Рішення № 83932109, 14.08.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/3407/19

(2/199/2417/19)

РІШЕННЯ

Іменем України

14.08.2019

м. Дніпро

справа №199/3407/19

провадження № 2/199/2417/19

Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Подорець О.Б.

за участю секретаря Столяренко А.І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1

відповідач – ОСОБА_2

третя особа – Четверта дніпровська державна нотаріальна контора

третя особа – ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності, -

за участю учасників справи:

представника позивача – адвоката Костогриз О.В.,

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності.

В обґрунтування позову зазначив, що домоволодіння АДРЕСА_1 станом на 16.06.1992 належало на праві спільної часткової власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках по Ѕ частині.

Домоволодіння складалось з: літ.А-1 житлового будинку, загальною площею 49 кв.м., житловою площею 33.3 кв.м., літ.Б - літня кухня; літ.В, Г - сараї; літ.Д, И - навіси; літ.Е - вбиральня; літ.Ж, З -душ; №1 - колодязь; №2 - паркан.

У 1992 році ОСОБА_4 померла. За своє життя остання залишила заповіт, яким все належне їй майно заповіла ОСОБА_5 є та ОСОБА_6

01.12.1992 ОСОБА_7 державним нотаріусом 4-ї дніпропетровської державної нотаріальної контори, було видане Свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого ОСОБА_5 та ОСОБА_6 успадкували в рівних частках, по Ѕ частині, частину домоволодіння АДРЕСА_1 після ОСОБА_4 .

Таким чином, ОСОБА_5 стало належати 3/4 частини домоволодіння, а ОСОБА_6 відповідно 1/4 частина домоволодіння АДРЕСА_1 ).

На початку 1993 року з дозволу ОСОБА_6 , яка є матір`ю позивача, та з дозволу співвласника ОСОБА_5 , позивач ОСОБА_1 вселився в спірне домоволодіння. Між ним та ОСОБА_5 , який мешкав за цією адресою, встановився певний порядок користування житловим будинком: позивач займав житлову кімнату площею 24.2 кв.м., ОСОБА_5 займав житлову кімнату площею 9.1 кв.м., усі інші приміщення в спірному домоволодіння знаходились в спільному користуванні.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, про що 11.10.1995 відділом РАГС виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради депутатів м. Дніпропетровська, в книзі реєстрації смерті зроблено актовий запис № 1807.

Похованням ОСОБА_5 займався позивач та його мати ОСОБА_6 , оскільки померлий інших родичів не мав.

Після смерті ОСОБА_5 в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, ніхто не звертався.

З жовтня 1995 року позивач користується домоволодінням АДРЕСА_1 в цілому: обробляє земельну ділянку, на якій розташоване спірне домоволодіння, сплачує платежі за комунальні послуги. Неодноразово в домоволодінні проводив за власні кошти ремонт. 3/4 частин спірного домоволодіння, власником яких є ОСОБА_5 , знаходяться у особистому користуванні та володінні позивача вже більш ніж 24 роки.

29.10.2015 померла ОСОБА_6 , про що відділом Державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції 02.11.2015 року зроблено відповідний актовий запис № 8287.

Позивач разом з відповідачем ОСОБА_2 успадкували 1/4 частину спірного домоволодіння, яка за життя належала матері сторін - ОСОБА_6 , про що отримали відповідне Свідоцтво про право на спадщину. Оскільки інша частина залишається зареєстрованою за ОСОБА_5 , не успадкованою, проте фактично у користуванні позивача, то виникла потреба визначитись з правом власності частини спірного домоволодіння, що належала за життя ОСОБА_5 - 3\4 частини.

Вважає, що оскільки невиділена в натурі 3/4 частини домоволодіння, які за життя належали ОСОБА_5 , знаходиться у нього в користування з 1995 року (після смерті ОСОБА_5 ) зі згоди іншого співвласника ОСОБА_6 ,оскільки він користується спірною частиною домоволодіння відкрито, будь-яких дій, спрямованих на приховування факту володіння домоволодіння, не скоював, несе витрати по утриманню всього домоволодіння в цілому, неодноразово робив якісні поліпшення в житловому будинку домоволодіння; оскільки весь час, протягом якого він користується спірним домоволодінням, будь яких вимог від будь яких осіб до нього не було, жодних речей, які б належали стороннім особам в домоволодінні немає, то вважає, що у нього виникло право власності на 3/4 частини спірного домоволодіння, які належать ОСОБА_5 .

За таких обставин, позивач просив суд визнати за ним право власності за набувальною давністю на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 , які раніше належали ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2019 року відкрито провадження по справі та визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 12 липня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та справу призначено до розгляду по суті.

14 серпня 2019 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_8 позов підтримав у повному обсязі, просив його задовольнити, з підстав викладених у ньому, оскільки позивач відкрито, добросовісно, тривалий час користується зазначеним майном і іншого шляху захистити свої права не має.

