Рішення № 83936561, 27.08.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, код 34390710

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 р. Справа № 520/4729/19

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко О.В.,

при секретарі - Шаталовій Н.В.,

за участі представників:

позивача - ОСОБА_1 , відповідачів - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом громадянина Республіки ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, громадянин Республіки ОСОБА_3 , з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому просить суд:

- скасувати рішення Державної міграційної служби України № 59-19 від 23.04.2019 року;

- скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області № 360 від 28.11.2018 року;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту стосовно громадянина Республіки ОСОБА_3 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено наступне. ОСОБА_4 є громадянином Республіки ОСОБА_5 , через побоювання стати жертвою переслідувань та ув`язнення у Республіки Сенегал позивач був змушений залишити територію Республіку Сенегал та шукати захист в Україні з огляду на об`єктивні обставини, які викликали в нього обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань через свою громадянську позицію та учать у групі сенегальських активістів «Y'en a Marre» а також за своє життя та здоров`я. Також, у Сенегалі для позивача існує постійна загроза життю, безпеці та свободі через, загрозу застосування тортур, принижуючого гідність поводження та систематичні порушення прав людини. Так, 28.11.2018 року позивач подав до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області заяву-анкету про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 28.11.2018 року позивач отримав повідомлення Головного управління ДМС України в Харківській області № 102 від 28.11.2018 року про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі наказу Головного управління ДМС України в Харківській області № 360 від 28.11.2018 року, оскільки заява позивача є необґрунтованою. 29.11.2018 року позивач подав до ДМС України скаргу на наказ міграційної служби № 360 від 28.11.2018 року, яку висновком ДМС України від 22.04.2019 року № 2018КН0075 та рішенням ДМС України № 59-19 від 23.04.2019 року відхилено.

Позивач вважає, що рішення ДМС України № 59-19 від 23.04.2019 року та наказ Головного управління ДМС України в Харківській області № 360 від 28.11.2018 року є неправомірними, необґрунтованими, безпідставними та такими, що порушують права позивача на визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відтак підлягають скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20 травня 2019 року відкрито провадження по справі. Призначено підготовче засідання. Запропоновано відповідачам надати до суду відзив на позов у встановлений строк.

27 серпня 2019 року у судовому засіданні представники сторін надали письмову згоду на розгляд адміністративної справи по суті.

Ухвалою суду від 27.08.2019 року, занесеною до протоколу судового засідання від 28.08.2019 року, закрито підготовче судове засідання та призначено судовий розгляд справи по суті.

06.06.2019 року представником відповідача, ДМС України, надано до суду відзив на позов (а.с. 41 - 47), в якому просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог зазначивши, що оскаржувані рішення є правомірними, оскільки із проведеної з ОСОБА_4 співбесіди та його заяви - анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутні підстави вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Як свідчить інформація по країні походження, на території Республіки Сенегал не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що е існувати індивідуальна загроза життю заявника в разі повернення до країни походження, ну даний елемент заяви не потребує дослідження.

Крім того, позивач з березня 2018 року незаконно перебував на території України, проте тільки у листопаді 2018 року особисто звернувся до територіального органу ДМС із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, просив суд їх задовольнити, з посиланням на обставини викладені в позовній заяві та зазначив, що оскаржувані рішення ДМС України та наказ ГУ ДМС України в Харківській області є необґрунтованими та прийняті без повної оцінки основних елементів заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у їх співвідношенні з інформацією про країну походження.

В судовому засіданні представник ГУ ДМС в Харківській області та ДМС України проти задоволення позову заперечував та зазначив, що інформація, надана позивачем щодо загрози своєму життю та життю своїх рідних має суперечливий, непослідовний, сумнівний характер та може вважатися неправдоподібною, що свідчить про те, що заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є очевидно необґрунтованою, підстави для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відсутні, отже оскаржувані рішення ДМС України №59-19 від 23.04.2019 року та наказ ГУ ДМС України в Харківській області №360 від 28.11.2018 року винесені відповідно до норм законодавства.

Заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін по справі, дослідивши матеріали адміністративної справи, судом встановлено наступне.

Ухвалою суду від 20.5.2019 року витребувано у ГУ ДМС у Харківській області матеріали особової справи позивача.

На виконання ухвали суду представником відповідача надано витребувані документи (а.с. 49 - 90).

З матеріалів особової справи позивача №2018КН0075 (розпочато 08 листопада 2018 року) вбачається, що ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер відсутній; проживає за адресою: АДРЕСА_1 ), народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , у м. Ніамон, Республіка Сенегал, сенегалець за національністю, мусульманин - за віросповіданням, неодружений, має середню освіту, яку отримав у 2012 році в ліцеї «Аліе Сітеатта Уссує». У країні громадянської належності займався командним видом спорту - футболом, в сезоні 2015-2016 року був гравцем - півзахисником клубу «Акапес».

