Рішення № 83936327, 27.08.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 серпня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/2196/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді – Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання – Сидоренко М.О.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

представника відповідача – Федчун Т.В.,

розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанов.

В С Т А Н О В И В:

21 червня 2019 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (надалі по тексту - позивач, ФОП ОСОБА_2 ) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Полтавській області про визнання протиправними та скасування постанов від 21 березня 2019 року № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/МГ-ФС та № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/ІП-ФС.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав про безпідставність встановленого відповідачем порушення, оскільки посадовими особами відповідача не враховано, що в день звільнення працівника не проводились банківські операції в АТ КБ "Приватбанк", а працівник звернулась з заявою про проведення з нею розрахунку 04.01.2019 у зв`язку з блокуванням зарплатної картки. Крім того, наголошував, що відповідач призначив та провів перевірку не зважаючи на існуючу заборону, відтак спірні постанови підлягають скасуванню як такі, що прийняті на підставі незаконно проведеної перевірки.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 24 червня 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 16 липня 2019 року.

15 липня 2019 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що при вирішенні питання про накладення штрафу на позивача діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а встановлене порушення підтверджується належними первинними документами /а.с. 41-42/.

16 липня 2019 року судом долучено до матеріалів справи відповідь на відзив, згідно якої представник позивача наполягав, що виплата середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні працівника не відноситься до мінімальних державних гарантій в оплаті праці. Наголошував, що в межах розгляду справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності Ленінським районним судом м. Полтави провадження закрито з підстав відсутності складу адміністративного правопорушення /а.с. 68-69/.

05 серпня 2019 року до суду надійшли пояснення, відповідно до яких представником відповідача обґрунтовано підстави проведення перевірки /а.с. 74-75/.

12 серпня 2019 року до суду надійшли уточнення позовних вимог від представника позивача в частині обґрунтувань позову, зокрема, наголошено, що інспекційне відвідування повинно було стосуватись виключно перевірки цивільно-правових договорів. Крім того, наголосив, що виплата середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні працівника не відноситься до мінімальних державних гарантій в оплаті праці /а.с. 77-80/.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року задоволено клопотання представника позивача про виклик свідку.

Представник позивача у судовому засіданні позов підтримав, просив його задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.

Заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази, покази свідка, суд встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.

До Управління Держпраці у Полтавській області надійшов лист Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 18 січня 2019 року № 1984/10-66 про надання переліку страхувальників, у яких по застрахованих особах наявна ознака неповний робочий час за листопад 2018 року, у яких застраховані особи виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами за листопад 2018 року та переліку страхувальників, у яких відбулось зменшення чисельності штатних працівників за листопад 2018 року /а.с. 43/.

У період з 28 лютого 2019 року по 01 березня 2019 року інспектором праці ОСОБА_3 на підставі наказу Управління Держпраці у Полтавській області від 18 лютого 2019 року № 45П /а.с. 44/ та направлення на проведення заходу державного контролю від 28 лютого 2019 року № 428, яке вручено особисто позивачу 28 лютого 2019 року /а.с. 45/, проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_2 , що використовує найману працю, за результатами якої складено акт перевірки № ПЛ3271/152/АВ від 01 березня 2019 року (надалі по тексту - акт перевірки) /а.с. 14-21/, у якому зазначено про порушення позивачем частини першої статті 116 та статті 117 КЗпП України.

Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21 березня 2019 року:

- № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 117 КЗпП України на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 41730,00 грн /а.с. 13/;

- № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 116 КЗпП України на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 4173,00 грн /а.с. 12/.

Не погодившись з постановами про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами, позивач звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі – загальнообов`язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.

Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.

Статтею 1 Закону України від 05.04.2007 №877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі – Закон №877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) – планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.

За приписами частини четвертої статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами Державної фіскальної служби (крім митного контролю на кордоні), державного нагляду за дотриманням вимог ядерної та радіаційної безпеки (крім здійснення державного нагляду за провадженням діяльності з джерелами іонізуючого випромінювання, діяльність з використання яких не підлягає ліцензуванню), державного архітектурно-будівельного контролю (нагляду), державного нагляду у сфері господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім діяльності з переказу коштів, фінансових послуг з ринку цінних паперів, похідних цінних паперів (деривативів) та ринку банківських послуг), державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зокрема державного нагляду (контролю) в галузі цивільної авіації – з урахуванням особливостей, встановлених Повітряним кодексом України, нормативно-правовими актами, прийнятими на його виконання (Авіаційними правилами України), та міжнародними договорами у сфері цивільної авіації.

