаріус вважає безпідставними.

11.11.2015 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду заяву в порядку ст. 31 ЦПК України з підстав викладених у попередніх заявах представника позивача. Просить постановити рішення, яким визнати квартиру АДРЕСА_2 спільним майном подружжя, визнати недійсним договір дарування від 28.12.2002 року укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та визнати за позивачем право власності на 1/2 частини вказаної квартири.

Також 11.11.2015 року представник позивача ОСОБА_2 подала до суду відзив на заперечення приватного нотаріуса Яворівського районного нотаріального округу Гуцал Л.І. Зазначила, що укладений договір дарування не відповідає волі ОСОБА_1 . У КпШС в редакції 2000 року є взірці на вчинення певних правочинів, в т.ч. і взірець заяви одного з подружжя про згоду на відчуження будинку, набутого під час перебування в зареєстрованому шлюбі, а такої заяви позивач не заповнювала, тому вважати, що ОСОБА_4 діяв за письмовою згодою ОСОБА_1 правових підстав немає. Видане позивачем доручення також передбачає отримання грошових вкладів, цінних паперів, одержання пенсії, документів, отримання поштової кореспонденції та ведення від імені такої справ у всіх державних установах, судових установах та бути представником такої і зміст даного доручення суперечить вимогам ст. 62 ЦК УРСР 1963 р. Відтак у поданих нотаріусом запереченнях не наведено фактів, які б довели, що укладений правочин є законним, а тому просить суд не брати такі до уваги.

04.12.2015 року третя особа - приватний нотаріус Яворівського районного нотаріального округу Львівської область Гуцал Любов Іванівни скерувала до суду заперечення на відзив представника позивача ОСОБА_2 . Вважає, що твердження представника позивача про те, що правочин не відповідав волі її довірительки ОСОБА_1 не є підставою для визнання договору недійсним, оскільки позивач надала відповідачу повноваження розпоряджатися усім її майном, підписавши доручення. Позивач ОСОБА_1 свідомо розуміла, що її чоловік ОСОБА_4 може в будь-який час відчужити їх спільну квартиру. Представником позивача ОСОБА_2 не долучено до відзиву на заперечення взірця заяви згоди другого з подружжя при вчиненні правочину, оскільки такого не існує та КпШС в редакції 2000 р. не містить слова «заява», а у ст.ст. 112 ЦК УРСР в редакції 1963 р. взагалі відсутня така фраза. Тому твердження представника позивача про те, що заява від 28.12.2002 р. не відповідає нормам КпШС та обов`язковому взірцю, що є невід`ємною частиною КпШС є безпідставними.

22.08.2016 року представник позивача ОСОБА_2 скерувала до суду заяву в порядку ст. 31 ЦПК України. Зазначає, що нею помилково у прохальній частині уточнених позовних заяв від 26.08.2014 р., 08.12.2014 р. та 11.11.2015 року вказано квартиру № АДРЕСА_3 замість № 39, а будинок АДРЕСА_4 замість правильного № АДРЕСА_3 . Враховуючи наведене, просить визнати квартиру АДРЕСА_1 спільним майном подружжя, визнати недійсним договір дарування від 28.12.2002 року серії АВО №738916 укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , посвідчений приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Гуцал Любов Іванівною, зареєстрований у реєстрі за №6887 та визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями та згідно з розпорядженням керівника апарату суду від 20.12.2017 року № 501 в зв`язку зі звільненням з посади судді Гоцка В.І. справа передана судді Кондратьєвій Н.А.

Ухвалою від 22.05.2018 року суддею Кондратьєвою Н.А. матеріали цивільної справи прийнято до свого провадження та призначене підготовче судове засідання.