З 2011 року позивач є учасником руху «Y'en a Marre». В середині лютого 2018 року, будучи учасником руху «Y'en a Marre», при організації нових президентських виборів у країні його громадянської належності багатьох членів цього руху почали затримувати, оскільки останні виходили на маніфести проти цього. З цією ситуацією у позивача з`явилось почуття загрози його життю, у зв`язку з чим він вирішив покинути країну громадянської належності.

За порадою товариша, який на даний час знаходиться в Німеччині, ОСОБА_4 як футболіст знайшов агента, який займається оформленням всіх документів на спортивні поїздки, та оформив візу типу С (мета поїздки С-09 - діяльність у сфері культури, науки, освіти, спорту), яка була дійсна з 11.01.2018 року по 11.04.2018 року. Вилетівши авіасполученням з аеропорту «Блез-Діань» (або аеропорт Дакара) транзитом через Туреччину позивач вперше перетнув державний кордон України 15.03.2018 в міжнародному аеропорті «Бориспіль». Разом зі своєю футбольною командою заявник з м. Києва виїхав до м. Ужгород, з метою тестування та проведення футбольного матчу з футбольною командою «Металург». 27.03.2018 року, у паспортний документ позивача Ужгородським РВ ГУДМС України проставлено штамп про скорочення тимчасового перебування останнього до 30.03.2018 року та штамп про транзит на 72 години по маршруту до Борисполя. Після повернення з Ужгорода до Києва позивач виїхав в тур до Польщі.

Так, 04.04.2018 року перетнувши пункт пропуску України з Польщею «Мостиська», позивач виїхав з території України. На пропускному пункті Польщі «Медика» йому відмовили у в`їзді, тому 05.04.2018 року ОСОБА_4 повернувся до України та приїхав до м. Харкова.

Судом встановлено, що особисто із заявою № 75 про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УСІОБГ Головного управління ДМС України в Харківській області Діеме Юба звернувся 08.11.2018 року. Разом із заявою позивач надав фотокартки, копію свого паспорту, його переклад, а також переклади свідоцтва про народження, атестації клубу, витягу оцінок з ліцею, свідоцтв про смерть батьків (а.с. 50 - 59).

За результатами розгляду заяви позивача про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до п.6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», Головним управлінням ДМС України в Харківській області складено висновок від 28 листопада 2018 року (справа №2018КН0075) про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно гр. Республіки ОСОБА_3 (а.с. 68 - 76).

Наказом Головного управління ДМС України в Харківській області від 28.11.2018 року № 360 відмовлено в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно гр. Республіки ОСОБА_3 у зв`язку із відсутністю умов, передбачених пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» (а.с. 77 - 79).

Не погодившись із наказом Головного управління ДМС України в Харківській області від 28.11.2018 року № 360 позивач подав 06.12.2018 року скаргу до ДМС України із вимогою його скасування та зобов`язання міграційного органу прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відносно гр. Республіки ОСОБА_3 (а.с. 80 - 83).

За результатами розгляду скарги позивача від 06.12.2018 року (Д-16206-18) ДМС України складено висновок від 22.04.2019 року, в якому зазначено, що ДМС України погоджується із висновками ГУ ДМС в Харківській області про те, що заявником, гр. Республіки ОСОБА_3 , не було повідомлено та доведено правдоподібних фактів наявності серйозної шкоди, які б дозволили визнати його особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 84 - 88).

Рішенням ДМС України від 23.04.2019 року № 59-19 відхилено скаргу ОСОБА_4 на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с. 89).

Не погоджуючись із наказом ГУ ДМС України в Харківській області № 360 від 28.11.2018 року та рішенням ДМС України № 59-19 від 23.04.2019 року, позивач звернувся до суду із даним позовом.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

За змістом частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, зокрема, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.

Згідно із частиною шостою статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісару Організації Об`єднаних Націй (далі – Керівництво) у справах біженців для того, щоб вважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.

Пунктом 195 Керівництва передбачено, що у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.

Виходячи із змісту Конвенції про статус біженців 1951 року та статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» поняття «біженець» включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця. До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства - за межами країни свого колишнього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме: расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

При цьому «побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб`єктивної оцінки особа вирішила покинути країну і стала біженцем.

Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними. Факти обґрунтованості побоювань переслідування (загальна інформація по країні походження біженця) можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ тощо.

Крім того, Директива Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту» від 27.04.2004 № 8043/04 містить наступні фактори, які повинні досліджуватися з наведеного вище питання: реальна спроба обґрунтувати заяву; надання усіх важливих фактів, що були в розпорядженні заявника та обґрунтування неможливості надання інших доказів; зрозумілість, правдоподібність та несуперечливість тверджень заявника; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше; встановлено, що заявник заслуговує на довіру.

