Рішення № 83942912, 27.08.2019, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 серпня 2019 року Справа № 913/245/19

Провадження №19/913/245/19

Розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (вул.Донецька, буд.37а, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93400)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (Кільцева дорога, 20/1-А, м.Київ, 03680)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк Віктор Станіславович (вул АДРЕСА_1 )

про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню

Суддя Господарського суду Луганської області Косенко Т.В.

Секретар судового засідання – Сокрута Н.М.

У засіданні брали участь:

від позивача – представник не прибув;

від відповідача – представник не прибув;

від третьої особи – представник не прибув.

С У Т Ь С П О Р У:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» про визнання виконавчого напису, вчиненого 22.03.2019 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком Віктором Станіславовичем, таким, що не підлягає виконанню.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не вчинив відмови від договору фінансового лізингу №UKR59-1018F від 19.10.2018 і не набув права звертатися до нотаріуса, тобто передчасно без дотримання законодавчо визначеної процедури звернувся з заявою про вчинення виконавчого напису, у зв`язку з чим останній є таким, що не підлягає виконанню.

Ухвалою господарського суду від 14.05.2019 відкрите провадження у справі; визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження; розгляд справи призначено на 12.06.2019; залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача – приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюка Віктора Станіславовича.

Ухвалами господарського суду від 12.06.2019 та 26.06.2019 відкладено розгляд справи в підготовчому провадженні на 26.06.2019 та 08.07.2019 відповідно.

Ухвалою господарського суду від 08.07.2019 продовжено строк підготовчого засідання на 30 днів; розгляд справи відкладено на 29.07.2019.

Ухвалою господарського суду від 29.07.2019 закрите підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.08.2019.

У судовому засіданні 12.08.2019 оголошено перерву до 27.08.2019.

У судове засідання 27.08.2019 представники сторін та третя особа не прибули.

Приватний нотаріус у клопотанні від 06.08.2019 №113/01-16 просив розглядати справу без його участі.

Суд вважає можливим задовольнити вказане клопотання.

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, подані позивачем документи, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

19.10.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (далі – ТОВ «Соколівські надра») (позивач, лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (далі – ТОВ «ВФС Україна» (відповідач, лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу №UKR59-1018F, за умовами якого лізингодавець зобов?язується придбати у свою власність у продавця обладнання, зазначене у додатку №1 до цього договору і надати його лізингоодержувачу в тимчасове користування упродовж строку лізингу для підприємницьких цілей, за плату, на строк і на інших умовах, зазначених у цьому договорі та загальних умовах, з переходом права власності на обладнання до лізингоодержувача наприкінці строку лізингу за умови дотримання відповідних вимог, встановлених цим договором та загальними умовами. Лізингоодержувач зобов?язаний прийняти обладнання та сплачувати лізингові платежі та інші платежі на умовах цього договору та загальних умов (п.2.1 договору).

У п.3.2.1 договору сторони передбачили, що в період з дати договору до дати передачі обладнання вартість обладнання становить гривневий еквівалент 262 700 Євро, в т.ч. ПДВ 43 783,33 Євро, що станом на дату договору становить 8 484 027 грн 85 коп., в т.ч. ПДВ 1 414 004 грн 64 коп. Ціна за одну одиницю Volvo FM становить гривневий еквівалент 137 000 Євро, в т.ч. ПДВ 22 833,33 Євро, що станом на дату договору становить 4 424 483 грн 50 коп., в т.ч. ПДВ 737 413 грн 92 коп. Ціна за одну одиницю Renault K становить гривневий еквівалент 125 700 Євро, в т.ч. ПДВ 20 950 Євро, що станом на дату договору становить 4 059 544 грн 35 коп., в т.ч. ПДВ 676 590 грн 73 коп.

У якості продавця обладнання лізингоодержувач обрав ТОВ з іноземними інвестиціями «Вольво Україна» з місцезнаходженням за адресою: вул.Кільцева дорога, 20/1-А, м.Київ, 03680, Україна (п.3.6 договору).

Відповідно до п.4.1 договору загальна сума лізингових платежів складається з: А) відшкодування вартості обладнання (основного боргу лізингоодержувача); Б) процентів, та В) комісій.

