Ухвала суду № 83939274, 27.08.2019, Мелітопольський міськрайонний суд Запорізької області

Дата документу 27.08.2019

Справа № 320/356/19

Провадження № 1-кп/320/545/19

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 року м. Мелітополь

Мелітопольський міськрайонним суд Запорізької області у складі:

головуючого судді – Бахаєва І.М.,

за участю:

секретаря судового засідання – Фурсової Л.І.,

прокурора – Гончара Д.С.,

обвинуваченого – ОСОБА_1 ,

захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Зубова О.В.,

потерпілої – ОСОБА_2 ,

представника потерпілої ОСОБА_2 – адвоката Чеботарь Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003426 від 24 жовтня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, –

В С Т А Н О В И В:

В провадження Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області знаходиться обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018080140003426 від 24 жовтня 2018 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

26 жовтня 2018 року ухвалою слідчого судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області до підозрюваного ОСОБА_1 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Термін дії запобіжного заходу неодноразово продовжувався і спливає – 31 серпня 2019 року.

Відповідно до вимог ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув`язнення. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

У судовому засіданні прокурор заявив клопотання про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 , на строк 2 місяці, оскільки його строк тримання під вартою спливає 31 серпня 2019 року і до цього часу розгляд справи не буде завершений та на даний час не відпали ризики, що були встановлені під час обрання обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_3 Е. – адвокат Зубов О.В., у судовому засіданні заперечував щодо продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_1 терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, у зв`язку з чим заявив клопотання про зміну запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_1 на більш м`який запобіжний захід, ніж тримання під вартою, а саме – у вигляді домашнього арешту, мотивуючи це тим, що обвинувачений ОСОБА_1 вже тривалий час тримається під вартою та ризики, які передбачені статтею 177 КПК України, наразі відсутні.

Обвинувачений ОСОБА_1 підтримав клопотання свого захисника і просив змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м`який, зокрема на домашній арешт. Запевнив суд, що не буде ухилятися від явки в судові засідання, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.

Прокурор заперечував проти задоволення клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Зубова О.В. зазначив, що ризики, які було встановлено при обрані відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжного заходу не зникли та не зменшились, тому немає підстав вважати, що більш м`який запобіжний захід зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_1 ..

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, заслухавши думку учасників провадження та вивчивши матеріали кримінального провадження, прийшов до наступних висновків.

При вирішенні долі клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Зубова О.В., суд ґрунтуючись на принципі презумпції невинуватості, не ставить ціллю передбачити можливе покарання за інкриміноване обвинуваченим діяння та звертає увагу на те, що на даний час до ОСОБА_1 застосовано найсуворіший запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Разом з тим, у судовому засіданні, прокурором не наведено жодних доказів того, що інший запобіжний захід не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

Прокурор не довів неможливості досягнення мети застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою при застосуванні більш м`якого запобіжного заходу, оскільки ним не враховані обставини, які повинні враховуватися при обранні запобіжного заходу, а саме, що: обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв`язки, і тому немає підстав передбачати перешкоджання обвинуваченим ОСОБА_1 кримінальному провадженню іншим чином.

Згідно ст. 29 Конституції України ніхто не може бути арештованим або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.

В той же час суд п. 1 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини визначає, що кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Частиною 1 статті 183 КПК України передбачено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Вирішуючи питання щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд вивчає можливість застосування відносно обвинуваченого більш м`якого запобіжного заходу для запобігання ризиків, передбачених статтею 177 КПК України, обставини, які виникли після прийняття попереднього рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою, а також інші обставини, які мають значення для вирішення даного питання.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а згідно до ч. 5 ст. 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Також, відповідно до ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та який застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практики Європейського суду з прав людини – обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Виходячи з загальних принципів Конвенції судовим органам не надається вибору між тим, щоб «притягнути звинуваченого до суду у розумний строк або дарувати йому тимчасове звільнення до суду». До засудження звинувачений повинен вважатися невинним, і мета такого положення полягає перед усім у забезпеченні «умовного звільнення», якщо продовження його затримання більше не є обґрунтованим. Збереження обґрунтованої підозри у тому, що заарештована особа вчинила злочин, є обов`язковою умовою законності продовження тримання під вартою, але з перебігом певного часу цього недостатньо і суд має встановити, чи продовжували інші підстави, наведені судовими органами, виправдовувати позбавлення волі. Якщо ці підстави були «доречними» та «достатніми», суд має також з`ясувати, чи виявили компетентні національні органи «особливу ретельність» у провадженні справи». Таким чином, національні суди зобов`язані переглядати правомірність попереднього ув`язнення осіб, які чекають суду, з метою забезпечення їх звільнення, коли обставини більше не виправдовують продовження тримання під вартою. Питання розумності терміну тримання під вартою не може бути оцінено абстрактно, але повинне оцінюватися в кожному випадку відповідно до його особливостей, бо немає встановлених строків, застосованих до кожної справи (Маккей проти Сполученого Королівства). Обґрунтованість будь-якого строку тримання під вартою, яким би коротким він не був, має бути переконливо доведена владою (Ідалов проти Росії § 140).

У справі «Волосюк проти України» («SergeyVolosyuk v. Ukraine», рішення від 12 березня 2009 pоку) Європейський суд з прав людини наголосив, "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув`язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою... . Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов`язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою...

Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання під вартою, відповідні посадові особи зобов`язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на «розгляд судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження», а й передбачає, що «звільнення може бути обумовлено гарантіями з`явитися на судове засідання» (пункти 37, 38).

Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі «Летельє проти Франції» (Letellie v France, рішення від 26 червня 1991 pоку), «особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які роблять виправданим попереднє затримання, принаймні протягом певного часу. За виняткових обставин цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є достатні підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути «формою очікування» обвинувального вироку» (п. 51).