Представник відповідача адвокат Стрюк С.В. позов визнала в повному обсязі і проти його задоволення не заперечував

Третя особа - ОСОБА_3 в судове засідання не з`явився, про місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином. Надав суду письмову заяву, в який просив суд розглядати справу у його відсутність, проти задоволення позову не заперечував.

Третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, в судове засідання не з`явилася, про місце та час розгляду справи були повідомлені належним чином, до суду надано письмову заяву в який просили суд розглядати справу за відсутності їх представника.

Суд, вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 вперше було зареєстровано в 1992 році на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського райвиконкому № 527/10 від 09.08.1991 і належало на підставі Свідоцтво про право приватної власності на житловий будинок від 16.07.1992 ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в рівних частках по Ѕ частині.

ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що відділом РАГС виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради 07 вересня 1990 року зроблено відповідний актовий запис №1108.

Після смерті ОСОБА_4 , належна їй частка домоволодіння, була успадкована ОСОБА_5 та ОСОБА_6 в рівних частках по Ѕ частці, що підтверджується Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом від 21.12.1992.

У 1993 році до домоволодіння АДРЕСА_1 , в якості члена сім`ї власника, вселився позивач. ОСОБА_6 є рідною матір`ю позивача, ОСОБА_5 , дядько та хрещений батько позивача.

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був встановлений порядок спільного користування домоволодінням.

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_5 , про що відділом РАГС виконкому Амур-Нижньодніпровської районної ради, зроблено відповідний актовий запис № 1807.

З жовтня 1995 року позивач одноособово користується домоволодінням АДРЕСА_1 , несе витрати по сплаті за комунальні послуги, неодноразово проводив ремонт в домоволодінні, обробляє земельну ділянку, на якій розташоване домоволодіння, що підтверджується наданими письмовими доказами.

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_6 , про що 02.11.2015 відділом державної реєстрації смерті Дніпропетровського міського управління юстиції зроблено відповідний актовий запис № 8287.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на налжену їй частину домоволодіння АДРЕСА_1 , яку в рівних частках отримали спадкоємці ОСОБА_1 та ОСОБА_2

22.12.2017 ОСОБА_2 подарував належну йому 1\8 частину домоволодіння АДРЕСА_1 ОСОБА_3 , що підтверджується договором дарування, посвідченого Кравченко О.О. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу, реєстровий номер №1761.

Таким чином, право власності на домоволодіння АДРЕСА_1 на час розгляду справи зареєстровано - на 1\8 частину домоволодіння за ОСОБА_3 , на підставі договору дарування від 22 грудня 2017 року, на 1\8 частину домоволодіння за ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 жовтня 2016 року, виданого Четвертою Дніпровською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер №5-573, на 3\4 частини домоволодіння за ОСОБА_5 , з яких Ѕ частини на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок від 16.07.1992, виданого на підставі рішення Амур-Нижньодніпровського райвиконкому №527/10 від 09.08.1991, реєстровий номер №41 в реєстровій книзі №555; 1\4 частини на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 01 грудня 1992 року, виданого Четвертою Дніпровською державною нотаріальною конторою, реєстровий номер, 4-3959.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

З огляду на зазначене, суд вважає, що позивач добросовісно, відкрито, безперервно, майже 18 років володіє домоволодінням АДРЕСА_1 .

За весь цей час ОСОБА_1 не скоював дій по приховуванню факту володіння та користування домоволодінням, обробляв земельну ділянку на якій розташоване домоволодіння, робив капітальний ремонт домоволодіння в цілому, одноособово несе витрати по сплату за комунальні послуги: газ та електричну енергію в домоволодінні.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності Європейський суд з прав людини керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Елементом верховенства права є принцип справедливості. Принцип справедливості судового розгляду в окремих рішеннях ЄСПЛ трактується як належне відправлення правосуддя, право на доступ до правосуддя, рівність сторін, змагальний характер судового розгляду справи, обґрунтованість судового розгляду тощо.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Оскільки іншого способу захисту права позивача на справедливий суд, як визнання за ним права власності на частину домоволодіння, якою він відкрито, добросовісно, безперервно протягом 18 років користується, в порядку набувальної давності - не існує, то суд вважає за можливим позов задовольнити та визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Оскільки вимоги щодо розподілу судових витрат не заявлено, суд вважає віднести судові витрати на позивача.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 272, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , де треті особи - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ОСОБА_3 , про визнання права власності - задовольнити в повному обсязі.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на 3/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 .

Судові витрати віднести на рахунок позивача.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Копію судового рішення із викладом вступної та резолютивної частин видати учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення.

Повний текст судового рішення буде складено протягом десяти днів, але не пізніше 23 серпня 2019 року.

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання – АДРЕСА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання – АДРЕСА_3 .

Третя особа - Четверта дніпровська державна нотаріальна контора, ЄДРПОУ 02890966, місцезнаходження – вулиця Радистів, 8 в м. Дніпро, 49023.

Третя особа ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце проживання – АДРЕСА_4 .

Суддя О.Б.Подорець