Рішення № 83943430, 29.08.2019, Сколівський районний суд Львівської області

Справа № 453/593/19

№ провадження 2/453/310/19

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

29 серпня 2019 року Сколівський районний суд Львівської області у складі головуючого – судді Микитина В.Я., розглянувши у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні у залі суду у місті Сколе Львівської області цивільну справуза позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди,-

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 17.05.2019 року в особі належно уповноваженого представника – ОСОБА_2 звернувся у суд з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача – ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 8 700 грн. невиплаченої частини страхового відшкодування моральної шкоди, 2 787,50 грн. невиплаченої частини страхового відшкодування витрат на поховання, 10 137, 53 грн. пені, 4 204, 53 грн. інфляційних втрат та 1 012 грн. трьох відсотків річних, а всього – 26 841,03 грн..

Ухвалою судді від 20.05.2019 року прийнято до розгляду позовну заяву ОСОБА_1 до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди та відкрито провадження у справі, визначено проводити розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 10.07.2019 року о 09 год. 30 хв. у приміщенні Сколівського районного суду (м. Сколе, вул. Д. Галицького, буд. 8, Львівська область) без повідомлення (виклику) учасників справи.

Ухвалою судді від 10.07.2019 року, у зв`язку із відсутністю відомостей судом про отримання відповідачем копії ухвали від 20.05.2019 року, відкладено розгляд справи на іншу дату та повторно надіслано позивачеві ухвалу суду від 20.05.2019 року.

Розгляд справи по суті відбувся 29.08.2019 року.

Позов обґрунтовано тим, що 07.10.2016 року близько 12 год. 40 хв. неподалік буд. № 199 у с. Дубина Сколівського району Львівської області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю траспортного засобу ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу INFINITI QX50, р. н. М0010Х НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_4 .. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажир автомобіля ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_5 отримала тілесні ушкодження та загинула. Отримані тілесні ушкодження перебувають у причинно-наслідковому зв`язку із настанням її смерті. Водіїв транспортних засобів – учасників дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено відповідні покарання. Дані обставини підтверджується вироком Сколівського районного суду Львівської області від 03.08.2017 року у справі № 453/638/17, що набрав законної сили 05.09.2017 року. Сином загиблої ОСОБА_5 , ОСОБА_1 , були понесені витрати на поховання матері у розмірі 5 575 грн.. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди була застрахована у ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», поліс № АІ/9284248. Позивач 28.12.2016 року звернувся до відповідача, як страховика, з заявою про виплату страхового відшкодування у розмірі 22 975 грн., а саме: відшкодування витрат на поховання в розмірі 5 575 грн., відшкодування моральної шкоди 17 400 грн.. Відповідач прийняв рішення та 22.01.2018 року виплатив на користь позивача 50 % страхового відшкодування шкоди, а саме у розмірі 11 487,50 грн., про що повідомив листом від 18.01.2018 року. Позивач стверджує, що рішення про виплату 50 % страхового відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого є протиправним, а тому на підставі ст. ст. 625, 1166, 1187-1188, 1190 ЦК України, просить позов задовольнити.

Відповідач ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» подав відзив на позов із викладенням своїх заперечень, в якому зазначає, що виплачений позивачу розмір страхового відшкодування ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» був визначений шляхом поділу розміру заподіяної шкоди, що включає витрати на поховання та моральну шкоду, у зв`язку із смертю потерпілої, на кількість осіб, що заподіяли цю шкоду, тобто на 2: (5 575,00 грн. (виплата на поховання) +17 400 грн. (моральна шкода, у зв`язку зі смертю потерпілої) / 2 = 11 487,50 грн., що й було виплачено позивачу згідно поданої ним заяви. Зазначає, що обов`язок сплатити другу частину страхового відшкодування позивачу несе страховик другого винуватця дорожньо-транспортної пригоди – ОСОБА_4 , згідно п. 36.3 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», цивільно-правова відповідальність якого була застрахована згідно Карти міжнародного страхування відповідальності власників транспортних засобів № RUS/010/17497960. У п. 8 даної Карти вказано, що у кожній з країн перебування Бюро країни перебування гарантує у відношенні вказаного у карті транспортного засобу страхове покриття у розмірі, встановленому законами з обов`язкового страхування відповідальності власників транспортних засобів, що діють у цій країні. На території України таким Бюро є Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ). Відтак вважає, що для отримання другої частини страхового відшкодування за шкоду, пов`язану зі смертю ОСОБА_5 у дорожньо-транспортній пригоді 07.10.2016 року позивач повинен звернутися до Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). Зазначає, що покликання позивача на ст. ст. 1166, 1188, 1190 ЦК України стосується лише осіб, які спільно заподіяли шкоду, а не страхових компаній. Щодо вимог про стягнення штрафних санкцій за прострочення виплати страхового відшкодування, то такі задоволенню не підлягають, оскільки повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подане страхувальником ОСОБА_3 11.10.2016 року, а заява про виплату страхового відшкодування була подана позивачем 28.12.2016 року, то прострочення позивачем строків подання заяви про виплату страхового відшкодування страховику, встановлених ст. 35 Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», становить 49 днів. Перебіг строку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування та його виплату розпочався від 11.10.2017 року (дата набрання вироком законної сили) та був продовжений на кількість днів прострочення подання заяви на виплату страхового відшкодування, встановлених ст. 35 Закону, а саме 49 днів (абз. 1 п. 36.2 ст. 36, абз. 3 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») та тривав по 01.03.2018 року включно. Відповідач виплатив страхове відшкодування позивачу 22.01.2018 року, тобто у межах строку. Щодо стягнення судових витрат, то вважає заявлений позивачем розмір таких явно завищеним та неспівмірним із складністю справи. Просить у позові відмовити повністю.