Таким чином, особа, яка звертається із заявою про надання, їй статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту має довести, що її побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань є обґрунтованими, або її життю, безпеці чи свободі в країні походження загрожує небезпека і вона не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Так, матеріалами справи підтверджено, що гр. Республіки ОСОБА_3 відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту з мотивів відсутності для цього підстав, визначених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Під час проведення анкетування позивач зазначив, що його країні ОСОБА_5 дотепер відбувається регіональний конфлікт з 1992 року між урядовою владою та групою сенегальських активістів «Y'en a Marre». Через те, що позивач брав участь у протестах проти ефективного уряду на півдні країни у місті Касаманка, уряд Республіки Сенегал його розшукує, тому він звернувся за захистом в Україну. Його батьки загинули під час сутичок з урядовими військами, вони боролися за автономність ОСОБА_6 . Після того позивач переїхав до міста ОСОБА_7 , де ховався від небезпеки та продовжував своє навчання, а також приймав участь у діяльності групи сенегальських активістів «Y'en a Marre». Членів цього руху постійно переслідувала поліція використовуючи стосовно членів громадського руху фізичне насильство, зокрема, по відношенню до позивача, залякували та арештовували їх. Позивач ховався від поліції, оскільки його життю та здоров`ю загрожувала небезпека.

Через побоювання стати жертвою переслідувань через громадську позицію та участь у групі сенегальських активістів «Y'en a Marre» з 2011 року та постійної загрози життю, безпеці та свободі у ситуації загальнопоширеного насильства, тортур та систематичного порушення прав людини позивач (заявник) зазначив, що не може повернутись до Республіки ОСОБА_5 .

При цьому, у наданих ОСОБА_4 перекладах свідоцтв про смерть батьків, зазначено, що мати позивача, ОСОБА_8 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 з причин захворювання, а батько позивача, ОСОБА_9 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у своєму будинку внаслідок хвороби.

Таким чином, факт того, що батьки ОСОБА_4 загинули під час сутичок урядових військ проти людей, які борються за автономію Касаманс, територію, на якій він проживав, що також змусило його переїхати до ОСОБА_10 з метою збереження свого життя, є неправдоподібним.

Також слід зазначити, що в заяві - анкеті від 08.11.2018 року ОСОБА_4 вказує, що сутички між групою сенегальських активістів «Y'en a Marre» та урядом Сенегалу з 1992 року.

Як зазначено в протоколі співбесіди від 22.11.2018 року, позивач протягом 7 років, з 2011 - 2018 року, був членом молодіжної групи сенегальських активістів «Y'en a Marre» і тільки у лютому 2018 року відчув небезпеку для себе, будучи її членом.

Проте, у висновку ГУ ДМС України в Харківській області від 28.11.2018 року (справа №2018КН0075) про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту зазначено, що на веб-сайті цього громадського руху інформації зазначено про діяльність руху з 2011 року.

Тобто, інформація про те, що зіткнення між групою сенегальських активістів «Y'en a Marre» та урядом Сенегалу почалися з 1992 року також спростовуються. Зворотної інформації позивачем (заявником) не надано.

Позивач неодноразово і в заяві - анкеті про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і в позовній заяві зазначав про побоювання переслідування з бору державної влади Сенегала, оскільки він є членом групи сенегальських активістів «Y'en a Marre». Крім того, поліція до нього застосовувала фізичне насильство через сутички об`єднання з урядом.

Відповідно до пункту 51 Керівництва, не існує загально визначеного поняття «переслідування». Зі статті 33 Конвенції 1951 року можна зробити висновок, що загроза життю і свободі з причини раси, релігії, національності, політичних переконань або приналежності до будь-якої соціальної групи завжди є переслідуванням.

Відповідно до статті 9 (1) Директиви 2011/95/ЕU від 13 грудня 2011 року «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців або для осіб, які підпадають під захист, а також змісту цього захисту, для того, щоб розглядатися як акт переслідування у статті 1 (А) Женевської конвенції, акт повинен бути достатньо серйозним за своїм характером або повторюваністю, щоб являти собою грубе порушення основних прав людини.

Як зазначено самим ОСОБА_4 у ході проведеної з міграційною службою співбесіди від 22.11.2018 року, випадок коли його вдарили по нозі під час розгону демонстрації, в якій він приймав участь, був поодиноким.

Позивачем не доведено факту того, що фізичні дії (а саме удар по нозі) були направлені особисто до нього, а не до усіх членів сенегальських активістів «Y'en a Marre» які приймали участь у мітингу в Сенегалі. Отже, такий поодинокий випадок (а саме удар по нозі) не може кваліфікуватись як акт переслідування у розумінні пунктів 51-53 Керівництва.