Згідно з п.4.2 лізингоодержувач виплачує лізингодавцю авансовий лізинговий платіж у розмірі: гривневий еквівалент 78 810 Євро, в тому числі ПДВ 13 135 Євро, що на дату договору становить 2 545 208 грн 36 коп., в т.ч. ПДВ 424 201 грн 39 коп. Оплата авансового платежу здійснюється у валюті платежу за курсом гривні до базової валюти станом на дату платежу. Авансовий лізинговий платіж повністю зараховується в рахунок відшкодування вартості обладнання (погашення основного боргу) у валюті платежу за курсом гривні до базової валюти станом на дату передачі обладнання. У випадку, якщо сума фактично сплаченого авансового лізингового платежу є недостатньою для того, щоб зарахувати відповідну суму (в рахунок відшкодування вартості обладнання) у валюті платежу за курсом гривні до базової валюти станом на дату передачі, лізингоодержувач зобов?язаний негайно, але не пізніше 5 робочих днів здійснити доплату курсової різниці (недостатньої суми) авансового лізингового платежу лізингодавцю. У випадку, якщо сума фактично сплаченого авансового лізингового платежу перевищує передбачений цим договором розмір такого платежу за курсом гривні до базової валюти на дату передачі (тобто допускає переплату), лізингодавець враховує таку передплату як аванс у рахунок наступного лізингового платежу згідно з цим договором (без нарахування та виплати лізингоодержувачу відсотків на суму такого авансу). Лізингоодержувач сплачує авансовий лізинговий платіж в наступному порядку: упродовж 20 робочих днів з дати договору лізингоодержувач сплачує гривневий еквівалент 78 810 Євро, в т.ч. ПДВ 13 135 Євро, що на дату договору становить 2 545 208 грн 36 коп., в т.ч. ПДВ 424 201 грн 39 коп. сплачує, в якості плати за резервування обладнання.

Строк лізингу за цим договором складає 12 місяців та не може становити менше одного року. Перебіг строку лізингу починається з дати передачі (п.5 договору).

У п.9.1 договору сторони передбачили, що він вважається укладеним та набирає чинності з дати договору, згідно з п.9.2 договору він діє до дня, який настане через 10 років після дати договору. Дія цього договору може бути припинена раніше за взаємною згодою сторін в порядку, що передбачений загальними умовами або правом, яке регулює цей договір.

Всі інші умови, права та зобов`язання сторін за цим договором встановлюються загальними умовами (п.10.1 договору).

У додатках №1, №1(1) до договору фінансового лізингу сторони визначили технічні параметри та специфікації обладнання.

У додатку №4 до договору «Графік платежів» сторони визначили період нарахування, дату нарахування, суму щомісячної комісії, суму відшкодування вартості обладнання, в т.ч. ПДВ, проценти та загальну суму платежу на кожен місяць.

На виконання умов договору фінансового лізингу відповідачем передано позивачу: самоскид марки Volvo, модель FMX, реєстраційний номер – НОМЕР_1 ; колір – червоний мак, рік випуску – 2018, шасі № НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію т/з СХІ462291 видане органом ТСЦ 8043 30.11.2018, вартістю 2 835 248 грн 45 коп.; самоскид марки Renault, модель К440, реєстраційний номер – НОМЕР_3 , колір – оранжевий, рік випуску – 2018, шасі № НОМЕР_4 , свідоцтво про реєстрацію т/з НОМЕР_5 видане органом ТСЦ 8043 01.11.2018, вартістю 2 495 087 грн 86 коп.

08.02.2019 ТОВ «ВФС Україна» звернулось до ТОВ «Соколівські надра» з претензіями від 04.02.2019 №04/2019/0201-1 та №04/2019/0201-2.

Позивач у листі від 11.02.2019 №11/02-1 проінформував відповідача про свої об?єктивні фінансові можливості та просив погодити вказаний у листі графік платежів, зокрема зобов?язання грудня 2018 року та 50% зобов?язань січня 2019 будуть сплачені в лютому 2019 року, 50% зобов?язань січня 2019 року та зобов?язання лютого 2019 року будуть сплачені в березні 2019 року; зобов?язання березня 2019 року та поточні платежі квітня місяця - в квітні 2019 року.

22.03.2019 приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком Віктором Станіславовичем було вчинено виконавчий напис про повернення позивачем на користь відповідача обладнання за невиплачені в строк з 20.11.2018 по 22.03.2019 лізингових платежів за користування обладнанням у сумі 5 415 459 грн 02 коп.