Разом з тим, у контексті вказаних вище стандартів Європейського суду з прав людини, з огляду на те, що в даній кримінальній справі обвинувачений ОСОБА_1 вже тривалий час тримається під вартою і судовий розгляд досі триває, а раніше заявлені доводи прокурора про те, що лише подальше тримання обвинуваченого під вартою може забезпечити його належну процесуальну поведінку на даний час не можна вважати підтвердженими та належно обґрунтованими, оскільки з огляду на рішення Європейського суду ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку (Панченко проти Росії § 106) та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою (Ноймайстер проти Австрії §10), вагомість наявних доказів може бути важливим фактором, що свідчить про наявність в минулому і зараз серйозних ознак вини, само по собі не може служити виправданням тривалого тримання під вартою (Дереджі проти Туреччини §38), відсутність роботи або сім`ї не дає підстав вважати, що особа схильна до повторного вчинення злочинів (Сулаоя против Єстонії § 64), а наявність серйозних підозр щодо участі у вчиненні тяжкого правопорушення та перспективу про значну міру покарання самі по собі не можуть бути виправданням тривалого попереднього ув`язнення (правова позиція в рішенні ЗСПЛ у справі «Адамяк проти Польщі»).

При цьому у вступній частині Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України № 14 зазначено: «Статтею 9 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано право кожного на розгляд справи упродовж розумного строку. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув`язненню будь - яким чином, прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 09 грудня 1988 року, вимагає проведення судового розгляду стосовно затриманої особи у розумні строки після її затримання або звільнення цієї особи до розгляду справи (провадження) в суді Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові у правосудді.

Крім того, в листі від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ з посиланням на практику Європейського суду з прав людини (справа «Єлоєв проти України», п. 60) звертає увагу на п. 3 ст. 5 Європейської конвенції з прав людини та зазначає, що зі спливом певного часу лише наявність обґрунтованої підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і судові органі мають навести інші аргументи для продовження тримання під вартою.

Відповідно до п. 9 листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 04 квітня 2013 року № 511-550/0/4-13 «Про деякі питання порядку застосування запобіжних заходів під час досудового розслідування та судового провадження відповідно до Кримінального процесуального кодексу України», виключною (єдиною) метою застосування запобіжних заходів у кримінальному провадженні є забезпечення виконання підозрюваним, покладених на нього процесуальних обов`язків. Застосування таких заходів завжди пов`язане з необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ, викладена у п. 60 рішення від 6 листопада 2008 року у справі «Єлоєв проти України»), після спливу певного проміжку часу (досудового розслідування, судового розгляду) навіть обґрунтована підозра у вчиненні злочину не може бути єдиним виправданням тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого, а тому слідчому судді, суду у разі задоволення клопотання про обрання або продовження терміну застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою необхідно чітко зазначити у судовому рішенні про наявність іншої підстави (підстав) або ризику, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Продовження тримання під вартою може бути виправдане тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року).

Слідчому судді, суду необхідно враховувати, що обмеження розгляду клопотання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою лише переліком законодавчих (стандартних) підстав для його застосування без встановлення їх наявності та обґрунтованості до конкретної особи є порушенням вимог п. 4 ст. 5 Конвенції (правова позиція ЄСПЛ у справі «Белевитський проти Росії», пункти 111-112 рішення від 1 березня 2007 року; п. 85 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року). Обставини справи свідчать про неодноразовий розгляд національними судами питання законності тримання заявника під вартою, однак відповідні судові рішення не повною мірою враховували вимоги п. 4 ст. 5 Конвенції. Зокрема, у цих рішеннях наведений стандартний набір підстав тримання заявника під вартою, без урахування критерію їх достовірності/недостовірності та конкретної ситуації, що склалася.

Враховуючи викладене, вислухавши учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження суд вважає, що запобігти ризикам передбаченим ст. 177 КПК України можливо при застосуванні до обвинуваченого ОСОБА_1 більш м`якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою у вигляді цілодобового домашнього арешту без застосування засобів електронного контролю. Таким чином, клопотання прокурора про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Зубова О.В. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт – підлягає задоволенню.

Таке судове рішення, за глибоким переконанням суду, буду відповідати вимогам статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки презумпція невинуватості, поваги до особистої свободи цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити права обвинуваченого, високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 181, 183, 184, 194, 196, 331, 369-372, 392 КПК України, суд –

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора Мелітопольської місцевої прокуратури Щербини О.О. про продовження терміну дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Клопотання захисника обвинуваченого ОСОБА_1 – адвоката Зубова О.В. про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_1 з тримання під вартою на домашній арешт – задовольнити.

Змінити відносно обвинуваченого ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт з забороною покидати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без застосування засобів електронного контролю, строком на два місяці, тобто з 27 серпня 2019 року по 27 жовтня 2019 року, включно.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_1 , строком на два місяці, тобто до 27 жовтня 2019 року, наступні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 КПК України:

- прибувати до суду за першою вимогою;

- не відлучатися із місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , без дозволу суду;

- утримуватися від спілкування із свідками та потерпілою.

Обвинуваченого ОСОБА_1 негайно доставити до місця проживання та після звільнити з під варти.

Виконання ухвали покласти на Мелітопольський ВП ГУНП в Запорізькій області.

Копію ухвали направити на адресу Мелітопольського ВП ГУНП в Запорізькій області – для виконання, на адресу Державної установи «Запорізький слідчий ізолятор» та учасниками справи – для відома.

Ухвала оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвалу можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення.

Повний текст ухвали проголошено 30 серпня 2019 року о 16 годині 00 хвилин.

СУДДЯ: І.М. БАХАЄВ