Частиною 1 статті 279 ЦПК України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи у порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше (ч. 5 ст. 279 ЦПК України).

Вказана вимога ЦПК України роз`яснена судом учасникам справи в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Сторони у справі не подавали клопотань про розгляд зазначеної справи з повідомленням (викликом) сторін, а суд не вбачав підстав для розгляду справи з повідомленням (викликом) сторін з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Виходячи з наведеного, суд вважає, що розгляд справи у спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін слід здійснювати у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без проведення судового засідання, в силу вимог ч. 13 ст. 7, ч. 2 ст. 191 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи, що розгляд зазначеної справи здійснюється у порядку письмового провадження у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) сторін, тобто за їх відсутності, то й немає підстав для здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

За таких обставин суд вважає, що перешкод для здійснення розгляду справи у судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами, - немає.

Розглянувши матеріали справи, давши належу оцінку доказам у справі, суд дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Пленум Верховного Суду України у пункті 11 постанови «Про судове рішення у цивільній справі» від 18 грудня 2009 року № 11 роз`яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, котрі мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку усіх доказів.

Виходячи із наведених вище процесуальних норм, практики та роз`яснень, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Так, 07.10.2016 року близько 12 год. 40 хв. неподалік буд. № 199, що у с. Дубина Сколівського району Львівської області, відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю траспортного засобу ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу NFINITI QX50, р. н. РФ М0010Х 199, під керуванням водія ОСОБА_4 ..

Внаслідок порушення водіями – учасниками дорожньо-транспортної пригоди правил безпеки дорожнього руху, пасажир автомобіля ОСОБА_3 – ОСОБА_5 загинула на місці події.

Згідно з полісом № АІ/9284248 обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 , на момент вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди була застрахована вуПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп».

Згідно з вироком Сколівського районного суду Львівської області, ухваленим 03.08.2017 року у кримінальній справі № 453/638/17, провадження № 1-кп/453/137/17, водіїв ОСОБА_3 та ОСОБА_4 визнано винними у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено їм відповідні покарання. Зазначений вирок суду 05.09.2017 року набрав законної сили.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

В силу ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є, зокрема, діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до роз`яснень, котрі містяться у п. 8 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 року № 4, особи, які спільно заподіяли шкоду, тобто заподіяли неподільну шкоду взаємопов`язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим. У такому ж порядку відповідають володільці джерел підвищеної небезпеки за шкоду, заподіяну внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам.

Відтак, шкода, завдана позивачу у результаті дорожньо-транспортної пригоди, підлягає стягненню з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» як страхувальника цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу ВАЗ-11183, д.н.з. НОМЕР_1 .

Посилання відповідача у відзиві на позовну заяву на те, що невідшкодована частина страхового відшкодування підлягає відшкодуванню Моторним (транспортним) страховим бюро України, як страхувальником цивільно-правової відповідальності власника транспортного засобу INFINITI QX50, р. н. РФ М0010Х 199 ОСОБА_4 , є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 1190 ЦК України особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоди, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або у повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).

Оскільки позивач не пред`являв вимог до Моторного (транспортного) страхового бюро України, суд виходить з того, що підстави для відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди, завданої позивачу у результаті дорожньо-транспортної пригоди, відсутні, адже суд у силу вимог статті 13 ЦПК України розглядає справи у межах заявлених вимог.

Разом з тим ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» має право зворотної вимоги до Моторного (транспортного) страхового бюро України, згідно з положеннями статті 1191 ЦК України.