Позивач вважає, що виконавчий напис вчинено всупереч порядку, передбаченому чинним законодавством України, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Згідно із ст.11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Згідно з ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За своєю правовою природою укладений між сторонами у справі договір від 19.10.2018 №UKR59-1018F є договором фінансового лізингу.

Згідно зі ст.806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов`язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов`язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

У відповідності до ст.292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об`єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг. Майно, зазначене в частині першій цієї статті, яке є державною (комунальною) власністю, може бути об`єктом лізингу тільки за погодженням з органом, що здійснює управління цим майном, відповідно до закону. Не можуть бути об`єктами лізингу земельні ділянки, інші природні об`єкти, а також цілісні майнові комплекси державних (комунальних) підприємств та їх структурних підрозділів. Перехід права власності на об`єкт лізингу до іншої особи не є підставою для розірвання договору лізингу. Правове регулювання лізингу здійснюється відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закону України «Про фінансовий лізинг» за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов`язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст.2 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що відносини, що виникають у зв`язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно з ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Приписами ст.530 Цивільного кодексу України, зокрема, встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В додатках №4, №4(3) «Графік платежів» сторони передбачили графік сплати лізингових платежів, який був порушений позивачем, що не оспорюється сторонами.

Відповідно до п.2.1 Загальних умов договорів фінансового лізингу, які підписані між сторонами у справі 19.10.2018, сторони припускають можливість укладення між собою як одночасно з підписанням Загальних умов, так і у майбутньому, договорів фінансового лізингу техніки, устаткування та/або іншого рухомого майна. З огляду на домовленість сторін про те, що такі договори фінансового лізингу матимуть подібні умови, сторони погодили ці Загальні умови, які сторони мають намір застосовувати у майбутньому на постійній основі стосовно зазначених договорів фінансового лізингу.

Згідно з п.3.1.7 Загальних умов лізингодавець має право відмовитись від договору та розірвати договір в односторонньому порядку у випадках, встановлених відповідним договором та Загальними умовами попередивши завчасно про це лізингоодержувача у письмовій формі.

Лізингоодержувач зобов`язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі (п.3.4.3 Загальних умов).

У зв?язку з порушенням графіку сплати лізингових платежів 08.02.2019 ТОВ «ВФС Україна» звернулось до ТОВ «Соколівські надра» з претензіями від 04.02.2019 №04/2019/0201-1 та №04/2019/0201-2.

Суд зауважує, що у вказаних претензіях відповідач не висловив свою позицію стосовно розірвання договору фінансового лізингу від 19.10.2018 №UKR59-1018F, а тільки зазначив про свій намір і попередив позивача про те, що він відмовиться від договору лізингу та вимагатиме повернення об?єктів фінансового лізингу.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності. Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють в державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архівах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси).

Статтею 34 встановлено перелік нотаріальних дій, що вчиняють нотаріуси, зокрема, вчиняють виконавчі написи.

Відповідно до ст.87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів,

встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.8 розділу «Повернення об?єкта лізингу» Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 №1172, договори лізингу, що передбачають у безспірному порядку повернення об`єкта лізингу. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал договору лізингу; б) засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Таким чином, виконавчий напис за своєю правовою природою є документом, що підтверджує наявність у боржника безспірної заборгованості перед стягувачем, яка виникла на підставі зобов`язання.

Водночас, не відповівши на лист позивача від 11.02.2019 №11/02-1, у якому останній пропонував погодити графік платежів, 22.03.2019 ТОВ «ВФС Україна» звернулось до приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюка Віктора Станіславовича про вчинення виконавчого напису.

У виконавчому написі нотаріуса вказано, що обладнання, передане за договором фінансового лізингу, підлягає поверненню за невиплачені в строк з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року лізингові платежі за користування обладнанням у сумі 5 415 459 грн 02 коп., в т.ч. вартість об?єктів фінансового лізингу – 5 330 336 грн 31 коп., відсотки по фінансовому лізингу – 29 684 грн 30 коп., комісійна винагорода – 24 706 грн 83 коп., пеня – 30 731 грн 57 коп.