При цьому відповідно до частини п`ятої статті 2 Закону № 877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 "Деякі питання реалізації статті 259 Кодексу законів про працю України та статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" відповідно до частини першої статті 259 Кодексу законів про працю України затверджено Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (що діяв станом на дату проведення інспекційного відвідування та винесення спірних постанов, надалі – Порядок №295).

Зазначений Порядок визначає процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю (далі – об`єкт відвідування) (пункт 1 Порядку №295).

За змістом пункту 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів. Підпунктом 6 пункту 5 Порядку №295 встановлено, що інспекційні відвідування проводяться за інформацією: ДФС та її територіальних органів про: невідповідність кількості працівників роботодавця обсягам виробництва (виконаних робіт, наданих послуг) до середніх показників за відповідним видом економічної діяльності; факти порушення законодавства про працю, виявлені у ході здійснення контрольних повноважень; факти провадження господарської діяльності без державної реєстрації у порядку, встановленому законом; роботодавців, що мають заборгованість із сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірі, що перевищує мінімальний страховий внесок за кожного працівника.

Як вище зазначено, до Управління Держпраці у Полтавській області надійшов лист Полтавського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області від 18 січня 2019 року № 1984/10-66 про надання переліку страхувальників, у яких по застрахованих особах наявна ознака неповний робочий час за листопад 2018 року, у яких застраховані особи виконували роботи (надавали послуги) за цивільно-правовими договорами за листопад 2018 року та переліку страхувальників, у яких відбулось зменшення чисельності штатних працівників за листопад 2018 року /а.с. 43/.

Згідно з підпунктом 3 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4 - 7 цього пункту.

Так, згідно з наказом начальника Управління Держпраці у Полтавській області від 18 лютого 2019 року № 45П наказано провести інспекційне відвідування, крім інших, ФОП ОСОБА_2 /а.с. 44/.

В частині посилань представника позивача стосовно порушень відповідачем підстав та порядку проведення інспекційного відвідування варто зазначити, що в силу положень статті 7 Закону № 877-V визначено, що для здійснення планового або позапланового заходу орган державного нагляду (контролю) видає наказ (рішення, розпорядження), який має містити найменування суб`єкта господарювання, щодо якого буде здійснюватися захід, та предмет перевірки.

На підставі наказу (рішення, розпорядження) оформляється посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю), яке підписується керівником органу державного нагляду (контролю) (головою державного колегіального органу) або його заступником (членом державного колегіального органу) із зазначенням прізвища, ім`я та по батькові і засвідчується печаткою /ч. 2/.

Перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі - підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

Посадова особа органу державного нагляду (контролю) без посвідчення (направлення) на здійснення заходу та службового посвідчення не має права здійснювати державний нагляд (контроль) суб`єкта господарювання.

Суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею /ч. 5/.

Положення цих норм кореспондуються зі статтею 10 зазначеного Закону, яка визначає право суб`єкта господарювання не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходів нагляду, зокрема, внаслідок ненадання ними копій документів, передбачених цим Законом, або якщо надані документи не відповідають вимогам цього Закону.

Наведене дає підстави вважати, що порушення органом державного нагляду (контролю) вимог Закону N 877-V щодо оформлення та надання суб`єкту господарювання повідомлення (направлення) про перевірку та посвідчення на здійснення перевірки, є підставою для недопущення останнім посадових осіб органу до здійснення заходів державного нагляду (контролю). У разі невикористання суб`єктом господарювання цього права не можна визнати такі порушення безумовною підставою для скасування рішення органу державного нагляду (контролю), прийнятого за наслідками проведених заходів.

Аналогічна правова позиції щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена у постанові Верховного суду України від 19 вересня 2011 року у справі №21-130а11, а також Верховним судом у постанові від 31.07.2018 у справі №815/1553/17 та у постанові від 19.09.2018 у справі №804/2956/17.

Відтак, суд зауважує, що позивач правом щодо недопуску до проведення зазначеної перевірки не скористався, чим фактично визнав наявність відповідних документів для її проведення, а тому інші доводи в частині нанележного проведення інспекційного відвідування судом не приймаються.

За результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю – припис про їх усунення (пункт 19 Порядку №295).

Відповідно до пункту 20 Порядку №295 акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Так, за результатами перевірки Управлінням Держпраці у Полтавській області 01 березня 2019 року складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю, № ПЛ3271/152/АВ.

За приписами пункту 2 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (надалі – Порядок № 509), штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками, керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (далі – уповноважені посадові особи).