Доводи відповідача, наведені ним у відзиві на позовну заяву щодо поширення положень ст. ст. 1166, 1188, 1190 ЦК України лише на осіб, які спільно заподіяли шкоду, і неможливість поширення таких норм на страхову компанію, є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до ст. 979 ЦК України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник – особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки – особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до ст. 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Статтею 3 Закону Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Відповідно до ст. 5 вищевказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Згідно із ст. 6 вищевказаного Закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Настання страхового випадку (скоєння дорожньо-транспортної пригоди) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та у межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи, у тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння дорожньо-транспортної пригоди за участю забезпеченого транспортного засобу.

Завдання потерпілому шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов`язання, в якому праву потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди у повному обсязі відповідає відповідний обов`язок боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така дорожньо-транспортна пригода слугує підставою для виникнення договірного зобов`язання згідно з договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника (у договірному зобов`язанні ним є страховик).

Деліктне зобов`язання – первісне, основне зобов`язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування - виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми та у разі, якщо подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.

Потерпілому як кредитору належить право вимоги в обох видах зобов`язань – деліктному та договірному. Він вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди, або шляхом звернення до страховика, у якого особа, яка завдала шкоди, застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, із вимогою про виплату страхового відшкодування, або шляхом звернення до страховика та в подальшому до особи, яка завдала шкоди, за наявності передбачених статтею 1194 ЦК України підстав.

Відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.

Частиною першою ст. 624 ЦК України передбачено, що у разі якщо за порушення зобов`язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному обсязі, незалежно від відшкодування збитків.

В силу ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов`язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Згідно з Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» відповідач після отримання заяви на виплату страхового відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його. (стаття 36 Закону)

Таке зобов`язання зводиться до сплати грошей, відтак, є грошовим зобов`язанням.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц..

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц..

Судом перевірено поданий позивачем розрахунок пені, інфляційних втрат та 3 % річних, визнано його арифметично вірним, тому позовна вимога підлягає задоволенню.

Щодо стягнення судових витрат, то суд вважає за необхідне увагу на таке.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30.09.2009 №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Позивачем надано на підтвердження своїх вимог у цій частині договір про надання правової допомоги, укладений 05.02.2019 між ним та Адвокатським об`єднанням «Гранд Груп Партнерс», також надано розрахунки розміру наданої професійної (правничої) допомоги у даній справі, акти наданих послуг з надання правової допомоги від 05.02.2019, розрахунок –фактуру та квитанцію № ПН 1515 про здійснення касової операції від 06.02.2019, згідно якої від АО «Гранд Груп Партнерс» прийняло від позивача 5 600 грн. у рахунок оплати за надання правничої допомоги у даній справі.

Даний розмір витрат розрахований від кількості витраченого адвокатом часу, що становить 12 год., та вартості послуги за одну годину роботи, яка становить 800 грн..

Водночас, щодо визначених у ч. 4 ст. 137 ЦПК України співмірності такого розміру з складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи, слід зазначити таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 ЦПК України до малозначних справ відносяться справи, в яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Зважаючи на положення ч. 4 ст. 274 ЦПК України, справа щодо відшкодування шкоди не входить до числа таких, що не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного позовного провадження. Відтак, дана справа є незначної складності, для якої також немає перешкод щодо визнання її малозначною.

Таким чином, враховуючи клопотання відповідача про зменшення розміру витрат, які підлягають розподілу між сторонами, суд дійшов висновку про недотримання у повному обсязі стороною позивача вимог ч. 4 ст. 137 ЦПК України, що є наслідком застосування положень ч . 5 ст. 137 цього Кодексу для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, а тому, на переконання суду, з відповідача слід стягнути судові витрати за правничу допомогу у розмірі 5 000 грн..

Керуючись ст. ст. 4-5, 12-13, 89, 95, 141, 247, 258-259, 264-265, 268, 274-275, 279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про відшкодування шкоди, - задовольнити .

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на корить ОСОБА_1 26 841 (двадцять шість тисяч вісімсот сорок одну) грн. 03 коп. з яких: 8 700,00 грн. невиплачену частину страхового відшкодування моральної шкоди, 2 787,50 грн. невиплаченої частини страхового відшкодування витрат на поховання, 10 137 грн. пені, 4 204, 53 грн. інфляційних втрат та 1 012,00 грн. трьох відсотків річних.

Зменшити розмір витрат на правничу допомогу та тягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на корить ОСОБА_1 судові витрати у справі, котрі полягають в отриманні професійної правничої допомоги, у розмірі 5 000 (п`ять тисяч) грн..

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на корить держави судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Львівського апеляційного суду. До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Сколівський районний суд Львівської області.

У разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Повне найменування сторін у справі:

Позивач:ОСОБА_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 .

Відповідач:Приватне акціонерне товариство «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», місцезнаходження: 04050, м. Київ, вул. Глибочицька, буд. 44: код у Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 24175269.

Суддя В.Я. Микитин

Рішення суду складене 30 серпня 2019 року.