Статтею 7 Закону України «Про фінансовий лізинг» передбачено, що лізингоодержувач має право відмовитися від договору лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця, у разі якщо прострочення передачі предмета лізингу становить більше 30 днів, за умови, що договором лізингу не

передбачено іншого строку. Лізингоодержувач має право вимагати відшкодування збитків, у тому числі повернення платежів, що були сплачені лізингодавцю до такої відмови. Лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у

повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів. Стягнення за виконавчим написом нотаріуса провадиться в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження». Відмова від договору лізингу є вчиненою з моменту, коли інша сторона довідалася або могла довідатися про таку відмову.

Суд зазначає, що при зверненні відповідача до приватного нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюка Віктора Станіславовича про вчинення виконавчого напису не було дотримано вимог Загальних умов, підписаних сторонами, та які відповідно до п.1.1 Загальних умов мають тлумачитись невід?ємною частиною від договору фінансового лізингу.

Так, відповідно до п.18.7 Загальних умов у випадку, якщо лізингоодержувач у строк, встановлений згідно з п.18.2 Загальних умов, або перешкоджає вилученню (поверненню) будь-якого обладнання, лізингодавець матиме право застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав стосовно вилучення такого обладнання (включаючи звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса).

В розділі 17 «Умови дострокового розірвання договору лізингу» сторони визначили умови такого розірвання.

Так, відповідно до п.17.2 Загальних умов лізингодавець вправі відмовитися від будь-якого договору та розірвати такий договір в односторонньому позасудовому порядку у кожному з наступних випадків, зокрема лізингоодержувач прострочив повністю або частково сплату будь-якого платежу за цими Загальними умовами або відповідним договором на більш ніж 30 календарних днів (п.17.2.2 Загальних умов).

Таким чином, у вказаному пункті Загальних умов сторони передбачили право лізингодавця відмовитися від договору лізингу у порядку, визначеному п.17.2.17 Загальних умов.

Згідно з п.17.2.17 Загальних умов у інших випадках, передбачених законодавством України, цими Загальними умовами та/або відповідним договором. При цьому, у разі настання підстав, передбачених пунктами 17.2.2, 17.2.5 та/або 17.2.9 цих Загальних умов, виникає тільки після того, як лізингодавець надав лізингоодержувачу письмове повідомлення (вимогу) про усунення такого порушення, а лізингоодержувач не усунув вчинене порушення протягом 5 робочих днів з дати одержання лізингоодержувачем такого повідомлення. В інших випадках право лізингодавця на односторонню відмову від договору виникає без такого попереднього повідомлення.

Таким чином сторони визначали, що право лізингодавця на відмову від договору та розірвання договору виникає тільки після того, як лізингодавець надав лізингоодержувачу письмове повідомлення (вимогу) про усунення такого порушення, а лізингоодержувач не усунув вчинене порушення протягом 5 робочих днів з дати одержання лізингоодержувачем такого повідомлення.

Як вже вказувалось судом, 08.02.2019 ТОВ «ВФС Україна» звернулось до ТОВ «Соколівські надра» з претензіями від 04.02.2019 №04/2019/0201-1 та №04/2019/0201-2, у яких з посиланням на п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», п.17.2.2. Загальних умов зазначило, що має місце прострочення виплати лізингових платежів тривалістю 46 днів, а тому відповідач вимагає протягом 7 робочих днів з моменту отримання даної претензії оплатити прострочену заборгованість по оплаті лізингових платежів згідно умов договору про фінансовий лізинг в повному обсязі та протягом того ж строку повернути лізингодавцю об`єкти фінансового лізингу. ТОВ «ВФС Україна» попередило, що у випадку непогашення лізингоодержувачем визначеної суми протягом 7 робочих днів з моменту отримання претензій або неповернення об?єкта фінансового лізингу у володіння лізингодавця протягом цього ж строку лізингодавець: достроково відмовиться від договору фінансового лізингу та вимагатиме повернення об`єктів фінансового лізингу у володіння лізингодавця; у разі неповернення об`єктів фінансового лізингу у володіння лізингодавця, останній звернеться до органів нотаріату із заявою про вчинення виконавчого напису та буде вживати всіх необхідних заходів щодо повернення об`єктів фінансового лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса; звернеться до судових органів із позовом про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу №UKR59-1018F; звернеться до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення.