Штрафи можуть бути накладені на підставі:

- рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

- акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади;

- акта документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

За змістом пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

З огляду на те, що відповідачем у ході перевірки встановлено порушення позивачем частини першої статті 116 та статті 117 КЗпП України, 01 березня 2019 року Управлінням Держпраці у Полтавській області прийнято постанови про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/МГ-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 117 КЗпП України на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 41730,00 грн /а.с. 13/, а також № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/ІП-ФС, якою за порушення вимог частини першої статті 116 КЗпП України на підставі абзацу 8 частини другої статті 265 КЗпП України накладено на позивача штраф у розмірі 4173,00 грн /а.с. 12/.

У даному випадку спірним питанням є правомірність/неправомірність прийнятих відповідачем постанов про накладення на позивача штрафів з підстав наявності/відсутності фактів вчинення порушень законодавства про працю.

Як видно з оскаржуваних постанов, на позивача накладено штраф на підставі абз. 4 та 8 ч. 2 ст. 265 КЗпП України, зокрема за порушення недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці, а саме: нарахування і не виплата середнього заробітку за весь час затримки, з вини власника/керівника, належних звільненому працівнику ОСОБА_4 ОСОБА_5 (надалі по тексту - ОСОБА_6 ) сум у день звільнення (ч. 1 ст. 117 КЗпП України) та при звільненні працівників виплата всіх сум, що належать їм від фізичної особи-підприємця, не проводиться в день звільнення (ч. 1 ст. 116 КЗпП України).

Однак позивач не згоден із кваліфікацією зазначеного порушення відповідно до абзацу четвертого частини другої статті 265 КЗпП України.

Так, абзацом четвертим частини другої статті 265 КЗпП України визначено, що юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: недотримання мінімальних державних гарантій в оплаті праці - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Суд бере до уваги, що поняття мінімальних державних гарантій в оплаті праці міститься у статті 12 Закону України "Про оплату праці" від 24.03.1995 № 108/95-ВР, частиною першою якої передбачено, що норми оплати праці (за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою, який мав місце не з вини працівника; при виготовленні продукції, що виявилася браком не з вини працівника; працівників молодше вісімнадцяти років, при скороченій тривалості їх щоденної роботи тощо) і гарантії для працівників (оплата щорічних відпусток; за час виконання державних обов`язків; для тих, які направляються для підвищення кваліфікації, на обстеження в медичний заклад; для переведених за станом здоров`я на легшу нижчеоплачувану роботу; переведених тимчасово на іншу роботу у зв`язку з виробничою необхідністю; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, переведених на легшу роботу; при різних формах виробничого навчання, перекваліфікації або навчання інших спеціальностей; для донорів тощо), а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень, роботи у польових умовах тощо встановлюються Кодексом законів про працю України та іншими актами законодавства України.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону України "Про оплату праці" норми і гарантії в оплаті праці, передбачені частиною першою цієї статті та Кодексом законів про працю України, є мінімальними державними гарантіями.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідальність, за затримку розрахунку при звільненні працівника, передбачена ст. 117 КЗпП України, а саме: в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В ході судового розгляду справи встановлено, що ОСОБА_6 перебувала у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 /а.с. 85/.

На підставі наказу від 31 грудня 2018 року №2 ОСОБА_6 звільнено з посади веб-дизайнера з 31 грудня 2018 року за угодою сторін згідно ст. 36 п.1 КЗпП України /а.с.48/.

Згідно заяви від 31 грудня 2018 року ОСОБА_6 просила розрахунок з нею провести 04.01.2019 року у зв`язку з блокування зарплатної картки та технічною неможливістю її відновити /а.с. 24/.

Крім того, відповідно до долученої до матеріалів справи довідки АТ КБ "Приватбанк" від 29 березня 2019 року № С8I052AN163CQS42 повідомлено, що 30, 31 грудня 2018 року та 1, 2 січня 2019 року СЕП НБУ не приймав міжбанківських платежів. Платежі (в інші банки/на рахунки в Приватбанку) приймалися до обробки цілодобово, але виконувались 03.01.2019. Регулярні платежі (в інші банки/на рахунки в Приватбанку) - не виконувались /а.с. 25/.

Також наказом від 31 грудня 2018 року № 1/ПР ФОП ОСОБА_2 "Про надання святкових днів" надано вихідні дні з 02 по 03 січня 2019 року включно та наказано стати до роботи 04 січня 2019 року /а.с. 23/.

Розрахунок з ОСОБА_6 проведений у перший робочий день, а саме 04 січня 2019 року, що підтверджується долученими первинними документами та самим відповідачем /а.с. 32-33, 49, 86/.