Ухвалою від 25.09.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що 21.11.2001 р. дала доручення ОСОБА_4 , оскільки на той час вони мали маленьку доньку і для оформлення документів для соціальних служб необхідно було збирати багато довідок, оскільки вона перебувала вдома з дитиною її чоловік – відповідач ОСОБА_4 переконав її, що сам збиратиме довідки, однак для цього необхідно зробити доручення. Фактично шляхом обману, що і є злочинним шляхом на її думку, ОСОБА_4 отримав від неї доручення. В нотаріуса вона перечитувала доручення, нотаріус текст пояснила, вона бачила пункт про надання повноваження на продаж нерухомого майна, розуміла його значення, однак в силу того, що не має юридичної освіти, підписала доручення, оскільки чоловік запевнив її, що є лише така форма доручення і іншого змісту доручення бути не може, а нотаріус їй нічого не роз`яснювала. До кінця все не зрозуміла, оскільки не має юридичної освіти, однак додатково нічого не з`ясовувала, оскільки довіряла чоловікові. Копії доручення вона не отримувала, а тому через місяць у неї виникли певні підозри і вона звернулася до нотаріуса з метою отримання копії доручення, нотаріус їй усно відмовила, після цього стосунки з чоловіком налагодилися і вона заспокоїлася. Через значний час, під час сварки у 2014 році вона дізналася, що квартиру подаровано чоловіком за договором дарування і тоді вона звернулася знову до нотаріуса для того, щоб отримати копію доручення. До правоохоронних органів не зверталася, оскільки довіряла своєму чоловікові. Просила позов задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_9 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі, та просила суд їх задовольнити. Пояснила, що спірна квартира придбана в шлюбі, на час підписання доручення ОСОБА_1 . перебувала у відпустці по догляду за дитиною і дала таке доручення лише для того, щоб відповідач ОСОБА_4 міг отримати замість неї довідки для отримання соціальних виплат на дитину, ініціатором складення доручення був ОСОБА_4 , а позивач не усвідомлювала, що за допомогою доручення відповідач відчужить квартиру. Відповідач обманним шляхом заставив її підписати доручення. У 2014 році під час сварки позивач дізналася, що чоловік квартиру подарував, до правоохоронних органів не зверталася, довіреність не скасувала, оскільки не була грамотна в таких питаннях. Окрім того, щодо довіреності наданої позивачем відповідачу, така надається для представництва перед третіми особами, однак не могла використовуватися як ОСОБА_4 так і приватним нотаріусом при посвідченні договору дарування, оскільки в такій не вказано, що саме квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_1 надала право розпорядитись своєму чоловікові ОСОБА_4 . Крім цього, слід звернути увагу на те, що частки у спільному майні подружжя не були визначені між сторонами нотаріально засвідченим договором, ані рішенням суду, що дає підстави вважати майно спільним сумісним майном подружжя. В матеріалах справи не надано сторонами, окрім позивача належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позовної заяви, а тому, зважаючи на вказане, вважає, що у суду є всі підстави для задоволення позовних вимог та просить позов задовольнити, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Представник відповідача ОСОБА_4 адвокат Степаняк І.В. в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив в повному обсязі, вважаючи їх безпідставними та необґрунтованими. Пояснив, щодо мотивів сторони позивача щодо відсутності письмової згоди ОСОБА_1 для укладення договору купівлі-продажу спільної квартири, таке посилання позивача є хибним, оскільки письмова згода ОСОБА_1 була. Адже 21.11.2001 року ОСОБА_1 дорученням уповноважила ОСОБА_4 володіти, користуватися, розпоряджатися всім своїм майном, укладати всі передбачені законом угоди, для цього уповноважено подавати від її імені заяви, довідки, документи, виконувати всі інші дії, пов`язані з цим дорученням. Вказане доручення видане терміном на три роки і було дійсне до 21.11.2004 року. Угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується на довіреності безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють. А тому ОСОБА_4 мав письмову згоду (доручення) дружини – ОСОБА_1 на розпорядження спільним майном подружжя. Таким чином, відповідно до положень ст. 23 КпШС України ОСОБА_4 правомірно розпорядився спірною квартирою. Щодо порушення вимоги п. 3 ст. 62 ЦК УРСР, згідно якої представник не може укладати угоди від імені особи, яку він представляє, ні у відношенні себе особисто, ні у відношенні другої особи, представником якої він одночасно є. Таке посилання позивача є абсолютно безпідставним, оскільки при укладенні договору купівлі-продажу ОСОБА_4 не був представником ОСОБА_5 , а договір дарування укладався не у його користь, а тому відсутнє порушення ст. 62 ЦК УРСР. Окрім того, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали лише один об`єкт нерухомого майна, що перебував у спільній власності – спірну квартиру, а тому надаючи доручення ОСОБА_10 О.Т. повинна була розуміти значення своїх дій. Окрім того, покликання представника позивача на те, що ОСОБА_4 заставив написати довіреність, застосувавши насильство, а також, що довіреність надана злочинним шляхом, всі наведені стороною позивача обставини суперечать одна одній і кожна обставина окремо підлягала доказуванню стороною позивача. Жодного належного та допустимого доказу на підтвердження вказаних обставин стороною позивача не надано. Після складення доручення, ОСОБА_1 не зверталася в правоохоронні органи щодо можливого незаконного впливу ОСОБА_4 не неї для отримання доручення. Більш того, ОСОБА_1 не звернулася до жодного з нотаріусів для скасування доручення, яке вона надала, що підтвердила представник позивача. Доручення було дійсне протягом всього періоду, на яке воно було видане.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином.