Суд вкотре наголошує, що у вказаних претензіях відповідач тільки висловив свій намір відмовитися від договору фінансового лізингу у випадку непогашення лізингоодержувачем суми заборгованості та дотримався визначеного п.17.2.17 Загальних умов порядку для відмови і розірвання договору лізингу, але в подальшому своїм правом на відмову і розірвання договору фінансового лізингу не скористався, оскільки не звертався до позивача та не повідомляв його про те, що він однозначно відмовляється від договору фінансового лізингу. Вказане не спростовано відповідачем належними та допустимими доказами.

Відповідно до п.17.3 Загальних умов у випадку відмови лізингодавця від договору згідно з п.17.2 цих Загальних умов, лізингодавець повідомить про це лізингоодержувача в письмовій формі. У зазначеному повідомленні лізингодавець зазначить відповідну підставу з переліку, наведеного в п.17.2 цих загальних умов, а також вимогу про викуп обладнання згідно з правилами цього пункту 17.3.

У претензіях відповідач в порушення умов п.17.3 Загальних умов не зазначив вимогу про викуп обладнання згідно з правилами п.17.3 загальних умов.

Лізингоодержувач повинен викупити обладнання на умовах, передбачених п.6.6 цих Загальних умов упродовж 14 календарних днів з дати одержання відповідної вимоги лізингодавця (п.17.3.1 Загальних умов).

Суд зауважує, що відповідачем не надано доказів про те, що він пред?являв позивачу вимогу про викуп обладнання.

У відповідності до п.17.3.2 Загальних умов у випадку відмови чи ухилення лізингоодержувача від викупу обладнання згідно з п.17.3.1 лізингоодержувач зобов`язаний невідкладно на вимогу лізингодавця повернути обладнання відповідно до правил, визначених розділом 18 Загальних умов. У тому числі, крім іншого, лізингоодержувач буде зобов`язаний забезпечити доступ представників лізингодавця до фактичного місця перебування обладнання, включаючи службові й виробничі приміщення лізингоодержувача, з метою вилучення обладнання, а також вчинити інші дії, передбачені розділом 18 цих Загальних умов.

Згідно з п.18.1 Загальних умов цей порядок повернення обладнання застосовується у всіх випадках, коли будь-яке обладнання підлягає поверненню лізингодавцеві відповідно до цих Загальних умов, будь-якого договору та/або законодавства України. Цей порядок повернення обладнання не застосовується після переходу права власності на відповідне обладнання до лізингоодержувача згідно цих Загальних умов.

Обладнання, про повернення якого лізингодавець висунув вимогу згідно з п.17.3 цих Загальних умов, підлягає поверненню лізингодавцеві лізингоодержувачем у строк, у місці та у спосіб, що зазначені у такій вимозі лізингодавця (п.18.2 Загальних умов).

Вимог вказаного п.18.2 Загальних умов відповідачем також не дотримано.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про порушення відповідачем вимог Загальних умов та порядку звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса.

Також суд зазначає, що для одержання виконавчого напису подаються: оригінал договору лізингу та засвідчена лізингодавцем копія рахунка, направленого лізингоодержувачу, з відміткою про несплату платежів після вручення письмового повідомлення.

У претензіях від 04.02.2019 №04/2019/0201-1 та №04/2019/0201-2 ТОВ «ВФС Україна» вказало, що заборгованість за договором фінансового лізингу (за самоскид марки Рено) складає 448 185 грн 13 коп. та складається з 412 809 грн 09 коп. частини вартості обладнання, 11 988 грн 35 коп. нарахованих відсотків, 7 789 грн 00 коп. щомісячної комісії, 15 598 грн 70 коп. пені (заборгованість за рахунками-фактурами від 20.12.2018 №969, від 21.01.2019 №108, від 04.02.2019 №32), заборгованість за самоскид марки Вольво становить станом на 04.02.2019 532 167 грн 17 коп. та складається з 495 766 грн 10 коп. частини вартості обладнання, 12 783 грн 20 коп. нарахованих відсотків, 8 485 грн 00 коп. щомісячної комісії, 15 132 грн 87 коп. пені.