Викладене в судовому засіданні підтвердила свідок ОСОБА_6 , зазначаючи, що така затримка викликана з її згоди і остання не вбачає у даному випадку вини роботодавця та не має у зв`язку із цим жодних претензій до колишнього роботодавця.

Відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що одним із основних критеріїв застосування відповідальності у разі виявлення контролюючим органом затримки у виплаті працівнику заробітної плати, є вина особи. Визначаючи наявність або відсутність вини у даній ситуації, суд зазначає таке.

Юридична відповідальність є однією з форм захисту суспільства та держави від посягань на відповідні цінності, головними з яких відповідно до статті 3 Конституції України є людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека. При цьому, юридична відповідальність ґрунтується, у першу чергу, на державному примусі як специфічному впливі на поведінку особи, заснованому на організованій силі та спрямованому на безумовне виконання санкціонованих державою правил поведінки (норм права). Такий примус передбачає його регламентованість виключно законом, наявність чітко встановлених меж застосування та здійснення лише компетентним суб`єктом владних повноважень.

Мета притягнення правопорушника до юридичної відповідальності обумовлені цілями, заради яких вона запроваджується. До таких основних цілей належать:

охоронна зупинити триваюче правопорушення (протиправний стан);

правозабезпечувальна досягнути результату у формі приведення поведінки (діяльності) відповідного суб`єкта до стану правомірної;

правовідновлювальна (компенсаційна) відновити порушене право потерпілого та компенсувати йому матеріальний і моральний збиток, заподіяний правопорушенням;

попереджувальна (превентивна) попередити вчинення нових правопорушень з боку як самого правопорушника (приватна превенція), так і інших суб`єктів (загальна превенція);

процедурно-процесуальна - офіційно визнати правопорушника винним у здійсненні протиправного діяння;

виховна - перевиховати правопорушника шляхом забезпечення у нього сталого спрямування на неухильне дотримання норм права;

каральна (штрафна) покарати правопорушника у формі понесення ним додаткових втрат, зокрема, майнового характеру.

Аналогічна правова позиція стосовно підстав та мети притягнення правопорушника до юридичної відповідальності міститься у постанові Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №820/4984/17.

Оскільки судом встановлено, що працівником позивача ОСОБА_6 в день звільнення подано заяву про проведення розрахунку належних їй сум при звільненні після дати її звільнення, а саме 04 січня 2019 року, тобто в перший робочий день після вихідних та святкових днів, тому вина роботодавця та, відповідно, підстави для притягнення позивача до юридичної відповідальності у даній ситуації відсутні.

У свою чергу заходи, встановлені статтею 117 КЗпП України, в її заголовку визначаються як відповідальність. Очевидно, це - один з різновидів матеріальної відповідальності власника (підприємства) перед працівником.

Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 1 цього кодексу, у пункті 2.2. якого передбачено, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку; невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин; згідно з частиною першою статті 233 Кодексу працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Підставою відповідальності власника (підприємства) відповідно до статті, що коментується, є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. При цьому усяке явище, яке перешкоджає власникові належне виконати свої обов`язки перед працівником, якщо власник проявляв належну дбайливість щодо цього, виключає вину власника.

Таким чином, наявність чи відсутність підстав для застосування до відповідача відповідальності за ст. 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, з врахуванням факту несвоєчасного розрахунку та вини відповідача має бути встановлена місцевим загальним судом за позовом звільненого працівника.

Відповідальність за порушення законодавства про працю встановлена статтею 265 Кодексу законів про працю України.

З огляду на вказане суд дійшов висновку, що сплата середнього заробітку при звільненні та за час затримки розрахунку зі звільненим працівником є самостійним видом відповідальності, а не порушенням законодавства про працю в розумінні статті 265 КЗпП України, тому штрафні санкції, передбачені вказаною статтею, до несплаченого середнього заробітку за час затримки розрахунку зі звільненим працівником застосуванню не підлягають.

Вказане є підставою для висновку про невідповідність вимогам законодавства оскаржуваних постанов.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та докази, надані позивачем, суд приходить до висновку про задоволення адміністративного позову.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що судом задоволено позов в повному обсязі, у даному випадку наявні достатні та необхідні правові підстави для стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судових витрат.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) про визнання протиправними та скасування постанов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати постанови Управління Держпраці у Полтавській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 21 березня 2019 року № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/МГ-ФС та № ПЛ3571/152/АВ/П/ПТ/ІП-ФС.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Полтавській області (вул. Пушкіна, 119, м. Полтава, 36014, ідентифікаційний код 39777136) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1536,00 грн (одна тисяча п`ятсот тридцять шість гривень).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 30 серпня 2019 року.

Суддя І.Г. Ясиновський