Третя особа – приватний нотаріус Гуцал Л.І. в судовому засіданні пояснила, що повноваження нотаріуса регулюються Законом України «Про нотаріат» та Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, які були чинними станом на 2002 рік, якими вона керувалася при посвідченні угод та засвідчені підписів на документах. Зазначила, що відповідачем було надано правовстановлюючий документ на квартиру та доручення від 21.11.2001 року від імені позивача на розпорядження нею, а тому згода подружжя на укладення угоди по відчуженню спільного майна подружжя була висловлена в письмовій формі. Також в судовому засіданні приватний нотаріус надала пояснення, що під час оформлення доручення, ОСОБА_1 була у веселому настрої, не була пригнічена, читала зміст доручення, говорила, що розуміє його; нотаріус попереджала ОСОБА_1 , що ОСОБА_4 зможе відчужити квартиру за даним дорученням, проте ОСОБА_1 побажала його укласти. Також зазначила, що вона має доручення різних зразків і змісту, зміст доручення був складений лише на вимогу позивача ОСОБА_1 . Після оформлення доручення, позивач з своїм представником ОСОБА_2 зверталася до неї єдиний раз 30.08.2013р. і вона надала їм письмову відповідь. Вважає, що позовні вимоги є безпідставними, а тому, просить відмовити з задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши наявні в справі докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Між позивачем ОСОБА_11 та відповідачем ОСОБА_4 08.03.1997 року було укладено шлюб, який рішенням Яворівського районного суду Львівської області від 11.11.2005 року було розірвано.

28.12.2000 року відповідач ОСОБА_4 придбав квартиру АДРЕСА_1 у ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підставі договору купівлі – продажу, після укладення якого вказану квартиру було зареєстровано 03.01.2001 року за ОСОБА_4 у ЛО БТІ та видано реєстраційне посвідчення серії НОМЕР_1 .

28.12.2002 року вказану квартиру відповідачем було відчужено його сестрі відповідачу – ОСОБА_5 згідно договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Гуцал Л.І., зареєстрованого в реєстрі за № 6887.

За змістом вказаного договору дарування сторони договору були попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, діяли добровільно, без будь-якого до того примушення. Даруватель гарантує, що зазначена квартира на момент укладення договору нікому іншому не продана, іншим способом не відчужена, під заставою (в тому числі податковою), забороною (арештом) не перебуває, судового спору щодо неї, а також прав третіх осіб як у межах, так і за межами України, немає, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не внесена. Даруватель та обдарована підтвердили, що цей договір не носить характеру мнимої та удаваної угоди.