У рахунку про несплату платежів після вручення письмового повідомлення від 22.03.2019 №20190322-1 (а.с.206) ТОВ «ВФС Україна» вказало, що заборгованість ТОВ «Соколівські надра» перед відповідачем за договором фінансового лізингу від 19.10.2018 №UKR59-1018F за період з 20 листопада 2018 року по 22 березня 2019 року складає 5 415 459 грн 02 коп., в т.ч. вартість об?єктів фінансового лізингу – 5 330 336 грн 31 коп., відсотки по фінансовому лізингу – 29 684 грн 30 коп., комісійна винагорода – 24 706 грн 83 коп., пеня – 30 731 грн 57 коп. Станом на 22.03.2019 лізингоодержувач не сплатив платежі після вручення письмового повідомлення.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «Соколівські надра» у період з 06.02.2019 по 22.03.2019 (включно) станом на 22.03.2019 сплачено заборгованість за поточними платежами, включеними до претензій відповідача від 04.02.2019, у сумі 328 000 грн 00 коп. Так, за платіжним дорученням від 06.02.2019 №44 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 32 000 грн 00 коп., за платіжним дорученням від 22.02.2019 №86 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 21 098 грн 44 коп., за платіжним дорученням від 22.02.2019 №87 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 46 901 грн 56 коп., за платіжним дорученням від 25.02.2019 №92 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 46 000 грн 00 коп., за платіжним дорученням від 27.02.2019 №101 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 50 000 грн 00 коп., за платіжним дорученням від 28.02.2019 №105 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 30 000 грн 00 коп., за платіжним дорученням від 01.03.2019 №110 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №970 грошові кошти у сумі 20 000 грн 00 коп., всього 246 000 грн 00 коп. по вказаному рахунку. Крім того, за платіжним дорученням від 11.03.2019 №123 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №969 грошові кошти у сумі 19 615 грн 37 коп., за платіжним дорученням від 11.03.2019 №124 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №969 грошові кошти у сумі 12 384 грн 63 коп., за платіжним дорученням від 19.03.2019 №153 сплачено по рахунку від 20.12.2018 №969 грошові кошти у сумі 50 000 грн 00 коп.

Таким чином, розмір заборгованості ТОВ «Соколівські надра» перед ТОВ «ВФС Україна» за договором фінансового лізингу від 19.10.2018 №UKR59-1018F станом на 22.03.2019, коли вчинявся виконавчий напис нотаріуса змінився на суму здійснених позивачем оплат, тобто сума заборгованості не була безспірною.

У постанові Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №6-158цс15 зазначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком №1172, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

У постанові Верховного Суду України від 04.03.2015 у справі №6-27цс15 зазначено, що наявність спору про розмір заборгованості у суді на час вчинення виконавчого напису спростовує висновок суду про безспірність заборгованості боржника.

Аналогічні правові висновки містяться й у постановах Верховного Суду України від 11.03.2015 у справі № 6-141цс14 та від 05.07.2017 у справі №6-887цс17.

Так, у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-887цс17 міститься правовий висновок про те, що суд при вирішенні спору про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, не повинен обмежуватися лише перевіркою додержання нотаріусом формальних процедур і факту подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника згідно з Переліком №1172. Для правильного застосування положень статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» у такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису боржник мав безспірну заборгованість перед стягувачем, тобто чи існувала заборгованість узагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису. У цій постанові також зазначено, що законодавством не визначений виключний перелік обставин, які свідчать про наявність спору щодо заборгованості. Ці обставини встановлює суд відповідно до загальних правил цивільного процесу за наслідками перевірки доводів боржника та оцінки наданих ним доказів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.05.2018 у справі №320/8269/15-ц наголосила на тому, що сам по собі факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого (постанова Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі №6-887цс17). При цьому лише та обставина, що у виконавчому написі зазначено більшу суму заборгованості за кредитом, ніж у повідомленні, не свідчить про наявність спору про розмір заборгованості (постанова Верховного Суду України від 20.05.2015 у справі №6-158цс15). Під час розгляду справ такої категорії суд перевіряє право стягувача на вчинення вказаної дії, повноваження щодо вчинення нотаріальних дій нотаріуса та встановлює той факт, чи дійсно розмір заборгованості, що підлягає стягненню, у тому числі розмір процентів, неустойки (штрафу, пені), якщо такі належать до стягнення, відповідає сумі, вказаній у виконавчому документі, та залежно від встановленого ухвалює рішення про відмову чи задоволення позову.