Крім того, з матеріалів особової справи встановлено, що за інформацією, розміщеною на веб-сайті за посиланням https://www.refworld.org/docid/5b964c924.html щодо Республіки ОСОБА_5 інформацією: «...Сенегал є однією з найстабільніших демократій в Африці і з 2000 року піддався двом мирним передачам влади між конкуруючими партіями. Згодом ставлення уряду до громадянських свобод покращився, і країна рюма своїми відносно незалежними засобами масової інформації та громадським участю у вільному самовираженні і дебати, хоча закони про дифамацію та інші закони продовжують обмежувати свободу преси...».

Як свідчить інформація по країні походження, на території Республіки Сенегал не відбуваються збройні конфлікти, які призводять до загальнопоширеного насильства, через що може існувати індивідуальна загроза життю позивача в разі повернення до країни походження, чому даний елемент заяви не потребує дослідження.

Отже, інформація по країні походження позивача та аналіз його побоювань дозволяють зробити висновок про їх недоведеність та необґрунтованість, оскільки позивачем не надано жодного доказу та не наведено жодного конкретного прикладу, який би свідчив про загрозу його життю і здоров`ю в країні походження, позивач сам безпосередньо не отримував погроз та протягом співбесіди зазначав про можливу загрозу його життю здоров`ю, а не про реальні факти таких загроз.

Отже, можна зробити висновок, що заявлене в ході співбесіди з працівниками міграційної служби побоювання ОСОБА_4 зазнати переслідування з боку державної влади Республіки Сенегал, оскільки він є членом молодіжного руху сенегальських активістів «Y'en a Marre», не знайшло свого підґрунтя, а відтак не може вважатися правдоподібним.

Крім того, матеріали особової справи позивача свідчать про відсутність будь-якої дискримінації з боку уряду Республіки Сенегал стосовно нього. ОСОБА_4 не був причетний до інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами.

Доказів та обґрунтованих пояснень, які б свідчили про переслідування позивача за ознаками віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань позивачем не надано.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що позивач на момент звернення до міграційного органу із заявою-анкетою 08.11.2018 року щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, дійсно мав обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань з боку уряду Республіки Сенегал за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Вказане повністю узгоджується із позицією Верховного Суду, викладену в постанові від 06.08.2019 року по справі №815/3007/17 (адміністративне провадження №К/9901/16045/19).

Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Суд також вважає зазначити наступне.

Відповідно до ч.5 ст. 5 Закону "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Згідно інформації особової справи №2018КН0075, позивач з березня 2018 року незаконно перебував на території України, проте тільки у листопаді 2018 року особисто звернувся до територіального органу ДМС із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Крім того, особова справа позивача №2018КН0075 також містить інформацію стосовно того, що ОСОБА_4 на момент подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебував на території України нелегально. Заявник до міграційного органу надавав матеріали про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 статті 203 КУпАП, що зафіксовано протоколом про адміністративне правопорушення ПР МХК № 123099 від 18.10.2018 року.

Представник позивача вказаної інформації не спростував.

В постанові Верховного Суду від 14.03.2018 року по справі № 820/1502/17, висновки якої згідно ч.5 ст. 242 КАС України враховується при вирішенні даної справи, зазначено, що значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про сутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Жодних змістовних та обґрунтованих пояснень стосовно звернення до міграційної служби через такий проміжок часу, між моментом прибуття позивача на територію України та зверненням із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, представник позивача також не надав до суду.

Відповідно до статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу ГУ ДМС України в Харківській області № 360 від 28.11.2018 року та рішення ДМС України № 59-19 від 23.04.2019 року, оскільки за результатами розгляду особової справи позивача №2018КН0075 разом з інформацією, наданою ним, співбесід останнього з посадовими особами відповідача, не встановлено об`єктивного підтвердження наявності обґрунтованих побоювань позивача та реальної небезпеки для життя останнього стати в Республіці Сенегал, громадянином якої є позивач, жертвою переслідувань через учать ОСОБА_4 у групі сенегальських активістів «Y'en a Marre», що свідчить про відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», які є необхідними для визнання особи біженцем або такою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Таким чином, вимоги адміністративного позову є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до вимог ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13-14, 77, 139, 242-246, 250, 255, 295, пп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов громадянина Республіки ОСОБА_3 (адреса: АДРЕСА_1 ) до Державної міграційної служби України (код ЄДРПОУ 37508470, адреса: вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001), Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (код ЄДРПОУ 37764460, адреса: вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057) про скасування рішення та наказу, зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 30 серпня 2019 року.

Суддя Шевченко О.В.