Згідно доручення від 21.11.2001 року, зареєстрованого в реєстрі за № 7803 приватним нотаріусом Яворівського районного нотаріального округу Львівської області Гуцал Л.І., Вус О.Т. уповноважила ОСОБА_4 володіти, користуватися, розпоряджатися всім майном та укладати передбачені законом угоди: купувати, продавати, дарувати, приймати в дар, обмінювати, заставляти і приймати в заставу квартиру та інше майно, проводити розрахунки по укладених угодах та всі інші угоди, зміст яких відповідає вимогам закону. Вказане доручення було видано на 3 роки до 21.11.2004 року, а спірна квартира відчужена за договором дарування 28.12.2002 року.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України від 16 січня 2003 року Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Правовідносини між сторонами з приводу договору дарування виникли у 2002 році, права та обов`язки між сторонами не продовжують існувати після набрання чинності ЦК України від 16 січня 2003 року, а тому до них слід застосовувати положення ЦК УРСР 1963 року.

Статтю 22 КпШС України встановлено, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

Щодо визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то суд зазначає наступне.

Згідно з вимогами ст.44 Цивільного кодексу України (в редакції 1963 року, яка діяла на час укладення договору дарування спірного домоволодіння) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків.

Угоди можуть бути односторонніми і дво- або багатосторонніми (договори).

Статтею 45 ЦК України встановлено, що угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Угода, для якої законом не встановлена певна форма, вважається також укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду.

Мовчання визнається виявом волі укласти угоду у випадках, передбачених законодавством.

Ст. 45-58 ЦК України встановлені підстави для визнання угод недійсними та наслідки визнання їх недійсними.

Згідно з вимогами ст. 60 ЦК України недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угода була б укладена і без включення недійсної її частини.

Ст. 243 ЦК України встановлено, що за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність.

Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

При вчиненні угоди щодо майна, яке перебуває у спільній сумісній власності, необхідна згода інших співвласників на укладання такої угоди, якщо при вчиненні правочину такої згоди отримано не було, такий правочин може бути визнаний недійсним за позовом співвласника, чиї права були порушені вчиненим правочином.

Відповідно до ч.1, ч.5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Сторонам, зокрема позивачу та її представнику надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані їм законом, в тому числі надати докази.

На позивача покладений обов`язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Тобто, відповідно до вимог ст.ст. 12, 13 ЦПК України позивач повинна була довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст.ст. 78-80 ЦПК України, зазначені нею обставини.

Позивач та її представник не надали доказів тих обставин, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог, наведені ними аргументи щодо підстав задоволення позову є необґрунтованими.

Судом встановлено, що при викладенні обставин на обґрунтування позовних вимог, позивач, як підставу для задоволення позовних вимог зазначила, що відповідач уклав договір від імені позивача в своїх інтересах без її письмової згоди.

Проте, такі доводи позивача та представника позивача є помилковими, оскільки судом встановлено, що договір відчуження спірної квартири, яка була спільним майном подружжя був укладений в межах строку виданої довіреності, відповідач на момент укладення договору дарування мав всі необхідні повноваження, передбачені законом для укладення такого правочину, дійсність якого оспорюється позивачем.

Також суд критично оцінює доводи сторони позивача, про те, що позивач не повністю розуміла зміст доручення, оскільки позивач є повнолітньою дієздатною особою та для розуміння змісту доручення не потрібно спеціальних юридичних знань.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, а також те, що позивачеві було відмовлено у задоволенні її позовних вимог, судові витрати залишаються за позивачем.

На підставі викладеного, відповідно до ст.ст. 48, 56, 57, 227, 243, 244 ЦК УРСР 1963 р., керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 10-13, 19, 76-82, 141, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України,

ухвалив:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: приватний нотаріус Яворівського нотаріального округу Львівської області Гуцал Любов Іванівна про визнання квартири спільним майном подружжя, визнання недійсним договору дарування, визнання права власності на Ѕ квартири відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції

Відповідно до п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Яворівський районний суд Львівської області.

Повне найменування сторін.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса проживання: АДРЕСА_5 .

Відповідач – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , адреса проживання: АДРЕСА_2 .

Відповідач – ОСОБА_5 , адреса проживання: АДРЕСА_6 .

Третя особа – Приватний нотаріус Яворівського нотаріального округу Львівської області Гуцал Любов Іванівна, вул. Січових Стрільців, 16, м. Новояворівськ, Яворівський район, Львівська область.

Повний текст рішення складено 30 серпня 2019 року.

Суддя Н.А.Кондратьєва