З огляду на встановлені обставини справи, суд вважає доводи позивача обґрунтованими та приходить до висновку про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі.

Розглядаючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

Судовий збір у сумі 1 921 грн 00 коп. покладається на відповідача згідно зі ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

У позовній заяві ТОВ «Соколівські надра» просило також стягнути з відповідача 10 000 грн 00 коп. судових витрат, пов`язаних із оплатою професійної правничої допомоги.

Відповідно до ст.123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов?язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов?язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов?язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов?язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Частиною 1 ст.124 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Позивачем у позовній заяві було попередньо визначено очікувані витрати, пов?язані з наданням професійної правової допомоги у сумі 10 000 грн 00 коп.

У відповідності до ч.3 ст.124 Господарського процесуального кодексу України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

У подальшому позивачем збільшено розмір витрат на надання правової допомоги до 18 500 грн 00 коп.

Згідно ст.126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв?язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Виходячи з аналізу ст.126 Господарського процесуального кодексу України можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні п.1 ст.1 та ч.1 ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

За приписами ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Витрати сторін, пов`язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об`єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених ст.129 Господарського процесуального кодексу України.

Позивачем долучено до позовної заяви договір про надання правової допомоги від 01.06.2018, укладеного між адвокатським об?єднанням «Kate?s Law Grup» та ТОВ «Соколівські надра», за умовами якого адвокатське об?єдання зобов?язується надавати правову допомогу клієнту на умовах та в порядку, що визначені цим договором, а клієнт зобов?язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору (п.1.1 договору), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, копію ордера серії КВ №438174.

Сторони домовились про надання таких видів правової допомоги: надання клієнту правової інформації, консультацій і роз?яснень з правових питань; правовий супровід діяльності клієнта; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів клієнта у кримінальному провадженні; представництво інтересів клієнта під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, цивільних та господарських справ; представництво інтересів клієнта у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів клієнта в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов?язковість яких надана Верховною Радою України; надання правової допомоги клієнту у виконавчому провадженні; інші види правової допомоги (п.1.2 договору).

Відповідно до п.3.4 договору оплата фактично понесених витрат здійснюється шляхом авансування або оплати по факту з урахуванням принципів пропорційності, розумності та справедливості.

Позивачем надано детальний опис наданих послуг (а.с.216-217), акт приймання-передачі наданих послуг (а..218-219), копію рахунків-фактури від 26.04.2019 №26-04 та від 15.05.2019 №15-05, копію банківської виписки про сплачу гонорару за надання правової допомоги у сумі 7 200 грн 00 коп. (а.с.223-224), копію платіжного доручення від 09.08.2019 №492 про сплату 10 000 грн 00 коп.

Таким чином, з акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що вартість наданих послуг становить 18 500 грн 00 коп., в той час як ТОВ «Соколівські надра» оплачені послуги тільки у сумі 18 200 грн 00 коп.

Позивачем не надано доказів сплати (понесення) витрат на надання правової допомоги у сумі 300 грн 00 коп., що є підставою для відмови у їх стягненні в зазначеній сумі.

Відповідно до ч.5 ст.126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з ч.6 ст.126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки відповідачем не було подано до суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження неспівмірності витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі, беручи до уваги, що відповідачем не подано клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, суд дійшов висновку про покладення на відповідача понесених позивачем витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 18 200 грн 00 коп.

Керуючись ст.ст.123, 126, 129, 165, 232, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» задовольнити повністю.

2. Визнати виконавчий напис від 22.03.2019, вчинений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюком Віктором Станіславовичем та зареєстрований в реєстрі за №400 таким, що не підлягає виконанню.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ВФС Україна» (вул.Кільцева дорога, буд.20/1-А, м.Київ, 03680, ідентифікаційний код 37164056) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Соколівські надра» (вул.Донецька, буд.37а, м.Сєвєродонецьк Луганської області, 93400, ідентифікаційний код 34086384) судовий збір у сумі 1 921 грн 00 коп., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 200 грн 00 коп., про що видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції у строки, передбачені ст.256 Господарського процесуального кодексу України та порядку, визначеному пп.17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено 30.08.2019.

Суддя Т.В. Косенко